Рішення № 86584819, 23.12.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2980/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) через представника – адвоката Чайку Олексія Феофановича звернувся з позовом до Головного управління ДФС України у Волинській області (далі – ГУ ДФС у Волинській області, відповідач), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2019 року №0123575513 (а.с.24-25).

В обґрунтування позову зазначив, що 29 липня 2019 року позивач отримав податкове повідомлення-рішення за підписом начальника Луцького управління ГУ ДФС у Волинській області Харченко Т.В., яке прийняте на підставі акта перевірки від 21 травня 2019 року. 07 серпня 2019 року податкове повідомлення-рішення оскаржено до ГУ ДФС України у Волинській області, рішенням якого від 20 серпня 2019 року №7476/фоп/03-20-10-01-06 скаргу залишено без розгляду у зв`язку із пропуском строку оскарження на підставі пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України (ПК України). Вважаючи рішення начальника ГУ ДФС у Волинській області незаконним, 02 вересня 2019 року було направлено скаргу до контролюючого органу вищого рівня. Рішенням Державної податкової служби України від 25 вересня 2019 року №3080/6/99-00-08-05-04 вказану скаргу залишено без розгляду з тих же підстав. На думку позивача, за таких обставин він був позбавлений права на адміністративне оскарження, а саме податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням матеріального права. Позивач вважає, що начальник Луцького управління ГУ ДФС України у Волинській області Харченко Т.В. не має повноважень на підпис рішень, винесених органом вищого рівня – ГУ ДФС України у Волинській області.

Також вказав, що при поданні ОСОБА_1 щорічних та піврічних звітів за 2015-2018 роки жодної заборгованості посадовими особами контролюючого органу не було встановлено; актів перевірки щодо виникнення заборгованості позивач не отримував; станом на 31 грудня 2016 року переплата з єдиного податку з фізичних осіб становила 5,39 грн, а станом на 01 січня 2017 року – 702,19 грн.

З наведених підстав позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2019 року №0123575513.

Ухвалою від 22 жовтня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС України).

У відзиві на позов та додаткових поясненнях представник відповідача позовні вимоги заперечив (а.с.44-45, 64). В обґрунтування цієї позиції вказав, що контролюючим органом проведено камеральну перевірку з питань дотримання вимог пункту 295.1 статті 295 ПК України щодо своєчасності сплати ОСОБА_1 узгодженої суми податкового зобов`язання з єдиного податку за 2016-2019 роки. Актом перевірки від 21 травня 2019 року встановлено порушення позивачем строку сплати грошового зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб, визначеного підпунктом 295.1 статті 295 ПК України, що має наслідком застосування штрафних санкцій відповідно до пункту 122.1 статті 122 ПК України. З картки особового рахунку вбачається, що сплата позивачем авансового внеску єдиного податку проводилась з порушення строку, тобто після 20-го числа поточного місяця (платіжні доручення від 24 січня 2018 року №12 на суму 744,60 грн; від 28 лютого 2018 року №28 на суму 744,60 грн; від 23 березня 2018 року №38 на суму 744,60 грн; від 27 квітня 2018 року №52 на суму 744,60 грн; від 22 травня 2018 року №63 на суму 744,60 грн; від 21 червня 2018 року №74 на суму 744,60 грн; від 24 липня 2018 року №84 на суму 744,60 грн; від 30 серпня 2018 року №95 на суму 744,60 грн; від 24 вересня 2018 року №108 на суму 744,60 грн; від 22 жовтня 2018 року №122 на суму 744,60 грн; від 22 грудня 2018 року №148 на суму 834,60 грн; від 23 січня 2019 року №12 на суму 834,60 грн; від 22 лютого 2019 року №2 на суму 834,60 грн; від 25 березня 2019 року №39 на суму 834,60 грн, від 25 квітня 2019 року №51 на суму 834,60 грн; від 24 травня 2019 року №64 на суму 834,60 грн).

Додатково зазначив, що 30 січня 2018 року контролюючим органом за несвоєчасну сплату позивачем єдиного податку в січні 2016 року винесено податкове повідомлення-рішення №0056270303, яким зобов`язано останнього сплатити штраф у сумі 137,80 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення не оскаржувалось та є узгодженим. Відтак, під час сплати єдиного податку у визначений строк його частина була зарахована у порядку календарної черговості на погашення штрафу у сумі 137,80 грн, а решта – на сплату поточного платежу, тому виникла недоплата за поточним платежем. Кожна наступна сплата позивачем єдиного податку постійно зараховувалась для погашення недоплати попереднього періоду, що й спричинило нарахування відповідних санкцій.

На підставі акта камеральної перевірки від 21 травня 2019 року винесено податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2019 року №0123575513, яким до позивача за затримку на 16 календарних днів сплати авансових внесків єдиного податку в сумі 12363,60 грн застосовано штраф у розмірі 6081,80 грн – 50 відсотків ставки єдиного податку, обраного платником.

Представник відповідача зазначив, що відповідно до наказу ГУ ДФС у Волинській області від 01 листопада 2018 року №3902 начальнику Луцького управління Харченко Т.В. надано повноваження на виконання певних функцій, передбачених Кодексом, законодавством з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, в частині податків і зборів з фізичних осіб, зокрема, на винесення податкових повідомлень-рішень відповідно до вимог ПК України.

Вважає, що прийняте Головним управлінням ДФС у Волинській області податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2019 року №0123575513 відповідає вимогам чинного законодавства, а тому у задоволенні позову просив відмовити.

12 грудня 2019 року від позивача надійшли додаткові пояснення, у якому він вказав, що його не було повідомлено про прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2018 року, а під час щорічних звірок - про наявність боргу за 2018 рік. Тому вважає, що борг відповідачем створено штучно. Позов просив задовольнити (а.с.69-70).

Ухвалою суду від 08 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ДФС у Волинській області про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с.57).

Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, письмовими доказами, суд встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 04 жовтня 2004 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.75-76); він перебуває на обліку як платник податків в Луцькому управлінні ГУ ДФС у Волинській області та, як видно з матеріалів справи, підприємницьку діяльність здійснює на спрощеній системі оподаткування.

21 травня 2019 року головним державним ревізором-інспектором відділу адміністрування податків та зборів з фізичних осіб Луцького управління ГУ ДФС у Волинській області Харчук О.Ю. на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статті 76 ПК України проведено камеральну перевірку з питань дотримання суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 , який перебуває на спрощеній системі оподаткування, вимог пункту 295.1 статті 295 ПК України щодо своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з єдиного податку за 2016-2019 роки. За результатами перевірки складено акт №10711/03-20-55-13-03-13/2360803470 (далі – акт перевірки). Перевіркою встановлено порушення ОСОБА_1 вимог пункту 295.1 статті 295 ПК України, зокрема, виявлено затримку сплати авансового внеску єдиного податку за 2016-2019 роки, що має наслідком відповідальність відповідно до пункту 122.1 статті 122 ПК України – штраф у розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу; розмір штрафу становить 6181,80 грн (а.с.52-53).

На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДФС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2019 року №0123575513, яким позивачу за затримку на 16 календарних днів сплати авансових внесків єдиного податку у сумі 12363,60 грн застосовано штраф у розмірі 50 відсотків, що становить 6181,80 грн. Податкове повідомлення-рішення підписане начальником Луцького управління Головного управління ДФС у Волинській області Харченко Т.В. (а.с.5).

07 серпня 2019 року представник позивача подав до ГУ ДФС у Волинській області скаргу на дії працівників Луцького управління ГУ ДФС у Волинській області, у якій просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2019 року №0123575513 (а.с.27-28). Рішенням ГУ ДФС у Волинській області від 20 серпня 2019 року №7476/фоп/03-20-10-01-06 скаргу залишено без розгляду на підставі пункту 56.7 статті 56 ПК України з посиланням на недотримання вимог пункту 56.3 статті 56 ПК України, яким обумовлено подання скарги на рішення контролюючих органів в областях до контролюючого органу вищого рівня (а.с.29). 02 вересня 2019 року представник позивача оскаржив податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області від 17 липня 2019 року №0123575513 в адміністративному порядку до контролюючого органу вищого рівня, у якій також просив зобов`язати ГУ ДФС у Волинській області зробити перерахунок заборгованості та штрафних санкцій станом на 01 січня 2017 року (а.с.30-31). Рішенням Державної податкової служби України від 25 вересня 2019 року №3080/3/99-00-08-05-04 скаргу залишено без розгляду. Таке рішення контролюючого органу мотивоване пропуском встановленого 10-денного терміну для подання скарги (податкове повідомлення-рішення отримане позивачем 30 липня 2019 року, а скарга направлена 03 вересня 2019 року) – а.с.32.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 17 липня 2019 року №0123575513, позивач звернувся із позовом до суду.

При вирішенні спору суд виходить з того, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Сплата позивачем як суб`єктом підприємницької діяльності єдиного податку стала об`єктом перевірки відповідачем як контролюючим органом.

Як передбачено підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою (пункт 31.1 статті 31 ПК України).

Відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з пунктом 291.4 статті 294 ПК суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на групи платників єдиного податку.

Пунктами 293.1, 293.2 статті 293 ПК України визначено, що ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - прожитковий мінімум), другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки). Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними, міськими радами або радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць: для першої групи платників єдиного податку - у межах до 10 відсотків розміру прожиткового мінімуму; для другої групи платників єдиного податку - у межах до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

Приписами пункту 295.1 статті 295 ПК України передбачено, що платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року.

Відповідно до пункту 122.1 статті 122 ПК України несплата (неперерахування) фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.

Фактичною підставою для застосування до позивача штрафу за затримку сплати грошового зобов`язання з єдиного податку згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті від 21 травня 2019 року №10711/03-20-55-13-03-13/ НОМЕР_1 , оформленому за результатами камеральної перевірки своєчасності сплати авансового внеску єдиного податку за 2016-2019 роки, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог пункту 295.1 статті 295 ПК України.

Згідно з підпунктами 20.1.4, 201.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, установлених у пункті 75.1 статті 75 ПК України. Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Законом України від 21 грудня 2016 року №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України доповнено абзацом другим, за яким предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах. Зазначена норма діє з 01 січня 2017 року.

Пунктом 76.1 статті 76 ПК України передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Відповідно до пункту 76.3 статті 76 ПК України камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання. Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

Водночас, згідно з положеннями пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Зміст наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що предметом камеральної перевірки, окрім питань правильності оформлення податкових декларацій, уточнюючих розрахунків можуть бути й інші питання, зокрема, пов`язані із своєчасністю сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах з урахуванням положень статті 102 ПК України.

Пунктами 86.2, 86.8 статті 86 ПК України встановлено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Пунктом 42.1 статті 42 ПК України обумовлено, що податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.

Згідно з пунктом 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

ГУ ДФС у Волинській області у розумінні пункту 41.1 статті 41 ПК України є контролюючим органом.

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17 липня 2019 року (на день прийняття спірного податкового повідомлення-рішення) видно, що Головне управління ДФС у Волинській області зареєстроване як юридична особа на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року №311; має відокремлені підрозділи, зокрема, Луцьке управління ГУ ДФС у Волинській області (а.с.77-78).

Як встановлено пунктом 20.4 статті 20 ПК України, керівник контролюючого органу має право надавати посадовим (службовим) особам такого органу повноваження на виконання певних функцій, передбачених цим Кодексом, законодавством з питань сплати єдиного внеску, законодавством з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за погодженням з керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.137-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, уповноважена особа контролюючого органу - посадова (службова) особа контролюючого органу, уповноважена керівником такого органу на виконання певних його функцій в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Суд встановлено, що наказом ГУ ДФС у Волинській області від 01 листопада 2018 року №3902 «Про надання повноважень» з 01 листопада 2018 року на виконання певних функцій, передбачених ПК України, в частині податків і зборів з фізичних осіб надано повноваження начальнику Луцького управління Харченко Т.В. на винесення податкових повідомлень-рішень відповідно до вимог ПК України, зокрема, пункту 54.3 статті 54 «Визначення сум податкових та грошових зобов`язань» за результатами камеральних перевірок», пункту 86.8 статті 86 «Оформлення результатів перевірок» за результатами камеральних перевірок; статті 122 «Порушення правил застосування спрощеної системи оподаткування фізичною особою-підприємцем» за результатами камеральних перевірок та ін. (а.с.55-56).

Отже, суд вважає, що оскільки начальник Луцького управління Харченко Т.В. є уповноваженою особою контролюючого органу – ГУ ДФС у Волинській області, її повноваження підтверджуються наказом від 01 листопада 2018 року №3902, цей наказ на день прийняття спірного рішення є чинним, то підписання нею податкового повідомлення-рішення від 17 липня 2019 року №0123575513 від імені контролюючого органу не суперечить наведеним вище нормам ПК України.

Порушення позивачем строків сплати єдиного податку встановлено контролюючим органом на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах контролюючого органу, а саме на підставі картки особового рахунку за платежем «єдиний податок» за 2016-2019 роки (а.с.47-51, 67-68).

З розрахунку штрафної санкції (додатка до акта перевірки), відзиву відповідача вбачається, що порушення строків сплати авансового внеску єдиного податку відповідач встановив за 16 податкових періодів – з лютого 2018 року по травень 2019 року включно; загальна сума грошового зобов`язання, сплачена за цей період за розрахунками відповідача становить 12363,60 грн (11 місяців 2018 року з місячним платежем по 744,60 грн та 5 місяців 2019 року з місячним платежем по 834,60 грн).

Так зі змісту картки особового рахунку (а.с.47) слідує, що станом на 31 грудня 2017 року позивач мав переплату у сумі 749,99 грн, яка була спрямована на сплату авансового внеску єдиного податку за січень 2018 року з терміном сплати до 20 січня 2018 року у сумі 744,60 грн. Надалі позивач сплатив 744,60 грн (платіжний документ від 25 січня 2018 року №12) та із врахуванням залишку за обліковою карткою станом на 25 січня 2018 року переплата знову становить 749,99 грн.

Разом з тим, як видно із матеріалів справи 30 січня 2018 року Луцькою об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС у Волинській області прийняте податкове повідомлення-рішення №0056271303, яким на підставі акта перевірки від 23 січня 2018 року №1104 позивачу нараховано штрафну санкцію у сумі 137,80 грн за затримку сплати авансового внеску єдиного податку у сумі 275,60 грн за січень 2016 року з терміном сплати до 20 січня 2016 року (а.с.65). 09 лютого 2018 року грошове зобов`язання у сумі 137,80 грн, визначене податковим повідомленням-рішенням від 30 січня 2018 року №0056271303, погашено за рахунок переплати в обліковій картці платника; після цього залишок переплати становить 612,19 грн, який за таких обставин станом на 20 лютого 2018 року є недостатнім для сплати авансового внеску єдиного податку за лютий 2018 року у сумі 744,60 грн. (недоїмка становить 132,41 грн). Кошти, які надійшли за платіжним документом від 28 лютого 2018 року на суму 744,80 грн на сплату авансового внеску єдиного податку за березень 2018 року, контролюючим органом спрямовано на погашення недоїмки у сумі 132,41 грн за лютий 2018 року, а решту 612,19 грн - на сплату 20 березня 2018 року частини авансового внеску єдиного податку за березень 2018 року; недоїмка знову становить 132,41 грн. Кожна наступна сплата авансового внеску єдиного податку до 20-го числа місяця (платіжні документи від 23 березня 2018 року №38, від 27 квітня 2018 року №52, від 22 травня 2018 року №63, від 21 червня 2018 року №74, від 24 липня 2018 року №84, від 30 серпня 2018 року №95, від 24 вересня 2018 року №108, від 22 жовтня 2018 року №122, від 11 грудня 2018 року №141 (кожний на суму 744,60 грн), від 22 грудня 2018 року №148, від 23 січня 2019 року №12, від 22 лютого 2019 року №25, від 25 березня 2019 року №39, від 25 квітня 2019 року №51, від 24 травня 2019 року №64 (кожний на суму 834,60 грн) не покривала усю суму авансового внеску єдиного податку за квітень 2018 року і т.д., відтак на день граничного строку сплати щоразу виникала заборгованість у сумі 132,41 грн.

Водночас, аналіз облікової картки позивача свідчить про те, що авансовий внесок єдиного податку він сплачував заздалегідь (у січні 2018 року - за лютий 2018 року) і так далі. Однак у лютому 2018 року частину авансового внеску єдиного податку у сумі 132,41 грн, який надійшов 25 січня 2018 року у сумі 744,60 грн за лютий 2018 року, контролюючий орган спрямував на погашення податкового боргу (недоїмки), як вважає відповідач, за узгодженим грошовим зобов`язанням, що виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2018 року №0056271303 у сумі 137,80 грн.

Дійсно, пункт 87.9 статті 87 ПК України встановлює обов`язок контролюючих органів у разі наявності у платника податків податкового боргу зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Правомірність податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2018 року №0056271303, яке прийняте за несвоєчасну сплату авансового внеску єдиного податку за січень 2016 року, не є предметом даного позову, відтак суд не дає йому правову оцінку. Разом з тим, перевіряючи підстави, з якими відповідач пов`язує наявність у позивача податкового боргу (недоїмки) станом на 20 лютого 2018 року, судом взято до уваги, що ОСОБА_1 заперечує надсилання йому такого податкового повідомлення-рішення та акта камеральної перевірки, на підставі якого воно прийняте.

Пунктом 57.3 статті 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

За змістом підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За правилами, визначеними пунктом 58.3 статті 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року №1204 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за №124/28254), дата надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення проставляється: 1) посадовою особою платника податків - юридичної особи (фізичною особою - платником податків або її законним представником) - у разі вручення податкового повідомлення-рішення під розписку (на обох примірниках, а при врученні податкового повідомлення-рішення форми «Ф» - на корінці податкового повідомлення-рішення); 2) працівником структурного підрозділу, до функцій якого належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальною особою, визначеною керівником (виконуючим його обов`язки, його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу для виконання таких функцій, - у разі надіслання листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до примірника податкового повідомлення-рішення, який залишився в контролюючому органі (при направленні податкового повідомлення-рішення форми «Ф» - до корінця податкового повідомлення-рішення).

Таким чином, аналіз положень статті 58 ПК України дає підстави для висновку, що з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом визначено суму грошового зобов`язання (у тому числі штрафу), розпочинається 10-денний строк для сплати цього зобов`язання або оскарження податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

В обліковій картці зазначено, що станом на 09 лютого 2018 року грошове зобов`язання згідно з податковим повідомленням-рішенням від 30 січня 2018 року №0056271303 підлягало сплаті. Однак матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що у позивача як платника податків виник такий обов`язок з підстав, наведених у пункті 57.3 статті 57 ПК України: протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення. Доказів вручення або надіслання рекомендованим порядком з повідомленням про вручення позивачу податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2018 року №0056271303 (як і акта перевірки від 23 січня 2018 року №1104) відповідач суду не надав, тому відомості облікової картки не є достовірними та не дають суду підстав погодитися з доводами контролюючого органу про наявність у позивача обов`язку станом на 09 лютого 2018 року сплатити грошове зобов`язання (штраф) у сумі 137,80 грн. Відтак, зарахування коштів, що обліковувалися як переплата станом на 01 лютого 2018 року, для погашення 09 лютого 2018 року штрафу є протиправним на не узгоджується із наведеними нормами податкового законодавства. Коштів, які сплачував регулярно позивач у попередньому місяці, вистачало для покриття місячного авансового внеску станом на 20-те число наступного місяця. Так, приміром, ще 22 грудня 2018 року позивач платіжним документом №148 сплатив 834,60 грн (20 відсотків від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2019 року), що було достатнім для покриття авансового внеску єдиного податку за січень 2019 року з терміном сплати до 20 січня 2019 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення.

Рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного спору, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, за змістом якої законність, обґрунтованість, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля.

Окрім доказування правових підстав для прийняття рішення (у тому числі наявності повноважень), суб`єкт владних повноважень повинен доказати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

На думку суду, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів належними та допустимими доказами невиконання суб`єктом господарювання ОСОБА_1 у 2018 та 2019 роках обов`язку у повному обсязі та своєчасно (до 20-го числа поточного місяця) сплачувати авансовий внесок єдиного податку. Навпаки, надані відповідачем докази підтверджують, що позивач заздалегідь сплачував цей податок. Водночас, матеріли справи свідчать про недобросовісне виконання відповідачем наданих ПК України повноважень та обов`язків: встановивши у 2018 року порушення податкового законодавства (несвоєчасну сплату авансового внеску єдиного податку за січень 2016 року), контролюючий орган не дотримався встановлених ПК України процедур та не забезпечив надіслання платнику податків податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2018 року №0056271303 і у зв`язку із цим неправомірно вважає, що 09 лютого 2018 року (на десятий день прийняття цього рішення) у позивача виник обов`язок сплатити грошове зобов`язання у сумі 137,80 грн. Закон пов`язує виникнення податкового обов`язку не із прийняттям контролюючим органом податкового повідомлення-рішення, а з фактом його отримання платником податку. Відсутність цього факту свідчить про відсутність обов`язку. Судом також взято до уваги, що надана суду копія податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2018 року №0056271303 не містить підпису та печатки контролюючого органу, що його прийняв, тому суд ставить під сумнів походження цього податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин та аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач не довів наявність фактичних підстав для застосування податковим повідомленням-рішенням від 17 липня 2019 року №0123575513 штрафу у сумі 6181,80 грн відповідно до статті 122 ПК України за затримку позивачем сплати авансового внеску єдиного податку за лютий 2018 року – травень 2019 року; висновки акта камеральної перевірки від 21 травня 2019 року №10711/03-20-55-13-03-13/2360803470 ґрунтуються на недостовірних та неперевірених даних облікової картки платника податків ОСОБА_1 .

З урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 245 КАС України податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2019 року №0123575513 як акт індивідуальної дії належить визнати протиправним та скасувати. Відтак, позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду з даним позовом сплатив судовий збір у сумі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією від 04 жовтня 2019 року №0.0.1483965731.1, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с.2, 16).

Оскільки суд задовольняє позов, то на користь позивача відповідно до вимог частини першої статті 139 КАС України слід присудити за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 768,40 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 39400859) про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 17 липня 2019 року №0123575513.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області судові витрати у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк