Рішення № 86574302, 22.11.2019, Чуднівський районний суд Житомирської області

провадження № 2/294/99/19

справа № 290/965/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 року Чуднівський районний суд Житомирської області

у складі:

головуючого - судді Мандро О.В.,

при секретарі Рижук В.А.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чуднові цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_5 до Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 за участю третіх осіб - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про встановлення факту прийняття спадщини та факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, а також про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_10 звернулась до суду з позовом до Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та про визнання права власності на земельні ділянки та житловий будинок з господарськими будівлями в порядку спадкування та просила суд:

- встановити факт того, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 спільно проживали однією сім’єю не менше п’яти років до часу відкриття спадщини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 – до дня смерті ОСОБА_11 ;

- визнати за нею, як за спадкоємцем четвертої черги за законом, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_11 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на земельні ділянки площею 0,9205 га та 3,4288 га, розташовані на території Вільшанської сільської ради.

Позов обґрунтований тим, що у січні 1999 року вона та ОСОБА_11 створили сім’ю без укладення шлюбу та стали разом проживати у будинку ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет. Дітей від спільного проживання вони не мали.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 помер та позивач, керуючись положеннями статті 1264 Цивільного кодексу України (надалі по тексту - ЦК України), просить визнати за нею право власності на майно ОСОБА_11 , яке входить до складу спадщини, встановивши у процесі розгляду справи факт їх спільного проживання з 1999 року по 2013 рік.

Відповідачами у позовній заяві вказано орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням спадкового майна та трьох дітей спадкодавця від першого шлюбу.

У ході розгляду справи за заявою позивача ухвалою суду від 29.04.2016 року було залишено без розгляду частину позовних вимог, а саме про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування.

12.04.2016 року позивач ОСОБА_10 подала до суду позовну заяву з уточненням та збільшенням позовних вимог та просила суд встановити факт прийняття ОСОБА_11 спадщини – житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 після смерті його матері – ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; встановити факт того, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 спільно проживали однією сім’єю не менше п’яти років до часу відкриття спадщини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 – до дня смерті ОСОБА_11 ; визнати за нею, як за спадкоємцем четвертої черги за законом, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_11 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 111-115).

Ухвалою суду від 29.04.2016 року було також задоволено клопотання позивача та замінено первісних відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на належних відповідачів – ОСОБА_13 та ОСОБА_6 , а ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні позивача.

08.02.2017 року відповідачем ОСОБА_2 було подано зустрічний позов до ОСОБА_10 та Вільшанської сільської ради з позовною вимогою про визнання за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 215-216).

Свої зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обгрунтовує посиланням на наступні обставини:

Будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві власності ОСОБА_12 , матері ОСОБА_2 та ОСОБА_11 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 померла та ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті матері шляхом вступу в управління спадковим майном. Також ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини до Романівської державної нотаріальної контори, однак, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності правовстановлюючих документів на даний будинок. Свої зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 заявила, керуючись лише статтями 1261, 1268, 1269, 1270 ЦК України.

Ухвалою суду від 24.07.2017 року зустрічний позов було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_10 та за зустрічним позовом ОСОБА_2 було об`єднано в одне провадження.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 15.02.2019 року позивач за первісним позовом ОСОБА_10 та ОСОБА_14 15.02.2019 року зареєстрували шлюб та після державної реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено з « ОСОБА_15 » на « ОСОБА_16 » (том 2, а.с. 236).

У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_17 та її представник ОСОБА_1 позовні вимоги за первісним позовом підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та у заяві про уточнення та збільшення позовних вимог від 06.04.2016 року. Проти вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом заперечували, просили відмовити у їх задоволенні.

Відповідач як за первісним позовом, так і за зустрічним позовом – Вільшанська сільська рада Романівського району Житомирської області не забезпечила участь свого представника у судовому засіданні. До суду від сільського голови та від секретаря сільської ради неодноразово надходили заяви, відповідно до яких сільська рада повністю визнає позовні вимоги ОСОБА_10 та просить розглядати справу за відсутності представника сільської ради.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, до суду надіслав заяви про розгляд справи за його відсутності та про визнання позову (том 1, а.с. 159, 211).

Треті особи в судове засідання не з`явились, подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

У своїх заявах треті особи ОСОБА_7 та ОСОБА_9 повідомили, що повністю підтримують позовні вимоги ОСОБА_10 , просять їх задовольнити. Третя особа ОСОБА_8 у своїй заяві просив задовольнити вимоги ОСОБА_2 .

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, провівши допит свідків та дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до технічного паспорта на спірний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , від 14.09.2015 року, до його складу входить житловий будинок, позначений літ.А1 (рік побудови - 1929) та господарські будівлі - сарай, ганок та колодязь питний (том 1, а.с. 13-16).

Питання набуття права власності на той час регулювалося Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року) і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пунктом 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначено, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог вказаного законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Отже, спірний будинок належав на праві власності ОСОБА_12 та входив до складу спадщини, що відкрилась після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . Дана обставина визнана сторонами та ніким право власності ОСОБА_12 не оспорювалось.

На час відкриття спадщини - 07.07.1990 року був чинним Цивільний кодекс УРСР в редакції 1963 року (надалі по тексту - ЦК УРСР), який і підлягає застосуванню до спірних правовідносин в частині встановлення обставин прийняття спадщини після смерті ОСОБА_12 .

Відповідно до статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до статті 550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Судом встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_12 була відкрита Романівською державною нотаріальною конторою 07 червня 2016 року, тобто вже після смерті ОСОБА_11 Свідоцтво про право на спадщину нотаріусом не було видане жодному зі спадкоємців (том 2, а.с. 111-123).

Як вбачається з матеріалів зазначеної спадкової справи №153/2016, спадкодавець ОСОБА_12 16.07.1988 року склала заповіт, посвідчений секретарем Вільшанської сільської ради, відповідно до якого ОСОБА_12 заповіла усе майно, яке належатиме їй на день смерті (у тому числі й спірний житловий будинок), своїм дочкам ОСОБА_18 та ОСОБА_19 в рівних частинах (том 2, а.с. 113).

Отже, згідно з ч.3 статті 549 ЦК УРСР право спадкоємства могло виникнути у ОСОБА_11 або ОСОБА_2 лише у випадку неприйняття спадщини їх сестрами – спадкоємцями за заповітом.

Як встановлено судом ОСОБА_18 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , а ОСОБА_19 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (том 2, а.с. 119).

За життя спадкоємці за заповітом ОСОБА_18 та ОСОБА_19 заявляли, що спірний будинок їм не потрібен, оскільки вони проживають в інших областях, та вважають правильним, щоб цей будинок залишився їх брату ОСОБА_11 , у якого не складалось сімейне життя з його дружиною.

У той же час, у 1996 році, одразу після смерті своїх сестер – ОСОБА_18 та ОСОБА_19 ОСОБА_11 став постійно проживати у спірному будинку, зареєстрував своє місце проживання за вказаною адресою та став головою даного домоволодіння відповідно до відомостей з погосподарських книг, оскільки наявні спадкоємці після смерті ОСОБА_18 та ОСОБА_19 не виявили наміру приймати цей будинок у спадщину.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області №505 від 03.09.2015 року головою домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (номер об’єкта погосподарського обліку 0100-03) рахувався громадянин ОСОБА_11 , в якому він був зареєстрований та постійно проживав до смерті, що підтверджується даними погосподарських книг: №2 за 1996-2000 роки, №1 за 2001-2005 роки, №1 за 2006-2010 роки та №3 за 2011-2015 роки (том 1, а.с. 20).

Із заяви відповідача ОСОБА_6 про визнання позову, із заяв третіх осіб ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_20 судом встановлено, що ОСОБА_11 у шестимісячний строк після смерті матері – ОСОБА_12 фактично вступив в управління та володіння спадковим будинком: доглядав та ремонтував будинок, періодично проживав у ньому, обробляв город, а згодом став постійно проживати у цьому будинку (том 1, а.с. 144-145, 159, 211, 241; том 2, а.с. 161-163, 196-197).

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_21 дала суду показання про те, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 та її будинок розташований через АДРЕСА_3 приблизно на відстані ста метрів від спірного будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_11 проживав у селі Пилипи зі своєю жінкою, також він мав у селі Вільха будинок, розділений на дві частини зі своєю жінкою. Після смерті своєї матері ОСОБА_12 він став часто приїжджати з АДРЕСА_1 до будинку по АДРЕСА_1 , доглядав за будинком, обробляв город, поставив пасіку, а згодом і перейшов жити постійно у цьому будинку. ОСОБА_2 туди не навідувалась і ніяких робіт біля будинку не виконувала. Згодом ОСОБА_11 став проживати тут разом із ОСОБА_10 . Вони разом доглядали за будинком, робили у ньому поточний ремонт, вели господарство. За життя ОСОБА_11 спорів щодо цього будинку не було. На поминальному обіді після смерті ОСОБА_11 свідок не була, лише згодом від ОСОБА_10 дізналася, що на поминальному обіді ОСОБА_2 сказала їй, що вона може проживати у цьому будинку і ніхто не буде мати до неї жодних претензій. ОСОБА_10 розпочала робити ремонт будинку приблизно через рік після смерті ОСОБА_11 . Коли ремонтні роботи були завершені, на будинок почала претендувати ОСОБА_2 , яка хотіла, щоб ОСОБА_10 сплатила їй гроші за будинок в сумі 38 - 39 тис. грн.

Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_22 також підтвердив ті обставини, що ОСОБА_11 після смерті своєї матері ОСОБА_12 став господарювати у спірному будинку, поставив вулики і мав намір заводити пасіку. Перший час після смерті матері він постійно проживав у с. Пилипи, а до цього будинку навідувався, щоб виконувати роботи по господарству. ОСОБА_2 теж приходила до будинку, але ніякої роботи не робила. ОСОБА_11 постійно став проживати тут приблизно з 1996 - 1997 року, згодом став проживати разом із ОСОБА_10 , вели з нею спільне господарство, мали корову, коней, обробляли землю. Між ОСОБА_11 та ОСОБА_2 ніколи не було спорів щодо цього будинку. Спори почалися між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 вже після смерті ОСОБА_11 , коли ОСОБА_10 почала робити ремонт в будинку - побудувала дві грубки, плиту, провела нову проводку, зробила підлогу в прихожій та в кухні. Свідок ОСОБА_22 особисто допомагав ОСОБА_10 з ремонтними роботами. Після завершення ремону ОСОБА_2 почала вимагати у ОСОБА_10 сплати грошей за будинок або звільнення будинку.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надала суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту прийняття спірного будинку у спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння даним будинком. Пояснення ОСОБА_2 спростовуються показаннями свідків.

Отже, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для встановлення факту прийняття ОСОБА_11 , відповідно до положень статей 548, 549 ЦК УРСР, спадщини, яка відкрилась після смерті його матері – ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З цих підстав суд вважає встановленими ті факти, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_11 з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_12 (з 07.07.1990 року) та входить до складу спадщини, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після його смерті.

Як встановлено судом з матеріалів спадкової справи №12/2014 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 , відкритої 29.01.2014 року Романівською державною нотаріальною конторою, 29.01.2014 року до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини звернувся спадкоємець за заповітом ОСОБА_20 , якому ОСОБА_11 заповів дві земельні ділянки (том 1, а.с. 35, 36, 41).

24.05.2016 року до нотаріуса звернулась ОСОБА_10 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_11 – на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою нотаріуса від 27.05.2016 року ОСОБА_10 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю письмових доказів про постійне спільне проживання ОСОБА_10 зі спадкодавцем та у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно померлого ОСОБА_11 (том 1, а.с. 164).

Будь-які інші особи, окрім ОСОБА_20 та ОСОБА_10 , не звертались до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_11 .

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Судом встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_23 та ОСОБА_11 з січня 1999 року і до 24.08.2013 року, тобто до дня смерті ОСОБА_11 , проживали разом однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет (том 1, а.с. 18, 19, 21).

Крім того, даний факт був визнаний усіма учасниками справи, тому не підлягає додатковому доказуванню згідно з положеннями ч.1 статті 82 ЦПК України.

Відповідно до частин 3, 5 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Враховуючи, що спадкоємці першої - третьої черги спадкування за законом, відповідно до статей 1261 – 1263 ЦК України, не прийняли спадщину після смерті ОСОБА_11 , тому спадкоємець четвертої черги ОСОБА_17 є єдиним спадкоємцем частини майна спадкодавця ОСОБА_11 , яка не охоплена заповітом, - житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зокрема, рідна сестра спадкодавця ОСОБА_11 , яка належить до другої черги спадкування за законом, - ОСОБА_2 не подавала нотаріусу заяву про прийняття спадщини, не проживала постійно разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому також вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті свого братиа ОСОБА_11 .

Позовні вимоги ОСОБА_2 заявлені з підстав наявності, на її думку, права на спадщину після смерті її матері – ОСОБА_12 . Разом з тим, як спадкоємець другої черги після смерті ОСОБА_11 , ОСОБА_2 своїх вимог на спадкове майно не заявляла ні у нотаріальній конторі, ні у суді.

Отже, згідно з положеннями частин 3, 5 статті 1268 ЦК України суд визнає ОСОБА_17 такою, що прийняла спадщину - житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та вказаний будинок належить їй на праві власності у порядку спадкування з 24.08.2013 року, тобто з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_24 .

Тому вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_5 підлягають повному задоволенню. Разом з тим судом встановлено відсутність законних підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.

На підставі наведеного вище обгрунтування та керуючись статтями 534, 548, 549, 550, 553 ЦК УРСР 1963 року, статтями 1261-1264, 1268-1270, 1272 ЦК України, статтями 2, 10, 12, 13, 76-83, 141, 211, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Первісний позов ОСОБА_5 до Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 за участю третіх осіб - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про встановлення факту прийняття спадщини та факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, а також про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями в порядку спадкування задовольнити повністю.

Встановити факт прийняття ОСОБА_11 спадщини – житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном після смерті його матері – ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3

Встановити факт того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_11 спільно проживали однією сім’єю з 01 січня 1999 року до 24 серпня 2013 року, тобто не менше п’яти років до часу відкриття спадщини – до дня смерті ОСОБА_11 .

Визнати за ОСОБА_5 (громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ), як за спадкоємцем четвертої черги спадкування за законом, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 1041,22 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Чуднівський районний суд Житомирської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після перегляду справи

Суддя: О.В. Мандро