Рішення № 86571966, 29.10.2019, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 488/4036/15-ц

Провадження № 2/488/813/19 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

29.10.2019 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді - Селіщевої Л.І.,

за участю секретаря судового засідання - Тузова Р.О.,

розглянувши у судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за позовною заявою Публічного Акціонерного Товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

встановив:

У вересні 2015 року позивач – ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду із даним позовом до відповідача — ОСОБА_1 в обґрунтування якого вказав наступне.

08.04.2008 року між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11330430000, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 10100,00 дол. США з розрахунку 13,90% річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 (іпотекодавець) на підставі договору іпотеки № б/н від 08.04.2008 року передав банку (іпотекодержателю) в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 52,0 кв.м, жилою площею 30,40 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та яка належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі — продажу від 12.10.2002 року.

08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк», яке є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», і ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого останній набув права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, та замінив ПАТ «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях і набув право вимагати від боржників повного та належного виконання ними своїх обов`язків у відповідних договорах.

Відповідач – ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконував належним чином, через що виникла заборгованість, яка станом на 28.07.2015 року становить 478 997,87 грн., із яких: заборгованість за кредитом – 209 831,68 грн. ; заборгованість за відсотками – 269 166,19 грн.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки — квартиру АДРЕСА_2 , шляхом визнання права власності на квартиру за ПАТ “Дельта Банк”.

Заочним рішенням від 09.02.2016 року позов ПАТ “Дельта Банк” був задоволений у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 не погодившись з ухваленим рішенням 08.06.2018 року звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення від 09.02.2016 року.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16.01.2019 року вищезазначене рішення було скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просить слухати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, надали відзив на позовну заяву, в якому просили суд відмовити у задоволені позову у повному обсязі. Судове засідання провести за їх відсутність.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню виходячи із такого.

Як вбачається з матеріалів справи 08.04.2008 року між АКІБ “УкрСиббанк”, правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11330430000, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 10 100,00 доларів США (еквівалент 51 005 грн.), зі сплатою 13,90% річних за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 (іпотекодавець) на підставі договору іпотеки № Б/н від 08.04.2008 року передав банку (іпотекодержателю) у іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 52,0 кв.м, жилою площею 30,40 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить відповідачу на праві власності, на підставі договору купівлі — продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Дубровою Т.І. від 12.10.2002 року за реєстровим № 3516, та зареєстрованого в КП “Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації” 24.10.2002 року в реєстровій книзі 82, номер запису 9812 та ЕРПВНМ за р. № 15748014.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач станом на 28.07.2015 року порушив умови кредитного договору і має прострочену заборгованість. Положеннями договору передбачено, що у випадку порушення позичальником строків сплати передбачених договором платежів більше ніж на один місяць має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в повному обсязі та сплати процентів за його користування, а також плати за ведення кредитної справи. При несвоєчасній сплаті позичальником платежів в строки, перед бачені договором, кредитор має право вимоги від позичальника оплати боргового зобов`язання в примусовому порядку згідно чинного законодавства України.

Згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, і станом на 28.07.2015 р. він має заборгованість на загальну суму – 478 997,87 грн., із яких:

- заборгованість за кредитом – 209 831,68 грн.;

- заборгованість за відсотками – 269 166,19 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049, ч.1 ст. 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 611 ЦК України за порушення зобов`язання наступають правові наслідки, передбачені ст.ст. 624, 625 ЦК України, тобто при порушенні зобов`язань боржник повинен сплатити кредитору борг, відсотки, пеню та штрафи у розмірах, передбачених умовами договору.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зі свого боку Банк виконав всі взяті на себе зобов`язання, а відповідач навпаки, порушив його умови в частині своєчасної сплати кредитних платежів.

В матеріалах справи є лист - вимога Банку на адресу іпотекодавця (а.с.27) про наявну заборгованість, із запропонуванням погасити борг у 30-денний строк, у разі невиконання цієї вимоги АТ “Дельта Банк” розпочне процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.

08.09.2015 року банком скероване позов про звернення стягнення на предмет іпотеки до суду.

За такого, банком порушено вимоги ч.1 ст.35 ЗУ « Про іпотеку».

Так, Законом України «Про іпотеку» передбачено три форми захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Зазначений правовий висновок щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього висловлений у постанові Великої Палати Верховного суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 4.1 договору іпотеки сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 4.2. договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 4.5 договору іпотеки звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно розділу 5 цього іпотечного договору та відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку».

Договір іпотеки не містить погодження сторін про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом передачі предмету іпотеки у власність банку за судовим рішенням.

Таким чином, судом встановлено, що сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки, а тому суд вважає за необхідним відмовити в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк», оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки не є компетенцією суду, та являється неналежним способом захисту.

На підставі вимог ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

вирішив:

В задоволені позову Публічного Акціонерного Товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки — відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін справи:

Позивач – Публічне Акціонерне Товариство «Дельта Банк», м. Київ, вул. Щорса 36-Б, код ЄДРПОУ 34047020.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя Л.І. Селіщева