Рішення № 86569855, 09.12.2019, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 грудня 2019 року м. ТернопільСправа № 921/633/19 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом Приватного акціонерного товариства "Володимир – Волинська птахофабрика", с. Федорівка, Володимир – Волинський район, Волинська область

до відповідача Приватного підприємства "КАММОРА", вул. Заводська, 2Б, смт. Скала – Подільська, Борщівський район, Тернопільська область

про стягнення заборгованості

За участю учасників справи:

від позивача: Машевська Л.А. – адвокат (довіреність №12/08/19/01 від 12.08.2019),

від відповідача: не з"явився.

Судові процедури

У судових засіданнях представнику позивача роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Сторони, за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином у встановленому законом порядку.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.

Суть справи.

04 жовтня 2019 року Приватне акціонерне товариство "Володимир – Волинська птахофабрика" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Приватного підприємства "КАММОРА" про стягнення заборгованості.

Відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 09.10.2019 відкрито провадження у справі №921/633/19 за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 07.11.2019.

Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.

Розгляд справи по суті.

Розгляд справи по суті розпочато - 07.11.2019.

Протокольними ухвалами суду від 07.11.2019 та від 28.11.2019 судові засідання відкладалися відповідно на 28.11.2019 та на 09.12.2019, про що повідомлено учасників справи, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі.

У судовому засіданні 09.12.2019, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено зобов`язання, що виникли на підставі договору поставки № Ф-1288 від 04.12.2017, в частині оплати за поставку товару.

У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалами суду, які надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи, відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами; утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі " Смірнова проти України").

Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, однак своїм правом брати участь в судовому засіданні не скористався; явка в судове засідання представника відповідача обов`язковою не визнавалась; відповідач мав можливість для викладення і подання суду своїх заперечень проти позову чи інших заяв процесуального характеру; доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 1 статті 9 ГПК України та частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Усі процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Отже, відповідач не позбавлений права та можливості ознайомитися з їх змістом у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

04 грудня 2017 року між Приватним акціонерним товариством "Володимир – Волинська Птахофабрика" (Постачальник/позивач) та Приватним підприємством "Каммора" (Покупець/відповідач) укладено договір поставки № Ф-1288, відповідно до умов якого, Постачальник зобов`язується передавати у власніть Покупцю товар (зокрема, але не виключно, продукцію виробництва ПрАТ "Володимир – Волинська Птахофабрика": м"ясо бройлера, субпродукти та інші продукти) в асортименті, кількості по цінах встановлених у видаткових накладних у відповідності до узгоджених сторонами замовлень, а Покупець зобов"язується прийняти товар та оплатити його вартість ( п.1.1 Договору).

Товар передається Покупцю - частинами (партіями). Під партією товару Сторони розуміють Товар, зазначений в окремій видатковій накладній ( п.1.2 Договору).

Пунктом 1.4 Договору визначено, що асортимент, кількість та ціна Товару погоджується сторонами та визначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною Договору.

Загальна сума договору є орієнтовною та складається із зазначених сум видаткових накладних, отриманих від Постачальника, за якими прийнято Товар Покупцем протягом дії даного Договору. Сторони домовились, що загальна сума поставленого за цим договором товару визначається сторонами на момент проведення остаточного та повного розрахунку Покупцем з Постачальником за поставлений товар в порядку, визначеному у цьому Договорі (п.1.6 Договору).

Умовами договору сторони домовились, зокрема Постачальник зобов"язується передавати у власність Покупцю партії товару та виписувати Покупцю видаткову накладну на партію товару, а Покупець зобов"язується прийняти поставлений товар та своєчасно оплачувати Постачальнику вартість товару згідно умов даного Договору ( п.п. 3.1, 3.2 Договору).

Розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється Покупцем протягом п"яти календарних днів з дати виписки видаткової накладної Постачальником ( п.4.1 Договору).

Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної на поставку товару ( п.5.3. Договору),

Згідно п. 6.1 Договору, даний Договір набирає чинності з 01.01.2018 і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до моменту повного і належного його виконання.

Також, 04.12.2017 між сторонами підписано Додаток №1 до Договору поставки №Ф-1288 від 04.12.2017 яким погоджено перелік уповноважених представників Покупця на отримання від імені Покупця матеріальних цінностей від Постачальника , зокрема - ОСОБА_1 . Місце приймання товарів – смт. Скала – Подільська, Борщівський район, Тернопільська область.

Вказані Договір поставки та додаток підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

На виконання умов Договору поставки позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 3 821 906, 91 грн, про що свідчить видаткові накладні:

№50677 від 06.06.2018 на суму 90720,00 грн,

№50678 від 06.06.2018 на суму 75146,37 грн,

№54971 від 14.06.2018 на суму 177500,00 грн,

№62549 від 03.07.2018 на суму 175000,00 грн,

№64657 від 08.07.2018 на суму 175000,00 грн,

№67375 від 17.07.2018 на суму 172500,00 грн,

№69594 від 24.07.2018 на суму 172500,00 грн,

№72788 від 02.08.2018 на суму 167700,00 грн,

№75402 від 07.08.2018 на суму 167700,00 грн,

№91461 від 18.09.2018 на суму 143 820,00 грн,

№92244 від 20.09.2018 на суму 177358,46 грн,

№96255 від 29.09.2018 на суму 142 080,00 грн,

№107708 від 25.10.2018 на суму 104 190,00 грн,

№107706 від 25.10.2018 на суму 137 344,50 грн,

№116770 від 14.11.2018 на суму 84552,00 грн,

№117213 від 15.11.2018 на суму 140210,40 грн,

№4976 від 17.01.2019 на суму 148672,32 грн,

№ 5925 від 19.01.2019 на суму 111800,40 грн,

№5944 від 19.01.2019 на суму 110430,66 грн,

№8650 від 26.01.2019 на суму 147 894,90 грн,

№11390 від 02.02.2019 на суму 138 980,40 грн,

№11394 від 02.02.2019 на суму 111 800,40 грн,

№14224 від 09.02.2019 на суму 111629,70 грн,

№31609 від 19.03.2019 на суму 117 723,60 грн,

№ 34180 від 23.03.2019 на суму 127 890,00 грн,

№34181 від 23.03.2019 на суму 128328,48 грн,

№46181 від 16.04.2019 на суму 129 570,00 грн,

№46180 від 16.04.2019 на суму 133864,32 грн,

та товарно-транспортні накладні: №Р50677 від 06.06.2018, №Р50678 від 06.06.2018, №Р54971 від 14.06.2018, №Р62549 від 03.07.2018, №Р64657 від 08.07.2018, №Р67375 від 17.07.2018, №Р69594 від 24.07.2018, №Р72788 від 02.08.2018, №Р75402 від 07.08.2018, №Р91461 від 18.09.2018, №Р92244 від 20.09.2018, №Р96255 від 29.09.2018, №Р107708 від 25.10.2018, №Р107706 від 25.10.2018, №Р116770 від 14.11.2018, №Р117213 від 15.11.2018, №Р4976 від 17.01.2019, № Р5925 від 19.01.2019, №Р5944 від 19.01.2019, №Р8650 від 26.01.2019, №Р11390 від 02.02.2019, №Р11394 від 02.02.2019 , №Р14224 від 09.02.2019, №Р31609 від 19.03.2019, №Р34180 від 23.03.2019, №Р34181 від 23.03.2019, №Р46181 від 16.04.2019 , №Р46180 від 16.04.2019, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені відтисками печаток юридичних осіб.

Однак, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав лише частково у розмірі 3 322 197,76 грн, про що свідчить реєстр вхідних платіжних доручень від ПП "Каммора" за договором поставки №Ф-1288 від 04.12.2017.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору поставки щодо строків оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 499 709,15 грн, про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.08.2019 (на момент звернення з даним позовом до суду).

Позивачем, відповідно до п.7.4 Договору поставки, нараховано відповідачу пеню за період з 16.07.2019 по 30.09.2019 у розмірі 35 883,21 грн та 30% штрафу у розмірі 149 913,00 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з укладенням договору поставки № Ф-1288 від 04.12.2017, який за правовою природою є договором поставки.

Норми права, які застосував суд.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України, зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

В силу приписів статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов"язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 стаття 550 Цивільного кодексу України).

Згідно з частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Мотивована оцінка судом аргументів наведених учасником справи.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором поставки та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору поставки № Ф-1288 від 04.12.2017, за умовами якого Постачальник зобов`язався передати у власність Покупцю товар (зокрема, але не виключно, продукцію виробництва ПрАТ "Володимир – Волинська Птахофабрика": м"ясо бройлера, субпродукти та інші продукти) в асортименті, кількості по цінах встановлених у видаткових накладних у відповідності до узгоджених сторонами замовлень, а Покупець зобов"язався прийняти товар та оплатити його вартість ( п.1.1 Договору).

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3 821 906,91 грн, що підтверджується видатковими накладними:

№50677 від 06.06.2018 на суму 90720,00 грн,

№50678 від 06.06.2018 на суму 75146,37 грн,

№54971 від 14.06.2018 на суму 177500,00 грн,

№62549 від 03.07.2018 на суму 175000,00 грн,

№64657 від 08.07.2018 на суму 175000,00 грн,

№67375 від 17.07.2018 на суму 172500,00 грн,

№69594 від 24.07.2018 на суму 172500,00 грн,

№72788 від 02.08.2018 на суму 167700,00 грн,

№75402 від 07.08.2018 на суму 167700,00 грн,

№91461 від 18.09.2018 на суму 143 820,00 грн,

№92244 від 20.09.2018 на суму 177358,46 грн,

№96255 від 29.09.2018 на суму 142 080,00 грн,

№107708 від 25.10.2018 на суму 104 190,00 грн,

№107706 від 25.10.2018 на суму 137 344,50 грн,

№116770 від 14.11.2018 на суму 84552,00 грн,

№117213 від 15.11.2018 на суму 140210,40 грн,

№4976 від 17.01.2019 на суму 148672,32 грн,

№ 5925 від 19.01.2019 на суму 111800,40 грн,

№5944 від 19.01.2019 на суму 110430,66 грн,

№8650 від 26.01.2019 на суму 147 894,90 грн,

№11390 від 02.02.2019 на суму 138 980,40 грн,

№11394 від 02.02.2019 на суму 111 800,40 грн,

№14224 від 09.02.2019 на суму 111629,70 грн,

№31609 від 19.03.2019 на суму 117 723,60 грн,

№ 34180 від 23.03.2019 на суму 127 890,00 грн,

№34181 від 23.03.2019 на суму 128328,48 грн,

№46181 від 16.04.2019 на суму 129 570,00 грн,

№46180 від 16.04.2019 на суму 133864,32 грн,

та товарно-транспортними накладними:

№Р50677 від 06.06.2018, №Р50678 від 06.06.2018, №Р54971 від 14.06.2018, №Р62549 від 03.07.2018, №Р64657 від 08.07.2018, №Р67375 від 17.07.2018, №Р69594 від 24.07.2018, №Р72788 від 02.08.2018, №Р75402 від 07.08.2018, №Р91461 від 18.09.2018, №Р92244 від 20.09.2018, №Р96255 від 29.09.2018, №Р107708 від 25.10.2018, №Р107706 від 25.10.2018, №Р116770 від 14.11.2018, №Р117213 від 15.11.2018, №Р4976 від 17.01.2019, № Р5925 від 19.01.2019, №Р5944 від 19.01.2019, №Р8650 від 26.01.2019, №Р11390 від 02.02.2019, №Р11394 від 02.02.2019 , №Р14224 від 09.02.2019, №Р31609 від 19.03.2019, №Р34180 від 23.03.2019, №Р34181 від 23.03.2019, №Р46181 від 16.04.2019 , №Р46180 від 16.04.2019.

Видаткові накладні та товарно-транспортні накладні містять підписи уповноважених представників обох сторін без зауважень, а їх підписи скріплено відтисками печаток юридичних осіб (містяться в матеріалах справи).

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Товар передається Покупцю - частинами (партіями). Під партією товару Сторони розуміють Товар, зазначений в окремій видатковій накладній ( п.1.2 Договору).

Умовами договору сторони домовились, зокрема Постачальник зобов"язався передавати у власність Покупцю партії товару та виписувати Покупцю видаткову накладну на партію товару, а Покупець зобов"язався прийняти поставлений товар та своєчасно оплачувати Постачальнику вартість товару згідно умов даного Договору ( п.п. 3.1, 3.2 Договору).

Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної на поставку товару ( п.5.3. Договору),

Таким чином, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видатковій накладній.

У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов`язань, та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Саме таким вимогам і відповідає видаткова накладна, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції.

За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 1.4 Договору визначено, що асортимент, кількість та ціна Товару погоджується сторонами та визначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною Договору.

Розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється Покупцем протягом п"яти календарних днів з дати виписки видаткової накладної Постачальником ( п.4.1 Договору).

Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до розділу 4 Договору.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав лише частково у розмірі 3 322 197,76 грн, що підтверджується реєстром вхідних платіжних доручень від ПП "Каммора" за договором поставки №ф-1288 від 04.12.2017.

Таким чином, на момент винесення рішення, борг відповідача перед позивачем становить 499 709,15 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.08.2019, підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 499 709,15 грн, який неоплачений станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 35 883,21 грн за період з 16.07.2019 по 30.09.2019, суд зазначає наступне:

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за поставку товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 35 883,21 грн за період з 16.07.2019 по 30.09.2019.

Як визначено п. 7.4 Договору у випадку прострочення оплати за товар Покупець зобов"язаний сплатити Постачальнику штрафну неустойку (пеню) в розмірі 1 % від суми заборгованості за кожен день прострочки до моменту повного розрахунку за товар.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як встановлено статями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктами 7.13 та 7.14 Договору визначено, що сторони домовились збільшити строк спеціальної позовної давності та встановити строк спеціальної позовної давності за невиконання чи неналежне виконання зобов"язань за цим Договором 3(три ) роки. Сторони домовились та встановили, що при нарахуванні штрафних санкцій сторони не обмежуються строком передбаченим ст. 232 ГК України. Норми п.6 ст. 232 ГК України не застосовуються до відносин за цим Договором.

Судом, враховуючи умови договору, перевірено розрахунок, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", пені за період з 16.07.2019 по 30.09.2019 та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 35 883,21 грн, правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення 30% штрафу у розмірі 149 913,00 грн, суд зазначає наступне:

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за поставку товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано 30% штрафу у розмірі 149 913,00 грн.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 ЦК України).

В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

За змістом ч.2 ст.217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч.1 ст.230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пеня як вид забезпечення виконання зобов`язання та її розмір, визначені у ч.3 ст.549 ЦК України, ч.6 ст.231 та ч.6 ст.232 ГК України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч.2 ст. 231 ГК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Отже, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №11/1351/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Крім того, із системного аналізу наведених норм права вбачається, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Як визначено п. 7.4 Договору в разі прострочення дати оплати вартості товару Покупець, сплачує Постачальнику штраф в розмірі 30 % від вартості неоплаченого товару.

Підставами для нарахування штрафу є порушення Покупцем умов договору в частині порядку оплати та проведення розрахунку.

Судом, перевірено розрахунок 30 % штрафу в розмірі 149 913,00 грн та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 30% штрафу у розмірі 149 913,00 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи викладене, суд позовні вимоги визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача 499 709,15 грн боргу, 35 883,21 грн пені та 149 913,00 грн 30 % штрафу.

Судові витрати.

Щодо судового збору у розмірі 10 282, 58 грн.

Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При цьому, суд вважає за необхідне, скористатись своїм правом визначеним частиною 9 статті 129 ГПК України та покласти судовий збір повністю на відповідача так як вважає, що спір у справі виник внаслідок невиконання ним зобов`язань.

А тому, відповідно до вимог частини 9 статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 10 282, 58 грн суд покладає на відповідача та підлягає стягненню в користь позивача.

Керуючись статтями 7, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 210, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 10 282,58 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Приватного підприємства "КАММОРА", вул. Заводська, 2Б, смт. Скала – Подільська, Борщівський район, Тернопільська область, ідентифікаційний номер 35993742 на користь Приватного акціонерного товариства "Володимир – Волинська птахофабрика", с. Федорівка, Володимир – Волинський район, Волинська область, ідентифікаційний номер 00851376 - 499 709,15 грн боргу, 35 883,21 грн пені, 149 913,00 грн 30 % штрафу та 10 282,58 грн судового збору.

4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "24" грудня 2019 року.

Суддя Я.Я. Боровець