Рішення № 86569381, 09.12.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2019 справа № 914/1571/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Альцест» в особі Львівської філії Приватного акціонерного товариства «Альцест», м. Львів

до Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод», м. Львів

про стягнення 94373,30 грн. заборгованості та неустойки за договором поставки від 02.07.2018р. № БІГ-002/18

за участю представників:

від позивача: Іванов О.О.;

від відповідача: не з`явився

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Альцест» в особі Львівської філії Приватного акціонерного товариства «Альцест» до Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» про стягнення 94373,30грн. заборгованості та неустойки за договором поставки від 02.07.2018р. №БІГ-002/18.

Ухвалою суду від 12.08.2019 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.09.2019 р.

09.09.2019 р. надійшло клопотання (вх.№37018/19) про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача.

Ухвалою суду від 16.09.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 16.09.2019 р., продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 16.10.2019 р.

16.10.2019 р. відповідач через канцелярію суду подав клопотання (вх.№42628/19) про відкладення розгляду справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю представника.

Ухвалою суду від 16.10.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 16.10.2019 р., підготовче засідання відкладено на 11.11.2019 р.

Представник позивача подав клопотання (вх.№43662/19 від 23.10.2019 р.) з доданими копіями квитанцій про реєстрацію податкових накладних, копіями видаткових та податкових накладних та акту про надання професійної правничої допомоги.

11.11.2019 р. відповідач подав суду лист (вх.№46392/19), в якому зазначив про часткову сплату заявленої до стягнення заборгованості, на підтвердження чого додав платіжні доручення на загальну суму 26304 грн, просив суд закрити провадження в частині 32922 грн основного боргу, а також відкласти розгляд справи у зв`язку з проведенням переговорів для мирного врегулювання сторонами судового спору. До листа відповідачем додано копію адресованого позивачеві листа щодо підписання мирової угоди та копію проекту мирової угоди.

Ухвалою суду від 11.11.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 11.11.2019 р., закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 09.12.2019 р.

В судове засідання 09.12.2019 р. з`явився представник позивача.

Відповідач в судове засідання 09.12.2019 р. явку повноважного представника не забезпечив, подав клопотання (вх.№51557/19) про відкладення розгляду справи у зв`язку з проведенням переговорів для мирного врегулювання сторонами судового спору.

Представник позивача проти задоволення клопотання заперечив, зазначив, що твердження відповідача стосовно проведення переговорів та можливості укладення мирової угоди не відповідають дійсності. Разом з тим представник позивача підтвердив часткову сплату позивачем коштів в сумі 26304 грн, а не в сумі 32922 грн, як це зазначав відповідач в раніше поданому ним клопотанні.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, обґрунтоване проведенням переговорів щодо укладення мирової угоди, заслухавши думку представника позивача, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні поданого клопотання, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що статтями 177 та 195 Господарського процесуального кодексу України визначено строки підготовчого провадження та розгляду справи по суті. Так, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду. Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження – не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Отже, загальний строк розгляду справи не повинен перевищувати 120 днів, тобто чотирьох місяців.

В даній справі такий строк закінчується 12.12.2019 р., тобто в суду відсутня можливість відкладати розгляд справи, порушуючи при цьому строк розгляду, встановлений законодавством.

Стаття 202 ГПК України не містить такої підстави для відкладення розгляду справи як проведення переговорів з метою укладення мирової угоди. Більш того, як вбачається з пояснень представника позивача, в дійсності такі переговори станом на даний момент не проводяться, а мирова угода не буде укладеною.

Відповідач протягом розгляду справи тричі подавав клопотання про відкладення розгляду справи, а суд двічі відкладав підготовче засідання у справі.

Таким чином, в суду відсутня можливість для задоволення клопотання відповідача та відкладення розгляду справи як з мотивів, наведених ним у клопотанні, так і з будь-яких інших законних підстав.

Разом з тим суд зазначає, що сторони володіють правом укладати мирову угоду (в разі досягнення ними згоди про це) не лише до ухвалення судового рішення, а й у процесі виконання такого рішення відповідно до норм ст.330 ГПК України.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, а відповідач мав достатньо часу для виконання вимог ухвал суду щодо встановленого строку на подання відзиву на позов, однак таким правом не скористався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 09.12.2019 р. суд розпочав розгляд справи по суті. Присутній представник позивача виступив з вступним словом та надав усні пояснення. Суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідив докази та заслухав пояснення позивача з приводу доказів, після чого перейшов до проведення судових дебатів. В ході проголошення заключного слова позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задоволити.

Після судових дебатів, проаналізувавши зібрані у справі докази та у зв`язку із відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

В судовому засіданні 09.12.2019 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки, на виконання умов якого позивач поставив товар на загальну суму 230298 грн, проте відповідач в порушення умов договору оплату наданих послуг здійснював частково та без дотримання встановлених договором строків. У зв`язку з цим, позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 80016 грн основного боргу, 7047 грн пені, 1441,30 грн 3% річних та 5869 грн інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи відповідач заявив про сплату ним 32922 грн основного боргу, на підтвердження чого подав платіжні доручення на суму 26304 грн, а позивач підтвердив надходження коштів від відповідача саме в сумі 26304 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

02.07.2018 р. між Приватним акціонерним товариством «Львівський локомотиворемонтний завод» (замовник, відповідач у справі) в особі директора з виробництва Джули М.М., який діяв на підставі довіреності №1010 від 10.04.2018 р. та члена правління Стадницького О.М., який діяв на підставі статуту, і Львівською філією Приватного акціонерного товариства «Альцест» (постачальник, позивач у справі) в особі директора Сидора В.І., який діяв на підставі положення про філію та довіреності НМІ 823527 від 12.09.2017 р., було укладено договір поставки №БІГ-002/18.

Цей договір набрав чинності з моменту його підписання і діяв до 31.12.2018 р. (п.10.1. договору).

За умовами розділу І договору, постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність замовника, а замовник прийняти та оплатити товар, найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації №1, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: інструмент фірми Metabo. Кількість товарів: згідно специфікації №1.

Відповідно до специфікації №1 (додаток до договору), поставці підлягало 50 найменувань товару на загальну суму поставки 598302 грн, в т.ч. 20% ПДВ – 99717 грн.

Аналогічно, згідно з п.3.1. договору, загальна сума договору складає: 598302 грн, в т.ч. 20% ПДВ – 99717 грн.

Розділом V договору врегульовано поставку товарів.

Так, поставка товарів здійснюється партіями, не пізніше 3 (трьох) календарних днів з дня отримання постачальником заявки замовника. При поставці товару оформлення товарно-транспортної накладної є обов`язковим. Місце поставки (передачі) товарів: м.Львів, вул.Залізнична, 1-А, склад замовника. Умови поставки СРТ згідно ІНКОТЕРМС-2010.

Пунктом 6.3.4. договору встановлено обов`язок постачальника надавати замовнику відповідну товаросупроводжувальну документацію (видаткову накладну, товаро-транспортну накладну, документи, що підтверджують якість товару) при кожній поставці товару.

В матеріалах справи наявні засвідчені копії актів приймання передачі товару, якими сторони підтвердили поставку продавцем та прийняття покупцем інструменту: згідно накладних №24675, №24687 від 10.09.2018 р. (акт приймання-передачі товару від 10.09.2018 р. на суму 25752 грн); згідно накладних №27186, №27188, №27190, №27194 від 02.10.2018 р. (акт приймання-передачі товару від 02.10.2018 р. на суму 50274 грн); згідно накладних №32322, №32324 від 16.11.2018 р. (акт приймання-передачі товару від 16.11.2018 р. на суму 26304 грн).

Крім того, позивач надав суду копії всіх видаткових накладних, згаданих в актах приймання-передачі товару, згідно яких складались відповідні акти: №24675 від 10.09.2018 р. на суму 17904 грн, №24687 від 10.09.2018 р. на суму 7848 грн; №27186 від 02.10.2018 р. на суму 7848 грн, №27188 від 02.10.2018 р. на суму 1872 грн, №27190 від 02.10.2018 р. на суму 4746 грн, №27194 від 02.10.2018 р. на суму 35808 грн, №32322 від 16.11.2018 р. на суму 14304 грн та №32324 від 16.11.2018 р. на суму 12000 грн.

Всі акти приймання-передачі товару та видаткові накладні підписано без зауважень директором Львівської філії ПрАТ «Альцест» Сидором В.І. та представником ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» Залогою В.М., уповноваженим товариством довіреностями №849 від 04.09.2018 р., №948 від 01.10.2018 р. та №1101 від 13.11.2018 р. на отримання цінностей від Львівської філії ПрАТ «Альцест».

Як вбачається з підписаного сторонами акту звірки взаємних розрахунків №2645 від 30.11.2018 р., до здійснення згаданих поставок за договором №БІГ-002/18 від 02.07.2018 р. відбувались і інші поставки товару: 20.07.2018 р. на суму 25242 грн, 24.07.2018 р. на суму 17904 грн, 08.08.2018 р. на суму 53712грн та 1602 грн та 07.09.2018 р. на суму 29508 грн.

Пунктом 7.4. договору сторони встановили обов`язок постачальника своєчасно та правильно із зазначенням податкових реквізитів складати та реєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог чинного законодавства України.

Наданими позивачем копіями податкових накладних підтверджується складання податкових накладних відповідно до кожної видаткової накладної від 10.09.2018 р., 02.10.2018 р. та 16.11.2018 р., стягнення заборгованості за якими є предметом спору у справі.

Згідно з квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідні податкові накладні від 10.09.2018 р. були зареєстровані в Реєстрі 28.09.2018 р., від 02.10.2018 р. – 25.10.2018 р., а від 16.11.2018 р. – 12.12.2018 р.

Відповідно до пунктів 4.1. та 4.3. договору, розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, поступає на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі.

Пунктом 6.1.1. договору передбачено обов`язок замовника своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари, а пунктом 6.4.1. договору – кореспондуюче даному обов`язку право постачальника своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари.

Як випливає з наданих позивачем актів звірки взаємних розрахунків, відповідач здійснював наступні оплати поставленого товару: 17.09.2018 р. в сумі 26844 грн, 10.10.2018 р. в сумі 5616 грн, 16.10.2018 р. в сумі 66000 грн, 13.11.2018 р. в сумі 45204 грн, 14.03.2019 р. в сумі 1872 грн, 21.03.2019 р. в сумі 4746 грн.

Листом №189 від 29.01.2019 р. ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» повідомило, що станом на 16.01.2019 р. згідно даних бухгалтерського обліку товариства заборгованість становила 86634 грн; зазначило, що ситуація, яка склалась на підприємстві, не дає можливості виконувати взяті на себе зобов`язання та гарантувало погашення заборгованості при налагодженні роботи, погодженні цін на 2019 рік, затвердженні фінансового плану на поточний рік та випуску продукції у відповідності до плану.

Листом №1194 від 20.05.2019 р. товариство проінформувало позивача про те, що погашення існуючої кредиторської заборгованості в сумі 80016 грн заплановано на травень-червень 2019 року.

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 80016 грн заборгованості за поставлений та неоплачений товар.

Згідно з п.7.3. договору, у разі порушення строків оплати, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Керуючись згаданим пунктом договору, позивач нарахував відповідачеві 7047 грн пені за період: з 11.11.2018 р. по 11.05.2019 р. включно (за накладною від 10.09.2018 р.), з 03.12.2018 р. по 02.06.2019 р. включно (за накладними та актом від 02.10.2018 р.), з 17.01.2019 р. по 17.07.2019 р. включно (за накладними та актом від 16.11.2018 р.)

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, позивач просив стягнути з відповідача 1441,30 грн 3% річних та 5869 грн інфляційних втрат за період: з 11.11.2018 р. по 24.07.2019 р. включно (за накладною від 10.09.2018р.), з 03.12.2018 р. по 24.07.2019 р. включно (за накладними та актом від 02.10.2018 р.), з 17.01.2019 р. по 24.07.2019 р. включно (за накладними та актом від 16.11.2018 р.)

В процесі розгляду справи Приватне акціонерне товариство «Львівський локомотиворемонтний завод» з посиланням на договір №БІГ-002/18 сплатило Львівській філії Приватного акціонерного товариства «Альцест» 26304 грн, що підтверджується платіжним дорученням №6821 від 03.10.2019 р. на суму 5000грн, платіжним дорученням №7195 від 11.10.2019 р. на суму 12904 грн. та платіжним дорученням №7196 від 11.10.2019 р. на суму 8400 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст.627 ЦК України).

Як встановлено ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона – постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.2. договору сторони встановили, що розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару, але не раніше реєстрації податкової накладної.

У зв`язку з тим, що реєстрація податкових накладних відбувалася в межах 60-денного строку, суд вважає, що товар мав бути оплачений протягом 60 календарних днів з моменту його поставки за відповідними видатковими накладними та актами.

З врахуванням заборгованості станом на 30.11.2018 р., зафіксованої у підписаному сторонами акті звірки, подальших оплат, які відбулися 14.03.2019р. та 21.03.2019 р., а також визнання заборгованості відповідачем, про що свідчать його відповіді на претензії та поведінка під час розгляду справи, суд визначив, що станом на момент звернення позивача з позовом у відповідача існувала заборгованість в сумі 80016 грн. При цьому, беручи до уваги здійснені платежі та поставки, які відбувалися як до, так і після 10.09.2018 р., суд, презюмуючи черговість зарахування платежів в хронологічному порядку відповідно до здійснених поставок, прийшов до висновку, що частково неоплаченим на момент пред`явлення позову залишився товар, поставлений 10.09.2018 р., (в сумі 3438 грн), а повністю неоплаченим – товар, поставлений 02.10.2018 р. на суму 50274 грн та 16.11.2018 р. на суму 26304 грн.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п.2 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Дослідивши подані відповідачем копії платіжних доручень, з яких вбачається факт сплати 26304 грн заявленої до стягнення заборгованості після відкриття провадження у справі, суд прийшов до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю в частині стягнення 26304 грн основного боргу у зв`язку із відсутністю предмету спору в цій частині. Суд звертає увагу відповідача на те, що в тексті листа помилково зазначено про сплату 32922 грн заборгованості, проте доданими доказами підтверджується менша сума здійснених оплат.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення боргу за поставлений товар в сумі, яка залишилась несплаченою станом на дату прийняття цього рішення, тобто в сумі 53712 грн.

Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1– 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з п.7.3. договору, у разі порушення строків оплати, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

З проведених позивачем розрахунків вбачається, що при їх здійсненні позивач враховував кінцеву суму заборгованості, яка існувала на момент звернення з позовом, а не реальну суму боргу, яка існувала на кожен з моментів виникнення прострочення. Вказане, проте, не порушує прав відповідача, так як кінцева сума заборгованості є меншою, ніж підлягала б врахуванню, а суд приймає рішення у справі не інакше, як в межах заявлених позивачем вимог.

Виходячи з положень ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), суд встановив, що насправді прострочення за поставкою 10.09.2018 р. розпочалося 10.11.2018 р., за поставкою 02.10.2018 р. – 04.12.2018 р., а за поставкою 16.11.2018 р. – 15.07.2019 р. Разом з тим позивач при розрахунку вважає, що прострочення розпочалось 11.11.2018 р., 03.12.2018 р. та 17.01.2019 р. відповідно.

Оскільки врахування позивачем пізнішої дати початку прострочення, ніж дійсна, не погіршує становища боржника, суд здійснює власний розрахунок щодо заборгованості за поставку, здійснену 10.09.2018 р. та 16.11.2018 р., відповідно до визначеної позивачем дати, а щодо заборгованості за поставку, здійснену 02.10.2018 р. – відповідно до реальної дати виникнення заборгованості, яка є пізнішою від дати, визначеної позивачем.

Судом проведено перерахунок заявленої до стягнення пені – ((3438 грн х 18% / 365 днів х 166 днів (з 11.11.2018 р. по 25.04.2019 р. включно)) + (3438грн х 17,5% / 365 днів х 16 днів (з 26.04.2019 р. по 11.05.2019 р. включно)) + (50274грн х 18% / 365 днів х 143 дні (з 04.12.2018 р. по 25.04.2019 р. включно)) + (50274 грн х 17,5% / 365 днів х 38 днів (з 26.04.2019 р. по 02.06.2019 р. включно)) + (26304 грн х 18% / 365 днів х 99 днів (з 17.01.2019 р. по 25.04.2019р. включно)) + (26304 грн х 17,5% / 365 днів х 83 дні (з 26.04.2019 р. по 17.07.2019 р. включно)) = 281,45 грн + 26,37 грн + 3545,35 грн + 915,95 грн + 1284,21 грн + 1046,76 грн = 7100,09 грн), внаслідок чого встановлено, що її розмір перевищує розмір, визначений позивачем, а тому стягненню підлягає пеня в сумі 7047 грн, тобто в межах заявлених вимог.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням наведених вище обставин стосовно початку прострочення за кожною з поставок, суд здійснив власний розрахунок 3% річних – ((3438 грн х 3% / 365 днів х 256 днів (з 11.11.2018 р. по 24.07.2019 р. включно)) + (50274грн х 3% / 365 днів х 233 дні (з 04.12.2018 р. по 24.07.2019 р. включно)) + (26304 грн х 3% / 365 днів х 189 днів (з 17.01.2019 р. по 24.07.2019 р. включно)) = 72,34 грн + 962,78 грн + 408,61 грн = 1443,73 грн) та встановив, що їх розмір також є більшим, ніж заявлений до стягнення позивачем, тому вирішив стягнути з відповідача 1441,30 грн 3% річних.

Відповідно до п.3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»,, індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Інформаційний лист ВГСУ від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Отже, зважаючи на викладене, першим місяцем для обчислення інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з оплати товару, поставленого 10.09.2018 р., є листопад 2018 р., а за прострочення виконання зобов`язання з оплати товару, поставленого 02.10.2018 р., – грудень 2018 року, у зв`язку з тим, що заборгованість за даними поставками мала бути сплачена в день з 1 по 15 листопада та грудня відповідно. Першим місяцем для обчислення інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з оплати товару, поставленого 16.11.2018 р., є лютий 2019 року, а не січень 2019 року, як зазначає позивач, оскільки позивач вважає, що заборгованість мала бути сплачена 16.01.2019 р., тобто з 16 по 31 день січня, а тому така сума індексується починаючи з місяця, наступного за даним.

Здійснюючи перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат за період до 24.07.2019 р., суд не бере до уваги індекс інфляції за червень та липень 2019 року, закінчуючи розрахунок травнем 2019 року, так як станом на момент подання позовної заяви такі індекси ще не були встановлені та, відповідно, не могли враховуватись та не були враховані позивачем.

Відтак, суд встановив, що стягненню з відповідача підлягає 3552,59 грн інфляційних втрат – ((3438 грн х 106,5% (сукупний індекс інфляції за період з листопада 2018 року по травень 2019 року включно, визначений шляхом множення індексів інфляції за дані місяці між собою) – 3438 грн) + (50274 грн х 105% (сукупний індекс інфляції за період з грудня 2018 року по травень 2019 року включно) – 50274 грн) + (26304 грн х 103,1% (сукупний індекс інфляції за період з лютого 2019 року по травень 2019 року включно) – 26304) = 223,47грн + 2513,70 грн + 815,42 грн = 3552,59 грн).

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 53712 грн основного боргу, 7047 грн пені, 1441,30 грн 3% річних та 3552,59 грн інфляційних втрат. Провадження у справі в частині стягнення 26304 грн основного боргу підлягає закриттю, а в задоволенні 2316,41 грн інфляційних втрат слід відмовити.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої – другої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

В позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи – 1921 грн сплаченого судового збору та 8000 грн витрат на правову допомогу адвоката, а в прохальній частині позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача в тому числі і 8000 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Крім того, в долученому до позовної заяви окремим документом попередньому орієнтовному розрахунку судових витрат, позивач навів серед таких витрат і 8000 грн на правову допомогу, які підтверджуються актом про надання професійної правничої допомоги №1 від 26.07.2019 р. та платіжним дорученням №5908 від 30.07.2019 р.

До позовної заяви додано укладений між адвокатом – Івановим Олегом Олександровичем та клієнтом – Львівською філією ПрАТ «Альцест» договір про надання професійної правничої допомоги №6/0719 від 09.07.2019 р., відповідно до п.1.1. якого адвокат зобов`язався надати клієнту професійну правничу допомогу у господарській справі за позовом товариства до Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» про стягнення заборгованості, а клієнт зобов`язався сплатити адвокату гонорар.

В пунктах 3.1. та 3.2. договору зазначено, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар за ведення справи. Гонорар сплачується за надання правової допомоги, незалежно від настання якогось конкретного результату розгляду справи. Розмір гонорару за ведення справи не залежить від конкретних результатів ведення/розгляду справи та становить 8000 гривень. Якщо час надання правової допомоги перевищить 8 годин, то додатково клієнт має оплатити гонорар із розрахунку 1000 гривень за годину надання правової допомоги. У час правової допомоги враховується весь час затрачений адвокатом на ведення справи: консультації, ознайомлення з матеріалами справи наданими клієнтом чи третіми особами, ознайомлення з матеріалами справи у суді та/або інших органах, підготовка проектів документів, подання документів, участь у процесуальних діях, засіданнях, час представництва перед третіми особами, вивчення судової практики у аналогічних справах тощо. Визначення затраченого часу відбувається погодинно із заокругленням до цілої години щодо кожної дії окремо.

Також в матеріалах справи наявне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1043, видане Іванову О.О. 02.02.2005 р. Львівською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, та ордер на надання адвокатом Івановом О.О. правничої допомоги Львівській філії ПрАТ «Альцест» від 31.07.2019 р.

Платіжним дорученням №5908 від 30.07.2019 р. Львівська філія ПрАТ «Альцест» сплатила адвокату Іванову О.О. 8000 грн з призначенням платежу «оплата згідно договору про надання правничої допомоги №6/0719 від 09.07.2019 р.»

31.07.2019 р. сторонами підписано акт про надання професійної правничої допомоги №1, в якому сторони підтвердили, що у відповідності до договору про надання професійної правничої допомоги адвокат надав клієнту професійну правничу допомогу згідно з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, наведеному в розділі 1 акту. Даний опис містить вид правничої допомоги, її обсяг (тривалість), вартість за годину та суму кожного виду наданої правничої допомоги (всього на 6000 грн).

В розділі 2 та 4 акту №1 сторони зазначили, що професійна правнича допомога прийнята клієнтом, та відповідає вимогам договору укладеного між адвокатом та клієнтом, претензій у клієнта до адвоката немає, а клієнт сплатив адвокату гонорар у сумі 8000 тисяч гривень, платіжним дорученням №5908 від 30.07.2019 р.

Також в розділі 3 акту наведено опис запланованих робіт (послуг), які адвокат надасть клієнту, з інформацією про вид правничої допомоги, її обсяг (тривалість), вартість за годину та суму кожного виду наданої правничої допомоги (всього на 4000 грн).

Поданим 23.10.2019 р. клопотанням позивач долучив до матеріалів справи в тому числі і акт про надання професійної правничої допомоги №3 від 18.10.2019 р. з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, на суму 7500 грн та описом запланованих робіт (послуг) на суму 3000 грн.

Відповідно до ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 згаданої статті).

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма згаданої статті).

Суд вважає, що позивач належним чином обгрунтував розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, та подав відповідні докази, на підставі яких може бути визначено розмір витрат з метою їх розподілу – договір та акти про надання професійної правничої допомоги, платіжне доручення про оплату послуг за договором.

При цьому процесуальним законом від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, навіть без обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії. (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.07.2019 р. у справі № 923/726/18).

Як встановлено ч.ч.4–6 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Оскільки відповідач не подавав жодних заперечень стосовно неспівмірності витрат на оплату послуг адвоката та клопотань про зменшення таких витрат, в суду відсутні правові підстави для зменшення заявлених позивачем до відшкодування належно підтверджених витрат на правову допомогу за власною ініціативою.

Враховуючи також і те, що адвокат Іванов О.О. як представник позивача брав участь у судових засіданнях 11.11.2019 р. та 09.12.2019 р., складав та подавав заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи підтверджується надання адвокатом Івановим О.О. відповідних послуг та їх оплата позивачем, а покладенню на відповідача підлягає сума витрат на правову допомогу виходячи із заявленої в прохальній частині позовної заяви суми витрат на правову допомогу адвоката (8000 грн), проте пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто 7803,64 грн.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд вважає за необхідне покласти судовий збір на відповідача в розмірі, пропорційному розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» на користь Приватного акціонерного товариства «Альцест» в особі Львівської філії Приватного акціонерного товариства «Альцест» 26304 грн основного боргу.

2. Позов задоволити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод», м.Львів, вул.Залізнична, 1-А (ідентифікаційний код 00740599) на користь Приватного акціонерного товариства «Альцест», Київська область, Києво-Святошинський район, с.Петропавлівська Борщагівка, вул.Петропавлівська, буд.4 (ідентифікаційний код 21547168) в особі Львівської філії Приватного акціонерного товариства «Альцест», м.Львів, просп.Чорновола, 95 (код ЄДРПОУ ВП 38010565) 53712 грн основного боргу, 7047 грн пені, 1441,30 грн 3% річних, 3552,59 грн інфляційних втрат, 1873,85грн судового збору та 7803,64 грн витрат на правову допомогу адвоката.

4. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 09.12.2019 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 19.12.2019 р.

Суддя Гоменюк З.П.