Рішення № 86569327, 16.12.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2019 справа №914/2059/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Сало О.А., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка Захід»

до відповідача: Підприємства «Санаторій «СХІДНИЦЬКІ КАРПАТИ» громадської організації інвалідів «ПРОМЕТЕЙ»

про: стягнення 42231,71грн.,

Представники сторін: не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

07.10.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка Захід» до Підприємства «Санаторій «СХІДНИЦЬКІ КАРПАТИ» громадської організації інвалідів «ПРОМЕТЕЙ» про стягнення 42231,71грн.

15.10.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка Захід» про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження задовольнити; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 04.11.2019р.; явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою.

У судові засідання 04.11.2019р., 18.11.2019р., 02.12.2019р. сторони участь повноважних представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Протокольними ухвалами від 04.11.2019р., 18.11.2019р., 02.12.2019р. розгляд справи відкладався на 18.11.2019р., 02.12.2019р. та 16.12.2019р. відповідно. При цьому, ухвалами від 05.11.2019р., 19.11.2019р. та 04.12.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі у судові засідання 18.11.2019р., 04.12.2019р.,16.12.2019р. відповідно та повідомив про час та місце проведення судових засідань у цій справі.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

У судове засідання 16.12.2019р. сторони участь повноважних представників не забезпечили, при цьому, від позивача на адресу суду надійшла заява №1012/19 від 10.12.2019р. про розгляд справи без його участі, яка зареєстрована відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№52683/19 від 13.12.2019р.

Враховуючи наведене, 16.12.2019р., а також 02.12.2019р., 18.11.2019р. та 04.11.2019р. фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 ГПК України, надання відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Позиція позивача:

Позивач з підстав порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару, що виникли на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 31716,69грн. основного боргу.

Крім того, позивачем нараховано 6067,68грн. пені, 522,00грн. трьох процентів річних, 436,51грн. інфляційних втрат та 3488,83грн. – двох відсотків товарного кредиту.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

04.02.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка Захід» (надалі по тексту – «Продавець») та Підприємством «Санаторій «СХІДНИЦЬКІ КАРПАТИ» громадської організації інвалідів «ПРОМЕТЕЙ» (надалі по тексту – «Покупець») укладено договір купівлі-продажу №000008018 (надалі по тексту – «Договір»), згідно з п.1.1. якого, Продавець зобов`язується продавати (передавати у власність Покупця) партіями товар, а Покупець зобов`язується приймати і оплачувати на умовах цього договору товар (надалі по тексту – «Товар»), найменування, асортимент, кількість та ціна якого будуть обумовлені Сторонами попередньо, до передачі кожної окремої партії товару і остаточно відображені в накладних, згідно яких відбуватиметься приймання-передача кожної партії Товару.

Як зазначає позивач, ним, на виконання умов Договору, поставлено, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 31716,69грн., проте, оплату такого відповідачем не здійснено, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг.

Крім того, позивач зазначає про те, що ним було виставлено відповідачу вимогу №22/07 від 22.07.2019р. про сплату вищевказаного боргу, однак, така вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 31716,69грн.грн. суми основного боргу.

Також, позивачем нараховано 6067,68грн. пені, 522,00грн. трьох процентів річних, 436,51грн. інфляційних втрат та 3488,83грн. – двох відсотків товарного кредиту.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з такого:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, 04.02.2019р. між сторонами укладено Договір, згідно з п.1.1. якого, Продавець зобов`язується продавати (передавати у власність Покупця) партіями Товар, а Покупець зобов`язується приймати і оплачувати на умовах цього договору Товар, найменування, асортимент, кількість та ціна якого будуть обумовлені Сторонами попередньо, до передачі кожної окремої партії товару і остаточно відображені в накладних, згідно яких відбуватиметься приймання-передача кожної партії Товару. Товар по даному договору поставляється на умовах доставлено на склад Покупця. Під поняттям «склад Покупця» Сторони вважають адресу місця знаходження Покупця, вказану в розділі 8 цього договору. (п.3.2. Договору).

Вказаний Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар:

- 12.02.2019р. на загальну суму 13899,18грн. (підтверджується видатковими накладними №НЛ190211032 від 12.02.2019р. на суму 12047,80грн., №НЛ190211058 від 12.02.2019р. на суму 1851,38грн., копії яких містяться в матеріалах справи);

- 19.02.2019р. на суму 1441,32грн. (підтверджується видатковою накладною №НЛ190218026 від 19.02.2019р. на суму 1441,32грн., копія якої міститься в матеріалах справи);

- 25.02.2019р. на загальну суму 3593,64грн. (підтверджується видатковими накладними №НЛ190225023 від 25.02.2019р. на суму 1452,40грн., №НЛ1902250001 від 25.02.2019р. на суму 2141,24грн., копії яких містяться в матеріалах справи);

- 05.03.2019р. на загальну суму 5412,72грн. (підтверджується видатковими накладними №Н1903040053 від 05.03.2019р. на суму 1184,52грн., №Н1903040054 від 05.03.2019р. на суму 4228,20грн., копії яких містяться в матеріалах справи);

- 12.03.2019р. на загальну суму 3009,64грн. (підтверджується видатковими накладними №Н1903110017 від 12.03.2019р. на суму 1647,20грн., №Н1903110042 від 12.03.2019р. на суму 1362,44грн., копії яких містяться в матеріалах справи);

- 19.03.2019р. на загальну суму 2292,68грн. (підтверджується видатковими накладними №Н1903180072 від 19.03.2019р. на суму 1433,20грн., №Н1903180071 від 19.03.2019р. на суму 859,48грн., копії яких містяться в матеріалах справи);

- 02.04.2019р. на суму 2067,51грн. (підтверджується видатковою накладною №Н1904010026 від 02.04.2019р. на суму 2067,51грн., копія якої міститься в матеріалах справи).

Отже, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано факт отримання у відповідності до умов Договору Товару загальною вартістю 31716,69грн. (13899,18 + 1441,32 + 3593,64 + 5412,72 + 3009,64 + 2292,68 + 2067,51 = 31716,69).

Частиною 1 ст.691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2 ст.692 ЦК України).

Частина 1 ст.530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п.4.1. Договору, відпуск продукції Покупцю здійснюється, як правило, після внесення ним 100% оплати на рахунок філії підприємства - Продавця, з якої передбачається відвантаження. У випадку, якщо частина чи вся партія продукції передана Покупцю без попередньої оплати, він зобов`язаний провести остаточний розрахунок на протязі 14 днів з моменту отримання Товару на банківський рахунок, вказаний в накладній чи рахунок філії, через яку здійснено відвантаження (поставку) товару.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів здійснення відповідачем передоплати поставленого позивачем Товару.

Враховуючи наведене, відповідач був зобов`язаний здійснити оплату Товару впродовж 14 днів з моменту його отримання.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Як зазначає позивач та не заперечено відповідачем, у встановлений Договором строк та станом на момент звернення до суду з даним позовом відповідач не сплатив вартість прийнятого Товару, внаслідок чого у відповідача виник борг у загальному розмірі 31716,69грн.

Доказів оплати відповідачем вищевказаної вартості отриманого Товару, станом на момент ухвалення рішення у цій справі, сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

При цьому, в матеріалах справи міститься копія акту звіряння взаємних розрахунків, підписаного та скріпленого відтисками печаток обох сторін, в якому міститься інформація про наявність у відповідача перед позивачем боргу у вищевказаному розмірі.

Суд звертає увагу на те, що, відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, і сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Водночас, відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, суд враховує наступну позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18: «…акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.».

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого Товару, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 31716,69грн.основного боргу є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення.

Крім того, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору, а саме зобов`язання щодо оплати поставленого Товару, позивачем нараховано 6067,68грн. пені.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст.549 ЦК України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.6.2. Договору, у випадку прострочення оплати (п.4 Договору) з боку Покупця, він відшкодовує Продавцю всі заподіяні прострочкою оплати збитки, а також додатково оплачує Продавцю за весь час прострочки пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки та суму, яка склалася за рахунок розрахункового рівня інфляції, згідно інформації Держкомстату України, а також 3% річних від простроченої суми. Передбачені цим пунктом санкції сплачуються Покупцем понад суму відшкодування збитків і за весь час прострочки до моменту проведення остаточного погашення заборгованості.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що такий здійснено позивачем невірно, з огляду на наступне:

як зазначено вище, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату Товару впродовж 14 днів з моменту його прийняття.

Згідно з ч.1 ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, перебіг встановленого Договором строку для оплати відповідачем Товару починався з наступного календарного дня після дати отримання Товару.

Відповідно до ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Враховуючи наведене, судом встановлено наступні дати виникнення та суми боргу:

Дата отримання ТоваруЗагальна вартість Товару (грн.)Дата виникнення боргу27.02.201913899,1827.02.201906.03.20191441,3206.03.201912.03.20193593,6412.03.201920.03.20195412,7220.03.201927.03.20193009,6427.03.201903.04.20192292,6803.04.201917.04.20192067,5117.04.2019Проте, позивачем здійснено нарахування пені, починаючи з 26.02.2019р.

Також, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд звертає увагу, що умовами Договору не встановленого іншого, ніж вищевказаний строк нарахування пені. При цьому, умова Договору про сплату пені за кожен день прострочки не може розцінюватися як установлення цим Договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Всупереч наведеному, позивачем здійснено розрахунок пені за період, який становить 214 днів (7 + 6 + 8 + 7 + 7 + 14 + 10 + 84 = 214). Також, суд зазначає, що розрахунок пені здійснено позивачем не по кожній видатковій накладній окремо.

Беручи до уваги викладене вище, судом здійснено перерахунок суми пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення13899,1827.02.2019 - 14.03.20191618,0000 %0,099 %219,3413899,1815.03.2019 - 25.04.20194218,0000 %0,099 %575,7713899,1826.04.2019 - 06.06.20194217,5000 %0,096 %559,7813899,1807.06.2019 - 18.07.20194217,5000 %0,096 %559,7813899,1819.07.2019 - 27.08.20194017,0000 %0,093 %517,891441,3206.03.2019 - 14.03.2019918,0000 %0,099 %12,791441,3215.03.2019 - 25.04.20194218,0000 %0,099 %59,711441,3226.04.2019 - 06.06.20194217,5000 %0,096 %58,051441,3207.06.2019 - 18.07.20194217,5000 %0,096 %58,051441,3219.07.2019 - 06.09.20195017,0000 %0,093 %67,133593,6412.03.2019 - 14.03.2019318,0000 %0,099 %10,633593,6415.03.2019 - 25.04.20194218,0000 %0,099 %148,873593,6426.04.2019 - 06.06.20194217,5000 %0,096 %144,733593,6407.06.2019 - 18.07.20194217,5000 %0,096 %144,733593,6419.07.2019 - 05.09.20194917,0000 %0,093 %164,033593,6406.09.2019 - 12.09.2019716,5000 %0,090 %22,745412,7220.03.2019 - 25.04.20193718,0000 %0,099 %197,535412,7226.04.2019 - 06.06.20194217,5000 %0,096 %217,995412,7207.06.2019 - 18.07.20194217,5000 %0,096 %217,995412,7219.07.2019 - 05.09.20194917,0000 %0,093 %247,065412,7206.09.2019 - 20.09.20191516,5000 %0,090 %73,413009,6427.03.2019 - 25.04.20193018,0000 %0,099 %89,053009,6426.04.2019 - 06.06.20194217,5000 %0,096 %121,213009,6407.06.2019 - 18.07.20194217,5000 %0,096 %121,213009,6419.07.2019 - 05.09.20194917,0000 %0,093 %137,373009,6406.09.2019 - 27.09.20192216,5000 %0,090 %59,862292,6803.04.2019 - 25.04.20192318,0000 %0,099 %52,012292,6826.04.2019 - 06.06.20194217,5000 %0,096 %92,342292,6807.06.2019 - 18.07.20194217,5000 %0,096 %92,342292,6819.07.2019 - 05.09.20194917,0000 %0,093 %104,652292,6806.09.2019 - 27.09.20192216,5000 %0,090 %45,602067,5117.04.2019 - 25.04.2019918,0000 %0,099 %18,352067,5126.04.2019 - 06.06.20194217,5000 %0,096 %83,272067,5107.06.2019 - 18.07.20194217,5000 %0,096 %83,272067,5119.07.2019 - 05.09.20194917,0000 %0,093 %94,372067,5106.09.2019 - 27.09.20192216,5000 %0,090 %41,12Таким чином, загальна сума пені за договором складає 5514,02грн.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення 6067,68грн. пені підлягають до задоволення частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 5514,02грн.

Також, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 522,00грн. трьох процентів річних та 436,51грн. інфляційних втрат.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат за заявлені періоди суд встановив, що такі здійснено невірно.

Відповідно до долученого до позовної заяви розрахунку, позивач нараховує три проценти річних з 26.02.2019р. по 27.09.2019р., інфляційні втрати – з березня 2019р. по липень 2019р.

Зокрема, як зазначено вище, позивачем невірно визначено боргові періоди.

Враховуючи наведене, судом здійснено перерахунок трьох процентів річних в межах заявленого позивачем періоду:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів13899.2027.02.2019 - 27.09.20192133 %243,33084986301401441,3206.03.2019 - 27.09.20192063 %24,40371945205483593,6412.03.2019 - 27.09.20192003 %59,07353424657535412,7220.03.2019 - 27.09.20191923 %85,41717041095893009,6427.03.2019 - 27.09.20191853 %45,76301917808222292,6803.04.2019 - 27.09.20191783 %33,54222246575342067,5117.04.2019 - 27.09.20191643 %27,8689019178082Таким чином, загальна сума процентів за договором складає 519,40грн. (243,3308498630140 + 24,4037194520548 + 59,0735342465753 + 85,4171704109589 + 45,7630191780822 + 33,5422224657534 + 27,8689019178082 = 519,3994175342470 ? 519,40).

Крім того, судом здійснено перерахунок трьох процентів річних в межах заявленого позивачем періоду:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу01.03.2019 - 31.07.201913899,181,015208,0106.03.2019 - 31.07.20191441,321,01521,5712.03.2019 - 31.07.20193593,641,01553,7820.03.2019 - 31.07.20195412,721,00632,0027.03.2019 - 31.07.20193009,641,00617,8003.04.2019 - 31.07.20192292,681,00613,5617.04.2019 - 31.07.20192067,510,996-8,37Таким чином, сума інфляційних втрат становить 338,35грн.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення 522,00грн. трьох процентів річних підлягають до задоволення частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 519,40грн., позовні вимоги про стягнення 436,51грн. інфляційних втрат – шляхом стягнення 338,35грн.

Також, позивачем нараховано 3488,83грн. – 2% від товарного кредиту.

Згідно з п.6.3. Договору, у випадку подальшої не оплати товару Покупцем, Сторони з 16-го дня після настання строку виконання умов оплати (п.4.2 Договору) розглядають поставку як товарний кредит, і Покупець додатково сплачує Продавцю 2% від заборгованої суми щомісячно до повного розрахунку.

Відповідно до ч.5 ст.694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

За змістом підпункту 14.1.245 ПК України, товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

В свою чергу, відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, передбачені пунктом 6.3. Договору відсотки за користування товарним кредитом за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами.

Водночас, суд, керуючись приписами ч.4 ст.236 ГПК України, враховує правову позицію Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних, викладену в постановах від 18.12.2018р. у справі №908/639/18 та від 10.09.2018р. у справі №908/24/18.

Крім того, суд зазначає, що п.6.3. Договору сторонами визначено розмір процентів, а саме « 2», від заборгованої суми, які сплачуються щомісячно, а отже, розмір таких процентів протягом року становить « 24».

Беручи до уваги викладене, в межах заявленого позивачем періоду, судом здійснено перерахунок 2 процентів від товарного кредиту:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів13899.2027.02.2019 - 27.09.201921324 %1946,6467989041101441,3206.03.2019 - 27.09.201920624 %195,2297556164383593,6412.03.2019 - 27.09.201920024 %472,5882739726035412,7220.03.2019 - 27.09.201919224 %683,3373632876713009,6427.03.2019 - 27.09.201918524 %366,1041534246582292,6803.04.2019 - 27.09.201917824 %268,3377797260272067,5117.04.2019 - 27.09.201916424 %222,951215342466Таким чином, загальна сума процентів від товарного кредиту складає 4155,20грн. (1946,646798904110 + 195,229755616438 + 472,588273972603 + 683,337363287671 + 366,104153424658 + 268,337779726027 + 222,951215342466 = 4155,195340273970 ? 4155,20).

Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, позовні вимоги про стягнення 3488,83грн. – 2% від товарного кредиту підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі факт підписання сторонами видаткових накладних, відсутність заперечень відповідача як проти самого факту поставки Товару у відповідності до умов Договору, так і щодо факту порушення відповідачем встановлених Договором порядку і строку оплати вартості такого Товару, перевіривши правильність проведених розрахунків, заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 41577,29грн., в тому числі: 31716, 69грн. – основний борг, 5514,02грн. - пеня, 338,35грн. – інфляційні втрати, 519,40грн. – три проценти річних, 3488,83грн. – 2% від товарного кредиту.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №14624 від 01.10.2019р. про сплату судового збору в розмірі 1921,00грн.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, судові витрати у справі, а саме сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1891,23грн. ( ( 31716,69 + 5514,02 + 519,40 + 338,35 + 3488,83) / (31716,69 + 6067,68 + 522 + 436,51 + 3488,83) = 41577,29 / 42231,71 = 1891,232301 ? 1891,23) слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Підприємства «Санаторій «СХІДНИЦЬКІ КАРПАТИ» громадської організації інвалідів «ПРОМЕТЕЙ» (місцезнаходження: 82391, Львівська обл., місто Борислав, селище міського типу Східниця, вул. Зарічна, будинок 9; ідентифікаційний код: 32218562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка Захід» (місцезнаходження: 82549, Львівська обл., Турківський район, село Риків, вулиця Зарічна, будинок 32; ідентифікаційний код: 32893148) заборгованість у сумі 41577,29грн., в тому числі: 31716, 69грн. – основний борг, 5514,02грн. - пеня, 338,35грн. – інфляційні втрати, 519,40грн. – три проценти річних, 3488,83грн. – 2% від товарного кредиту, а також 1891,23грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2019р.

Суддя Король М.Р.