Рішення № 86558777, 10.12.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1360/19

Справа №754/6034/18

РІШЕННЯ

Іменем України

10 грудня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Хандоги Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Київської міської ради «Центр публічної комунікації та інформації», третя особа: Київська міська рада, про поновлення на роботі та виплату недоїмок по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі та виплату недоїмок по заробітній платі.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що з 24.05.2013 року вона працювала на посаді оглядача в Редакції газети Київської міської ради «Хрещатик», яку з 16.07.2015 року було перейменовано на Комунальне підприємство Київської міської ради «Вечірній Київ». Упродовж часу роботи у відповідача нею неодноразово піднімалось питання виплати заробітної плати не в повному обсязі, неповного нарахування відпускних та лікарняних, в зв`язку з чим неодноразово виникали конфлікти з керівництвом. Після отримання погроз про винесення двох доган поспіль (ймовірно «заднім числом») їй довелось 13.04.2018 року звільнитись з роботи за згодою сторін згідно п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Позивач стверджує, що вона була змушена піти на звільнення за згодою сторін, оскільки їй загрожувало звільнення внаслідок винесення двох доган поспіль, які погрожувала застосувати адміністрація відповідача всупереч ст.148 КЗпП. Таким чином, правочин у формі угоди про її звільнення за угодою сторін був нею вчинений під тиском, її волевиявлення не відповідало її волі. В зв`язку з цим позивач просить поновити її на посаді оглядача Відділу «Суспільно-політичного життя» та внести відповідні дані до її трудової книжки.

Крім того, позивач зазначає про те, що незважаючи на вимоги Колективного договору підприємства, виплати передбачених надбавок за ранг не проводились, хоча їй мали йти нарахування за 7 ранг, що відповідало сумі надбавки 110 грн. щомісячно. Таким чином, за підрахунками позивача, за період її роботи їй було недоплачено за ранг, вислугу років та заробітну плату в розмірі 10 640,00 грн., оскільки за ранг їй здійснювали доплату в розмірі 70 грн. Так, за 5 місяців 2018 року за ранг відповідно до чинного законодавства їй мали сплачувати 400 грн. щомісячно, тобто, сума недоплати за 2018 рік становить 2000 грн. Крім того, відповідач замість встановленого чинним законодавством посадового окладу в розмірі 4800,00 грн. виплачувало 3800,00 грн., тому недоплата по заробітній платі за 5 місяців 2018 року складає 5000,00 грн. За рахунок того, що неправильно нараховувався посадовий оклад, то і виплати за вислугу років також були неправильними і недоплата складає 2880,00 грн. з розрахунку 12% від посадового окладу в розмірі 4800,00 грн., що становить 576,00 грн. на місяць. Також, позивач вважає, що відповідачем при оплаті її щорічних відпусток за період 2013-2014 років та у 2018 році при наданні компенсації за невикористані відпустки їй було недоплачено загалом 6300,00 грн., оскільки при розрахунку відпустки у 2014 році не врахували у середньомісячну заробітну плату ані гонорари, ані виплату за ранг, а враховувався тільки оклад, тому за цей період не було сплачено 3800,00 грн. За 2018 рік при наданні компенсації за невикористану відпустку також неправильно була нарахована сума, оскільки при розрахунках використовували оклад в розмірі 3800,00 грн., а повинні були вести розрахунки, виходячи з окладу 4800,00 грн. + 12 % від цієї суми при нарахуванні середньомісячної заробітної плати для відпускних, а тому недоплата становить 2500, 00 грн. Крім того, за період її роботи у відповідача не було сплачено допомоги по тимчасовій непрацездатності на загальну суму 8300,00 грн. Зокрема, за період 2013-2014 роки в розрахунки виплат по лікарняним не враховувались виплати за авторські гонорари, тому сума недонарахувань за ці роки становить 2000,00 грн. Розрахунки і нарахування по оплаті лікарняного по вагітності та пологам також нараховані неправильно, оскільки при їх обчисленні враховувались хибні розрахунки середньомісячної заробітної плати, до якої не увійшли правильні обчислення відпускних та лікарняних з урахуванням авторських гонорарів тощо, тому сума недонарахувань становить 4000,00 грн. За лікарняний в лютому 2018 року було недонараховано 2300,00 грн., оскільки при обчисленні лікарняного враховували посадовий оклад в розмірі 3800,00 грн. замість 4800,00 грн., а також виплату за вислугу років, що вплинуло на розрахунки середньомісячної заробітної плати для нарахувань по лікарняним.

З урахуванням наведеного, позивач просить зобов`язати відповідача виплатити їй в рахунок недоплати надбавки за ранг, вислугу років та заробітної плати суму в розмірі 10 640,00 грн., а також в рахунок недоплат за період оплачуваних відпусток та допомоги по тимчасовій непрацездатності за рахунок роботодавця суму в розмірі 14 600,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає і про те, що внаслідок порушень при виплаті заробітної плати, оплаті лікарняних та відпускних вона стикалась з постійними недоплатами, на що регулярно звертала увагу відповідача. Але останнім порушення усунуті не були, лише виникали конфлікти, в яких він намагався довести відсутність у неї прав на відповідні виплати, чинив на неї психологічний тиск, зокрема, в період її вагітності. Внаслідок цього їй була заподіяна суттєва моральна шкода, яка полягала в систематичній необхідності доводити визначений законодавством та локальними правовими актами розмір її заробітної плати, що тягло за собою постійні переживання та стреси. Завдану моральну шкоду позивач оцінює у 100 000,00 грн., яку також просить стягнути з відповідача.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 29.05.2018 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

04.07.2018 року представником відповідача ОСОБА_2 подано заперечення на позовну заяву. У даному запереченні представник відповідача зазначає про те, що дійсно позивач працювала у відповідача на підставі наказу № 32 від 23.05.2013 року на посаді оглядача відділу «Органи влади та політики» з посадовим окладом 1050 грн. на місяць, доплатою за ранг 70 грн. на місяць. Після виходу позивача з відпустки по догляду за дитиною згідно наказу № 3 від 04.01.2018 року вона приступила до виконання обов`язків оглядачем відділу «Суспільно-політичного життя» з посадовим окладом 3800,00 грн. та доплатою за вислугу років в розмірі 12 % від посадового окладу. Як вказує представник відповідача, заробітна плата на підприємстві нараховується згідно штатного розпису, який погоджується директором Департаменту суспільних комунікацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Відповідно до Постанови КМУ від 28.12.2016 року № 1038 «Про умови оплати праці журналістів державних і комунальних засобів масової інформації» встановлено, що заробітна плата журналістів державних та комунальних ЗМІ складається з посадового окладу та щомісячної надбавки за вислугу років на рівні 3 % посадового окладу за кожен календарний рік стажу роботи. Розмір інших видів надбавок, доплат, авторських гонорарів та премій журналістам державних і комунальних ЗМІ встановлюються у колективному договорі з урахуванням норм генеральної та галузевої угод у межах коштів, передбачених на оплату праці. Як вбачається зі штатного розпису на 2013-2014 роки, погодженого директором Департаменту соціальних комунікацій, надбавка за ранг оглядачу відділу «Органи влади та політика» складала 70 грн. Відповідно до штатного розпису на 2018 рік, заробітна плата оглядача відділу «Суспільно-політичного життя» складається з посадового окладу в розмірі 3800,00 грн., вислуги років в розмірі 12 % посадового окладу та інших надбавок. З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги позивача щодо не донарахування заробітної плати необґрунтованою. З приводу недоплати при розрахунку витрат по щорічним відпусткам та тимчасовій непрацездатності, то представник відповідача вказала на те, що ці вимоги позивача також є необґрунтованими, оскільки 16.03.2017 року у відповідача проходила документальна планова перевірка використання коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування в зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за період з 01.07.2007 року по 31.12.2017 року, про що складено акт № 107 від 16.03.2017 року, в якому порушень з приводу нарахування та виплати позивачу допомоги по тимчасовій непрацездатності не виявлено. Крім того, представник відповідача зауважила і на те, що на її думку розрахунки позивача з приводу оплати щорічних відпускних є безпідставними, оскільки на підприємстві розрахунки на щорічні відпустки проводяться згідно чинного законодавства.

Представник відповідача також зазначила і про те, що трудовий договір з позивачем було припинено за угодою сторін. Також, на позивача було складено акти про відсутність на робочому місці, з якими позивач була ознайомлена і в неї були відібрані пояснення. Але ці акти керівником відповідача ніколи до уваги не брались при нарахуванні заробітної плати і табелювання позивача відбувалось за повний робочий час.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача вказала і на те, що позивач не довела, в чому полягає завдана їй моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Посилаючись на викладене, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

08.08.2018 року представником відповідача ОСОБА_2 було подано доповнення до відзиву на позов, в яких вона вказує на те, що відповідно до ст.14 ЗУ «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», Постанови КМУ від 15.03.1999 року № 377 (яка діяла в момент нарахування рангів у 2013-2014 роках та втратила чинність 31.12.2017 року), а також відповідно до ст.14 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», оглядачам на підприємстві була встановлена надбавка до посадового окладу за 11 ранг, яка відповідно до Колективного договору складала 70 грн. Також, ця надбавка зафіксована і у штатному розписі на 2013-2014 роки, який погоджено із Департаментом суспільних комунікацій. Після виходу позивача у 2018 році з декретної відпустки на підприємстві було затверджено новий штатний розклад, де надбавка за ранг до посадового окладу відсутня. Що стосується посадового окладу, то відповідно до Постанови КМУ від 26.12.2016 року № 1038 «Про умови оплати праці журналістів державних і комунальних засобів масової інформації», а саме Додатку № 8 «Схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату (секретаріату) обласних, Київської та Севастопольської міських рад», місячний оклад спеціаліста, до якого прирівнюється посада оглядача, складає 3800,00 грн. Також, ця сума посадового окладу вказана і в штатному розкладі на 2018 рік, який погоджено з Департаментом суспільних комунікацій.

02.11.2018 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи щодо позову. У даних поясненнях представник третьої особи ОСОБА_3 зазначає про те, що оплата праці працівників відповідача регулюється нормами ЗУ «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», Колективним договором між адміністрацією та трудовим колективом редакції газети на 2010-2012 роки та трудовим законодавством України. Представник третьої особи просить в задоволенні позову відмовити і розглядати справу без її участі.

20.12.2018 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив. У даній відповіді позивач вказує на те, що відповідно до ст.14 ЗУ «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», а також постанови КМУ від 18.12.2016 року № 1038, посада оглядача, яку вона займала, прирівнюється до посади головного спеціаліста. Згідно ст.52 ЗУ «Про державну службу» та Схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2018 році, затвердженою Постановою КМУ від 18.01.2017 року № 15, головний спеціаліст відноситься до 7 рангу, посадовий оклад складає 4800,00 грн. Виходячи з того, що вона має 7 ранг, а також умов Колективного договору, розмір її надбавки за ранг має становити 110,00 грн.

Позивач також зазначила і про те, що її волевиявлення не було стосовно звільнення за п.1 ст.36 КЗпП України, вона також не була ознайомлена з наказом під підпис. Нею не було написано заяву, де було б закріплено її волевиявлення та бажана дата звільнення. Відповідачем також не було направлено їй повідомлення, не було укладено угоди. Таким чином, позивач вважає, що відповідачем було порушено норми чинного законодавства, оскільки не було виплачено надбавку до посадового окладу за ранг, недоплати при розрахунку виплат по щорічних відпустках і тимчасовій непрацездатності та ін., а також незаконно її звільнено.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 20.06.2019 року замінено відповідача КП КМР «Вечірній Київ» на Комунальне підприємство Київської міської ради «Центр публічної комунікації та інформації».

09.07.2019 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_4 на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача вказує на те, що для обчислення посадового окладу та заробітної плати позивача використовувалось чинне на той момент законодавство. З урахуванням положень ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» позивача було прирівняно до 11 рангу, надбавка за який становила 70,00 грн. Саме такі обчислення було зафіксовано у штатному розписі, який діяв на момент прийняття позивача на роботу, та у наказі про її прийняття на роботу. Представник відповідача вважає, що оскільки позивач помилково визначає свій ранг, використовуючи законодавство, якого станом на 2013-2014 роки не існувало, то недоплат та/або помилок у нарахуванні їй заробітної плати або доплат за ранг не було. За час, коли позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, законодавство змінилось, відповідно і методи обчислення посадового окладу і надбавок також змінились. Після виходу позивача з відпустки по догляду за дитиною 05.01.2018 року її посадовий оклад становив 3800,00 грн. з доплатою за вислугу років в розмірі 12 % від посадового окладу, що відповідає Постанові КМУ № 1038 від 28.12.2016 року «Про умови оплати праці журналістів державних і комунальних засобів масової інформації». Що стосується рангів, то до 31.12.2016 року механізм оплати рангів регламентувався постановою КМУ № 377, яка втратила чинність, а постанова КМУ № 1038 не встановлює механізму визначення та виплати надбавки за ранг, тому надбавка за ранги не виплачувалась.

Оскільки позивач помилково визначила свій посадовий оклад та неправильно використала законодавчу базу для обчислення своєї заробітної плати, то представник відповідача вважає, що недоплат та/або помилок у нарахуванні їй заробітної плати або доплат за ранг/вислугу років у 2018 році не було. З цих же підстав представник відповідача вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення недоплат при нарахуванні відпускних та оплаті тимчасової непрацездатності. Крім того, представник відповідача зауважив і на те, що допомога позивачу по вагітності та пологам була нарахована без помилок, оскільки на підприємстві було проведено перевірку Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, за результатами якої було складено акт № 107 від 16.03.2017 року, відповідно до якого помилок або порушень у виплаті допомоги по вагітності та пологам за період 2014-2015 роки не виявлено.

Щодо вимог позивача про поновлення на роботі представник відповідача зазначив про те, що 13.04.2018 року позивач власноруч написала заяву про звільнення з чітким визначенням бажаної дати звільнення - 13.04.2018 року та з уточненням, що звільняється за угодою сторін. На підставі цієї заяви було видано наказ № 26 від 13.04.2018 року про її звільнення, з яким вона ознайомилась, про що свідчить її підпис у аркуші ознайомлення з наказом, а також її підпис у особовій картці. Після звільнення позивач не зверталась про відновлення на робочому місці. Крім того, відповідно до Рішення Київської міської ради № 224/6275 від 29.11.2018 року було змінено назву підприємства та види статутної діяльності, а також передбачено припинення випуску газет «Вечірній Київ» та «Хрещатик». Також, відповідно до нового штатного розпису, що був введений на підприємстві з 01.01.2019 року, посада оглядача на підприємстві відсутня, а тому поновити позивача не вбачається можливим. Щодо доган представник відповідача вказав на те, що за систематичне порушення внутрішнього трудового розпорядку відносно позивача було складено акти та службова записка, з якими позивач була ознайомлена під підпис. Жодних погроз позивачу або членам її родини не було, а її твердження з цього приводу ґрунтуються виключно на її припущеннях та не мають жодного доказового підґрунтя.

Що стосується вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то представник відповідача також проти них заперечує, вказуючи на те, що позивачем не надано жодних доказів чинення на неї психологічного тиску з боку відповідача, а також на те, що відсутні будь-які порушення законних прав позивача.

Посилаючись на викладені обставини, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 11.07.2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду в загальному порядку.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала з вищевикладених обставин та підстав та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Хандога Д. О. проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на необґрунтованість вимог позивача з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 24.05.2013 року позивача ОСОБА_1 було прийнято на роботу в Редакцію газети Київської міської ради «Хрещатик» на посаду оглядача відділу «Органи влада та політика» з посадовим окладом 1050,00 грн. на місяць, доплатою за ранг 70,00 грн. на місяць, про що свідчить наказ № 32 від 24.05.2013 року (а.с.89 т.1).

14.12.2017 року позивач заявою повідомила відповідача про намір приступити до виконання своїх обов`язків з 05.01.2018 року після закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на підставі чого було видано відповідний наказ від 04.01.2018 року № 3, відповідно до якого позивачу встановлено посадовий оклад в розмірі 3800,00 грн. на місяць та доплату за вислугу років в розмірі 12 % від посадового окладу (а.с.12, 13 т.2).

13.04.2018 року позивачем подано заяву про звільнення її 13.04.2018 року за згодою сторін (а.с.14 т.2).

Наказом КП КМР «Вечірній Київ» від 13.04.2018 року № 26 позивача звільнено з 13.04.2018 року з займаної посади за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.150 т.2).

З вказаним наказом позивач ознайомлена 13.04.2018 року, про що свідчить її підпис у аркуші ознайомлення з вказаним наказом (а.с.151).

Позивач просить задовольнити її вимоги про поновлення на роботі, вказуючи на те, що вона була змушена звільнитись під тиском через загрозу звільнення внаслідок двох доган, які погрожувала застосувати до неї адміністрація відповідача. Її волевиявлення не було стосовно звільнення за п.1 ст.36 КЗпП України, вона також не була ознайомлена з наказом під підпис. Нею не було написано заяву, де було б закріплено її волевиявлення та бажана дата звільнення. Відповідачем також не було направлено їй повідомлення, не було укладено угоди.

Суд вважає, що ці доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій такі в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Також, відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП).

В даному випадку з заяви позивача чітко вбачається, що нею висловлено бажання про звільнення із займаної посади саме з 13.04.2018 року за згодою сторін, тобто чітко визначено і строк, і підстава звільнення. Відповідачем на підставі цієї заяви видано відповідний наказ, що свідчить про згоду роботодавця із заявою працівника про звільнення як в частині строку, так і в частині підстав.

Положення ст.38 КЗпП України в даному випадку не застосуються, оскільки сторонами строк звільнення визначено чітко та недвозначно.

Оскільки сторони дійшли взаємної згоди про припинення трудового договору з 13.04.2018 року за угодою сторін, то оспорюване позивачем звільнення не може бути визнано таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства. Тому підстав для поновлення позивача на роботі у відповідача немає.

Твердження ж позивача про те, що заява про звільнення написана нею під загрозою звільнення за порушення трудової дисципліни, відсутність її волевиявлення на таке звільнення, не ознайомлення її з самим наказом про звільнення тощо не доведені наявними доказами по справі, а навпаки, спростовуються як її власноручною заявою про звільнення та її підписом у аркуші про ознайомлення з наказом про звільнення.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про поновлення її на роботі задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 10 640,00 грн. в рахунок недоплати надбавки за ранг, вислугу років та заробітній платі, а також 14 600,00 грн. в рахунок недоплат за період оплачуваних відпусток та допомоги по тимчасовій непрацездатності за рахунок роботодавця за періоди 2013-2014 роки та 2018 рік, то суд також не вбачає підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За змістом статті 93 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі статтею 97 КЗпП України, статтею 22 Закону України «Про оплату праці», власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Постановою Кабінету міністрів України № 377 від 15.03.1999 року «Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) встановлено порядок оплати праці журналістів державних і комунальних засобів масової інформації, які прирівнюються до посад керівних працівників, спеціалістів апарату відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування та порядок обчислення стажу роботи для встановлення щомісячної надбавки за вислугу років і призначення пенсії журналістам державних і комунальних засобів масової інформації та державних інформаційних агент.

Пунктами 2, 3 цього Порядку установлено, що: посадові оклади журналістів державних і комунальних засобів масової інформації підвищуються на суму доплати за ранг державного службовця, визначену на рівні нижчого рангу в межах категорії, до якої віднесені посади, які займають відповідні працівники органів державної влади чи органів місцевого самоврядування; щомісячна надбавка за вислугу років журналістам державних і комунальних засобів масової інформації встановлюється у затверджених розмірах залежно від стажу роботи, визначеного згідно з Порядком обчислення стажу роботи для встановлення щомісячної надбавки за вислугу років і призначення пенсій журналістам державних і комунальних засобів масової інформації та державних інформаційних агентств, затвердженим цією постановою.

Зміст вказаної постанови свідчить про те, що журналісти державних та комунальних засобів масової інформації прирівнюються до державних службовців лише в частині умов та порядку оплати праці та нарахування пенсій, однак не є посадовими особами органу місцевого самоврядування чи державним службовцем, а відтак, на них не поширюють свою дію Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та Закон України «Про державну службу».

Так, 24.05.2013 року позивача ОСОБА_1 було прийнято на роботу в Редакцію газети Київської міської ради «Хрещатик» на посаду оглядача відділу «Органи влада та політика» з посадовим окладом 1050,00 грн. на місяць, доплатою за ранг 70,00 грн. на місяць, про що свідчить наказ № 32 від 24.05.2013 року (а.с.89 т.1).

Вказаний наказ позивач в частині визначення розміру окладу та надбавки у передбачених КЗпП України порядку та строки не оскаржувала.

Крім того, відповідно до Постанови КМУ № 377 від 15.03.1999 року та ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» (в редакції від 10.08.2019 року, чинній на час прийняття позивача на роботу), посада позивача віднесена до 5 категорії, а тому позивача було правомірно прирівняно до 11 рангу. Відтак, згідно Постанови КМУ № 268 (в редакції від 14.03.2013 року) та Колективного договору, позивачу було правильно нараховано надбавку за ранг в розмірі 70,00 грн.

Посилання ж позивача на те, що її посада відноситься до 4 категорії та її мали прирівняти до 9 рангу, є помилковими та такими, що суперечать вищенаведеним правовим нормам.

Вищевикладене свідчить про те, що відповідачем при прийнятті на роботу було вірно визначено як її розмір посадового окладу, так і розмір надбавки за ранг, що відповідає положенням чинного на той час законодавства, в той час, як твердження позивача є необґрунтованими.

При таких обставинах суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача будь-яких недоплат по заробітній платі та іншим виплатам за період 2013-2014 роки. Те ж саме стосується і вимог позивача про стягнення недоплат за 2018 рік, оскільки вони також ґрунтуються на твердженнях позивача про неправильність визначення її рангу, які визнані судом необґрунтованими, в той час, як відповідачем доведено, що нарахування заробітної плати позивачу відбувалось у відповідності до Постанови КМУ № 1038 від 28.12.2016 року «Про умови оплати праці журналістів державних і комунальних засобів масової інформації», яка набрала чинності з 01.01.2017 року, а також Постанови КМУ № 268 в редакції від 05.10.2017 року, чинній на момент виходу позивача на роботу з відпустки по догляду за дитиною.

Крім того, відмовляючи в задоволенні з цих вимог з підстав необґрунтованості, суд вважає необхідним зазначити і про те, що складені позивачем розрахунки сум недоплат є невірними. Так, висуваючи вимоги щодо стягнення недоплат по заробітній платі за 2018 рік, позивач здійснює розрахунок таких недоплат за 5 повних місяців. В той же час, надані докази свідчать про те, що у 2018 році позивач працювала з 05.01.2018 року по 13.04.2018 року, тобто, неповних 4 місяці. Крім того, позивачем у позові зазначено, що в лютому 2018 року вона перебувала на лікарняному, що також мало враховуватись при обчисленні заробітної плати. Наведене свідчить про значні неточності та неправильності при здійсненні таких розрахунків. Також, розрахунки позивача і з інших сум не є детальними, належним чином не обґрунтовані, доказів на їх підтвердження позивачем не надано. Крім того, позивачем належним чином не спростовано надані відповідачем докази щодо нарахувань та виплати їй заробітної плати.

Враховуючи наведене, суд відмовляє в задоволенні вимог позивача і в цій частині через їх необґрунтованість та безпідставність.

Що ж стосується вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки судом порушення трудових прав позивача не встановлено, то відсутні і правові підстави для задоволення позовних вимог і в цій частині.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і недоведеними, а тому відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 36, 43, 93, 97, 147-1 , 148, 149, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 1, 10, 11, 60, 88, 212-215, 218, 223, 294, 367 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства Київської міської ради «Центр публічної комунікації та інформації», третя особа: Київська міська рада, про поновлення на роботі та виплату недоїмок по заробітній платі - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 20 грудня 2019 року.

Суддя: