Рішення № 86547051, 23.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 року м. Київ № 826/8110/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича про визнання бездіяльності протиправною,

установив:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив про визнання бездіяльності відповідача, яка полягає у невинесенні протягом місяця (від дати реєстрації клопотання) на пленарне засідання сесії Київської міської ради питання стосовно надання дозволу на розробку проекту землевідводу земельної ділянки №5 відповідно до графічного матеріалу (кадастрового кварталу 90:040 згідно містобудівного кадастру Києва), орієнтовним розміром до 0,10 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), клопотання (заява) №5, зареєстрованого у Київській міській раді за вх. №08/М-11749 від 01.12.2015, - протиправною.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства безпідставно не внесено клопотання позивача на розгляд на пленарному засіданні Київської міської ради.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2016 відкрито провадження в адміністративній справі.

На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2017 справу прийнято до провадження і призначено до розгляду.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

Так, в судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував. В наданій суду письмовій позиції зазначив про необґрунтованість заявлених вимог позивача, відсутність порушень з боку відповідача та покладення відповідальності за розгляд й підготовку проекту рішення виключно на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд, з урахуванням думки присутніх представників сторін, ухвалив здійснити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради в порядку статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) з клопотаннями від 01.12.2015 №5 (вх. №08/М-11749 від 01.12.2015), в якому просив надати згоду на розробку проекту землевідводу земельної ділянки №5 відповідно до графічного матеріалу (кадастрового кварталу 90:040 згідно містобудівного кадастру Києва), орієнтовним розміром по 0,10 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розглянувши дане питання на сесії ради у встановлений законодавством місячний строк з прийняттям об`єктивного та обґрунтованого рішення.

У місячний термін з дати звернення та станом на час розгляду даної справи в суді зазначене клопотання позивача не винесено на пленарне засідання сесії Київської міської ради, зокрема, до порядку денного ради.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю ОСОБА_1 звернувся з позовом до Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича до суду.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що стаття 19 Конституції України зазначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Згідно з положеннями статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до частин другої та третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу місцевого самоврядування, який відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передає у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування в межах своїх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з положеннями пунктів 8 та 9 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання.

Аналогічні правові норми закріплені у пунктах 5, 6 частини третьої 3 статті 4 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням I сесії VIII скликання Київської міської ради від 07.07.2016 №579/579.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави дійти висновку, що законодавством регламентований обов`язок органу місцевого самоврядування розглянути клопотання особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у місячний строк.

При цьому, розгляд таких клопотань здійснюється на пленарних засіданнях ради, формування порядку денного яких належить до безпосередньої компетенції її голови, на якого, крім іншого, також покладено обов`язок забезпечити підготовку на розгляд ради проектів відповідних рішень, що належать до її відання.

Виходячи з цього, суд вважає, що оскільки Київським міським головою не винесено на пленарне засідання Київської міської ради, зокрема, не включено до порядку денного розгляд клопотання позивача від 01.12.2015 №5 про надання йому згоди на розробку відповідного проекту землеустрою у місячний строк з дати реєстрації клопотання та не забезпечено дотримання радою порядку і строку його розгляду, то відповідно міським головою допущено протиправну бездіяльність та порушено вимоги частини сьомої статті 118 ЗК України, статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 4 Регламенту Київської міської ради.

При цьому, доводи представника відповідача про те, що складання проектів рішень Київської міської ради щодо набуття прав на земельні ділянки належить до повноважень Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який несе персональну відповідальність за виконання покладених на нього завдань, суд вважає необґрунтованими, оскільки, як вбачається з аналізу наведених правових норм, обов`язок з розгляду поданого позивачем клопотання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою покладено саме на Київську міську раду і такий розгляд здійснюється на її пленарних засіданнях, порядок денний яких формується безпосередньо головою ради.

Крім того, у пункті 9 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та пункті 6 частини третьої статті 4 Регламенту Київської міської ради чітко визначено, що саме голова ради забезпечує підготовку на розгляд ради проектів рішень ради з питань, що належать до її відання.

Твердження представника відповідача про те, що неприйняття Київською міською радою за клопотанням позивача у місячний строк рішення про надання дозволу на розроблення земельної документації не порушує його права, оскільки він не позбавлений можливості самостійно замовити розроблення відповідної документації без отримання дозволу, суд до уваги не приймає, оскільки самостійне замовлення розроблення земельної документації в разі неприйняття радою рішення є правом позивача, закріпленим статтею 118 ЗК України, а не його обов`язком, і наявність в нього такого права жодним чином не позбавляє його конституційної гарантії судового захисту та права на розгляд радою поданого ним клопотання у строки, визначені законодавством.

Отже, суд дійшов висновку про те, що неприйняття Київською міською радою жодного рішення за клопотанням позивача у строк, закріплений частиною сьомою статті 118 ЗК України, ставить його у правову невизначеність, що є недопустимим у відповідності до змісту та сутності принципів верховенства права та законності, а також порушує його конституційні права щодо розгляду його звернення органом місцевого самоврядування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №826/8107/16 (адміністративне провадження № К/9901/38620/18)

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності своїх дій.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, оскільки з матеріалів справи вбачається вчинення відповідачем протиправної бездіяльності, яка не відповідає наведеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Пунктом 1 частини третьої статті 87 КАС України, в редакції, чинній на час звернення до суду, тобто до 15.12.2017, передбачено, що судові витрати складаються із судового збору ( ОСОБА_1 звільнений) та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких віднесено і витрати на правову допомогу.

Отже, що стосується витрат на правову допомогу, статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Частиною другою статті 16 КАС України, у редакції, чинній на час звернення із позовною заявою до суду, тобто до 15.12.2017, установлено, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», чинний на час подання позовної заяви до суду, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) наголосила на тому, що зазначений закон визначає не види правової допомоги, а виключно граничний розмір їх компенсації.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Водночас, КАС України, у редакції, чинній на момент звернення з позовом, не передбачає, що види правової допомоги, які підлягають компенсації, можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами.

В свою чергу, в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічний правовий висновок щодо витрат, пов`язаних з правничою допомогою міститься у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі №569/17904/17, від 16.09.2019 у справі №755/6702/16-а та від 02.10.2019 у справі №807/736/18.

Суд також зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої, зокрема, у постанові від 29.10.2019 у справі №826/1340/17 (адміністративне провадження №К/9901/48199/18) витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тією особою або особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» факти здійснення господарських операцій фіксуються первинними документами (документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення), які складаються під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, документальним підтвердженням здійснення витрат на правову допомогу є наявність належним чином складених первинних документів, які відображають суть господарської операції по наданню юридичних послуг та підтверджують її фактичне здійснення. Аналогічний правовий висновок щодо витрат, пов`язаних з правничою допомогою міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі №755/6702/16-а (адміністративне провадження №К/9901/6962/18).

Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2016 між позивачем та ФОП ОСОБА_4. укладено договір про надання правової допомоги №10/05-1 (т. 1 а.с. 31), відповідно до пункту 2 якого виконавець (ФОП ОСОБА_4 . ) надає правову допомогу, а саме: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності замовника (позивач), складання позовних заяв, складання апеляційної та касаційної скарг, складання заперечення на апеляційну чи касаційну скаргу, складання та підготовка процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів замовника, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення, в тому числі у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді на підставі замовлення замовника, оформленого у формі додатку до цього договору, що є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 3 договору передбачено, що виконавець приступає до виконання робіт за замовленням після отримання всіх необхідних документів від замовника.

При цьому, суд звертає увагу на той факт, що укладеним договором про надання правової допомоги не передбачено, що останній приступає до виконання робіт за замовленням лише після оплати винагороди за правову допомогу.

Згідно з пунктом 5 договору замовник зобов`язується сплатити виконавцю винагороду за надану правову допомогу та виконані інші роботи згідно даного договору за такими тарифами: 4640,00 грн (чотири тисячі шістсот сорок гривень) за кожну годину роботи, що не перевищує 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на дату укладення цього договору.

У відповідності до пункту 8 договору надання правової допомоги у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді виконавцем здійснюється виключно по передоплаті в межах фактично передплаченої суми за кожну годину участі згідно тарифу передбаченого пунктом 5 цього договору.

Відповідно до пункту 9 договору замовником може здійснюватись додаткова передплата правової допомоги, у разі, якщо виконавцем на час додаткової передплати надана правова допомога у повному об`ємі відповідно до тарифів пункту 5 цього договору, про що складається та підписується акт виконаних робіт.

Отже, додаткова передплата правової допомоги замовником можлива тільки якщо виконавцем на час додаткової передплати надана правова допомога у повному об`ємі, тобто спочатку повинна бути надана певна послуга у повному об`ємі, після чого замовник має можливість здійснювати таку передплату.

Як вбачається з наданого суду додатку №1 до договору від 10.05.2016 №10/05-1 - замовлення від 10.05.2016, замовник просив виконавця надати йому юридичні послуги (правову допомогу), передбачені пунктом 2 договору за тарифами, передбаченими пунктом 5 цього договору, а саме: скласти позовну заяву стосовно «оскарження бездіяльності Київського міського голови Кличка Віталя Володимировича, яка полягає у невинесенні на пленарний розгляд сесії Київської міської ради питання щодо надання дозволу на розробку проекту землевідводу земельної ділянки №5 відповідно до графічного матеріалу (кадастрового кварталу 90:040) до клопотання №5 зареєстрованого у Київській міській раді за вх. №08/М-11749 від 01.12.2015». Оплату відповідно до тарифу гарантував.

З наданої суду копії квитанції від 10.05.2016 (т. 1 а.с. 33) вбачається, що позивач здійснив оплату товарів/послуг згідно договору про надання правової допомоги №10/05-1 від 10.05.2016, час здійснення операції: « 10.05.2016 11:04:22», отримувач: ФОП ОСОБА_4 .

При цьому, у відповідності до наданого суду акту виконаних робіт від 10.05.2016 (т. 1 а.с. 29), виконавцем надана замовникові правова допомога у формі та у відповідності до пункту 2 договору в об`ємах, що не перевищує розмір передплаченої винагороди, а саме: складено для замовника позовну заяву до адміністративного суду. Разом вартість усіх робіт згідно цього акту за витрачені 8 (вісім) годин роботи, складає 4640,00 грн.

Проаналізувавши вказані обставини в контексті наведених норм та позицій Верховного Суду, суд доходить наступних висновків:

(1) акт виконаних робіт не містить відомостей щодо того, коли виконавець приступив до виконання замовлених позивачем послуг (дата та час) та коли виконання вказаних робіт ним завершено (дата та час),

(2) виконавець міг приступити до виконання робіт за замовленням лише після отримання всіх необхідних документів від замовника (пункт 3), проте будь-яких актів чи інших документів про фіксування отримання виконавцем всіх необхідних документів від замовника суду не надано, що не дозволяє встановити сам факт передання таких документів та, відповідно, дату та час,

(3) акт виконаних робіт містить розрахунок загальної вартості наданих послуг (4640 грн), виходячи з вартості однієї години - 580 грн, натомість пункт 5 договору передбачає вартість однієї години у розмірі 4640 грн, що не є на думку суду опискою, оскільки загальна сума договору, вписана у договір як вартість однієї години, може бути відома тільки після визначення кількості затраченого фахівцем часу та його розрахунку, а не на момент укладення договору, що у свою чергу може свідчити про той факт, що фахівець заздалегідь, ще у момент укладення договору, знав суму, яка буде ним зазначена у акті виконаних робіт,

(4) зважаючи на умови договору, позивач мав оплатити послуги після складення акту виконаних робіт - складений у той же день, що і сам договір, проте, з огляду на час оплати (« 10.05.2016 11:04:22») та кількість зазначеного у акті часу (8 годин), фахівець фізично не міг витратити 8 годин для складення позовної заяви, інакше кажучи, позивач сплатив винагороду за послуги, які йому ще не були надані, що не передбачено умовами договору,

(5) позивачем та його представником не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що сума у розмірі 4640 грн включає у себе вартість надання правової допомоги, передбаченої пунктом 8 договору, який передбачає передоплату в межах фактично передплаченої суми за кожну годину участі згідно з тарифом, передбаченим пунктом 5 договору,

(6) крім того, сам акт виконаних робіт містить чітку підставу його складення - пункт 2 договору, а не 8 чи будь-який інший пункт договору,

(7) отже, вказана оплата також не може бути розцінена судом і як додаткова передплата, зважаючи і на те, що лише після надання правової допомоги у повному об`ємі, про що складається та підписується акт виконаних робіт (пункт 9) позивач мав таку можливість.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що формування та заявлення вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, у межах якої здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено.

Дослідивши вказані документи суд вважає, що вони не є достатніми доказами фактичного отримання позивачем послуг, обумовлених вказаним договором.

Позивачем та його представником не доведена реальність надання послуг, оскільки не підтверджено час їх здійснення, відтак, операція, що відбулася оформлена лише документально.

За таких обставин, суд доходить висновку, що вимога позивача щодо присудження на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги у розмірі 4640 грн є необґрунтованою та безпідставною, а відтак не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 72-77, 139, 242-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати бездіяльність Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, яка полягає у невинесенні протягом місяця (від дати реєстрації клопотання) на пленарне засідання сесії Київської міської ради питання стосовно надання дозволу на розробку проекту землевідводу земельної ділянки №5 відповідно до графічного матеріалу (кадастрового кварталу 90:040 згідно містобудівного кадастру Києва), орієнтовним розміром до 0,10 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), клопотання (заява) №5, зареєстрованого у Київській міській раді за вх. №08/М-11749 від 01.12.2015, - протиправною.

У стягненні з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 4640 грн, - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Київський міський голова Кличко Віталій Володимирович (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Хрещатик, будинок 36, місто Київ, 01044; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 22883141).

Суддя О.М. Чудак