Рішення № 86546484, 12.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

12 грудня 2019 р. справа № 520/8894/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кіт С.В., прокурора - Чехунова М.В., представника позивача - Пушкарьов І.О., представника відповідача - Білецької О.О.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3017 Національної гвардії України, треті особи: Військова прокуратура Харківського гарнізону; Боголюб С.М., командир роти оперативного призначення на бронетранспортерах 2-го батальйону оперативного призначення військової частини 3017 НГУ про: визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 , в порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій (бездіяльності) військових посадових осіб військової частини 3017 Національної гвардії України; 2) зобов`язання військових посадових осіб військової частини 3017 надати ОСОБА_2 соціальну відпустку по досягненню дитиною трирічного віку; 3) відшкодування ОСОБА_1 витрат на надання професійної правничої допомоги за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що в червні 2019 року двічі подавав до командира роти оперативного призначення на бронетранспортерах 2-го батальйон оперативного призначення військової частини 3017 НГУ, як своєму безпосередньому командиру, рапорт про надання позивачу соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. До зазначених рапортів подав копії свідоцтва про народження дитини та оригінали висновків лікарів, щодо стану дружини. Однак, не отримавши відповіді на зазначені рапорти позивач 02.08.2019 та 08.08.209 року надіслав до військової частини рапорти про надання позивачу соціальної відпустки. До часу звернення до суду (02.09.2019р) відповіді на вказані рапорти позивач не отримав. З 08.08.2019 року позивач виходити на службу не міг та прийняв на себе обов`язок про піклування за спільними малолітніми дітьми, чим надав можливість розпочати своїй дружині термінове медичне обстеження у лікарів. Бездіяльність відповідач та третьої особи у наданні ОСОБА_1 відпустки для догляду за дитиною суперечить приписам Конституції України щодо відпусток, а також вимогам ст. ст. 10-1, 11 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, нормам ст. ст. 18, 20 Закону України “Про відпустки” та ст.8 Конвенції про захист права людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідач, Військової частини 3017 Національної гвардії України (далі за текстом: військова частина), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що рішенням на рапорт позивача від 06.08.2019 року відмовлено у його задоволенні, рішення про відмову у наданні відпустки для догляду за дитиною було прийнято правомірно, оскільки в умовах особливого періоду, який діє в України, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного (шестирічного) віку, а також відпусток (будь-яким військовослужбовцям) у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Третя особа: ОСОБА_3 , командир роти оперативного призначення на бронетранспортерах 2-го батальйону оперативного призначення військової частини 3017 НГУ (далі за текстом: командир роти) проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши в письмових поясненнях, що позивач з рапортами про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до нього не звертався.

Третя особа: Прокурор військової прокуратури Харківського гарнізону Чехунов М.В. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав їх необґрунтованості та неправомірності.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За матеріалами справи судом установлено, що позивач, ОСОБА_1 , з 15.02.2018 року проходив військову службу за контрактом на посаді кулеметника роти на бронетранспортерах 2-го батальйону (змішаного), військової частини 3017 Національної гвардії України у військовому званні: старший солдат.

Згідно свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 перебуває з 22.08.2014 року у шлюбі з ОСОБА_4 . Від цього шлюбу має двох доньок: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

06.08.2019 року позивач надіслав поштою на адресу військової частини рапорт про надання відпустки по догляду за дитиною на ім`я В.о. командира військової частини 3017 Національної гвардії України підполковнику Буравкову О.А.

Дослідивши тест рапорту судом встановлено, що в додаток до рапорту надано лише свідоцтво про народження дитини.

Довід позивача про подання командиру роту двох рапортів у червні місяці 2019 року не підтверджений жодним доказом. Також не знайшов підтвердження в ході судового розгляду справи довід позивача про надіслання 02.08.2019 року рапорту на адресу військової частини, оскільки на доказ його направлення та отриманням військовою частиною до матеріалів справи надана ксерокопія інформації про поштове відправлення № 6130108067899, яке одержано 02.08.2019р ОСОБА_7 , а не військовою частиною 3017.

Отже, матеріалами справи підтверджено надіслання до військової частини лише одного рапорту від 06.08.2019 року, який отримано останньою 12.08.2019 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції.

Рішенням відповідача, військовою частиною, оформленим листом № 40/17/33-2740 від 09.09.2019 року, в задоволенні означеного рапорту було відмовлено.

Як з`ясовано судом, фактичною підставою для прийняття оскарженого рішення послугувало судження владного суб`єкта про не завершення в Україні особливого періоду станом на час виникнення спірних правовідносин – у серпні-вересні 2019 року.

При цьому було роз`яснено, що підпунктом «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено перелік сімейних обставин або інших поважних причин, наявність яких дає право військовослужбовцю на дострокове розірвання контракту та звільнення з військової служби, у тому числі через необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько- консультативної комісії для осіб до 18 років.

Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб`єкта, суд зазначає, що правовідносини з приводу надання військовослужбовцям – чоловікам соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку унормовані, насамперед, приписами Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей”.

Так, згідно норм ч. 19 ст. 10-1 Згаданого закону, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У постанові Верховного Суду від 14.02.2018 р. по провадженню №К/9901/3766/18 (справа №825/932/16) викладено правовий висновок з приводу застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст. 18 Закону України “Про відпустки”, п.п. 17-19 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей”, згідно з яким надання військовослужбовцям-чоловікам таких відпусток в особливий період не передбачено, окрім виняткових випадків, як-то: потреба у постійному якісному медичному догляді за дитиною та нездатність дружини забезпечити такий догляд у силу психічних і фізіологічних якостей власного організму.

Звертаючись до відповідача з письмовим рапортом з приводу надання відпустки, військовослужбовець не подав жодних документів про існування виняткових сімейних обставин родини та про фактичну відсутність і об`єктивну неможливість забезпечити материнське піклування про дитину.

До матеріалів справи надані ксерокопії медичних документів, а саме: протоколу ультразвукового дослідження ОСОБА_4 від 15.02.2016 року., обмінної карта від 12.03.2015 року, довідок від 24.06.2016р., 14.07.2016р., 25.05.2016 р. (з нерозбірливим текстом), обмінної карти від 08.10.2016 р., в якій зазначено, що стан матері при виписці задовільний. Крім того 04 грудня 2019 року до матеріалів справи додатково надані ксерокопії: протоколу дослідження від 04.11.2019 року, оглядів хірурга від 05.11.2019 року та неврапотолога від 05.11.2019 року (з нерозбірливим текстом).

З цього приводу суд зазначає, що дані довідки складені у 2015-2016 роках та в листопаді 2019 року, отже свідчити про стан здоров`я дружини позивача саме на час виникнення спірних правовідносин – у серпні-вересні 2019 року не можуть.

Отже, до суду позивач також не подав доказів нездатності дружини забезпечити догляд за дитиною у зв`язку з незадовільним станом здоров`я.

Окрім того, вирішуючи спір, окружний адміністративний суд вважає за необхідне взяти до уваги правовий висновок Верховного Суду з приводу застосування приписів Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та Указу Президента України від 17.03.2014р. №303, який міститься у постанові від 26.09.2018 р. у провадженні №К/9901/11805/18 (справа №813/1919/16) та відповідно до якого 1) сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію, 2) закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому на даний час в Україні діє особливий період, 3) однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.

Додатково суд відзначає, що молодшої доньці позивача - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 на час вирішення спору по суті виповнилося три роки (03.10.2019 р.).

Окрім того судом з`ясовано, що наказом Т.в.о.командира військової частини 3017 полковником Манько А.В. від 15.08.2019 № 163 з 15.08.2019 року кулеметника 2-го відділення 2-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення старшого солдата ОСОБА_1 виключено з усіх видів забезпечення, у зв`язку із самовільним залишенням військової частини з 09 серпня 2019 року. Доказів скасування даного наказу матеріали справи не містять. Отже, заявник припинив проходження військової служби. Надання відпусти особі яка не знаходиться на військовій службі є об`єктивно не можливим. Тому зазначені обставини є додатковою підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання військової частини надати ОСОБА_2 соціальну відпустку по досягненню дитиною трирічного віку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Натомість, факт наявності порушеного суб`єктивного права позивача не знайшов свого підтвердження за результатами судового розгляду, що є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 21.12.2019 2019 року.

Суддя О.В.Старосєльцева