Рішення № 86546168, 28.11.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 листопада 2019 року м. Рівне №460/3094/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Головатчик А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні без виклику сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -В С Т А Н О В И В:

31.10.2019 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0097897-5202-1705 від 29.05.2018, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за податковий період «2017 рік» в сумі 15769,60 грн.

Ухвалою від 01.11.2019 відкрито провадження у справі №460/3094/19; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження 28.11.2019 без виклику сторін.

Згідно з позовною заявою, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що податкове повідомлення-рішення №0097897-5202-1705 від 29.05.2018 по нарахуванню податкових зобов`язань за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за 2017 рік підлягає скасуванню, оскільки його винесено на підставі прийнятого Дубровицькою міською радою рішення №332 від 16.02.2017 з врахуванням вказівки пункту 4 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» №1791-УІІІ, які за п.3.1 ст.3, пп.4.1.9 п.4.1. ст.4, пп.7.1.4 п.7.1 та п.7.3 ст.7, пп.12.3.4 п.12.3 та п.12.5 ст.12, статей 25-28, п.37.1-37.2 ст.37, розділу ІІ Податкового кодексу України не входять до податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням яких покладається на контролюючі органи, за якими не можуть виникати зобов`язання та відповідно прийняття рішень на їх підставі знаходиться поза межами повноважень відповідача, визначених Податковим кодексом України; з ігноруванням норм статей 3, 6, 8, 19, 22, 57, 58, 64 Конституції України; з ігноруванням норм п.2.1 ст.2, п.5.2 ст.5, п.7.3 ст.7 Податкового кодексу України та незмінених імперативних норм положень пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, пп.12.3.4 п.12.3 та п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України прийнятих на підставі ст.57, ст.58 Конституції України і відповідно до яких рішення міської ради №332 від 16.02.2017 не набрало чинності для його застосування на 2017 рік. Також позивач стверджує, що оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в зв`язку з порушенням гарантованого конституційного права позивача, визначеного ч.1-2 ст.57 Конституції України, яке за ч.3 ст.22 та другим реченням ч.2 ст.64 Конституції України не може будь-ким бути обмежене за будь-яких обставин та негативно впливає на інтереси та на власність позивача. Крім цього, позивач вважає, що таке рішення прийнято з ігноруванням висновків рішень Конституційного Суду України, а також ігноруванням і порушенням вимог положень: Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 22.05.1997 (ч.1 ст.24, п.24 ч.1 ст.26, ст.69); Податкового кодексу України (п.2.1 ст.2, п.3.1 ст.3, п.4.4 ст.4; пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, п.5.2 ст.5, пп.7.1.4 п.7.1 та п.7.3 ст.7, п.10.3 ст.10, пп.12.3.1 пп.12.3.2, пп.12.3.4 п.12.3 та 12.5 ст.12, пп.21.1.1 та пп.21.1.4 п.21.1 ст.21, ст.25-28, 37.2 ст.37, п.40.1 ст.40, п.41.1 ст.41, пп.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58, п.61.2 ст.61); та п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну службу».

Відповідач подав суду клопотання (а.с.54-55), в якому зауважив, що підставою для визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення позивачем зазначається невідповідність нормам Конституції України вказівок Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» №1791-VIII від 20.12.2016. Аналогічні підстави розглядав Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, який за результатами розгляду справи №825/1496/17 ухвалив постанову від 15.05.2019, в якій викладено правові висновки про те, що запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-УІІІ від 24.12.2015 зміни до Податкового кодексу України, зокрема в частині порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України), спрямовані на захист суспільних (публічних) інтересів та прийняті з урахуванням ситуації, яка виникла в Україні, і особливостей правової природи податкових правовідносин. У вказаному судовому рішенні Верховний Суд фактично висловив позицію про те, що застосовуючи при прийнятті актів індивідуальної дії чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону України №909-УIII від 24.12.2015, норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень переглянути прийняті рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, податковий орган є таким, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стороною відповідача зауважено, що у 2018 році позивач вже зверталась до суду з позовом про визнання протиправними та скасування цього самого податкового повідомлення-рішення і з цих самих підстав. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 у справі №1740/1949/18 у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0097897-5202-1705 від 29.05.2018 - відмовлено повністю. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Верховного суду України від 21.01.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 . За наведеного та на підставі п.3 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України, Головне управління ДФС у Рівненській області, просило залишити позовну заяву ФОП ОСОБА_1 без розгляду.

Як визначено пунктом 3 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

В той же час, за правилами пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Судом встановлено, що 18.07.2018 ФОП ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0097897-5202-1705 від 29.05.2018 на суму 12374,21 грн. Позов обґрунтовувала тим, що в 2017 році їй необхідно сплатити податок в розмірі 3395,39 грн. за фіксованою ставкою оподаткування 6,89 грн. до бази оподаткування - у відповідності до розрахунку ставки затвердженого рішенням Дубровицької міської ради №947 від 27.01.2015 - 0,5% до м.з.п. на 01 січня звітного періоду та у взаємозв`язку із Законом України «Про державний бюджет на 2015 рік», яким визначено м.з.п. із вересня 2015 року в розмірі 1378 грн. та яка не змінилась за законом на 01.01.2016. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 у справі №1740/1949/18, яке набрало законної сили 11.12.2018 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Таким чином, предметом позову у справі №1740/1949/18 було податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Рівненській області №0097897-5202-1705 від 29.05.2018 лише в частині, а саме на суму податкового зобов`язання 12374,21 грн., тобто в частині що перевищує податкові зобов`язання при застосуванні ставки оподаткування нерухомого майна відмінною від земельної ділянки за рішенням Дубровицької міської ради №947 від 27.012015, а предметом позову у справі №460/3094/19 є податкове повідомлення-рішення №0097897-5202-1705 від 29.05.2018 вцілому, тобто на суму податкового зобов`язання 15769,60 грн. Підставою ж позову у справі №460/3094/19 на відміну від справи №1740/1949/18 є невідповідність Закону №1791-УІІ та рішення міської ради №332 від 14.02.2017 статтям 3, 8, 22, 57, 64, 140, 143, 144 Конституції України, а також те, що дані правові акти не є податковим та іншим законодавством, контроль за яким повинен здійснювати відповідач, а відтак податкове повідомлення-рішення прийняте поза межами повноважень відповідача.

У зв`язку з тим, що предмет та підстави позову у справі №460/3094/19 не збігаються з предметом та підставами позову у справі №1740/1949/18, суд позбавлений можливості винести ухвалу про закриття провадження у справі, як і у хвалу про залишення позву без розгляду.

Розглянувши письмові заяви по суті спору, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.

14.07.2016 відбулося пленарне засідання десятої чергової сесії Дубровицької міської ради сьомого скликання. На сесії були присутні 25 депутатів з 26 обраних та міський голова – ОСОБА_2 . Відкритим голосуванням 23-ма голосами «за» було прийнято рішення №185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м.Дубровиця» (відомість про результати відкритого поіменного голосування на офіційному сайті - http://dubrmrada.rv.ua/files/protokoly_poimennogo_golosuvannja/ProtokolyPG_14.07.16.pdf).

Рішенням №185 від 14.07.2016 Дубровицька міська рада, керуючись ст.143 Конституції України, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 24.12.2015 р. № 909-VIII, статей 8, 10, 12 розділу І, розділом ХІІ та главою 1 розділу ХІV Податкового кодексу України, з метою приведення у відповідність до чинного законодавства місцевих податків та зборів, керуючись пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», за погодженням з постійними комісіями міської ради та в інтересах територіальної громади, вирішила встановити на території м.Дубровиця місцеві податки і збори, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с.31-33).

Підпунктом 1.1. пункту 1 вказаного рішення визначено об`єкт оподаткування, платників податку, податковий період та інші обов`язкові елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно зі ст. 266 Податкового кодексу України.

Ставки податку визначені підпунктом 1.3 пункту 1 рішення наступним чином:

- 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року – для об`єктів житлової нерухомості;

- 0 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року – для об`єктів нежитлової нерухомості в частині господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку;

- 1,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року – для об`єктів нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку.

Згідно з пунктами 8 та 9 рішення набирає чинності з 01.01.2017 року, а виконавчому комітету Дубровицької міської ради слід забезпечити направлення копії цього рішення Дубровицької ОДПІ ГУ ДФС Рівненської області та оприлюднення цього рішення на офіційній сторінці міської ради в мережі Інтернет.

Зазначене рішення оприлюднене на офіційному сайті Дубровицької міської ради 15.07.2016 (http://dubrmrada.rv.ua/index.php/rehuliatorna-polityka/rehuliatorni-akty?start=10).

16.02.2017 відбулося пленарне засідання п`ятнадцятої чергової сесії Дубровицької міської ради сьомого скликання. На сесії були присутні 23 депутатів з 26 обраних та міський голова – ОСОБА_2 . Відкритим голосуванням 23-ма голосами «за» було прийнято рішення №332 «Про внесення змін до рішення міської ради від 14 липня 2016 року № 185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м.Дубровиця» (відомість про результати відкритого поіменного голосування на офіційному сайті – http://dubrmrada.rv.ua/files/protokoly_poimennogo_golosuvannja/Protokoly_PG_16.02.2017.PDF).

Рішенням 332 від 16.02.2017 Дубровицька міська рада, керуючись Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» № 1791-VIII від 20.12.2016 відповідно до пунктів 24 та 28 частини 1 статті 26 та статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», за погодженням з постійними комісіями міської ради та в інтересах територіальної громади, вирішила внести зміни до рішення міської ради від 14 липня 2016 року №185 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території м.Дубровиця» із змінами, внесеними рішенням міської ради від 28 вересня 2016 року № 222 (стосується єдиного податку)(а.с.29-30).

Зазначеним рішенням викладено в новій редакції підпункт 1.3 пункту 1 рішення №185 від 14.07.2016, а саме:

«1.3. Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за 1 квадратний метр бази оподаткування в розмірі:

а) 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року – для об`єктів житлової нерухомості;

б) 0 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року – для об`єктів нежитлової нерухомості в частині господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку;

в) 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року – будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

г) 0,9 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

ґ) 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

д) 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

е) 0,85 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі промислові та склади;

є) 1,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

ж) 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - інші будівлі.»

Згідно з пунктом 3, дане рішення набуває чинності з дня прийняття та застосовується з 01 січня 2017 року.

Про дане рішення повідомлено громадськість 20 лютого 2017 (http://dubrmrada.rv.ua/index.php/novyny/611-vidbulas-15-cherhova-sesiia-dubrovytskoi-miskoi-rady), а текст рішення оприлюднено на офіційному сайті Дубровицької міської ради (http://dubrmrada.rv.ua/index.php/normatyvni-akty/rishennia-miskoi-rady).

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 з 28.02.2015 і по даний час на території м.Дубровиця на праві приватної власності належить нежитлова нерухомість, а саме: будівля, виробничий корпус, загальною площею 492,8 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка площею 0,1427 га за тією ж адресою, кадастровий номер 5621810100:01:009:0276 (а.с.28, 58-60).

29.05.2018 Головне управління ДФС у Рівненській області винесло податкове повідомлення-рішення №0097897-5202-1705, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за 2017 рік в сумі 15769,60 грн. (а.с.34)

З огляду на розрахунок нарахованого податку, його проведено із застосуванням затвердженої рішенням Дубровицької міської ради №185 від 14.07.2016 із урахуванням змін внесених рішенням Дубровицької міської ради №332 від 16.02.2017 ставки податку у розмірі 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування: 492,8 кв.м. х 32 = 15769,60 грн. (а.с.35).

ФОП ОСОБА_1 оскаржувала зазначене рішення в частині податку на суму 12374,21 грн., обґрунтовуючи позов тим, що в 2017 році їй необхідно сплатити податок в розмірі 3395,39 грн. за фіксованою ставкою оподаткування 6,89 грн. до бази оподаткування - у відповідності до розрахунку ставки затвердженого рішенням Дубровицької міської ради №947 від 27.01.2015 - 0,5% до м.з.п. на 01 січня звітного періоду та у взаємозв`язку із Законом України «Про державний бюджет на 2015 рік», яким визначено мінімальну заробітну плату із вересня 2015 року в розмірі 1378 грн. та яка не змінилась за законом на 01.01.2016. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 у справі №1740/1949/18, яке набрало законної сили 11.12.2018 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю (а.с.61-68).

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21.05.1997 визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

За змістом пункту 24 частини першої статті 26 названого Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28.12.2014, яким, зокрема, викладено в новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За приписами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 вказаного Кодексу (в редакції чинній на 1 січня 2015 року) ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує двох відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Як передбачено підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" №909-VІІІ від 24.12.2015, згідно з яким підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України викладено у такій редакції: ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

А з 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII від 20.12.2016, згідно з яким максимальну ставку податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості зменшено з "трьох відсотків" до "1,5 відсотка".

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішення Дубровицької міської ради №185 від 14.07.2016 із урахуванням змін внесених рішенням Дубровицької міської ради №332 від 16.02.2017 в частині ставок податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості що не перевищують 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 квадратний метр бази оподаткування відповідає вимогам пункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України у редакції, чинній з 01.01.17.

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, законодавець встановив строк до якого органами місцевого самоврядування необхідно прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішення Дубровицької міської ради №332 від 16.02.2017, яким внесено зміни до рішення №185 від 14.07.2016 прийнято поза межами цього строку.

В той же час, пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII від 20.12.2016, установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України.

Отже, у 2017 році, аналогічно 2016 року, зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. І у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік. Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 04.09.2018 по справі №820/5457/17, від 26.06.2018 по справі №824/651/17-а та від 24.04.2018 у справі №803/1307/17.

Частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" №1160-IV від 11.09.2003, встановлено, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Але знову ж таки, пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII від 20.12.2016, установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Судом встановлено, що рішення Дубровицької міської ради №185 від 14.07.2016 та рішення Дубровицької міської ради №332 від 16.02.2017 своєчасно оприлюднено на офіційному сайті органу місцевого самоврядування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Дубровицької міської ради №185 від 14.07.2016 та рішення Дубровицької міської ради №332 від 16.02.2017 в силу вимог Податкового кодексу України є чинним і підлягає застосуванню при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, зокрема за 2017 рік.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.05.1997, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

В межах спірних правовідносин прийняті Дубровицькою міською радою рішення №185 від 14.07.2016 та №332 від 16.02.2017 є нормативно-правовими актами, приписи яких зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Дані рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого вони є обов`язковими як для позивача, так і для відповідача у справі.

Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог доводилося про порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України – принципу стабільності податкового законодавства. Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу – органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків. Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

Суд звертає увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача від 29.05.2018, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування, яким змінилися ставки податку до об`єкту оподаткування, при цьому в сторону зменшення, а не збільшення, не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.

Вирішуючи даний спір суд також застосовує правові висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 15.05.2019 по справі №825/1496/17. Так, Верховний Суд визнав, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими. Відтак, навіть за наявності порушення принципу стабільності шляхом прийняття радою рішення на виконання норм Закону №909-VІІІ (оскарження якого на предмет правомірності, законності не здійснене), без участі контролюючого органу в процесі внесення змін до порядку застосування пільги зі сплати податку до об`єкту оподаткування, враховуючи чинність такого рішення ради на час прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, Верховний Суд також зазначив, що право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України). Пунктом 21 рішення ЄСПЛ у справі Федоренка проти України від 30 червня 2006 року зазначено, що, відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й «виправданих очікувань» від ефективного використання права власності. У рішенні ЄСПЛ у справі Стретч проти Об`єднаного Королівства від 24 червня 2003 року майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, «законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право» . Таким чином, наявність згаданої вище норми Податкового кодексу України породжує у платників податків обґрунтовані «законні очікування» щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна. Виходячи з цього, хоча й платник податків не має права на позов про скасування законодавчих змін, однак може скористатись можливістю захистити на його думку порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред`явленням позову про відшкодування шкоди. У даному ж випадку, Суд констатував, що позивач не скористався правом звернення до суду з позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким в тому числі керувався відповідач приймаючи податкові повідомлення-рішення. ЄСПЛ у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office зазначає, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи можуть покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть коли вони закріплені в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну правову концепцію, якою в описаному випадку є стабільність податкового законодавства, то вона чинить протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики, оскільки погодження такої політики (поведінки) дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо її дотримання державою чи органом публічної влади. Отже хоча держава, володіючи податковим суверенітетом, має право встановлювати норми, змінювати і скасовувати раніше встановлені нею норми поведінки, проте у неї відсутні гарантії чи імунітет від вимог щодо відшкодування шкоди (якщо заподіяння таких буде доведене) платникам податків, які виникли у зв`язку з порушенням їхніх законних очікувань через такі дії чи рішення органів державної влади. За вказаних обставин у даній справі можливо й порушено вказаний принцип, однак це само по собі не може бути підставою для визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень (контролюючого органу) та для скасування податкових повідомлень-рішень, при винесенні яких відповідачем дотримано приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи усе наведене вище, суд приходить до висновку, що Головне управління ДФС у Рівненській області приймаючи податкове повідомлення-рішення №0097897-5202-1705 від 29.05.2018, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, а саме податкове повідомлення-рішення в повній мірі відповідає визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а відтак до скасування не підлягає.

З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для присудження позивачу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в позові до Головного управління ДФС у Рівненській області (33023, м.Рівне, вул. Відінська, 12, код ЄДРПОУ 39394217) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0097897-5202-1705 від 29.05.2018, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік в сумі 15769,60 грн., - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 04 грудня 2019 року.

Суддя Друзенко Н.В.