Рішення № 86545526, 23.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 року м. Київ справа № 320/4567/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-134772-53 від 12 листопада 2018 р.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134772-53 від 12 листопада 2018 р. Зазначає, що станом на 28 грудня 2016 р. позивач не є самозайнятою особою, тобто не є за цією ознакою платником ЄСВ згідно з п.5 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Звертає увагу, що з квітня 2016 р. і по цей час всі податки та збори, як податковий агент за неї сплачує роботодавець, а саме: Адвокатське об`єднання «Б.Ф.Б. ЛЕГАЛ ГРУП».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

19 вересня 2019 р. від Головного управління ДПС у Київській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позову не визнав. Зазначив, що позивач з 14 березня 2008 р. знаходилася на обліку у Головного управління ДФС у Київській області (Вишгородський район), як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю – адвокат. Згідно з інформаційними базами даних відповідача позивач працює в адвокатському об`єднані «Вокс Лекс». 27 грудня 2016 р. позивач подала до територіального органу заяву про ліквідацію платника податків за формою № 8-ОПП.

Стверджує, що згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску автоматично здійсненні наступні нарахування: по ЄСВ за 2017 рік - 704 грн. х 12 = 8448 грн., сплачено 0 грн.; по ЄСВ за І квартал 2018 (граничний термін сплати 19 квітня 2018 р.) – 819 грн. 06 коп. х 3 = 2457 грн. 18 коп., сплачено 0 грн.; по ЄСВ за II квартал 2018 (граничний термін сплати 19 липня 2018 р.) – 819 грн. 06 коп. х 3 = 2457 грн. 18 коп.; по ЄСВ за III квартал 2018 (граничний термін сплати 19 жовтня 2018 р.) – 819 грн. 06 коп. х 3 = 2457 грн. 18 коп.; по ЄСВ за І квартал 2019 (граничний термін сплати 19 квітня 2019 р.) – 918 грн. 06 коп. х 3 = 2754 грн. 18 коп., сплачено 0 грн.; по ЄСВ за II квартал 2019 (граничний термін сплати 19 липня 2019 р.) – 918 грн. 06 коп. х 3 = 2754 грн. 18 коп., сплачено 0 грн. У зв`язку з наявністю у позивача заборгованості зі сплати ЄСВ правомірно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134772-53 від 12 листопада 2018 р. Однак, станом на 13 вересня 2019 р. відповідачем списана заборгованість з позивача, що підтверджується інтегрованою карткою платника податків. У зв`язку з цим вважає, що вимога є відкликаною, а тому ця справа підлягає закриттю.

Крім того, представником Головного управління ДПС у Київській області у відзиві заявлено клопотання про заміну відповідача по справі на його процесуального правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 р. замінено відповідача у цій справі – Головне управління ДФС у Київській області на його правонаступника – Головне управління ДПС у Київській області.

8 жовтня 2019 р. від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

9 жовтня 2019 р. до суду надійшло клопотання від представника Головного управління ДПС у Київській області про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

У зв`язку з поданими клопотаннями сторін про розгляд справи в порядку письмового провадження протокольною ухвалою суду від 9 жовтня 2019 р. на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України вирішено здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач з 14 березня 2008 р. знаходилася на обліку у Головного управління ДФС у Київській області (Вишгородський район), як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю – адвокат.

27 грудня 2016 р. позивач подала до територіального органу заяву про ліквідацію платника податків за формою № 8-ОПП (про припинення самозайнятої особи), в якій зазначено причину припинення самозайнятої особи – здійснення адвокатської діяльності в складі адвокатського об`єднання. Разом із заявою форми 8 ОПП та заявою про зняття з обліку платника єдиного внеску, позивачем було подано й інші документи.

28 грудня 2016 р. з позивача знято ознаку незалежної професійної діяльності.

16 січня 2017 р. позивачем через канцелярію Вишгородського ОДПІ ГУ ДФС подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік та звітність про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску.

Судом встановлено, що позивач адвокатську діяльність з квітня 2016 р. здійснює виключно як адвокат Адвокатського об`єднання «Б.Ф.Б. ЛЕГАЛ ГРУП». Адвокатське об`єднання є податковим агентом позивача та сплачує за неї всі податки і збори згідно з законодавством України.

12 листопада 2018 р. Головним управлінням ДФС у Київській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134772-53, яка виникла у 2017 р., 2018 р. та за 1-2 квартал 2019 р. Вказану вимогу направлено на адресу позивача, проте до відповідача повернувся конверт з відміткою «за закінченням строку зберігання».

На підставі цієї вимоги 25.02.2019 відкрито виконавче провадження. 31 травня 2019 р. позивач ознайомилась із матеріалами виконавчого провадження № 584688713 і дізналася про існування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134772-53 від 12 листопада 2018 р.

6 червня 2019 р. позивачем подано до Державної фіскальної служби скаргу про перегляд вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134772-53 від 12 листопада 2018 р.

17 липня 2019 р. Державною фіскальною службою України прийнято рішення про залишення скарги без розгляду № 32237/6/99-99-11-05-02-25 через пропуск строку на її оскарження.

Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (далі – ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Підпунктом 14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до вимог пункту 65.1, 65.2 статті 65 ПК України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа - підпункт 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України.

Отже, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Законом № 2464-VI визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.

Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Приписами пп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Відповідно до вимог п. 59.3 ст. 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Як убачається з п. 59.5 ст. 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 р. № 449. (надалі по тексту - Інструкція)

Згідно з вимогами Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Приписами статті 25 Закону та пункту 3 Розділу VI Інструкції “Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. (п. 3 Розділу VI Інструкції)

Як встановлено судом, позивач на час виникнення заборгованості не була самозайнятою особою, а із квітня 2016 р. працювала адвокатом в Адвокатському об`єднанні «Б.Ф.Б. ЛЕГАЛ ГРУП». Отже, вказане Адвокатське об`єднання є роботодавцем, тобто податковим агентом позивача, та, відповідно, повинно сплачувати ЄСВ за позивача. Про ці обставини відомо відповідачу і податковий орган їх не заперечує.

Суд бере до уваги, що податковий борг позивачу нараховано за період 2017 р., 2018 р., 1-2 кварталу 2019 р., тобто за період, коли позивач був найманим працівником.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем.

Указана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Це означає, що відповідачем протиправно було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134772-53 від 12 листопада 2018 р., отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Щодо тверджень відповідача про те, що вказана вимога є відкликаною, а матеріали справі підлягають закриттю, то суд не бере їх до уваги з наступних підстав.

Відповідачем не здійснено у відзиві посилання на норму закону, яким передбачено, що списання боргу за винесеною вимогою означає її відкликання.

Зазначаючи про спосіб захисту прав позивача, суд враховує, що відповідачем дійсно в облікових даних здійснено списання суми боргу.

Суд бере до уваги приписи ст.60 ПК України (Відкликання податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги):

60.1. Податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:

60.1.1. сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

Отже, згідно з підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 ст.60 ПК України спірна податкова вимога дійсно є відкликаною з часу погашення суми податкового боргу органом стягнення.

Згідно з відомостями облікової картки позивача таке списання боргу здійснено 13 вересня 2019 р.

Суд бере до уваги, що згідно з приписами п.8 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Надаючи оцінку можливості повного поновлення прав позивача з урахуванням відкликання спірної вимоги, тобто виправлення порушення суб`єктом владних повноважень, суд бере до уваги наступне.

Порушення щодо нарахування ЄСВ позивачу, вчинені відповідачем, є очевидними, що і обумовило списання боргу. Позивачем 6 червня 2019 р. було оскаржено спірну вимогу в адміністративному порядку і за наслідками оскарження її скасовано не було, скаргу 11 липня 2019 р. залишено без розгляду, заборгованість позивача у червні-липні 2019 р. не погашено.

Списання боргу здійснено лише 13 вересня 2019 р., тобто після звернення позивача до суду 22 серпня 2019 р. і відкриття провадження у справі 27 серпня 2019 р. Це означає, що списання боргу здійснено відповідачем виключно у зв`язку з розглядом цієї адміністративної справи.

На підставі спірної вимоги 25 лютого 2019 р. відкрито виконавче провадження №584688713, під час якого винесено постанови про арешт належних позивачу коштів у банках (постанови направлено для виконання до 5 банків), винесено постанову про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 369 грн. та виконавчого збору в сумі 1581 грн. 95 коп.

Відомостей про те, що податковим органом вжито будь-яких заходів щодо усунення всіх негативних наслідків, які настали для позивача унаслідок відкриття та здійснення виконавчого провадження, відповідачем до суду не надано. Суд враховує, що позивачем не сплачено судовий збір при зверненні до суду через накладення державним виконавцем арешту на його рахунки у банках.

При цьому суд бере до уваги, що відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;

2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;

3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;

4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;

7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;

8) визнання боржника банкрутом;

9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;

14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України;

15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;

16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Отже, у разі відкликання спірної вимоги жодна із передбачених цією статтею підстав не надає можливості закінчити виконавче провадження. Суд звертає увагу, що відповідно до п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Обираючи ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд враховує таке.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно забезпечення ефективного судового захисту статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ураховуючи наведені вище мотиви і підстави, суд вважає, що за таких обставин повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання спірного рішення суб`єкта владних повноважень протиправним та одночасного його скасування. Суд звертає увагу, що лише визнання спірної вимоги протиправною буде недостатнім для повного поновлення прав позивача, оскільки виключно скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, може бути підставою для закінчення виконавчого провадження.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що винесена відповідачем вимога № Ф-134772-53 від 12 листопада 2018 р. є протиправною. Право позивача порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а спірна вимога підлягає скасуванню.

Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів у розмірі 5 000 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 р. (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 р. (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі “East/WestAllianceLimited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії”, заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 5 травня 2012 р. № 5076-VI (далі – Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, між Адвокатським об`єднанням «ВОКС ЛЕКС» та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги№ 02 від 14 серпня 2019 р.

Крім того, між Адвокатським об`єднанням «ВОКС ЛЕКС» та ОСОБА_1 укладеного додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги№ 02 від 14 серпня 2019 р. сторони за цією додатковою угодою домовились, що вартість послуг (гонорар) Адвокатського об`єднання «ВОКС ЛЕКС» за договором про надання правничої (правової) допомоги становить 5 000 грн. 00 коп.

14 серпня 2019 р. на підтвердження виконання договору про надання правничої допомоги Адвокатським об`єднання «ВОКС ЛЕКС» складено Акт приймання-передачі наданих послуг (наданих правової допомоги) до договору про надання правової допомоги № 02 від 14 серпня 2019 р. Відповідно до цього Акту, судом встановлено, що Адвокатським об`єднанням «ВОКС ЛЕКС» були надані наступні послуги: підготовка позовної заяви про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 р. № Ф-134772-53 ГУ ДФС Київської області та додатків для неї.

На підтвердження понесення виплат позивачем додано квитанцію про сплату грошової суми за надання правничої допомоги № 0.0.1488979095.1 від 10 жовтня 2019 р. на суму 5 000 грн. 00 коп.

Дослідивши всі наявні документи в матеріалах справи та з урахуванням того, що оскаржувані порушення були виправлені відповідачем після подання позивачем позовної заяви, суд вважає, що клопотання щодо повернення коштів за правничу підлягає задоволенню. Так, за надання правничої допомоги позивачу необхідно повернути 5 000 грн., які підтверджуються доказами їх фактичної оплати.

При цьому суд зазначає, що позивач у позовній заяві заявила клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі за цим адміністративним позовом, яке обґрунтувала тим, що на її рахунки накладено арешт.

Крім того, суд зазначає, що під час вирішення питання про відкриття провадження, в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 р. судом було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у цій справі.

З огляду на задоволення позовних вимог судовий збір стягненню з позивача не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати вимогу №Ф-134772-53 від 12 листопада 2018 р., винесену ГУ ДФС у Київській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ - 43141377) витрати на правову допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби України, адреса: вул. Народного Ополчення, 5а, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ - 43141377.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 23 грудня 2019 року.