Рішення № 86545510, 23.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 року м. Київ № 320/2713/19

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області відносно відмови в реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку та зобов`язання Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області зареєструвати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи з 03.05.2019.

Позов мотивовано безпідставністю відмови контролюючим органом у застосуванні позивачем спрощеної системи оподаткування як новоствореним суб`єктом господарювання.

Ухвалою суду від 13.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідачем з порушенням встановленого в ухвалі про відкриття провадження у справі строку подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що у разі, якщо фізична особа-підприємець, яка на початок поточного року перебувала на спрощеній системі оподаткування та щодо якої державним реєстратором прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності, поновила реєстрацію протягом поточного року, то така особа вважається платником інших податків і зборів та не може повернутись у поточному році на спрощену систему оподаткування, оскільки вже скористалась своїм правом на застосування спрощеної системи оподаткування у цьому році.

Ухвалою суду від 12.08.2019 продовжено строк проведення підготовчого засідання на 30 днів.

Представник позивача у судовому засіданні 09.09.2019 позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач участі повноважного представника у судовому засіданні 09.09.2019 не забезпечив. Представником відповідача до суду подано клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату для підготовки відзиву та підтверджуючих документів.

Враховуючи пропущення відповідачем встановленого в ухвалі про відкриття провадження у справі строку подання відзиву на позовну заяву, на підставі поданого представником позивача клопотання, судом закінчено підготовче провадження та вирішено здійснювати подальший розгляд справи в письмовому провадженні.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , перебував зареєстрованим як фізична особа-підприємець у період з 30.08.2018 по 08.02.2019.

03.05.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №23530000000041180 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Позивач звернувся до центру обслуговування платників Білоцерківської ДПІ Білоцерківського управління ГУ ДФС у Київській області із заявою від 07.05.2019 про застосування спрощеної системи оподаткування з 03.05.2019.

Листом Головного управління ДФС у Київській області позивачу повідомлено про відмову в застосуванні спрощеної системи оподаткування, оскільки позивач на початок року перебував на спрощеній системі оподаткування, припинив підприємницьку діяльність та поновив реєстрацію протягом поточного року, відповідно є платником інших податків і зборів та не може повернутись у поточному році на спрощену систему оподаткування.

Вважаючи відмову в застосуванні спрощеної системи оподаткування безпідставною, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі за текстом – Податковий кодекс).

Пунктом 291.2 статті 291 Податкового кодексу встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Згідно пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу, юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, або відмови від спрощеної системи оподаткування встановлено статтею 298 Податкового кодексу.

Для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб`єкт господарювання подає до контролюючого органу заяву. Заява подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один з таких способів: 1) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; 2) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; 3) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації кваліфікованого електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством; 4) державному реєстратору як додаток до заяви про державну реєстрацію, що подається для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємця з урахуванням вимог пункту 291.5 статті 291 цього Кодексу. Електронна копія заяви, виготовлена шляхом сканування, передається державним реєстратором до контролюючого органу одночасно з відомостями з заяви про державну реєстрацію на проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємця згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (підпункт 298.1.1 пункту 298.1).

Зареєстровані в установленому порядку фізичні особи-підприємці, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація (абзац перший підпункту 298.1.2 пункту 298.1).

Зареєстровані в установленому законом порядку суб`єкти господарювання (новостворені), які протягом 10 днів з дня державної реєстрації подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої групи, яка не передбачає сплату податку на додану вартість, вважаються платниками єдиного податку з дня їх державної реєстрації (абзац другий підпункту 298.1.2 пункту 298.1).

Суб`єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до норм цього Кодексу, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. Такий суб`єкт господарювання може здійснити перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року (абзац перший підпункту 298.1.4 пункту 298.1).

Перехід на спрощену систему оподаткування суб`єкта господарювання, зазначеного в абзаці першому цього підпункту, може бути здійснений за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, суб`єктом господарювання дотримано вимоги, встановлені в пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу (абзац другий підпункту 298.1.4 пункту 298.1).

До поданої заяви додається розрахунок доходу за попередній календарний рік, який визначається з дотриманням вимог, встановлених цією главою (абзац третій підпункту 298.1.4 пункту 298.1).

При цьому якщо суб`єкт господарювання протягом календарного року, що передує року обрання спрощеної системи оподаткування, самостійно прийняв рішення про припинення фізичної особи-підприємця, то при переході на спрощену систему оподаткування до розрахунку доходу за попередній календарний рік включається вся сума доходу, отриманого такою особою в результаті провадження господарської діяльності за такий попередній календарний рік (абзац четвертий підпункту 298.1.4 пункту 298.1).

Суд бере до уваги відсутність у наведених нормах застережень щодо неможливості застосування новоствореним суб`єктом господарювання спрощеної системи оподаткування в разі, якщо таким суб`єктом господарювання протягом поточного року самостійно прийнято рішення про припинення фізичної особи-підприємця.

Натомість законодавцем передбачено обов`язок суб`єкта господарювання, який протягом календарного року, що передує року обрання спрощеної системи оподаткування, самостійно прийняв рішення про припинення фізичної особи-підприємця, включати при переході на спрощену систему оподаткування до розрахунку доходу за попередній календарний рік всю суму доходу, отриманого такою особою в результаті провадження господарської діяльності за такий попередній календарний рік.

На думку суду, вказана норма стверджує про можливість обрання новоствореним суб`єктом господарювання спрощеної системи оподаткування у разі передування цьому факту припинення таким суб`єктом господарювання фізичної особи-підприємця.

Суд зауважує, що Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV не визначає такої реєстраційної дії, як поновлення реєстрації. Не передбачено такого поняття й Податковим кодексом.

В силу положень зазначеного закону фізична особа-підприємець вважається зареєстрованою та припиненою з моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідного запису.

Відповідно до положень пункту 299.10 Податкового кодексу, реєстрацію позивача як платника єдиного податку припинено в день отримання контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації припинення. Вказана обставина підтверджується наявністю в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису №1926580700512 про зняття 08.02.2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві, ДПІ у Солом`янському районі фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з обліку.

Оскільки позивачем 08.02.2019 припинено фізичну особу-підприємця, а 03.05.2019 зареєстровано фізичну особу-підприємця, то, за висновком суду, такий суб`єкт господарювання є новоствореним в розумінні статті 298 Податкового кодексу і не може вважатись платником інших податків і зборів у розумінні підпункту 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 Податкового кодексу, оскільки був знятий з податкового обліку.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача щодо протиправної бездіяльності Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області відносно відмови в реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку з підстав невідповідності позивача вимогам підпункту 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 Податкового кодексу.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області зареєструвати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи з 03.05.2019, суд зазначає, що відповідно до статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платників єдиного податку проводиться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку (пункт 299.1 статті 299 Податкового кодексу).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку (пункт 299.2. статті 299 Податкового кодексу).

У разі відсутності визначених цим Кодексом підстав для відмови у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку контролюючий орган зобов`язаний протягом двох робочих днів від дати надходження заяви щодо переходу на спрощену систему оподаткування зареєструвати таку особу платником єдиного податку (пункт 299.3 статті 299 Податкового кодексу).

У випадках, передбачених підпунктом 298.1.2 пункту 298.1 та підпунктом 298.8.5 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу, контролюючий орган, у разі відсутності визначених цим Кодексом підстав для відмови, здійснює реєстрацію суб`єкта господарювання як платника єдиного податку з дати, визначеної відповідно до зазначеного підпункту, протягом двох робочих днів з дати отримання контролюючим органом заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування або отримання цим органом від державного реєстратора електронної копії заяви, виготовленої шляхом сканування, одночасно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємця, якщо така заява додана до реєстраційної картки (пункт 299.4 статті 299 Податкового кодексу).

У разі відмови у реєстрації платника єдиного податку контролюючий орган зобов`язаний надати протягом двох робочих днів з дня подання суб`єктом господарювання відповідної заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб`єктом господарювання у встановленому порядку (пункт 299.5 статті 299 Податкового кодексу).

Підставами для прийняття контролюючим органом рішення про відмову у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку є виключно: 1) невідповідність такого суб`єкта вимогам, встановленим статтею 291 цього Кодексу; 2) наявність у суб`єкта господарювання, який утворюється у результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов`язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації; 3) недотримання таким суб`єктом вимог, встановлених підпунктом 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 цього Кодексу (пункт 299.6 статті 299 Податкового кодексу).

До реєстру платників єдиного податку вносяться такі відомості про платника єдиного податку: 1) найменування суб`єкта господарювання, код згідно з ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відповідну відмітку у паспорті); 2) податкова адреса суб`єкта господарювання; 3) місце провадження господарської діяльності; 4) обрані фізичною особою-підприємцем першої та другої груп види господарської діяльності; 5) ставка єдиного податку та група платника податку; 6) дата (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування; 7) дата реєстрації; 8) види господарської діяльності; 9) дата анулювання реєстрації (пункт 299.7 статті 299 Податкового кодексу).

Таким чином, реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку, є повноваженням ДФС України в особі її територіальних органів.

Втім, Європейським судом з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначено, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II).

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, подану позивачем заяву про застосування спрощеної системи оподаткування складено з дотриманням вимог наказу Міністерства фінансів України від 20.12.2011 №1675 (чинного на момент подання позивачем заяви про застосування спрощеної системи оподаткування). Обставин, які б унеможливлювали реєстрацію позивача платником єдиного податку, судом не встановлено.

З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішено, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача зареєструвати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи з дня його державної реєстрації – 03.05.2019.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та наведених сторонами аргументів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн. (квитанція від 30.05.2019 №76470). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 12486,50 грн.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі – сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд – у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі – Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання правової допомоги та виконання доручень клієнта від 10.05.2019 №1613/37, додаткову угоду до договору, акт від 09.09.2019 №13/9-19 щодо кількісно-вартісних показників фактично наданих обсягів професійної правничої допомоги за договором від 10.05.2019 №1613/37, квитанцію до прибуткового касового ордера від 09.09.2019 №09/09 на суму 12486,50 грн.

Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах: ознайомлення з обставинами порушення прав клієнта – 1 година; аналіз спірної ситуації, підготовка висновків, розробка стратегії, пропозиція стратегій захисту прав замовника – 2 години; медіаторська робота (переговори про припинення порушення прав клієнта з працівниками Білоцерківського управління ГУ ДФС у Київській області) – 1 година; складання позовної заяви – 4 години; завірення копій документів, подання документів через «Електронний суд» – 1 година; виготовлення паперової форми позовної заяви, договору про надання правової допомоги на виконання вимог ухвали суду – 2 години; витрати часу на прибуття до суду – 1,5 години, витрати часу на складання клопотання та заяви – 0,5 години. Разом – 13 годин х 960,50 грн. (50% прожиткового мінімуму) = 12486,50 грн.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, ознайомлення з обставинами порушення, розробка стратегії з метою реєстрації позивача платником єдиного податку 3 групи, переговори про припинення порушень контролюючим органом прав клієнта не пов`язані з безпосередньою підготовкою та зверненням позивача до суду. Позовна заява (викладена на 4 аркушах) та обсяг доданих до позовної заяви доказів (копія листа та копія витягу з ЄДР) є досить незначними та не потребують багато часу для їх виготовлення та завірення копій.

На думку суду, заявлені позивачем до відшкодування витрати на оплату послуг адвоката не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.

З огляду на надані суду документи, незначну складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви і поданих у справі клопотань, суд, зважаючи на задоволення позовних вимог, дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 2500 грн. за підготовку позову та його подання до суду, прибуття представника позивача в суд, підготовку та подання клопотання про продовження строку підготовчого провадження та заяви про розгляд справи в письмовому провадженні.

Відтак, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн., разом – 4421,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області відносно відмови в реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку.

Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області зареєструвати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи з 03.05.2019.

Стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4421,00 грн. (чотири тисячі чотириста двадцять одна грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління ДФС у Київській області.

Позивач – фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач – Головне управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства Українидо початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення – 23 грудня 2019 року.