Рішення № 86545392, 23.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 року м. Київ № 320/5247/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати нарахованої пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Кіровобад Азербайджан, РНОКПП НОМЕР_1 за період з 01.02.2018 по 30.06.2018;

- зобов`язати Києво-Святошинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області сплатити заборгованість ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Кіровобад Азербайджан, РНОКПП НОМЕР_1 за період з 01.02.2018 по 30.06.2018 та провести компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є внутрішньо переміщеною особою та пенсіонером, що отримує пенсію за віком, проте у відповідача наявний борг по виплаті пенсії за період лютий, березень, квітень, травень, червень 2018 року, який станом на час звернення з даним позовом є невиплаченим. На думку позивача, посилання пенсійного органу на приписи пункту 15 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 є необґрунтованими та безпідставними, оскільки звужують його права та гарантії щодо пенсійного забезпечення та позбавляють його можливості вільно володіти своїм майном.

Крім того позивач зазначає, що Кабінет Міністрів України при прийнятті постанови № 335 від 25.04.2018 перевищив повноваження щодо участі в реалізації державної політики з питань пенсійного забезпечення громадян (пенсіонерів), адже саме Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення, а тому пункт 15 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 є дискримінаційним для внутрішньо переміщених осіб, оскільки визначає інші (менш сприятливі) умови щодо виплати пенсії за минулий період.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 (суддя Виноградова О.І.) було відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Разом з тим, судом запропоновано відповідачу протягом пятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Частинами 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив від 31.10.2018 № 14555/04 на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що згідно із пунктом 15 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335«Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачуватись на умовах окремого порядку,визначеного Кабінетом Міністрів України. Однак, на даний час вищезгаданий порядок не затверджений. Отже, на думку відповідача, дії Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області є правомірними, управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивач заперечуючи доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, подав до суду відповідь на відзив від 21.12.2018 №28628/18, в якому зазначив, що не погоджується з твердженнями, викладеними відповідачем у відзиві та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2019 справу прийнято до провадження в іншому складі суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кіровобад (Азербайджан) є внутрішньо переміщеною особою та взятий на облік Управлінням соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації, що підтверджується довідкою від 19.10.2017 № 0000373402 (а.с. 13).

Відповідно до даних вказаної довідки, фактичним місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 .

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 , копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 12).

З лютого 2018 року позивач перебуває на обліку у Києво-Святошинському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України, що підтверджується довідкою від 19.10.2017 № 0000373402.

Проте, як убачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, виплата пенсії ОСОБА_2 у лютому 2018 року була припинена.

З цих підстав, позивач звертався до Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою від 23.08.2018, в якій просив виплатити заборгованість з пенсійних виплат (а.с. 14).

Згідно листа Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 06.09.2018 № 392/К-01, позивача повідомлено, що пенсія за лютий 2018 року в розмірі 160,36 грн., березень 2018 року в розмірі 4490,04 грн., квітень 2018 року в розмірі 4490,04 грн., травень 2018 року в розмірі 4490,04 грн. та червень 2018 року в розмірі 4490,04 грн. нарахована та буде виплачена за умовами пункту 15 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335«Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» якою передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачуватись на умовах окремого порядку,визначеного Кабінетом Міністрів України.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо припинення виплати пенсії в період із лютого по червень 2018 року, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинамсуд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту -Закон України № 1058-IV) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно доКонституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби.

Частиною першою статті 4 Закону України № 1058-IV встановлено, що Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення"; Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Положенням частини третьої статті 4 Закону України № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України № 1058-IVпередбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 7 вказаного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно зі статтею 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Питання виплати пенсій врегульовані положеннями статті 47 Закону № 1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

За прписами п.16 Прикінцевих положень Закону України № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Таким чином, єдиним правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, єЗакон України № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) уразі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті35та статтею 46 цього Закону (ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV).

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що орган Пенсійного фонду має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

З матеріалів даної справи убачається, що пенсійним органом рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося та самим відповідачем визнано власне наявність заборгованості з виплати позивачу пенсії за період з лютого 2018 року по червень 2018 року.

Крім того, заборгованість з виплати пенсії, починаючи з лютого 2018 року підтверджується також Довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 06.09.2018 № 495, в якій містяться відомості про розмір призначеної, нарахованої, але не виплаченої позивчу пенсії за період з лютого по червень 2018 року (а.с. 16).

Разом з тим, пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

Крім того, згідно частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - Порядок №509).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 509 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно пункту 6 Порядку №509 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.

Приписами статті 12 Закону № 1706 визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.

Як свідчать матеріали даної справи, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.10.2017 № 0000373402 є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Таким чином, на думку суду, у відповідача не було наявних підстав для припинення виплати позивачу пенсії в період з лютого 2018 року по червень 2018 року, а посилання суб`єкта владних повноважень на відсутність порядку виплати за минулий період жодним чином не може бути підставою для обмеження виплати пенсії, що гарантована законодавством та Конституцією України.

Аналогічну позицію щодо застосування вказаних правових норм Верховний Суд неодноразово висловлював, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 235/4162/17, від 20 березня 2018 року у справі № 234/2389/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 243/5451/17.

Крім того, у своєму рішенні від 06 лютого 2019 року у справі № 243/5902/17 Верховний Суд зазначив, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У вказаному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У вже згаданій вище постанові суд касаційної інстанції підкреслив, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Крім того, судом не враховуються в якості обґрунтування правомірності невиплати утвореної заборгованості по пенсії за минулий період посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335.

Зокрема, відповідач у листі від 06.09.2018 № 392/К-01 посилається виключно на пункт 15 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яким визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Проте, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

За приписами статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановлений обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-VI нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Оскільки, виплата пенсії позивачу припинена у зв`язку з неправомірними діями Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, то відповідно до статті 46 Закону № 1058-VI пенсійні виплати позивачу повинні бути поновлені з моменту їх припинення.

Положенням частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

А урішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та№ 37943/06) від 14 жовтня 2010 року закріплено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

За таких обставин, відсутність відповідного порядку щодо виплати соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, як і не розроблення Кабінетом Міністрів України відповідних механізмів проведення таких виплат, не є поважною причиною для невиплати пенсії.

У даному спорі суд керується також правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі №805/402/18, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року.

З огляду на викладене, суд вважає, що припинення виплати позивачу пенсії в період з лютого 2018 року по червень 2018 року було здійснено відповідачем не у спосіб, передбачений Законом № 1058, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Правова позиція з цього питання висловлена Верховним Судом в постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 185/9755/16-а.

Таким чином, оскільки відповідачем було припинено виплату позивачу пенсії без законних на те підстав, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині визнання протиправними дій Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_3 пенсії за період з 01.02.2018 по 30.06.2018 та зобов`язання відповідача виплатити пенсію за вказаний період.

Щодо позовних вимог стосовно нарахування компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми нестриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

За приписами статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Зі змісту статтей 2, 3 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Отже, наведені вище норми встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; вказують на визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 року № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 згаданого Порядку №159 відтворюють положення Закону та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Приписи п. 4 Порядку №159 визначають, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведену правову позицію сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16), яка у подальшому знайшла своє відображення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17 та від 24 січня 2019 року у справі № 159/1615/17.

Таким чином, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

У зв`язку з цим, заявлена позивачем вимога в цій частині є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 позивачу відстрочено сплату судового збору.

Загальна сума судового збору, яка підлягає до сплати за подання даного адміністративного позову становить 1409,60 грн. по 704,80 за дві позовні вимоги немайнового характеру.

Під час звернення до суду позивачем за заявлені позовні вимоги сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. відповідно до квитанції № 35742260 від 04.10.2018, оригінал якої наявний в матеріалах справи.

Таким чином, враховуючи положеннястатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Водночас беручи до уваги, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, тягар оплати судових витрат, які були відстрочені позивачу, у вигляді судового збору у розмірі 704,80 грн. слід покласти на Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з лютого 2018 року по червень 2018 року.

3. Зобов`язати Києво-Святошинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) пенсію за віком за період з лютого 2018 року по червень 2018 року з нарахуванням компенсації втрат частини доходів.

4. В частині присудження виплати пенсії в межах суми за один місяць рішення суду звернути до негайного виконання.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Святошинська, буд. 50, код за ЄДРПОУ: 41248571) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Києво-Святошинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Святошинська, буд. 50, код за ЄДРПОУ: 41248571) судовий збір у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) до спеціального фонду Державного бюджету України за реквізитами: отримувач коштів: Київський окружний адміністративний суд; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37955989; Банк отримувача: Казначейство України, м. Київ; код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: UA 518999980000034316206084081; код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.