Рішення № 86545389, 29.11.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2019 року справа № 320/3365/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бородянського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов.

Суть спору: ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бородянського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області, в якому позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 29.07.2019 (а.с.59-64) просить суд:

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Бородянського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо нарахування виконавчого збору, визначення щомісячних відрахувань та винесення постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні від 05.02.2019 №46844296, постанови від 07.02.2019 про відкриття виконавчого провадження №58323147, постанови від 13.05.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №58323147, та постанови від 13.05.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №58322578;

- визнати протиправними та скасувати постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №46844296 від 05.02.2019, постанови від 07.02.2019 про відкриття виконавчого провадження №58323147, постанови від 13.05.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №58323147 та постанови від 13.05.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №58322578.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила про те, що на примусовому виконанні у Бородянському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області знаходиться виконавче провадження №46844296 з виконання виконавчого листа №2-216/12, виданого Бородянським районним судом Київської області 07.08.2012, в рамках якого 05.02.2019 державним виконавцем Тужиковою Аллою Володимирівною винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 488149,95 грн., постанову від 07.02.2019 про відкриття виконавчого провадження №58323147 з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019, постанову від 13.05.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №58323147 на суму 48814,99 грн. з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019, та постанову від 13.05.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №58322578 на суму 1869,00 грн. з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019.

Позивач не погоджується з правомірністю дій головного державного виконавця Бородянського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо стягнення виконавчого збору, визначення щомісячних відрахувань та винесення вищевказаних постанов з огляду на відсутність правових підстав проводити будь-які виконавчі дії щодо реалізації предмета іпотеки в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», з урахуванням чого виконавчий документ повинен бути повернутий стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Відтак, на думку позивача, винесені відповідачем в рамках виконавчих проваджень №46844296, №58323147, №58322578 оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню.

Також позивач звернула увагу суду на той факт, що оскаржувані постанови на її адресу не направлялись, крім того, всупереч ст.ст. 68-70 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець, не перевіривши розміру її заробітної плати, визначив розмір щомісячного стягнення, який є неспівмірним з доходом позивача та перевищує 20% його розміру.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом не скористався, будь-яких заперечень чи клопотань від відповідача до суду не надходило.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України.

Так, статтею 287 КАС України визначені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, паспорт громадянина України № НОМЕР_1 (а.с.69).

Згідно з довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 14.02.2019 №99707-2019 місце проживання ОСОБА_1 з 06.07.2017: АДРЕСА_1 (а.с.70).

Згідно з довідкою Бородянської селищної ради Київської області від 06.03.2019 №725, виданої позивачу, вбачається, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 і займає житлову площу 17,3 кв.м. На цій житловій площі проживають та зареєстровані три особи, а саме ОСОБА_1 , 1973 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, ОСОБА_2 , дочка, 1991 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , онука, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.81).

04.06.2008 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Бородянського відділення Київської Регіональної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено кредитний договір №223385977 на придбання нерухомості в розмірі 48720,00 дол.США з кінцевим строком повернення 04.06.2028 та договір іпотеки від 04.06.2008 для забезпечення зобов`язань за кредитним договором №223385977 (а.с.82-93).

Предметом іпотеки є однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,6 кв.м., житловою площею 17,3 кв.м.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 12.04.2012 у справі №2/1006/216/2012 з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за кредитним договором №223385977 від 04.06.2008 в сумі 485326,95 грн., а також понесені судові витрати в сумі 2823,00 грн., а всього стягнуто 488149,95 грн. (а.с.94).

На виконання рішення Бородянського районного суду Київської області від 12.04.2012 виданий 07.08.2012 виконавчий лист №2-216/12.

Матеріали справи свідчать, що постановою головного державного виконавця органу державної виконавчої служби Бородянського районного управління юстиції Виногродською Є.К. від 03.03.2015 на підставі виконавчого листа №2-216/12, виданого Бородянським районним судом 07.08.2012, відкрито виконавче провадження №46844296, надано боржнику - ОСОБА_1 строк на добровільне виконання рішення суду 7 днів з дня отримання даної постанови (а.с.71).

Стягувачем у даному виконавчому провадженні є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», боржником – ОСОБА_1 .

Перевіряючи доводи позивача щодо неправомірності дій головного державного виконавця Бородянського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо стягнення виконавчого збору, визначення щомісячних відрахувань та винесення вищевказаних постанов з огляду на відсутність правових підстав проводити будь-які виконавчі дії щодо реалізації предмета іпотеки в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», з урахуванням чого виконавчий документ на думку позивача повинен бути повернутий стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», суд зазначає таке.

Позивач у позовній заяві стверджує, що вона підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" оскільки є боржником у виконавчому провадженні щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру площею 33,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що є місцем постійного проживання позивача та єдиним нерухомим житловим майном позивача.

Так, частиною сьомою статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Згідно з частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 № 898-IV (в редакції, чинній на час винесення спірних постанов) у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

07.06.2014 набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Разом з тим рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає виконанню.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року (N 6-58цс15), від 09 вересня 2015 року (N 6-483цс15), від 25 листопада 2015 року (№6-1249цс15).

Отже Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

При цьому, пунктом 3 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" тимчасово зупинено примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке, у тому числі перебуває в іпотеці, за таких умов:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя;

- у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Отже, державний виконавець, на примусовому виконанні у якого знаходиться виконавче провадження, в якому вирішується питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, зобов`язаний в силу вищевказаних норм з`ясовувати обставини, зокрема такі, як: чи використовується боржником майно як місце постійного проживання та чи поширюється заборона, встановлена Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" на майно боржника.

У свою чергу відповідно до пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

З матеріалів справи судом встановлено, що спірна однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,6 кв.м., як забезпечення кредиту в іноземній валюті використовується як місце постійного проживання позивача у складі сім`ї три особи, а загальна площа не перевищує 140 кв. метрів для квартири, а тому підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України".

Крім того, судом встановлено, що у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, що відповідачем не заперечується.

Таким чином, положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлена заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника, з урахуванням чого виконавчий документ повинен бути повернутий стягувачеві на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII.

Відтак суд погоджується із доводами позивача про те, що державний виконавець при примусовому виконанні виконавчого листа №2-216/12, виданого Бородянським районним судом Київської області 07.08.2012, відкривши 03.03.2015 виконавче провадження №46844296, що відбулось вже під час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (набрав чинності 07.06.2014), повинен був на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII повернути виконавчий документ стягувачу, проте не зробив цього.

Натомість постановою головного державного виконавця органу державної виконавчої служби Бородянського районного управління юстиції Виногродською Є.К. від 03.03.2015 при примусовому виконанні виконавчого листа №2-216/12, виданого Бородянським районним судом 07.08.2012, у виконавчому провадженні №46844296 накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 488149,95 грн., заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику (а.с.72).

В подальшому, постановою головного державного виконавця Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тужиковою Аллою Володимирівною від 05.02.2019 в рамках виконавчого провадження №46844296 з боржника ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 48814,99 грн. (а.с.73).

Стягувачем у зазначеному виконавчому документі є Бородянський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, боржником – ОСОБА_1 .

Постановою від 05.02.2019 у ВП №46844296 передбачено, що постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення зі строком пред`явлення до виконання три місяці. Постанова може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

07.02.2019 головним державним виконавцем Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тужиковою Аллою Володимирівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №58323147 з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення виконавчого збору в розмірі 48814,99 грн. (а.с.17), а також постанову про відкриття виконавчого провадження №58322578 з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 1869,00 грн.

Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.02.2019 ВП №58323147 в частині стягнення виконавчого збору в розмірі 48814,99 грн. зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

В рамках виконавчого провадження №58323147 при примусовому виконанні постанови від 05.02.2019 №46844296 про стягнення виконавчого збору в розмірі 48814,99 грн. постановою головного державного виконавця Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тужиковою Аллою Володимирівною винесено постанову від 13.05.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у розмірі 10% до виплати загальної суми боргу, що становить 48814,99 грн. Зобов`язано роботодавця боржника (Київський Національний університет ім. Т.Шевченка) здійснювати відрахування із доходів боржника відповідно до вимог чинного законодавства на користь Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (а.с.75-76).

Також, в рамках виконавчого провадження №58322578 при примусовому виконанні постанови від 05.02.2019 №46844296 про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 1869,00 грн., постановою головного державного виконавця Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тужиковою Аллою Володимирівною винесено постанову від 13.05.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у розмірі 10% до виплати загальної суми боргу, що становить 1869,00 грн., витрати виконавчого провадження. Зобов`язано роботодавця боржника (Київський національний університет ім. Т.Шевченка) здійснювати відрахування із доходів боржника відповідно до вимог чинного законодавства на користь Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (а.с.77-78).

Судом встановлено, що місце роботи ОСОБА_1 - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, посада - методист, що підтверджується довідкою Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 10.06.2019 №774 (а.с.80).

19.06.2019 за місцем роботи у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка Яковенко О.О., як боржника, було ознайомлено з постановами головного державного виконавця Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тужикової Алли Володимирівни від 13.05.2019 у ВП №№ 58322578, 58323147 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, про що зроблено відмітки з підписом Яковенко О.О. на копіях вказаних постанов.

Позивач стверджує, що з матеріалами виконавчих проваджень ВП №№ 46844296, 58322578, 58323147 вона була ознайомлена самостійно у Бородянському районному відділі ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області 21.06.2019, після того, як 19.06.2019 дізналась про звернення стягнення на її заробітну плату за місцем роботи, оскільки оскаржувані постанови на адресу за місцем її проживання не надсилались.

Вважаючи, що відповідачем при стягненні виконавчого збору, визначенні щомісячних відрахувань та винесенні оскаржуваних постанов порушено п. 9 ч.1 ст. 37, ч.1 2 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження», норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII, у редакції на момент винесення оспорюваних постанов).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно о цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону №1404-VIII).

Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчих написів нотаріусів;

4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

Приписами частини першої статті 5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Щодо тверджень позивача про допущені відповідачем порушення при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору від 05.02.2019 в сумі 48814,99 грн. у виконавчому провадженні №46844296, суд зазначає таке.

Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також, частиною дев`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Отже виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення та за своєю природою є санкцією за невиконання рішення суду боржником.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору. Тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.

Як було встановлено судом, 03.03.2015 державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №46844296 з виконання виконавчого листа №2-216/12, виданого Бородянським районним судом 07.08.2012, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором №223385977 від 04.06.2008 в сумі 488149,95 грн.

З листа-повідомлення АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 15.02.2019 №114-39/11-18415 вбачається, що заборгованість за кредитним договором №223385977 від 04.06.2008 врегульовано шляхом передачі АТ «Райффайзен Банк Аваль» предмету іпотеки, а саме однокімнатної квартири АДРЕСА_2 (43).

У зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу 05.02.2019 державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 48814,99 грн. у виконавчому провадженні №46844296.

Проте, суд зазначає, що у справі відсутні докази, які б підтверджували фактичне стягнення, повернення суми у розмірі 488149,95 грн. або докази, що стягувачу за виконавчим документом – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», передано за виконавчим документом майно такою ж вартістю.

Водночас, суд зазначає, що виконавчий збір не може бути стягнутий лише на підставі повернення виконавчого документа стягувачу за заявою останнього.

Відтак, у разі повернення виконавчого документа стягувачу та за відсутності факту стягнення заборгованості обов`язок щодо сплати виконавчого збору у боржника не виникає.

У разі стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі №824/172/18 та від 11.09.2019 року №553/196/18.

Отже оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору від 05.02.2019 в сумі 48814,99 грн. у виконавчому провадженні №46844296 відповідачем прийнято за відсутності передбачених законодавством підстав, тобто, необґрунтовано, що є підставою для визнання даної постанови протиправною та її скасування.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідач не мав законних підстав проводити будь-які виконавчі дії щодо примусового виконання рішення суду про стягнення коштів за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті під час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки положеннями вказаного закону встановлена заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника, з урахуванням чого виконавчий документ повинен бути повернутий стягувачеві на підставі п.9 ч.1ст.37 Закону України.

Щодо правомірності винесення відповідачем постанов про відкриття виконавчих проваджень від 07.02.2019 №58323147 (з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення виконавчого збору в сумі 48814,99 грн.) та №58322578 (з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 1869,00 грн.), суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору та постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження.

Частиною першою статті 26 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

В частині 5 вказаної вище статті Закону № 1404-VІІІ зазначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Суд звертає увагу на те, що порядок відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчих документів щодо стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій окремо Законом № 1404-VІІІ не врегульований, проте виходячи з аналізу норм цього Закону, такий порядок регулюється загальними нормами Закону №1404-VІІІ, щодо порядку примусового виконання рішення на підставі виконавчих документів наведених, зокрема, вище.

Так, як було встановлено судом, 07.02.2019 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №58323147 з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення виконавчого збору в сумі 48814,99 грн. та постанову про відкриття виконавчого провадження №58322578 з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 1869,00 грн.

У позовній заяві позивач стверджує про те, що позивач була не обізнана про відкриття зазначених вище виконавчих проваджень №58323147 та №58322578, в яких вона є боржником, постанови про відкриття виконавчих проваджень №58323147 та №58322578, на її адресу направлено не було, з приводу чого суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України “Про виконавче провадження”, копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Аналіз наведеної норми прямої дії свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови. Отже, у разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

На думку суду, більш суворі вимоги щодо направлення відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням пояснюються необхідністю забезпечення засад виконавчого провадження, передбачених в ст. 2 Закону України “Про виконавче провадження”, в т.ч. щодо права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Натомість, матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем постанов про відкриття виконавчих проваджень ВП №58323147 та ВП №58322578 на адресу позивача, як цього вимагають положення ст. 28 Закону України “Про виконавче провадження”, а саме рекомендованим поштовим відправленням.

Суд звертає увагу, що відповідач правом на відзив не скористався, будь-яких заперечень чи клопотань суду не надав, вимоги ухвали суду від 06.08.2019 щодо надання доказів, зокрема, матеріалів виконавчих проваджень №58323147, №58322578, не виконав (копію ухвали від 06.08.2019 відповідач отримав 15.08.2019 згідно з відміткою рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором №0113330635516).

Отже, судом встановлено, що позивач як боржник не була повідомлена про початок примусового виконання рішень в частині стягнення виконавчого збору в сумі 48814,99 грн. та витрат виконавчого провадження в сумі 1869,00 грн. у виконавчих провадженнях №58323147 та №58322578.

Відтак, суд ставить під сумнів правомірність винесених відповідачем постанов про відкриття виконавчих проваджень №58323147 (з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення виконавчого збору в сумі 48814,99 грн.) та №58322578 (з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 1869,00 грн.), про початок яких ОСОБА_1 не було проінформовано в порядку та спосіб, визначені Законом України “Про виконавче провадження”.

Таким чином, в ході судового розгляду судом встановлено, що оскаржувані постанови державного виконавця позивачем за місцем реєстрації та постійного проживання не отримувались. Зворотного відповідачем під час розгляду справи не доведено.

За таких обставин, беручи до уваги той факт, що відповідачем порушено порядок направлення постанов від 07.02.2019 про відкриття виконавчих проваджень ВП №58323147 та ВП №58322578, що призвело до того, що позивач не був обізнаний про існування згаданих виконавчих проваджень, суд дійшов висновку про те, що вказані постанови не відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження", а тому мають бути скасовані судом як протиправні.

Відтак позовна вимога щодо визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.02.2019 №58323147 (з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення виконавчого збору в сумі 48814,99 грн.) є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому суд вважає за необхідне з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 07.02.2019 №58322578 (з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 1869,00 грн.).

Разом з цим, встановлення судом протиправності винесення постанов про відкриття виконавчих проваджень від 07.02.2019 №58323147 (з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення виконавчого збору в сумі 48814,99 грн.) та №58322578 (з виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 1869,00 грн.), у межах виконання яких винесено оскаржувані постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника від 13.05.2019, спростовує правомірність стягнення з позивача коштів у виконавчих провадженнях №58323147 та №58322578, у т.ч. за рахунок його заробітної плати, у зв`язку з чим та враховуючи похідний характер вимог про скасування зазначених постанов від 13.05.2019, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення.

Щодо доводів позивача про допущені відповідачем порушення статей 68-70 Закону України «Про виконавче провадження» при встановленні державним виконавцем порядку щомісячних відрахувань, що перевищує 20% заробітку (доходу) позивача, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1-3 ст. 68 Закону № 1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Закону № 1404-VIII підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 70 Закону № 1404-VIII розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20%.

Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Також слід зазначити, що обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлені статтею 128 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено 50% заробітку.

Обмеження, встановлені частинами першою і другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

Гарантії дотримання прав щодо оплати праці закріплені в статті 22 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі – Закон № 108/95-ВР) зі змінами та доповненнями, якою установлено, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 24 Закону №108/95-ВР за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 108/95-ВР забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Статтею 26 цього Закону встановлено, що відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, передбачених законодавством, - 50% заробітної плати, що належить до виплати працівникам.

Обмеження, встановлені частиною другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70%.

Як було встановлено судом, постановою відповідача від 13.05.2019 у ВП №58323147 звернено стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника в порядку ст. 68, 69, 70 Закону України "Про виконавче провадження", у розмірі 10% до виплати суми боргу в розмірі 48814,99 грн. Також, постановою відповідача від 13.05.2019 у ВП №58322578 звернено стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника в порядку ст. 68, 69, 70 Закону України "Про виконавче провадження", у розмірі 10% до виплати суми боргу 1869,00 грн.

З наданої позивачем довідки про доходи від 10.06.2019 №774, виданої Київським національним університетом ім. Т.Шевченка за місцем роботи ОСОБА_1 , вбачається, що позивачу нараховано заробітну плату за травень 2019 року у розмірі 11104,80 грн., з яких 2165,43 грн. утримано на податок з доходів фізичних осіб та на військовий збір. Отже заробітна плата позивача після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 8939,37 грн.(а.с.80).

У даному випадку, як зазначено вище, постановою від 13.05.2019 у ВП виконавчому №58323147 звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника 10% від суми боргу 48814,99 грн., що відповідає сумі 4881,50 грн. У той же час, постановою від 13.05.2019 у ВП №58323147 звернуто стягнення на заробітну плату боржника 10% від суми боргу 1869,00 грн., що відповідає сумі 186,90 грн., а всього відрахуванню із заробітної плати боржника підлягає сума у розмірі 5068,40 грн.

Отже, суд зазначає, що у порушення вимог статей 68-70 Закону №1404-VIII відповідачем встановлено порядок щомісячних відрахувань у загальному розмірі 5068,40 грн. (у даному випадку позивачу у травні 2019 року виплачено заробітну плату у розмірі 8939,37 грн.), що перевищує 20% заробітку (доходу) боржника.

Оцінка встановлених судом фактичних обставин справи в розрізі наведених вище норм матеріального закону дає підстави для висновку, що внаслідок встановлення порядку щомісячних відрахувань у загальному розмірі 5068,40 грн., що перевищує 20% заробітку (доходу) боржника, було порушено як приписи Закону України "Про виконавче провадження", так і приписи трудового законодавства України.

Внаслідок цього, було здійснено стягнення, що перевищує 20% заробітку (доходу) боржника.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що постанови державного виконавця від 13.05.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника у виконавчих провадженнях ВП № 58323147 та ВП №58322578, є протиправними, прийняті без урахування всіх обставин справи, а їх виконання призвело до порушення гарантованого права позивача на оплату праці.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо нарахування виконавчого збору, визначення щомісячних відрахувань та винесення спірних постанов, оскільки державний виконавець не мав правових підстав для вчинення цих дій за умови того, що відповідач, як вже встановлено судом, взагалі не мав законних підстав проводити будь-які виконавчі дії щодо примусового виконання рішення суду про стягнення коштів за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті під час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

При цьому, суд зазначає, що при зверненні до суду позивачем були неправильно сформульовані позовні вимоги у вигляді визнання неправомірними дій відповідача щодо нарахування виконавчого збору, визначення щомісячних відрахувань та винесення спірних постанов.

Так, згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень.

Отже, оскільки позивачем оскаржуються дії суб`єкта владних повноважень, такі дії підлягають оскарженню шляхом подання позову про визнання їх протиправними, а не неправомірними.

При цьому, неправильне словесне вираження позивачем способу захисту порушеного права не є підставою для відмови в його захисті, оскільки правомірність вимог позивача підтверджується матеріалами справи, а відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зазначена стаття визначає, як розподіляються обов`язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачає активну роль суду у процесі доказування та спрямована на забезпечення повного з`ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов`язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень - відповідача означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача не надав та не довів відсутності підстав для скасування постанов.

Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідач не повідомив суду про наявність у нього поважних причин для неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов, що розцінюється судом як визнання позову.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання даного позову сплачено судовий збір у розмірі 3842,00 грн., що підтверджується квитанціями від 29.06.2019 №1027479385 на суму 768,40 грн. та від 29.07.2019 №0.0.1422544013.1 на суму 3073,60 грн., оригінали яких наявні в матеріалах справи (а.с.4, 58).

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, суд дійшов висновку про необхідність відшкодувати позивачу 3842,00 грн. сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача по справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, -

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними дії головного державного виконавця Бородянського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області Тужикової Алли Володимирівни щодо нарахування виконавчого збору, визначення щомісячних відрахувань та винесення постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні від 05.02.2019 №46844296, постанови від 07.02.2019 про відкриття виконавчого провадження №58323147, постанови від 13.05.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №58323147, та постанови від 13.05.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №58322578.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тужикової Алли Володимирівни від 05.02.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 48814,99 грн., винесену у виконавчому провадженні №46844296.

4. Визнати протиправною та скасувати постанову від 07.02.2019 Головного територіального управління юстиції у Київській області Тужикової Алли Володимирівни про відкриття виконавчого провадження №58323147 з примусового виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення виконавчого збору в сумі 48814,99 грн.

5. Визнати протиправною та скасувати постанову від 07.02.2019 Головного територіального управління юстиції у Київській області Тужикової Алли Володимирівни про відкриття виконавчого провадження №58322578 з примусового виконання постанови №46844296 від 05.02.2019 про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 1869,00 грн.

6. Визнати протиправною та скасувати постанову від 13.05.2019 у виконавчому провадженні №58323147 Головного територіального управління юстиції у Київській області Тужикової Алли Володимирівни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника ОСОБА_1 в розмірі 48814,99 грн.

7. Визнати протиправною та скасувати постанову від 13.05.2019 у виконавчому провадженні №58322578 Головного територіального управління юстиції у Київській області Тужикової Алли Володимирівни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника ОСОБА_1 в розмірі 1869,00 грн.

8. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (ідентифікаційний код: 34779694, місцезнаходження: 07801, Київська область, смт. Бородянка, вулиця Центральна, 330) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір в сумі 3842,00 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві грн. 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення – 29.11.2019.

Суддя Кушнова А.О.