Рішення № 86544888, 10.12.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2019 р. Справа№200/11143/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Волгіної Н.П.,

при секретарі судового засідання Кудрявцеві О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А0641

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини А0641, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 8 червня 2019 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 8 червня 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 11 березня 2015 року по 27 січня 2018 року проходив військову службу у Військовій частині А1493 (до перейменування - Військова частини В2749); з 27 січня 2018 року вибув до Військової частини А0641 для подальшого проходження служби; з 8 червня 2019 року позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини А0641.

Зазначає, що дні соціальної додаткової відпустки йому як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки не надавались; при звільненні йому не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні такої додаткової відпустки (як учаснику бойових дій), що на його думку є порушенням чинного законодавства України.

На звернення до відповідача із письмовою заявою від 26 липня 2019 року щодо проведення нарахування та виплати грошової компенсації за вказані періоди позивач отримав відмову у нарахуванні та виплаті такої компенсації.

Вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вони порушують його конституційні права (а.с. 3-8).

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, зазначаючи, що у період дії особливого періоду, який в Україні було розпочато 17 березня 2014 року, надання відпустки учасникам бойових дій, що передбачена ст. 16-2 Закону України “Про відпустки”, терміном у 14 календарних днів припиняється. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважниї причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Водночас, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється.

Зазначає, що питання про компенсацію невикористаних додаткових відпусток у зв`язку із звільненням зі служби виникло під час дії особливого періоду, що припиняє право позивача на одержання додаткових видів відпустки.

Посилаючись на наведені обставини відповідач зазначає про відсутність будь-яких неправомірних дій з його боку по відношенню до позивача, у зв`язку із чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 32-37).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження , призначено підготовче судове засідання на 16 жовтня 2019 року (а.с. 1).

Ухвалою суду від 16 жовтня 2019 року провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій адміністративній справі № 620/4218/18 (а.с. 24-25).

Ухвалою суду від 23 жовтня 2019 року провадження у справі поновлено, призначено підготовче засідання у справі на 15 листопада 2019 року (а.с. 27).

Ухвалою суду від 15 листопада 2019 року підготовче судове засідання відкладено до 27 листопада 2019 року (а.с. 31).

Ухвалою суду від 27 листопада 2019 року підготовче провадження у справі закрито та справа призначена до розгляду на 10 грудня 2019 року (а.с. 43).

10 грудня 2019 року позивач до судового засідання не з`явився, про місце, дату та час проведення судового розгляду повідомлявся судом належними чином. В матеріалах справи міститься клопотання позивача про розгляд справи без його участі (а.с. 21).

Представник відповідача 10 грудня 2019 року до судового засідання також не з`явився, про місце, дату та час проведення судового розгляду повідомлявся судом належним чином. В матеріалах справи міститься клопотання представника відповідача про розгляд справи без участі представника військової частини (а.с. 42).

Відповідно до ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.

Враховуючи приписи ст. 205 КАС України, беручи до уваги належне повідомлення сторін про дату, час і місце цього засідання, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності позивача та представника відповідача.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 9-10, 22).

Відповідач, Військова частина А0641, код ЄДРПОУ 26614642, місцезнаходження: 85100, Донецька область, м. Костянтинівка, є органом державної влади та суб`єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України (а.с. 32, 42).

Як встановлено під час розгляду справи позивач з 11 березня 2015 року проходив військову службу за контрактом на посаді командира зенітного артилерійського взводу у Військовій частині польової пошти В2749 на підставі наказу, підписаного командиром Військової частини польова пошта В2749 від 11 березня 2015 року № 28 (а.с. 12).

З 22 січня 2016 року має статус учасника бойових дій згідно посвідчення УБД № НОМЕР_2 (а.с. 11).

Наказом Командуючого Високомобільних Десантних Військ ЗСУ № 86 від 6 грудня 2018 року призначений на посаду заступника командира батальйону з озброєння – начальника технічної частини 90 окремого аеромобільного батальйону, ВОС-4201003 (а.с. 13).

Наказом командира Військової частини А1493 від 27 січня 2018 року № 23 звільнений з військової служби з 26 січня 2018 року (а.с. 13).

Наказом командира Військової частини А0641 від 27 січня 2018 року № 28 призначений на посаду заступника командира батальйону з озброєння – начальника технічної частини, ВОС-4201003 (а.с. 14).

Наказом командира Військової частини А0641 від 8 червня 2019 року № 164 звільнений з посади заступника командира батальйону з озброєння – начальника технічної частини у запас та направлений для зарахування на військовий облік до Пологовського РВК Запорізької області (а.с. 15).

Як встановлено за матеріалами справи при звільненні позивача з військової служби у Збройних Силах України позивачу не була виплачена надана додаткова відпустка як учаснику бойових дій та не сплачена грошова компенсація за невикористані ним дні додаткової відпустки за період служби за контрактом – за період з 22 січня 2016 року по 8 червня 2019 року (а.с. 12-15, 17).

26 липня 2019 року позивач звернувся до Військової частини А0641 із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, на підставі положень абз. 1 і 2 ч. 14 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, за якими у разі невикористання військовослужбовцями щорічної основної або додаткової відпустки у рік звільнення їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки (а.с. 16).

15 серпня 2019 року за вих. № 523 відповідачем була надана відповідь, в якій зазначено, що в особливий період додаткові оплачувані відпустки, визначені ст. 19 Закону України “Про відпустки”, учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, - не надаються, у зв`язку із чим компенсація за їх невикористання в цей період не виплачується (а.с. 17).

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2016 року по 2019 рік, позивач звернувся з даним позовом до суду (а.с. 3-8).

При вирішенні спору по суті позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР визначені види відпусток (далі – Закон України “Про відпустки”).

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни” від 14 травня 2015 року № 426-VIII, який набрав чинності 6 червня 2015 року, Закон України “Про відпустки” доповнено статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин викладена в наступній редакції: “Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік”.

Статтею 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі – Закон № 3551-XII) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Частиною 8 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-ХІІ) передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку із навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно з абз. 2, 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ч. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Частиною 18 ст. 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

В силу вимог ч. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ та “Про оборону України” від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ.

У відповідності до ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України “Про оборону України” визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього, в ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.

Разом із цим Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України (на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу) свідчить про те, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Аналогічна позиція наведена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), та постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) провадження № 11-550заі19.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та подані сторонами докази, суд приходить до висновку про наявну протиправну бездіяльність відповідача в частині не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових, дій за період з 22 січня 2016 року (з часу отримання позивачем статусу учасника бойових дій) по 8 червня 2019 року.

Відповідно, в цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Позовні вимоги позивача в частині про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових, дій за період 11 березня 2015 року по 21 січня 2016 року – задоволенню не підлягають, так як матеріалами справи не підтверджено наявність у позивача статусу учасника бойових дій.

На підставі приписів ч. 4 ст. 125 КАС України, беручи до уваги висновок суду щодо протиправної бездіяльності відповідача стосовно не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за встановлений судом період, суд вважає позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 22 січня 2016 року по 8 червня 2019 року – такими, що підлягають задоволенню; в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 11 березня 2015 року по 21 січня 2016 року – задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 72-77, 90, 94, 139, 205, 244-246, 255, 295, 297, п. 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання позивача: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А0641 (код ЄДРПОУ 26614642; місцезнаходження: 85100, Донецька область, м. Костянтинівка) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 0641 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 22 січня 2016 року по 8 червня 2019 року, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 8 червня 2019 року.

Зобов`язати Військову частину А 0641 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 22 січня 2016 року по 8 червня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення його з військової служби - 8 червня 2019 року.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення складені та підписані 10 грудня 2019 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно приписів підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення Донецького окружного адміністративного суду подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений та підписаний 20 грудня 2019 року.

Суддя Н.П. Волгіна