Рішення № 86544428, 23.12.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 грудня 2019 р. Справа № 120/3143/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону (в/ч 9937), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача військова прокуратура Маріупольського гарнізону про визнання протиправними дій

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі – Т ОСОБА_2 Лазаренко, позивач) з адміністративним позовом до Донецького прикордонного загону (в/ч9937) (далі – Донецький прикордонний загін (в/ч9937), загін, відповідач) про визнання протиправними дій командування з копіювання та розповсюдження відомостей, які становлять лікарську таємницю, конфіденційну інформацію та персональні дані ОСОБА_1 шляхом направлення на адресу військового прокурора Маріупольського гарнізону листом від 23.06.2018 р. №64-5926 із копією висновку службового розслідування від 19.06.2018 р. №93-С/Р на 4 аркушах та копіями матеріалів до висновку службового розслідування від 19.06.2018 р. №93-С/Р на 27 аркушах.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем у червні 2018 року направлені до військового прокурора матеріали службового розслідування із її персональними даними. Такі дії відповідача з копіювання та розповсюдження відомостей вважає протиправними з огляду на те, що відомості становлять лікарську таємницю, конфіденційну інформацію та персональні дані. До того ж, розголошення таких відомостей відбулось без згоди позивача. На думку позивача, у даному випадку, відповідач не дотримався вимог, встановлених законодавством про захист персональних даних, порядку захисту персональних даних, що в свою чергу, призвело до незаконного доступу до них та порушення прав позивача на захист персональних даних від незаконного розповсюдження.

Ухвалою від 04.10.2019 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи.

Представник відповідача позов не визнав з підстав викладених в відзиві (вх. №51467 від 01.11.2019 р.). Зокрема зазначив, що лист із матеріалами службового розслідування направлено відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, оскільки за результатами розслідування встановлено ймовірність наявності кримінального правопорушення.

Ухвалою від 11.11.2019 р. залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача військову прокуратуру Маріупольського гарнізону, витребувано додаткові докази.

04.12.2019 р. ухвалою суду зупинено провадження у справі до вирішення питання про відвід судді.

11.12.2019 р. ухвалами суду поновлено провадження у справі та витребувано додаткові докази.

16.12.2019 р. надійшла відповідь на відзив.

Суд дослідивши матеріали справи, доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, визначає Дисциплінарний Статут Збройних сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року N 551-XIV (далі- Дисциплінарний Статут).

Так, усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

В розумінні статті 1 Дисциплінарного Статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі (ст. 2 Дисциплінарного Статуту).

Стаття 4 Дисциплінарного Статуту зазначає, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця:

· додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів;

· бути пильним, зберігати державну та військову таємницю;

· додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;

· виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;

· поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків;

· не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Із аналізу вище процитованих норм видно, що військовослужбовці зобов`язані додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів,

Відповідно до частин 83-85 Дисциплінарного Статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Порядок призначення і проведення службового розслідування за фактами невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцями своїх службових обов`язків, порушення військової дисципліни, порядку несення служби або громадського порядку, визначається Інструкцією про порядок проведення службового розслідування у Державній прикордонній службі України, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби України 14.02.2005 р. № 111 (далі – Інструкція №111).

Згідно пункту 3 Інструкції №111, якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, начальник (командир) органу Державної прикордонної служби України письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Пунктами 5-6 Інструкції №111 визначено, що рішення про проведення службового розслідування приймається начальником (командиром), який має право видавати письмові накази та притягати підлеглого військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Підставою для призначення службового розслідування можуть бути рапорти посадових та службових осіб добового (прикордонного) наряду, командирів підрозділів, начальників служб, інших посадових осіб, окремих військовослужбовців, заяви (скарги) громадян, подання спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції, а також інші повідомлення про правопорушення, події, що потребують з`ясування обставин, за яких вони сталися.

Відповідно до пункту 13 Інструкції №111 особам, які проводять службове розслідування, надається право:

· отримувати від військовослужбовців та працівників усні чи письмові пояснення, необхідні документи, довідки, консультативні та експертні висновки;

· ознайомлюватися і вивчати, у тому числі з виїздом на місце події, відповідні документи, у разі потреби знімати з них копії та долучати до матеріалів службового розслідування;

· отримувати інформацію, пов`язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог чинного законодавства на підставі запиту посадової особи, яка призначила службове розслідування.

Згідно пункту 18 Інструкції №111, за результатами службового розслідування складається висновок, у якому, крім положень, визначених пунктом 17 цієї Інструкції, обов`язково зазначаються:

· посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування;

· підстави службового розслідування;

· час, місце, суть порушення;

· які вимоги законів чи інших нормативно-правових актів та керівних документів або посадових інструкцій, які було порушено кожним із військовослужбовців;

· обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність чи знімають вину;

· заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення;

· висновок щодо наявності чи відсутності в діянні військовослужбовця складу дисциплінарного правопорушення та в чому воно (за наявності такого) полягало;

· пропозиції щодо притягнення винних осіб до відповідальності правами відповідного начальника (командира) без зазначення конкретного виду стягнення;

· інші заходи, які пропонується здійснити для усунення причин правопорушення та умов, що йому сприяли;

· дата складання висновку.

Висновки щодо допущених військовослужбовцем порушень в обов`язковому порядку повинні підтверджуватися посиланнями на наявні докази.

Отже, процитовані норми вказують на те, що якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, начальник (командир) органу Державної прикордонної служби України письмово повідомляє про це орган досудового розслідування. При цьому, суд акцентує увагу, що форма даного повідомлення не затверджена, відтак таке (повідомлення) складається в довільній формі.

Оцінюючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій щодо копіювання та розповсюдження конфіденційної інформації, персональних даних та відомостей, що становлять лікарську таємницю стосовно позивача, суд вказує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32 Конституції України).

Зазначеним вимогам Конституції України кореспондують положення чинного законодавства України, якими передбачено, що: збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абз. 2 ч. 1 ст. 302 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)); поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 2 ст. 14 ЗУ “Про захист персональних даних”; конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (ч. 2 ст. 21 Закону України “Про інформацію” (далі – ЗУ “Про інформацію”); розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 2 ст. 7 Закону України “Про доступ до публічної інформації” (далі – ЗУ “Про доступ до публічної інформації”).

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте життя узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Стаття 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлює, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (ст. 8).

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію (п. 1 ст. 17).

За положеннями ЦК України зміст права на недоторканність особистого і сімейного життя як одного з видів особистого немайнового права полягає в тому, що фізична особа вільно, на власний розсуд визначає свою поведінку у сфері свого приватного життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб та має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя (ст. 270, 271, 301). Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (ч. 3 ст. 269 ЦК України).

Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.

В силу частин першої і другої статті 11 Закону України “Про інформацію”, інформація про фізичну особу (персональні дані) – відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

У свою чергу, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (ст. 20 ЗУ “Про інформацію”).

Відкритою є публічна інформація, крім випадків, встановлених законом, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом (ч. 1 ст. 1 ЗУ “Про доступ до публічної інформації”).

Відповідно до статті 21 ЗУ “Про інформацію” визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (ч. 2 ст. 11 ЗУ “Про інформацію”).

Конституційний Суд України в абзаці 1 пункту 1 резолютивної частини рішення від 30.10.1997 року № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.

Аналогічного висновку під час офіційного тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 32, ч. 2. 3 ст. 34 Конституції України дійшов Конституційний Суд України у рішенні від 20.01.2012 року № 2-рп/2012, - інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою, членами її сім`ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою. Органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до ст. 391 Основ законодавства України про охорону здоров`я, пацієнт має право на таємницю про стан здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Статтею 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я" врегульовано питання щодо лікарської таємниці, зокрема вказано, що медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Системний аналіз наведених норм доводить, що інформацією про фізичну особу (персональними даними) є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. У свою чергу, за порядком доступу така інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом, конфіденційної.

Конфіденційною визнається інформація про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, адресу, дату і місце народження, а також про майновий стан особи та інші персональні дані. При цьому, перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним.

Лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці.

Чинним законодавством встановлено заборону на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Виняток становить, якщо такі дії здійснюються виключно в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

В свою чергу, в розумінні статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб`єктам відносин, пов`язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб`єкта персональних даних відповідно до закону (ч. 1 ст. 10 ЗУ “Про захист персональних даних”).

Із процитованих норм видно, що забороняється поширення конфіденційної інформації та лікарської таємниці за відсутності згоди особи на це.

Як встановлено судом, в ході проведення службового розслідування, оформленого висновком від 19.06.2018 р., встановлено факт відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин в період з 07.04.18 р. по 16.05.2018 р.

У зв`язку із чим, 23.06.2018 р. направлено на адресу військового прокурора лист повідомлення та копії матеріалів службового розслідування щодо встановлення ймовірного вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 . До листа додано, серед іншого, такі матеріали: доповідну записку від 28.05.2018 р., пояснення ОСОБА_3 , акт №1/4-18 від 22.02.2018 р., виписку №426 із медичної картки хворого, листок непрацездатності серії НОМЕР_1 №656761, довідку №261 госпітальної військово-лікарської комісії, вхідну телеграму № 337 88.

При цьому, слід вказати, що дані документи містять лікарську таємницю і конфіденційну інформацію, а саме:

- доповідна записка від 28.05.2018 р. – діагноз ОСОБА_1 ;

- пояснення ОСОБА_1 – освіту, національність, дату і місце народження, сімейний стан;

- акт №1/4-18 від 22.02.2018 р. – дата народження ОСОБА_1 ;

- виписка №426 із медичної картки хворого – стан здоров`я, діагноз ОСОБА_1 ;

- листок непрацездатності серії НОМЕР_2 – стан здоров`я, діагноз ОСОБА_1 ;

- довідка №261 госпітальної військово-лікарської комісії - стан здоров`я, діагноз ОСОБА_1 ;

- вхідна телеграма № 337 88 - стан здоров`я, діагноз ОСОБА_1 ;

При цьому, згоди на передачу даної інформації, що є конфіденційною та містить лікарську таємницю позивач не надавала. Відтак, в цій частині відповідач направляючи вищевказані документи ОСОБА_1 за відсутності її згоди діяв протиправно.

В свою чергу, надаючи оцінку правомірності дій відповідача в частині надіслання самого листа повідомлення від 23.06.2018 р. із приєднанням до нього аркушів бесіди, письмової доповіді від 19.06.2018 р., пояснень ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 витягів з наказу №34-ВВ від 14.02.2018 р., №46-ВВ від 01.03.2018 р., №72-ВВ від 02.4.2018 р., №114-ВВ від 21.05.2018 р., №202-ос від 16.10.2015 р., рапортів, то тут суд вказує, що такі документи не містять конфіденційної інформації, персональних даних та лікарської таємниці щодо позивача.

Більш того, лист від 23.06.2018 р. надісланий військовому прокурору Маріупольського гарнізону, у зв`язку із виявленням ознак кримінального правопорушення допущеного ОСОБА_1 під час несення військової служби, що відповідає вимозі статті 85 Дисциплінарного Статуту ЗСУ та Інструкції №111.

Окремо, щодо надіслання самого висновку про службове розслідування та контракту проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, то тут слід вказати, що хоча й такі містять персональні дані позивача, однак суд акцентує увагу на тому, що 07.09.2012 р. ОСОБА_1 надано Донецькому прикордонному загону згоду на обробку персональних даних, зокрема для реалізації визначених законодавством прав та обов`язків у сфері, пов`язаній з проходженням військової служби, трудових правовідносин та соціального захисту. Згода міститься в матеріалах особової справи.

При цьому, позивач станом на 23.06.2018 р. (день направлення листа) ще перебувала на службі Донецькому прикордонному загону та дані матеріали стосувались саме проходження нею служби і не виконання відповідних обов`язків. А отже враховуючи наявність згоди на обробку персональних даних для реалізації обов`язків у сфері пов`язаної із проходженням військової служби, направлення контракту та висновку про службове розслідування було правомірним.

Відтак, враховуючи процитовані норми Дисциплінарного Статуту ЗСУ та Інструкції №111, суд доходить висновку, що в досліджуваній частині дії відповідача є правомірними.

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що мотивація та докази, на які посилається позивач, частково дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача, а встановлені у справі обставини частково підтверджують позиції позивача, покладеної в основу позовних вимог, а відтак, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.

Окрім того, представником позивача подано в порядку, визначеному ч. 3 ст. 143 КАС України заяву про вирішення питання про витрати на оплату правничої допомоги після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З огляду на задоволення позову та враховуючи заявлене клопотання, питання про судові витрати на правничу допомогу необхідно вирішити в судовому засідання у строк, визначений ч. 4 ст. 143 КАС України.

На підставі положень ч. 3, 4 ст. 143 КАС України суд признає судове засідання для вирішення питання про судові витрати у справі на 15.00 год. 8 січня 2020 року в залі судових засідань № 4 Вінницького окружного адміністративного суду.

Надати позивачу строк для подання суду доказів щодо розміру понесених судових витрат на правничу допомогу до 8.11.2019 року.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії в частині копіювання та розповсюдження відомостей, які становлять лікарську таємницю, конфіденційну інформацію та персональні дані ОСОБА_1 шляхом направлення на адресу військового прокурора Маріупольського гарнізону приєднаних до листа від 23.06.2018 р. №64-5926 наступних документів: доповідної записки від 28.05.2018 р.; пояснень ОСОБА_3 ; акта №1/4-18 від 22.02.2018 р., виписки №426 із медичної картки хворого; листка непрацездатності серії НОМЕР_2 ; довідки №261 госпітальної військово-лікарської комісії; вхідної телеграми № 337 88.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_3 ).

Відповідач: Донецький прикордонний загін (в/ч9937) (вул.Гагаріна, 150-а, м. Маріуполь, Донецька область, код ЄДРПОУ - 14321726).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача військова прокуратура Маріупольського гарнізону : (вул. Володимирська, 68 м. Маріуполь)

Копію рішення у повному обсязі виготовлено 23.12.19 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна