Рішення № 86541275, 26.11.2019, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 26.11.2019

Справа № 334/1181/16-ц

Провадження № 2/334/1069/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2019 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Гнатюка О.М.,

при секретарі Алєйніковій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про підтвердження нікчемності Договору про надання банківських послуг,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року позивач в особі ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором б/н від 06 вересня 2010 року, в якому вказує, що відповідач отримав кредит у розмірі 1500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.

При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, та станом на 31 грудня 2015 року має заборгованість - 12330,90 грн., яка складається з наступного: 952,53 грн. - заборгованість за кредитом; 7514,99 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2800,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 563,38 грн. - штраф (процентна складова).

На даний час Відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», тому він змушений був звернутися до суду з відповідним позовом.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» у цивільній справі щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 12330,90 грн., судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

У лютому 2018 року до Ленінського районного суду м. Запоріжжя було надано заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення судом.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по справі №334/1181/16-ц задоволено. Заочне рішення від 18 травня 2016 року за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. Призначено справу в судове засідання.

04 лютого 2019 року відповідачем ОСОБА_1 було подано до суду зустрічну позовну заяву до АТ КБ «Приватбанк» про підтвердження нікчемності Договору про надання банківським послуг разом з заявою про застосування позовної давності до договору про надання банківських послуг та відзивом на позовну заяву АТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про підтвердження нікчемності Договору про надання банківським послуг, позивач за зустрічним позовом просить підтвердити нікчемність договору від 06.09.2010 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до підписаного договору від 06.09.2010 між сторонами по справі та зобов`язати повернути суму у розмірі 20182 грн. 27 коп., які були зараховані Банком на його основну картку № НОМЕР_1 , обґрунтовуючи свої вимоги наступним. Позивач за зустрічним позовом вказує, що Банком було порушено ряд вимог, а саме 06 вересня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до банку для отримання картки, на яку буде перераховуватися стипендія, та замовив дві дебетові картки, зазначивши у графі «соціальний статус» - студент ЗПБЛ №1. На момент заповнення анкети позивач за зустрічним позовом не мав повної цивільної дієздатності, оскільки йому було 17 років, а отже як неповнолітня особа мав право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами і самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним ним на своє ім`я. Отже, підписуючи анкету, ОСОБА_1 дав згоду на приєднання до прав і обов`язків розділу 2.5. «Умов використання клієнтами-фізичними особами дебетових карток ПАТ КБ «Приватбанк», а не до всіх пунктів «Умови та Правил надання банківських послуг». Отже, відповідач, знаючи про вік позивача, не виключив пункти «Умов та Правил надання банківських послуг», які є нікчемними для неповнолітньої особи, а саме п.п. 2.5.5.1 - 2.5.5.17 щодо овердрафту, який є формою кредитування та п.п. 2.5.7.1 - 2.5.7.12 щодо встановлення кредитного ліміту. За час дії нікчемного договору за період з 24.05.2012 року по 20.04.2018 року на основну картку № НОМЕР_1 було перераховано 21783,90 грн., з яких видано ОСОБА_1 1601,63 грн. згідно розрахунку/виписки, а отже банк повинен повернути позивачу за первісним позовом суму у розмірі 20182,27 грн. Наголошує, що згідно анкеті навпроти графи «Платіжна картка «Універсальна» позначка на її надання не стоїть, сума бажаного кредитного ліміту не зазначена.

Згідно наданого відзиву ОСОБА_1 , останній просить відмовити у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» на підставі нікчемності договору від 06 вересня 2010 року, підтвердити нікчемність вказаного правочину та застосувати наслідки недійсності такого договору у вигляді зобов`язання позивача повернути відповідачу суму у розмірі 20182 грн. 27 коп., які були зараховані на картку № НОМЕР_1 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що на час отримання двох дебетових карток для отримання стипендії був неповнолітньою особою, йому не відомо на яких підставах позивачем була надана кредитна картка «Універсальна», яку позивач не замовляв, Умови та Правила надання банківських послуг не підписував, зазначені суми заборгованості не підтверджуються розрахунками заборгованості. Просить застосувати строк спеціальної позовної давності до вимог позивача про стягнення пені або штрафу.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2019 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про підтвердження нікчемності договору про надання банківських послуг до спільного розгляду з первісним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

15 лютого 2019 року на адресу суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву представника первісного позивача АТ КБ «Приватбанк», відповідно до якого позивач вказує на відповідність укладеного кредитного договору до вимог законодавства, відповідач ознайомився та дав згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг,банком відкрито відповідачу банківський рахунок з встановленням дебетово-кредитної схеми, з початковим встановленим кредитним лімітом в розмірі 0 грн., а вже після досягнення відповідачем повноліття 24.05.2012 року банком збільшено кредитний ліміт на картрахунку з 0 грн. до 1500,00 грн. Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про незгоду батьків відповідача щодо дій по отриманню та користуванню кредитною карткою. Щодо визнання правочину недійсним, позивач вказує, що на момент укладання договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, та були виконані всі встановлені законодавством вимоги чинного правочину. Позивач вказує, що відповідач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову та задовольнити позовні вимоги позивача.

Того ж дня первісним позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якому вказується, що відповідач отримав саме кредитну картку «Універсальну» та засвідчив своїм підписом про ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку. Вважає розрахунок відповідача неналежним доказом, оскільки останній не володіє спеціальними знаннями для здійснення такого розрахунку. Наголошує, що підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені немає.

Крім того, 18 лютого 2019 року представником АТ КБ «Приватбанк» надано повторну відповідь на відзив, яка за своїм змістом повністю співпадає з поданою раніше відповіддю позивача на відзив.

21 лютого 2019 року представником первісного позивача подано повторний відзив на зустрічну позовну заяву, обставини якої є повністю аналогічними з обставинами, які були викладені у раніше поданому відзиві на зустрічну позовну заяву.

13 травня 2019 року ОСОБА_1 подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутня довіреність на працівника, який підписував «заяву» з боку позивача, а витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг» і «Тарифи» не підписані з боку відповідача. Крім того, на даний час неможливо достовірно встановити, що до суду надані саме ті Умови та Правила, які були актуальні на 01.09.2010 року. Зазначає, що у Заяві відсутня згода на отримання кредитної картки та на момент підписання даного документу не мав повної цивільної дієздатності. Щодо встановлення кредитного ліміту після досягнення відповідачем повноліття вказує, що позивачем не надано належних доказів того, що саме 24.05.2012 року відповідач погодився про видачу кредитної картки «Універсальна» з підписом у заяві відповідача про вказану дію. Згідно наданої позивачем виписки 24.05.2012 року було проведено дві операції: збільшення кредитного ліміту до 1500,00 грн. та встановлення кредитного ліміту 300,00 грн. Оскільки картки були дебетовими, відповідач вважав, що грошові кошти на картці складаються зі стипендії та коштів, які вносили йому родичі чи інші особи, про встановлений кредитний ліміт не знав. З наданим розрахунком заборгованості не згоден. Вважає, що позивачем не надано жодного доказу правомірності встановлення кредитного ліміту.

21 травня 2019 року первісним позивачем надано пояснення по справі, якими вказує, що довіреність співробітника, який діяв від імені банку під час укладання договору з ОСОБА_1 не збереглась, останній користувався коштами банка, договір є чинним. Повідомлення про підвищення процентної ставки було направлено відповідачу, заяв про розірвання кредитного договору не надходило, позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

Представник позивача за первісним позовом у судове засідання не з`явився, надав заяву про слухання справи за його відсутності, позовні вимоги підтримується у повному обсязі.

Виходячи з наведеного, а також положень ч.3 ст.211 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання за відсутності представника позивача.

У судове засідання відповідач за первісним позовом не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи первісного та зустрічного позовів, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що первісний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до анкети-заяви щодо приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку № б/н від 06 вересня 2010 року, відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на момент підписання заяви був 17-річним студентом ЗПБЛ №1, ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанка забажав оформити на своє ім`я заробітну картку та сберкнижку (депозит) без зазначення бажаного кредитного ліміту за платіжною карткою «Універсальна»/ Gold.

З копії заяви ОСОБА_1 від 06.09.2010 року вбачається, що останній своїм підписом надав свою згоду, що підписана ним заява разом з Умовами надання банківських послуг і Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

З розрахунку заборгованості станом на 31.12.2015 року становить у загальному розмірі 12330,90 грн., яка складається з наступного: 952,53 грн. - заборгованість за кредитом; 7514,99 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2800,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 563,38 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до повідомлення АТ КБ «Приватбанк» від 13.08.2018 року за № 30.1.0.0/2-20160311/949, ОСОБА_1 згідно кредитного договору № б/н від 06.09.2010 року отримано наступні картки» № НОМЕР_1 з терміном дії картки до останнього дня 03.2016 року, № НОМЕР_2 з терміном дії картки до останнього дня 03.2016 року.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 Цивільного Кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із п.1.ст. 1054 Цивільного Кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до вимог ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно із п.1.ст.1048 Цивільного Кодексу України розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.

При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч.4 ст.203 ЦК правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Повну цивільну дієздатність фізична особа досягає 18 років, що передбачено ч. 1 ст. 34 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім`я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону (ст.32 ЦК України).

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Характер кредитних правовідносин, які є досить складними і передбачають обов`язок позичальника регулярно в обов`язковому порядку вносити кошти на погашення кредиту, сплати відсотків та комісії, матеріальну відповідальність за порушення строків грошових платежів, незважаючи на порівняно незначний розмір кредиту не дає підстав віднести кредитний договір до дрібних побутових правочинів, а тому відповідно до вимог закону у разі, коли позичальником є неповнолітня фізична особа, кредитний договір з нею може бути укладений лише за згодою її батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Крім всього іншого, самим же позивачем по справі не надано доказів на підтвердження згоди батьків відповідача на укладення кредитного договору від 06.09.2010 року.

Отже, посилання банку на положення пункту 4 частини першої статті 32 ЦК України, яким передбачено укладання неповнолітньою особою договору банківського вкладу та розпорядження коштами, які знаходяться на вкладному рахунку, є безпідставними, оскільки нормами цієї статті визначено неповну цивільну дієздатність осіб від 14 до 18 років, обсяг якої дає право цим особам розпоряджатися своїм заробітком, відкривати вкладні рахунки, накопичувати кошти, тобто вчиняти дії, які позитивно впливатимуть на розвиток фізичної особи та її самостійності, а не право на укладання кредитних договорів. При цьому, за наявності достатніх підстав, суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що анкета-заява від 06.09.2010 року, яка є складовою кредитного договору, не містить відомостей про те, що ПАТ «ПриватБанк» надав послуги ОСОБА_1 з оформлення катки «Універсальна». Крім того, у вказаній заяві не зазначений встановлений кредитний ліміт, що є однією з обов`язкових умов при наданні кредитних коштів.

Водночас, надані виписки з рахунків ОСОБА_1 дії по картці № 5211537419722876 датуються з 17.10.2015 року по 20.04.2018 року, з початковим залишком після операції 708,78 грн., поява якого не підтверджується жодним доказом, та по картці № 5211537419916692 з 24.05.2012 року по 31.07.2018 року, без зазначення чи відбувались дії з дати укладання договору, а саме з 06.09.2010 року, по 24.05.2012 року, що дає підстави для сумніву у належності і допустимості доказів щодо розрахунку суми заборгованості.

З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає безпідставними доводи позивача щодо зміни кредитного ліміту з нульового значення до 1500 грн. за заявою ОСОБА_1 та початок використання ним кредитної картки № НОМЕР_1 з 24.05.2012 року після досягнення свого повноліття, як відповідної особливості початку перебігу лише із цього часу його відповідальності перед позивачем, оскільки незалежно від часу надання банком кредитних коштів за даним договором, підставою відповідальності за ним є передусім умови письмового правочину, дійсність яких можлива лише від самого початку дії договору, а не внаслідок додержання певної умови, жодної із яких сторонами додатково не передбачено.

Відповідно до наданого позивачем за первісним позовом Витягу з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року, надані Умови не підписані відповідачем. Дана обставина дає підставу для сумніву у належності і допустимості доказів того, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг були складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідач їх підписував, відповідно до чого позивач не може посилатися на них під час обґрунтування своїх вимог.

Висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у постанові 6-2320цс16 від 22.03.2017 року, згідно якої суд не має можливості встановити наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що Умови, які не містять підпису відповідача, є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На підставі викладеного, в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою б/н від 06 вересня 2010 року в розмірі 12330,90 грн. необхідно відмовити.

Щодо зустрічного позову, суд вирішив наступне.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог ч.1-4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним ( ч.2 ст. 215 ЦК України).

Так відповідно до вимог ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною другою ст. 222 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

Як було встановлено раніше, норми чинного законодавства передбачають право фізичної особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років на самостійне розпорядження своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійне укладення договору банківського вкладу (рахунку) та розпорядження вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку).

Матеріалами справи встановлено, що згідно анкеті-заяві від 06 вересня 2010 року ОСОБА_1 , який на той момент був неповнолітньою особою, отримав оформлені на своє ім`я заробітну картку та сберкнижку (депозит), які є дебетовими картками, для отримання стипендії.

Згідно з роз`ясненнями Національного банку України, дебетова картка є різновидом банківської платіжної картки, яка призначена для оплати купівлі товарів та послуг, у тому числі з використанням електронних терміналів, отримання готівки, виконання інших операцій, доступних у меню банкомата або установи банку, та дозволяє використовувати кошти доступного залишку на депозитному рахунку, на основі якого вона емітована. Різновидами дебетової картки є: зарплатна картка - використовується для нарахування заробітної плати; студентська картка - використовується для нарахування стипендії та пенсійна або соціальна картка - використовується для нарахування пенсії або соціальної допомоги.

Різниця між кредитною карткою та дебетовою полягає в тому, що на дебетовій картці знаходяться особисті кошти клієнта, якими останній може вільно розпоряджатись в межах всієї суми, а на кредитній картці зберігаються кошти банківської установи, які за згодою сторін надаються клієнту у вигляді кредиту в певному розмірі зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Судом встановлено, що на момент підписання анкети-заяви ОСОБА_1 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності для отримання дебетової картки, а отже суд не може підтвердити нікчемність договору між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 від 06.09.2010 року, а отже не може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволені вимог первісного позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості разом із вимогами зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про підтвердження нікчемності Договору про надання банківських послуг.

Керуючись ст.ст. 526-530, 611, 612, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст.4, 13, 76, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України , суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відмовити у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про підтвердження нікчемності Договору про надання банківських послуг.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Гнатюк