Вирок № 86533384, 23.12.2019, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4659/18

Провадження № 1-кп/175/17/19

Вирок

Іменем України

23 грудня 2019 року

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Реброва С.О.

при секретареві Ратушній Л.В.

за участю сторін: прокурора Збарського А.П.,

захисника Карлаш І.А.,

обвинуваченої ОСОБА_1 ,

а також потерпілої ОСОБА_2 , та її представника Воронко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське кримінальне провадження №12018040030002507 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась у м.Ангарськ Іркутської області РФ, громадянки України, не працюючої, зареєстрованої і проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України -

встановив:

Обвинувачена ОСОБА_1 29 жовтня 2018 року близько 19 години 00 хвилини керуючи технічно справним автомобілем «ЗАЗ-110307» державний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 , рухалась в Дніпровському районі Дніпропетровської області в м.Підгородне по вул. Шосейній з боку м. Дніпро в напрямку м. Новомосковськ.

Під час руху ОСОБА_1 , грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність к дорожнім обставинам та їх змінам, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожньою розміткою 1.14.1, де при винекнені небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_2 , що рухалась по вказаному пішохідному переходу з права наліво за напрямком її руху, заходів для зменшення швидкості, а в разі потреби зупинитися не прийняла, щоб надати пішоходу для якого може бути створена перешкода чи небезпека, внаслідок чого в районі буд. № 99, скоїла на неї наїзд.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_2 , спричинені тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла, з розвитком травматичного шоку 1 ступеню; закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, синця в лобно-скроневій області туч; відкритого перелому правої великогомілкової та малогомілкової кісток у середній третині зі зміщенням відламків, рваної рани по передній поверхні правої гомілки у середній третині, синця - по передньо-внутрішній поверхні правої гомілки від верхньої до середньої третини; відкритого осколкового злому лівої великогомілкової кістки на межі середньої та верхньої третині зі зміщенням відламків, правої малогомілкової кістки у верхній третині зі зміщенням відламків, рваної рани по передній поверхні лівої гомілки на межі верхньої та середньої третини, синця по передній поверхні лівої гомілки від їхньої до середньої третини з переходом на внутрішню та зовнішню поверхні відповідно; підшкірної гематоми та ділянки осадження - в поперековій області ліворуч з переходом на проекцію гребня лівої клубової кістки; трьох синців по задній поверхні лівого передпліччя у верхній третині, по передній поверхні плеча на межі верхньої та середньої третини, по внутрішній поверхні лівого плеча у нижній третині, які, згідно висновку судово-медичної експертизи № 3802 е від 20 листопада 2018 року, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося в тому, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «ЗАЗ-110307» державний номер НОМЕР_1 , порушила вимоги п. 18.1, Правил дорожнього руху України, який свідчить:

п. 18.1 «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»,

невиконання якого, згідно висновку судово авто- технічної експертизи №5/10.1/931 від 21 листопада 2018 року, знаходиться в причинному зв`язку з наслідками, що настали.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 свою провину визнала частково і пояснила, що закінчила 9 класів, за освітою технік-електрик. Має 12-ти річну доньку. Працює підприємцем та займається продажем продуктів харчування. Має досвід водія, близько 15 років, дійсно 29 жовтня 2018 року близько 19 години 00 хвилини керувала технічно справним автомобілем «ЗАЗ» зі швидкістю близько 40 км/год., рухалась в м. Підгородне по вул. Шосейній з боку м. Дніпро в напрямку м. Новомосковськ, дорога була слабо освітлена також транспортні засоби які рухались у зустрічному напрямку сліпили світлом фар. Вона майже кожного дня їздить тією дорогою на роботу та знала про пішохідний перехід.

Під час руху наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, почула стук у праву частину свого автомобіля. Вона зупинилась, та коли вийшла з автомобіля побачила біля бордюру потерпілу, яка лежала на проїзній частині, а її ноги внаслідок ДТП були повернуті в іншу сторону. На автомобілі були механічні пошкодження, а саме розбите лобове скло та відбите дзеркало. Через нетривалий час почали зупинятись інші автомобілі та підходити люди, згодом приїхала швидка та поліція. До моменту наїзду на потерпілу вона її на пішохідному переході не бачила. Вона відшкодувала потерпілій близько шести тисяч гривень. Мала намір узяти кредит для відшкодування збитків потерпілій, але через арешт її рахунків не змогла цього зробити. Після ДТП партнери по роботі відмовилися з нею співпрацювати, та вона втратила роботу на даний час, а тому не має змоги відшкодувати іншу частину грошей на допомогу потерпілій.

В подальшому обвинувачена змінила свою позицію відносно визнання вини обґрунтовану її захисником, просила суд виправдати, та не визнала позов потерпілої ОСОБА_2 .

Суд, аналізуючи пояснення обвинуваченої ОСОБА_1 , критично ставиться до стратегії захисту обвинуваченої ОСОБА_1 , та до її тверджень, що потерпіла пішохід ОСОБА_2 не виконувала вимог ПДР і зненацька вибігла на пішохідний перехід.

У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 пояснила, що 29 жовтня 2018 року близько 19 години вона з ОСОБА_4 на власному автомобілі під її керуванням направлялась з м. Новомосковська у напрямку м. Дніпро, та зупинилась в м. Підгородне, та навпроти магазину «Товари для дому» для здійснення покупок. ОСОБА_4 залишилась в салоні автомобіля. Повертаючись з магазину через дорогу вона перетинала пішохідні переходи через траси та перед початком руху переконувалась у відсутності автомобілів та безпечності переходу автодороги, але під час руху відчула сильний удар та втратила свідомість. Згодом прийшовши до свідомості в реанімації вона зрозуміла, що внаслідок ДТП у неї зламані обидві ноги. Обвинувачена матеріальної допомоги не надала, внаслідок ДТП вона отримала інвалідність 2 групи, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, яких змушена виховувати сама та забезпечувати, оскільки чоловік загинув в АТО. Додатково повідомила суду, що переходила дорогу лише по пішохідному переходу з нього не сходила, перед початком руху в полі її зору автомобілів не було. Позов підтримала у повному обсязі. Щодо міри покарання просила суд призначити обвинуваченій найсуворішу міру покарання з позбавлення волі на максимальний термін.

Показаннями свідка ОСОБА_4 , яка в судовому засіданні повідомила, що 29 жовтня 2018 року близько 19 години вона їхала на пасажирському сидінні в автомобіля з потерпілою ОСОБА_2 з Новомосковська в напрямку м. Дніпро. В м. Підгородне ОСОБА_2 зупинилась навпроти магазину «Товари для дому», та деякий час була в магазині. Коли вона подивилась у сторону звідки повинна була повертатись потерпіла, то побачила її на асфальті. Вона зрозуміла, що сталось ДТП, але моменту наїзду вона не бачила. Вона прибігла на місце пригоди, де біля потерпілої знаходилась обвинувачена. Були викликані швидка, поліція. Зараз стан здоров`я потерпілої погіршився у неї внаслідок перелому ніг сильні болі, грошей на лікування їй не вистачає.

Показаннями свідка ОСОБА_5 , який в судовому засіданні повідомив, що він 29 жовтня 2018 року близько 19 години перебував у м. Підгородне, та на автодорозі побачив автомобіль «Таврія», який рухався по правій смузі, перебуваючи на відстані близько 80 метрів побачив момент, коли потерпіла вже лежала на автодорозі та зрозумів, що сталось ДТП. Момент самого наїзду не бачив, але бачив , що потерпіла рухалась саме по пішохідному переходу. Обвинувачена після наїзду вийшла з автомобіля та перебувала біля потерпілої до приїзду швидкої, швидкість автомобіля була не великою близько 40 км/год.

Показаннями свідка ОСОБА_6 , свідок сторони захисту в судовому засіданні пояснив, що 29 жовтня 2018 року близько 19 години їхав на власному автомобілі по вул. Шосейній у м.Підгородне, та зупинився побачивши, що на пішохідному переході знаходилась потерпіла та обвинувачена ОСОБА_1 жителька м. Підгородне.

Він побачив її автомобіль «Таврія» на відстані та зрозумів, що сталось ДТП з її участю. Він викликав швидку, та поліцію. Потерпіла була у свідомості та говорили про дітей, загиблого чоловіка. Момент наїзду він не бачив, додатково пояснив, що дорога була освітлена.

Свідок ОСОБА_7 допитаний в судовому засіданні, як свідок сторони захисту пояснив, що був слідчим під час досудового розслідування та прибув на місце ДТП, усіх обставин не пам`ятає. Оригінал відеозапису з камер спостереження на якому видно момент наїзду на потерпілу не було технічної можливості вилучити у власника, а тому він особисто його скопіював на свій приватний телефон.

Він не зазначив у схемі місця ДТП місцезнаходження потерпілої, оскільки прибувши на місце події її вже забрала швидка.

Суд оцінивши пояснення свідка ОСОБА_7 залишає їх поза увагою тому, як на запитання сторони обвинувачення та суду свідок не зміг згадати подробиць, а саме щодо дорожньої розмітки, пошкоджень автомобіля, хто був зі свідків на місці події.

Таким чином, суд вважає, що свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , і ОСОБА_4 , ОСОБА_7 добросовісно плутаються в сприйнятті і відтворенні деяких незначних обставин подій які сталися до моменту ДТП та після нього, враховуючи сплив часу .

Судом також врахована позиція ЄСПЛ, викладена у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011 «…що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків».

Підстав сумніватися в правдивості наведених вище показань свідків, які судом попереджені про кримінальну відповідальність, передбачену ст.ст. 384, 385 КК України, судом не встановлено.

Провина обвинуваченої підтверджена письмовими доказами, а саме матеріалами кримінального провадження №12018040030002507:

- рапортом старшого слідчого СВ ДВП ГУНП в Дніпропетровській області капітана поліції Авраменка О.Ю., від 29 жовтня 2018 року, з якого убачається, що 29 жовтня 2018 року близько 19:00 години в Дніпровському районі Дніпропетровської області в м. Підгородне по вул.Шосейній з боку м. Дніпро в напрямку м. Новомосковськ рухався автомобіль ЗАЗ-110307 державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , яка на шляху руху в районі буд. №99, скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_2 . В наслідок ДТП пішохід ОСОБА_2 отримала тілесних ушкоджень;

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 29 жовтня 2018 з фото-таблицею до нього і схему до даного протоколу, відповідно до яких в присутності водія ОСОБА_1 і понятих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 проводився огляд місця дорожньо-транспортної пригоди на а/д в м. Підгородне по вул. Шосейній з боку м. Дніпро в напрямку м.Новомосковськ в районі буд. №99, під час якого було встановлено таке: погодні умови – ясно, без опадів, температура повітря +4, елемент дороги – пішохідний перехід по вул. Шосейна район буд. №99 в м. Підгородне, проїзна частина – горизонтальна ділянка, дорожнє покриття - асфальтобетонне, сухе та чисте, нерівностей не виявлено, число смуг для руху в одному напрямку - дві; наявна дорожня розмітка 1.4 та 1, до проїзної частини примикають бордюр ний камінь, далі за тротуаром праворуч - будинок, ліворуч - будинок; рух на даній ділянці дороги не регулюється, дорожні знаки 5.33.1, пора доби – темна, наявність приладів відеоспостереження на місці ДТП та за напрямком руху – не виявлено, загальна видимість з робочого місця водія з увімкненим ближнім світлом фар та з дальнім світлом фар не обмежена, об`єкти що обмежують оглядовість з робочого місця водія у напрямку руху, праворуч та ліворуч не виявлено, наявність слідів, що свідчать про переміщення об`єктів (транспортного засобу, трупів, уламків) на місці пригоди після ДТП до початку огляду не виявлено, локалізація пошкоджень автомобіля ЗАЗ-110307 державний номер НОМЕР_1 , - розбито лобове скло з права, розбито правий показник повороту (передній), відламане праве дзеркало, наявний бруд на кришці капоту з права, на момент огляду транспортний засіб без завантаження, гальмові системи – справні, рульове керування – справне, колеса і шини – в межах норми, наявність на склі предметів або покриття, які обмежують оглядовість з місця водія і погіршують його прозорість – не виявлено, інших слідів на дорожньому покритті – не виявлено, транспортний засіб перебував на місці ДТП, наявно відокремлена від транспортного засобу частина – фрагмент дзеркала від автомобіля ВАЗ, наявність на місці ДТП слідів контактної взаємодії транспортний засіб з навколишніми об`єктами, предметами – не виявлено, вилучено – автомобіль марки ЗАЗ державний номер НОМЕР_1 і направлено на майданчик тимчасового тримання, додатки до протоколу – схема, застосовано фотоапарат Самсунг, заяв і зауваження учасників огляду місця ДТП – не надходило;

- протоколом огляду предмету від 31 жовтня 2018 року та диском з відеозаписом, із яких убачається, що 31 жовтня 2018 року о 18 год. 55 хв. у присутності понятих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , було встановлено: «оглянутим об`єктом є лазерний носій інформації (компакт диск), сірого кольору CD-R «PATRON». При встановлені диску до дисководу ноутбука марки «hp», наявний файл із відеозаписом. На файлі відображається ділянка дороги, а саме вул.Шосейну і Донецьке шосе в м. Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області. Час доби темний, без опадів, стан дорожнього покриття сухий, видимість не обмежена. Ділянка дороги має вісім смуг для руху ТЗ по чотири смуги в кожному і розділена розділовими бульварами. Камера яка фіксує встановлена на будівлі. В обох напрямках рухаються транспортні засоби. Місце електроосвітлення на даній ділянці працює. З обох боків.

Далі відображено як з боку будівлі на якій встановлена камера рухається пішохід жінка перетинаючи проїзну частину дороги в темпі кроку по пішохідному переходу.

Подолавши майже всю ділянку дороги пішохід підійшов вже до останньої ділянки вул.Шосейної. В цю мить з право на ліво проїхав вантажний автомобіль і пішохід пропав на деяку мить з поля зору камери, після чого видно як зліва на право біля буд. № 99, проїхав автомобіль з увімкненим світлом фар, який одразу ж загальмував. Пішохід далі на відеозапису вже не видно»;

- висновком експерта № 5/10.1/931 від 21 листопада 2018 року, із якого убачається, що в даній дорожній обстановці водій автомобіля «ЗАЗ-110307» ОСОБА_1 повинна була діяти відповідно до вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України.

При заданому механізмові події дії водія автомобіля «ЗАЗ-110307» ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.18.1 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з настанням даної події.

Водій автомобіля «ЗАЗ-110307» ОСОБА_1 мала технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування, при заданих вихідних даних;

- висновком судово-медичного експерта № 3802е від 20 листопада 2018 року, із якого убачається, що за даними медичної документації та при огляді у неї виявлені тілесні ушкодження у вигляді: сумісної тупої травми тіла, з розвитком травматичного шоку 1 ступеню:

- закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, синця в лобно-скроневій області ліворуч;

- відкритого перелому правої великогомілкової та малогомілкової кісток у середній третині зі зміщенням відламків, рваної рани по передній поверхні правої гомілки у середній третині, синця - по передньо-внутрішній поверхні правої гомілки від верхньої до середньої третини;

- відкритого осколкового перелому лівої великогомілкової кістки на межі середньої та верхньої третині зі зміщенням відламків, правої малогомілкової кістки у верхній третині зі зміщенням відламків, рваної рани по передній поверхні лівої гомілки на межі верхньої та середньої третини, синця по передній поверхні лівої гомілки від верхньої до середньої третини з переходом на внутрішню та зовнішню поверхні відповідно;

- підшкірної гематоми та ділянки осадження - в поперековій області ліворуч з переходом на проекцію гребня лівої клубової кістки;

- трьох синців - по задній поверхні лівого передпліччя у верхній третині, по передній поверхні лівого плеча на межі верхньої та середньої третини, по внутрішній поверхні лівого плеча у нижній третині.

Враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень, можливо вказати, що вони могли утворитися від дії тупого твердого предмету (предметів), або при ударі о такий (такі), якими могли бути і виступаючи частини рухаючогося автомобіля, за умов дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи характер, локалізацію та ступінь ознак загоєння виявлених у неї тілесних ушкоджень, дані медичної документації, можливо вказати, що ушкодження утворилися незадовго до надходження на стаціонарне лікування у МКЛ №6, тобто можливо і в термін на який вказує обстежена та слідчий у клопотанні.

За своїм характером виявлені ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя, згідно п.2.1.3 м «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995р. №6.

Враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень, можливо вказати, що вони могли утворитися від дії тупого твердого предмету (предметів), або при ударі о такий (такі), якими могли бути і виступаючи частини рухаючогось автомобіля, за умов дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи характер, локалізацію та ступінь ознак загоєння виявлених у неї тілесних ушкоджень, дані медичної документації, можливо вказати, що ушкодження утворилися незадовго до надходження на стаціонарне лікування у МКЛ №6, тобто можливо і в термін на який вказує обстежена та слідчий у клопотанні.

- протоколом проведення слідчого експерименту, та фото таблицею до нього за участю ОСОБА_1 від 31 жовтня 2019 року, із яких убачається, що за участю останньої у присутності понятих було відтворено обставини ДТП.

Дослідивши висновки судово авто-технічної експертизи № 5/10.1/931 від 21 листопада 2018 року, суд приходить до висновку, що вона відповідає вимогам кримінального-процесуального законодавства, яке регламентує проведення цих експертиз, є належно вмотивованою, даною на підставі повного вивчення матеріалів справи, але не узгоджується з поясненням самої обвинуваченої, а тому суд вбачає підстави сумніватися в достовірності її пояснень.

Аналізуючи зібрані в кримінальному провадженні докази в своїй сукупності, у суду немає підстав сумніватися в достовірності висновку проведеної у справі експертизи № 5/10.1/931 від 21 листопада 2018 року, оскільки вона проведена з дотриманням встановленого процесуального порядку, компетентними фахівцями, що володіють спеціальними знаннями для вирішення постановлених перед ними питань і мають тривалий стаж експертної роботи, експертний висновок не суперечать іншим, зібраним по справі доказам, є науково обґрунтованим.

Наведені докази, які є належними, допустимими і достовірними, повністю узгоджуються між собою і у своїй сукупності є достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченої.

У пунктах 4 і 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснюється, що суб`єктом злочину, передбаченого ст. 286 КК України визнають особу, яка керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Відповідальність за статтею 286 КК України настає незалежно від місця, де були допущені порушення правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, правил водіння або експлуатації машини (на магістралі, шосе, вулиці, залізничному переїзді, полі, території підприємства, у дворі, тощо). Це стосується й випадків, коли зазначені правила було порушено під час виконання з допомогою транспортних засобів різних робіт (дорожніх, сільськогосподарських, будівельних та ін.). Відповідальність за статтею 286 КК України настає лише за умови, що винна особа внаслідок порушення певних правил спричинила з необережності потерпілому середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження або його загибель.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч.ч. 1, 2 ст. 84 КПК України).

Частиною 1 статті 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року та «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів, суд як правило застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

При цьому суд керується принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України». Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

У ході судового розгляду суд дійшов до висновку про те, що докази, на яких ґрунтується обвинувачення є належними та достатніми, надають інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування.

Таким чином, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на розгляд суду сторонами, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, безпосередньо дослідивши надані докази стороною обвинувачення, давши їм оцінку згідно з вимогами ст.94 КПК України, суд дійшов висновку про повну доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, і її дії кваліфікує за ч.2 ст.286 КК України, що виразились в порушенні нею правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили потерпілій ОСОБА_2 , тяжкі тілесні ушкодження.

Про це свідчать встановлені конкретні обставини, логіка розвитку подій, покази свідків, висновки проведених експертиз.

Крім того на думку суду, обвинувачена, яка має достатній досвід водія, близько 15 років, про що сама ж зазначили під час допиту, повинна була суворо дотримуватися вимог Правил дорожнього руху України, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я інших учасників дорожнього руху, під час керування транспортним засобом, віднесеному законом до джерела підвищеної небезпеки. Окрім того, обвинувачена під час допиту повідомила суду, що майже кожного дня їздить тією дорогою та розуміла про наявність там пішохідного переходу та небезпечну ділянку руху, а тому посилання сторони захисту на лист від 03 травня 2019 року Департаменту ЖКГ та будівництва про відсутність розмітки на дорозі на ділянці (лівий місцевий проїзд по м. Підгородне) суд не приймає до уваги, та звертає при цьому увагу, що навіть на не якісно виконаних чорно-білих фотознімках доданої фото таблиці до протоколу огляду місця події від 29 жовтня 2018 року наявне зображення пішохідного переходу у вигляді «зебри».

Крім того сторона захисту також наполягала на тому, що надані стороною обвинувачення докази не доводять вину ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом». Судовим розглядом не було встановлено час на який потерпіла затрималась перетинаючи пішохідний перехід, оскільки згідно дослідницької частини висновку судово авто-технічної експертизи № 5/10.1/931 від 21 листопада 2018 року, зазначено що час, який минув з моменту зупинки пішохода до моменту наїзду на неї 3,0 секунди. Просили звернути увагу суду що про це під час досудового розслідування зазначив свідок ОСОБА_5 , однак під час допиту в судовому засіданні не підтвердив ці обставини, що не дозволило об`єктивно встановити чи зупинялась потерпіла у смузі руху автомобіля до зіткнення.

На думку захисту, цей висновок взагалі є недопустимим доказом в сукупності з відеозаписом, оскільки в його основу покладені не підтверджені вихідні дані. У зв`язку з викладеним та іншим просив виправдати його підзахисну ОСОБА_1 .

Даючи оцінку вище переліченим доводам сторони захисту, суд приходить до висновку, що ці доводи не знайшли об`єктивного підтвердження підчас судового розгляду, а спростовуються сукупністю досліджених і покладених у основу вироку доказів, які не викликають у суду жодних сумнівів щодо законності їх отримання у спосіб, установлений кримінальним процесуальним законом України, і не дають підстав для визнання цих доказів недопустимими.

З огляду на зазначене та виходячи з обставин справи, встановлених під час судового розгляду, судом відхилено клопотання захисника Карлаша І.А., про призначення судової авто- технічної і судової дорожньо-технічної експертиз.

Експертом у висновку зазначено, що відстань на якій перебував автомобіль обвинуваченої від місця наїзду на пішохода ОСОБА_2 в момент виникнення небезпеки для руху його водію більша, ніж зупиночний шлях автомобіля при екстреному гальмуванні в умовах місця події, то водій ОСОБА_1 , мала технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_2 шляхом своєчасного екстреного гальмування, однак її дії не відповідали п. 18.1 ПДР України.

В обґрунтування заперечення вини у вчиненні інкримінованого злочину обвинувачена посилалась на ті обставини, що однією із можливих причин дорожньо-транспортної пригоди, що сталась, є обмеження видимості руху на вказаній ділянці руху через слабке освітлення, тому у темну пору доби побачити пішохода вона не мала змоги.

Суд не може погодитись із такими аргументами, оскільки згідно із вимогами п.12.3. Правил дорожнього руху України - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

А згідно п.12.1. Правил дорожнього руху України під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Окрім того, допитаний в судовому засіданні експерт Троценко К.О., дав пояснення, що при надані висновку керувався вихідними даними, які були надані в матеріалах кримінального провадження та надав відповіді на питання згідно ухвали слідчого судді про призначення експертизи, чи вплинули б в момент ДТП інші обставини події, відповіді не надав, оскільки це були б лише припущення які не підтвердженні достовірними даними.

Суд не приймає до уваги висновок №136-11/19 автотехнічного експертного дослідження від 13 грудня 2019 року, наданий стороною захисту, який зі змістом свого висновку суперечить висновку авто-технічної експертизи № 5/10.1/931 від 21 листопада 2018 року і здобутий стороною захисту з порушенням вимог КПК України.

Cуд вважає, що посилання сторони захисту про те, що потерпіла зупинилась на пішохідному переході проїзної частини близько трьох секунд, не підтверджено при огляді оптичного диску з відеозаписом, а тому є хибними та такими, що спрямовані на можливість уникнення кримінальної відповідальності обвинуваченої.

Так, у відповідності до припису ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийняті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухвалені судового рішення.

Згідно з ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Докази, покладені в основу вироку, були зібрані з дотриманням процесуального законодавства, а тому розцінюються судом як допустимі.

На підставі аналізу допиту експерта ОСОБА_12 , дослідження його висновку, твердження захисника Карлаша І.А., про недопустимість як доказу висновку авто-технічної експертизи № 5/10.1/931 від 21 листопада 2018 року, суд вважає необґрунтованими.

Такі доводи не знайшли об`єктивного підтвердження, спростовуються сукупністю досліджених доказів.

Суд не посилається у вироку та не оцінює інші матеріали кримінального провадження, досліджені за письмовим клопотанням прокурора, оскільки даних щодо предмету доказування вони не містять (т.2,а.с.п.1).

Аналіз усіх доказів по справі дає суду підстави для висновку про повну доведеність вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого злочину та про необхідність призначення покарання, передбаченого законом.

У зв`язку з цим доводи сторони захисту про необхідність винесення виправдувального вироку є необґрунтованими.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд виходить із того, що відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 50 КК України).

Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

При призначенні обвинуваченій ОСОБА_1 , покарання суд враховує те, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.

Також при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_1 , суд враховує особу винної, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не знаходиться, має на утриманні неповнолітню дитину, її відношення до скоєного, а саме невідшкодування потерпілій незначних витрат пов`язаних з лікуванням, обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

До того ж суд приймає при призначенні покарання доводи представника потерпілої Воронко В.С. , що обвинувачена ОСОБА_1 постановою від 23 січня 2019 року була визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, ці події згідно постанови мали місце 12 вересня 2018 року, на підставі оглянутих у судовому засіданні матеріалів справи про адміністративне правопорушення. Крім того з матеріалів цієї справи вбачається, що обвинувачена ОСОБА_1 , притягалась до відповідальності 12 березня 2015 року по ч. 1 ст. 122 КУпАП за перевищення швидкості.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченої, судом не встановлені.

Обставини, що обтяжують її покарання, суд не вбачає.

Відповідно до ч.3 ст. 67 КК України при призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Тобто посилання представника потерпілої ОСОБА_13 в судових дебатах щодо наявності обтяжуючих обставин судом не приймаються до уваги, оскільки в ч. 1 ст. 67 КК України передбачений вичерпний перелік обтяжуючих обставин.

Відповідно до п. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

За таких обставин, враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, думку потерпілої ОСОБА_2 , та її представника ОСОБА_13 , які при визначені міри покарання просили призначити найсуворіше покарання із ізоляцією від суспільства передбачене санкцією статті, суд вважає необхідним призначити покарання у вигляді позбавлення волі в межах передбаченого законом строку.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

При призначенні покарання суд також приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини. В справі «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Суд не вбачає підстав для застосування положень ст.ст. 75,76 КК України та положень ст.69 КК України навіть не зважаючи на наявність даних про особу обвинуваченої, яка має на утриманні дитину, оскільки ця обставина не знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер та грубість допущених порушень Правил дорожнього руху України та не здатні зменшити негативні наслідки скоєного діяння, внаслідок якого потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Приймаючи рішення про призначення ОСОБА_1 , покарання у вигляді позбавлення волі суд, серед іншого, враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948), ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід`ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов`язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров`я.

З урахуванням вище наведеного, суд вважає, що підстави для призначення ОСОБА_1 , покарання із звільненням її від відбування призначеного покарання в порядку ст.75 КК України, як про це в судових дебатах просив прокурор відсутні.

Суд переконаний, що таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 , та запобігання вчиненню нею нових злочинів.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

В суді було встановлено, що порушення ПДР України, допущені обвинуваченою ОСОБА_1 , знаходяться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.

Крім того, скоєне обвинуваченою кримінальне правопорушення, передбачене ст.286 КК України віднесено до злочинів проти безпеки руху.

Суд вважає необхідним застосувати до ОСОБА_1 , додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так як даний злочин пов`язаний з експлуатацією транспортного засобу та протиправні дії обвинуваченої пов`язані з нехтуванням Правил дорожнього руху України, призвели до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, в наслідок чого потерпілій було спричинено тяжких тілесних ушкоджень. Це свідчить про відсутність у обвинуваченої належних навиків керування транспортними засобами і застосування до обвинуваченої додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами надасть їй можливість, в разі бажання в подальшому керувати транспортними засобами, додатково вивчити правила дорожнього руху та пройти додаткові навчання у відповідних навчальних закладах щодо покращення навиків керування.

Відповідно до ст. 128, 129 КПК України суд вирішує цивільний позов в кримінальному провадженні.

Статтею 127 КПК України встановлюється, що підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення, шкода завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатом розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та (або) моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті, яка передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Нормами, закріпленими в ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Потерпілою ОСОБА_2 було заявлено цивільний позов про стягнення на її користь матеріальної та моральної не майнової шкоди, а саме згідно уточнених позовних вимог просила стягнути: з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на її користь завдану моральну шкоду (немайнову) у розмірі 10 000, 00 гривень; Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдану моральну (немайнову) шкоду, вчиненням кримінального правопорушення (злочину) у розмірі 490 000,00 гривень; Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на користь ОСОБА_2 завдану майнову шкоду (збитки) вчиненням кримінального правопорушення у розмірі 107 773, 85 гривень, яка складає загальну вартість придбання потерпілою лікарських засобів, препаратів та матеріалів медичного призначення.

У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 та її представник - адвокат Воронко В.С. позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити на підставах викладених в уточненій позовній заяві.

Обвинувачена ОСОБА_1 та її захисник Карлаш І.А. позовні вимоги не визнали в повному обсязі, посилаючись на те, що сума відшкодування не є спів розмірною з наслідками ДТП для потерпілої та ДТП сталось зокрема із вини потерпілої, інші витрати також є завищенні та не підтверджено документально.

Представник цивільного відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» у судове засідання не з`явився, надавши відзив на позовну заяву. Просять розглядати позов без участі їх представника, та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з «Страхової компанії «Ю.ЕС.АЙ» тому як на їх думку усі суми витрат слід стягнути з обвинуваченої.

Вирішуючи цивільно-правовий спір суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України, факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок, зокрема і страховиком.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01.07.2004 №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За змістом даного закону (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Таким чином потерпіла має право вільно, на власний розсуд обрати спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Отже, уточнені вимоги позивача про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди були пред`явлені безпосередньо до належних відповідачів, оскільки автомобіль марки «ЗАЗ-110307» на час ДТП був застрахований за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» № АМ/ НОМЕР_3 і така позиція позивача є законною та обґрунтованою, з врахуванням принципу диспозитивності закріпленого цивільно-процесуальним законодавством України.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршенням здібностей потерпілого або позбавленням його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються принципи розумності і справедливості.

Враховуючи роз`яснення, викладені в п. п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року зі змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», - під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому, слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Протиправними діями обвинуваченої ОСОБА_1 був порушений звичайний уклад життя потерпілої у зв`язку із заподіянням їй значних тілесних ушкоджень, після усвідомлення наслідків ДТП у потерпілої виникло та продовжує залишатися почуття душевного болю.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе частково задовольнити цивільний позов в частині стягнення моральної шкоди з обвинуваченої, стягнувши з ОСОБА_1 , на користь потерпілої ОСОБА_2 , 250 000,00 грн., в якості відшкодування моральної шкоди.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні суд не застосовує.

Відповідно до ст.ст. 122, 124 КПК України судові витрати по справі за проведення експертизи слід покласти на обвинувачену ОСОБА_1 та стягнути в дохід держави.

Долю речових доказів суд вирішує у відповідності зі ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 376 КПК України, суд –

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України та піддати кримінальному покаранню у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Запобіжний захід у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 - суд не застосовує.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 , обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави (одержувач платежу – УК у Шевченківському районі м. Дніпра; номер рахунку – 31111115004004; МФО – 899998; код ЄДРПОУ – 37989274; найменування установи банку – Казначейство України (ЕАП); код бюджетної класифікації - 24060300) витрати на проведення судово авто- технічної експертизи №5/10.1/931 від 21 листопада 2018 року у розмірі 1 144 гривні 00 копійок.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» код ЄДРПОУ: 32404600 на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 завдану моральну (немайнову) шкоду, в розмірі 10 000 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 : НОМЕР_4 завдану моральну (немайнову) шкоду, вчиненням кримінального правопорушення, в розмірі 250 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» код ЄДРПОУ: 32404600 на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 завдану майнову шкоду (збитки) вчиненням кримінального правопорушення, в розмірі 107 773, 85 грн., яка складає загальну вартість придбання потерпілою лікарських засобів, препаратів та матеріалів медичного призначення та інших витрат.

Речові докази по кримінальному провадженню №12018040030002507, а саме: автомобіль «ЗАЗ – 110307» державний номер НОМЕР_2 – після набрання вироком законної сили повернути володільцю, диск з відео записом обставин ДТП - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок сторонами може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду через Дніпропетровський районний суд протягом 30 діб з моменту його проголошення, а обвинуваченою – у той же строк з моменту вручення копії вироку.

Суддя С.О.Ребров