Рішення № 86530624, 19.12.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.12.2019 Справа № 920/1066/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 920/1066/19

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до відповідача: Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Роменський комбінат хлібопродуктів" (42006, Сумська область, м. Ромни, вул.. Прокопенка, 10, код ЄДРПОУ 00955880)

про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошових коштів невиплачених при звільненні, зобов`язання виплатити середній заробіток,

за участі представників:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду звернувся позивач з позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за січень-квітень 2019 року в сумі 33719,78 грн., середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 49017,48 грн., 2000,00 грн. моральної шкоди, 1200,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 01.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/1066/19 в порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено у судове засідання на 26.11.2019.

Ухвалою суду від 26.11.2019 позовна заява залишена без руху на підставі ч. 11 ст. 176 ГПК України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання суду доказів сплати судового збору в сумі 1921,00 грн.

03.12.2019 судом отримано заяву № б/н від 28.11.2019 (вх. № 3703к від 03.12.2019) про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за січень-квітень 2019 року в сумі 33719,78 грн., середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 49017,48 грн., витрати на правову допомогу в сумі 1200,00 грн. та витрати на оплату судового збору в сумі 1921,00 грн. Позовну вимогу про стягнення з відповідача 2000,00 грн. моральної шкоди залишити без розгляду.

Ухвалою суду від 04.12.2019 постановлено прийняти заяву про зменшення розміру позовних вимог до розгляду; продовжити розгляд справи № 920/1066/19; призначити засідання на 19.12.2019.

11.11.2019 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить суд застосувати строк позовної давності щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку та моральної шкоди та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники сторін у судове засідання не з`явились.

У судовому засіданні 19.12.2019 постановлено ухвалу про залишення без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 2000,00 грн.

Відповідно до наказу №27-К від 19.04.2019 ДП ДАК «Хліб України» «Роменський комбінат хлібопродуктів» ОСОБА_1 було звільнено з посади інженера-енергетика (головного енергетика) за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в день звільнення, всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України, відповідач не провів повного розрахунку з позивачем.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 115 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Згідно з ч. 5 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до абз. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 36 КЗпП України працівник має право припинити трудовий договір за угодою сторін.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається із довідки про заборгованість по заробітній платі № 327 від 09.12.2019 заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за період з січня по квітень 2019 року станом на 09.12.2019 складає 24049,49 грн., яка є сумою меншою ніж заявлено позивачем.

Відповідачем станом на 19.12.2019 не надано доказів виплати позивачу заробітної плати, що належить йому від підприємства, з огляду на що, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 24049,49 грн.

Стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно довідки відповідача № 328 від 09.12.2019 вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача становить 344,15 грн.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на матеріали справи, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з урахуванням довідки відповідача про доходи) задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 40609,70 грн. (344,15 грн. х 118 робочих дні).

Посилання представника відповідача на те, що позивачем пропущено 3-х місячний строк на звернення до суду (строк позовної давності) з позовом суд відхиляє, з огляду на наступне.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Рішенням Конституційного Суду № 8-рп від 15.10.2013, № 9-рп/2013 від 15.10.2013 роз`яснено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, у тому числі й за рішенням суду.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Конституційним Судом України у рішенні від 22.02.2012 у справі № 1-5/2012 роз`яснено, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Як вже зазначалося вище, в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вказано, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Враховуючи те, що відповідач не здійснив остаточного розрахунку з позивачем, суд дійшов висновку, що строк позовної давності на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, позивачем не пропущено, а твердження відповідача з цього приводу є помилковими та безпідставними.

Також слід зазначити, що згідно правової позиції Верховного Суду України в справі за № 6-76 цс 14 (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.07.2014) передбачений частиною першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Порушення процедури про банкрутство роботодавця не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов`язку сплатити зазначені кошти.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, з урахуванням наданої відповідачем довідки, підлягають частковому задоволенню, а саме 24049,49 грн. заборгованості по заробітній платі та 40609,70 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

У якості понесених витрат позивач надав суду договір про надання правової допомоги від 10.08.2019, укладений між позивачем та адвокатом Цимбал В.І., розрахункову квитанцію № 52 від 15.10.2019 про сплату 1200,00 грн. з детальним розрахунком розміру витрат.

Суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1200,00 грн. підлягають розподілу між сторонами у відповідності до ст.ст. 126, 129 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1200,00 грн. покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, заява позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 937,80 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 1591,55 грн. витрат по сплаті судового збору.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір у сумі 1370,01 грн. слід віднести на відповідача пропорційно задоволеним вимогам та стягнути в дохід держбюджету.

Керуючись ст.ст. 94, 95, 97, 115 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 20, 126, 129, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Роменський комбінат хлібопродуктів" (42006, Сумська область, м. Ромни, вул. Прокопенка, 10, код ЄДРПОУ 00955880) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заборгованість по заробітній платі у сумі 24049 грн. 49 коп., 40609 грн. 70 коп. середній заробіток за час затримки розрахунку, 937 грн. 80 коп. витрат на професійну правничу допомогу, 1591 грн. 55 коп. судового збору.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Роменський комбінат хлібопродуктів" (42006, Сумська область, м. Ромни, вул.. Прокопенка, 10, код ЄДРПОУ 00955880) в доход Державного бюджету України (рахунок 34311206083032, отримувач - УК м. Суми/м. Суми/22030101, ЄДРПОУ 37970593, банк отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат), МФО 899998) 1370 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 23.12.2019.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суддя В.В. Яковенко