Рішення № 86530375, 23.12.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2019Справа № 910/10695/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 135 840 грн.,

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) суми збитків в розмірі 135 840 грн. у зв`язку з пошкодженням (розукомплектуванням) вагонів, які є власністю позивача або орендовані ним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з незабезпеченням Акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" збереженості вагонів Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" у технічному стані під час перевезень, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі 135 840 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 (після усунення недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі контррозрахунку позовних вимог).

Ухвала Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103050878000 на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5.

Повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103050878000, а також відомостями з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» підтверджується, що відповідач 03.10.2019 отримав вищезазначену ухвалу Господарського суду міста Києва.

Проте, відзиву на позовну заяву відповідач не надав, заяв та клопотань не заявив.

Разом з тим, 06.12.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли пояснення, в яких сторона зазначає, що позовні вимоги не визнає та просить залишити позов без задоволення.

01.10.2019 до суду від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів судових витрат на професійну правничу допомогу.

19.12.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач надав відповідь на пояснення відповідача, в якій зазначив про безпідставність пояснень відповідача та просив задовольнити позовні вимоги повністю, а також стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У зв`язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 23.12.2019.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" є орендарем та власником вантажних вагонів, в тому числі вагонів: № 60832177 (договір № 1 від 06.06.2011), № 61603635 (договір №33А/19 від 01.06.2019), № 60831906 (договір № 4299-FL від 04.02.2019), № 54786066 (договір № 52 від 21.08.2013).

Для забезпечення курсування вагонів залізничними коліями позивачем (замовник) було укладено договір № ПР/М-15103/НЮі (з відповідними змінами згідно додаткових угод) про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування від 09.11.2015 року з державним підприємством "Придніпровська залізниця" (виконавець).

Відповідно до п. 1.2 договору № ПР/М-15103/НЮі, сторони керуються цим договором, законами України, Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України, Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, Соглашением о международном железнодорожном грузовом сообщении (СМГС) (Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення), "Правилами експлуатації власних вантажних вагонів", іншими нормативними документами.

Позивачем зазначено, що прямуючи до пункту призначення, зі станцій відправлення до станції призначення в період знаходження вагонів на відповідальності Акціонерного товариства "Українська залізниця" вищезазначені вагони були пошкоджені та відчеплені із зазначенням причини відчеплення - розукомплектація деталей, про що були складені відповідно акти про пошкодження вагонів форми ВУ-25М, акти загальної форми ГУ-23 та повідомлення про ремонт форми ВУ-23М.

Спір у справі виник внаслідок того, що, як стверджує позивач, він зазнав матеріальних збитків у сумі 135 840 грн., які зобов`язаний відшкодувати відповідач, оскільки він не забезпечив збереження цілісності вагонів під час здійснення вантажних перевезень силами Української залізниці. Вартість таких збитків позивач розрахував, виходячи з ціни придбаних деталей і запасних частин для полагодження вагонів, а також вартості ремонтних робіт.

Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під`їзні колії) (ст. 3 Статуту).

Згідно статті 4 Статуту перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Частинами 1 та 2 статті 3 ГПК України передбачено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Частиною 1 статті 19 ГПК України передбачено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється, зокрема, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - "УМВС"), яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, перевезення вагону № 61603635 здійснювалось за накладною УМВС № 45537 у міжнародному сполученні. При цьому, доказів того, що позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору матеріали справи не містять.

Відповідно до частини 1 статті 315 ГК України до пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред`явлення йому претензії.

Щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (частини 6 статті 315 ГК України).

Оскільки перевезення по відправці вагонів здійснювалось у міжнародному вантажному сполучення, то для даної категорії перевезення застосовуються положення УМВС.

Пунктом 1 статті 47 УМВС передбачено, що позов може бути пред`явлений тільки після пред`явлення відповідної претензії і тільки до того перевізнику, до якого була пред`явлена претензія. Право пред`явлення позову на підставі цієї Угоди належить тій особі, яка має право пред`явити претензію до перевізника.

У пункті 2 статті 47 УМВС зазначено, що право пред`явлення претензії і позову виникає: про відшкодування за недостачу, пошкодження (псування) вантажу, а також за перевищення терміну доставки - з дня видачі вантажу одержувачу.

В свою чергу, судом враховано, що порожні власні вагони, які перевозяться залізницею за перевізними документами зі сплатою перевізної плати, мають статус "вантажу", який залізниця зобов`язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати його одержувачу, зазначеному в накладній. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 по справі № 904/7360/17.

Пункт 3 статті 46 УМВС встановлює, що претензія пред`являється щодо кожної відправки окремо, за винятком:

1) претензії про повернення переборів провізних платежів. Така претензія може пред`являтися за кількома відправками;

2) випадків, коли за кількома відправками складено один комерційний акт. У таких випадках претензія пред`являється на всі види відправок, зазначені в комерційному акті.

Згідно з пунктом 5 статті 46 УМВС заявник зобов`язаний додати до претензії документи, що обґрунтовують претензію, зазначені в Правилах перевезень вантажів. Накладна і комерційний акт прикладаються в оригіналах.

Відповідно до пункту 6 статті 46 УМВС якщо претензія оформлена з порушенням приписів пунктів 3 і 5 цієї статті, вона повертається заявнику без розгляду в строк не пізніше 15 днів з дня її надходження перевізнику із зазначенням причини її повернення. В таких випадках не настає призупинення перебігу строку давності, передбачений пунктом 3 статті 48 "Строки давності". Якщо перевізник повертає заявнику претензію пізніше 15-денного терміну, то перебіг строку давності зупиняється з наступного дня після закінчення цього терміну до дня відправлення перевізником претендателю даної претензії. Повернення перевізником заявнику такої претензії не є її відхиленням і не дає заявнику права звернутися з позовом до судових органів.

Перевізник зобов`язаний в 180-денний строк з дня отримання претензії розглянути її, дати відповідь заявнику і при повному або частковому визнанні претензії сплатити заявнику належну суму.

При частковому або повному відхиленні претензії перевізник повідомляє заявнику підставу відхилення претензії і одночасно повертає документи, прикладені до претензії (відповідно до пунктів 7, 8 статті 46 УМВС).

Таким чином, судом встановлено, що позивачем по накладній УМВС, щодо перевезення вагону №61603635, не дотримано процедури досудового врегулювання спору в порядку передбаченому статтею 46 УМВС, а відтак у матеріалах справи щодо вищезазначеної накладної відсутні докази, які б підтверджували порушення прав позивача.

Так, у розумінні приписів статей 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника. При цьому, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено того, що станом на момент звернення з позовом до суду, відповідачем порушено права позивача, а отже в суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог за вказаних позивачем підстав.

При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення до суду в разі порушення відповідачем його прав, зокрема, шляхом необґрунтованого відхилення претензій позивача по накладній УМВС, щодо перевезення по відправці вагону №61603635, і дану обставину слід вважати новою та належною підставою для звернення позивача до суду з позовом про захист його порушених прав.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення збитків щодо ремонтування вагону №61603635 в розмірі 33 960 грн. (з ПДВ) не підлягають задоволенню.

Щодо перевезень вагонів № 60832177, № 60831906, № 54786066, здійснених на підставі залізничних накладних № 37711124, № 37476397, № 46497731, суд зазначає наступне.

Відповідно до залізничних накладних № 37711124, № 37476397, № 46497731 у лютому-березні 2019 відповідачем було прийнято до перевезення вищезазначені вантажні вагони, які знаходяться в оренді позивача.

Судом встановлено, що зазначені спірні перевезення здійснювалися в межах України, серед зазначених залізничних накладних відсутні накладні УМВС, доказів здійснення перевезень вантажів у міжнародному сполученні матеріали справи не містять, у зв`язку з чим норми Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення не застосовуються до спірних правовідносин в частині обов`язкового порядку досудового врегулювання спору.

В той же час, як про це вказує позивач, прямуючи до пункту призначення, зі станцій відправлення до станції призначення в період знаходження вагонів на відповідальності Акціонерного товариства "Українська залізниця" вищезазначені вагони були пошкоджені та відчеплені із зазначенням причини відчеплення - розукомплектація деталей, про що були складені відповідно акти загальної форми ГУ-23 та повідомлення про ремонт форми ВУ-23М.

Так, матеріалами справи підтверджується, що прямуючи до пункту призначення, вагони були пошкоджені та відчеплені із зазначенням причини відчеплення - розукомплектування деталей, про що були складені акти ГУ-23, а саме: від 10.03.2019, від 14.03.2019, від 20.03.2019.

Внаслідок пошкодження (розукомплектування) вказаних вагонів позивач був змушений передати структурному підрозділу експлуатаційного вагонного депо регіональної філії відповідача аналогічні деталі, які були відсутні на вагонах з метою їх подальшого встановлення на такі вагони.

Судом встановлено, що відповідно до повідомлень форми ВУ-36М (від 25.03.2019 № 1315, від 28.03.2019 № 6432, від 22.03.2019 № 6334) та форми ВУ-23М (№ 791, № 4868, № 4553) вагони були прийняті структурним підрозділом відповідача для проведення ремонту та технічного огляду.

В подальшому, після проведення ремонтних робіт позивач прийняв вказані вище вагони, що підтверджується актом виконаних робіт від 27.05.2019 № 517.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 110 Статуту залізниць України, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.

Відповідно до п. 114 Статуту залізниць України, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини підчас перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Відповідно до абз. 2 п. 126 Статуту залізниць України, за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Відповідно до п. 20 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. №113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин внаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.

Згідно п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, сума збитків за пошкодження вагона складається з витрат на транспортування пошкодження вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів, залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 № 551. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування; вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин; витрати на перевезення вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо від ремонту вати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надаються разом з розрахунком збитків; плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням, визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.

Так, відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Встановлені в статті 1166 Цивільного кодексу України умови відшкодування шкоди поширюється на всі норми, які входять до глави 82 Цивільного кодексу України у тій мірі в якій їх не відміняють спеціальні правила передбачені окремими статтями зазначеної глави.

В передбачених законом випадках на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодування шкоди і при відсутності в його діях вини.

Так, відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки) джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням транспортного засобу (залізничний вагон є транспортним засобом). Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди були завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Статтею 1192 Цивільного кодексу України зазначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов`язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на момент розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт", підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу "в шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

За приписами п. 110 Статуту залізниць України, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту залізниць України, за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Матеріалами справи підтверджується, що роботи з ремонту вищенаведених вагонів на замовлення позивача проводилися Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг", з яким у Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" укладено договір про надання послуг №25у/14 від 19.02.2014.

Судом встановлено, що усі спірні вагони після проведення ремонтних робіт були прийняті позивачем згідно акту виконаних робіт від 27.05.2019 № 517, складеного на виконання умов договору №25у/14 від 19.02.2014.

Додатком № 1 до акту № 517 від 27.05.2019 підтверджено розрахунок загальної вартості наданих послуг з ремонту спірних вагонів, а також наведено детальний розрахунок по кожному окремому вагону.

Так, вартість виконаних ремонтних робіт з урахування запчастин по вагонам № 60832177, № 60831906, № 54786066 складає 28 300 грн. по кожному з наведених вагонів без урахування ПДВ.

Факт того, що позивачем було оплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг" вартість ремонту спірних вагонів підтверджується платіжними дорученнями №9936 від 28.05.2019 на суму 140 000 грн.

Зазначене платіжні доручення містить посилання на договір № 25у/14 від 19.02.2014 з цільовим призначенням: «сплата за організацію та виконання деповського ремонту вагонів».

При цьому, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що оплата ремонтних робіт здійснювалася позивачем з урахуванням ПДВ.

Отже, позивачем належними та допустимими доказами доведено, що загальна сума фактичних витрат понесених на ремонт розукомплектованих вагонів № 60832177, № 60831906, № 54786066 (які перебували на відповідальності у залізниці на підставі залізничних накладних) склала 101 880 грн.

Таким чином, відповідач повинен відшкодувати позивачеві суму грошових коштів з ремонту вагонів на загальну суму 101 880 грн. з ПДВ, за розрахунками позивача, які перевірені та визнані судом вірними.

Заперечення відповідача щодо вартості ремонту спірних вагонів не приймаються судом до уваги в якості підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків, оскільки з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, тоді як розмір заподіяних збитків підтверджено позивачем належними та допустимими доказами у справі.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складової частини вагону, та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагону під час його перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку, що оскільки при перевезенні залізницею вагонів, право на користування яких належало позивачу, не було дотримано вимог щодо його збереження (схоронності), внаслідок чого позивачем були понесені витрати на оплату вартості ремонту, з урахуванням вартості замінених деталей, на загальну суму 101 880 грн., покладення відповідальності на відповідача за заподіяні позивачу збитки є правомірним та справедливим, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" про стягнення збитків підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У поданих під час розгляду справи заявах позивач просив покласти на відповідача судові витрати, до яких, поряд з витратами зі сплати судового збору, стороною також віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач 01.10.2019 надав додаткову угоду №29072019/3 від 29.07.2019 до договору про надання правничої допомоги №09012018/МТ від 09.01.2018, укладений з Адвокатським об`єднанням "Сота", акт приймання-передавання наданих послуг від 05.08.2019 на суму 14 000 грн., а також платіжне доручення №45417 від 26.09.2019 про сплату 14 000 грн. на рахунок адвокатського об`єднання "Сота".

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведеної норми законодавства слідує, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Як встановлено судом, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п.95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Згідно з п.3.1.4 договору про надання правничої допомоги №09012018/МТ від 09.01.2018 адвокатське об`єднання прийняло на себе зобов`язання надавати на вимогу клієнта звіти про виконання договору, підтверджені документами фінансового та іншого характеру.

У п.4.11 цього ж договору було погоджено, що після отримання клієнтом результатів надання об`єднанням юридичних послуг та їх оплати сторони складають про це двосторонній акт приймання-передавання наданих послуг у двох примірниках, по одному для кожної сторони. Акт приймання-передавання наданих послуг підписується об`єднанням та направляється клієнту протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту оплати клієнтом наданих об`єднанням послуг за цим договором. Для цілей цього договору сторони домовились, що у випадку не підписання клієнтом акту приймання-передавання наданих послуг протягом 10 (десяти) календарних днів з дня надсилання (передання) цього акту, такий акт вважається підписаним з боку клієнта.

Акт приймання-передачі послуг та докази їх оплати до матеріалів справи позивачем було приєднано.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд враховує, що подані документи не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Дослідивши опис наданих послуг, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, відображеним у рішенні, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, а тому суд вважає обґрунтованою суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03680, м.Київ, вул.Тверська, буд.5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГТРАНС" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, площа Героїв Майдану, будинок 1, кімната 524, ідентифікаційний код 33074226) збитки у розмірі 101 880 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 528,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.12.2019.

Суддя І.В. Приходько