Рішення № 86530145, 10.12.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2034/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської обласної ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека № 222", м. Харків про визнання припиненним договору, звільнення та повернення приміщень за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - Баранов Т.О., довіреність від 04.01.2019; св-во про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ЗП № 001068 від 28.04.2015.

ВСТАНОВИВ:

Харківська обласна рада, м. Харків, звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека № 222", м. Харків, в якому просить суд:

1. Визнати договір оренди № 91 Н комунального майна від 26 лютого 2009 року (в новій редакції від 03.09.2009) (зі змінами), укладений між Харківською обласною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека № 222», припиненим з 26 лютого 2019 року.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека № 222» звільнити нежитлові приміщення І поверху № 58а, 586, 58в, загальною площею 45,9 м2в літ. «М1-9», у тому числі місця спільного користування площею 19,7 м2, розташовані за адресою: м. Харків, пр. Правди, 13, та повернути їх балансоутримувачу - Комунальному некомерційному підприємству Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня».

Ухвалою господарського суду від 15.07.2019 відкрито провадження у справі № 922/2034/19 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 25.07.2019 о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду від 02.09.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 15 жовтня 2019 року.

Ухвалою господарського суду від 24.09.2019 провадження у справі 922/2034/19 зупинено до набрання законної сили рішенням у справі № 910/7420/19.

Ухвалою господарського суду від 15.10.2019 провадження у справі № 922/2034/19 поновлено. Призначено справу до розгляду у підготовчому провадженні на 22.10.2019 о 12:15 год.

21.10.2019 відповідачем подано відзив на позов (вх. № 25124 від 21.10.2019), в якому відповідач з позовом не погодився, вважаючи позовні вимоги незаконними та необґрунтованими через те, що жодних повідомлень про припинення договору оренди комунального майна № 91 Н відповідач ані на протязі дії договору, ані протягом місяця після його припинення та у подальшому не отримував. Зазначав, що відповідно до пункту 10.4 договору (зі змінами передбаченими додатковою угодою № 1 від 17.03.2016 року), у разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення договору протягом одного місяця після закінчення його дії, Договір вважається продовженим на той же строк на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, що узгоджується з положеннями ст. 759, 764 ЦК України, ст. 284, 291 ГК України, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Вказував, що листи позивача від 28.03.2019 № 01-37/919 та від 22.05.2019 № 01-37/1384, а також лист балансоутримувача від 06.06.2019 № 01/2789 не має жодного правового значення, адже датовані вже після спливу строку на здійснення заяви про припинення договору оренди комунального майна № 91 Н. Щодо листа № 01-37/438 від 18.02.2019 зазначав, що в матеріалах справи відсутні не лише докази отримання його відповідачем, а й докази направлення його позивачем. Також вказував, що до матеріалів справи № 910/7420/19, яка розглядалась у Господарському суді м. Києва за позовом відповідача до позивача щодо тих же правовідносин (з договору оренди комунального майна № 91 Н), позивачем було долучено лист з той же датою та номером (№ 01-37/438 від 18.02.2019), однак з зовсім іншим змістом, а саме: лист № 01-37/438 від 18.02.2019 у одній редакції (а саме, підписаний однією і тією ж самою особою ( ОСОБА_1 ), із тим ж самим номером (№ 01-37/438) у той ж самий день (18.02.2019), яка була додана до цієї справи, повідомляє про необхідність зміни Договору шляхом укладення його на шестимісячний строк; а у другій редакції (а саме, підписаний однією і тією ж самою особою ( ОСОБА_1 ), із тим ж самим номером (№ 01-37/438) у той ж самий день (18.02.2019), яка була додана до справи № 910/7420/19, повідомляє про припинення договору та необхідність звільнити орендовані приміщення у триденний строк після закінчення дії Договору. Крім того відповідач зазначає, що вказані листи не містять печатки та інших обов`язкових реквізитів, а також підписані не уповноваженою на те особою, у зв`язку із чим відповідач ставить під сумнів не лише направлення вказаного листа, а взагалі його існування. Також відповідач зазначає, що листом балансоутримувача від 13.08.18 № 05/3900 та Протоколом № 43 засідання постійної комісії з питань спільної власності територіальних громад області Харківської обласної ради від 06.12.2018 погоджено продовження договору оренди комунального майна № 91 Н з відповідачем на тих самих умовах на новий строк. Крім того, відповідач зазначає про неналежний спосіб захисту своїх прав, обраний позивачем; на порушення прав відповідача на мирне володіння його майном; та порушення позивачем принципу добросовісності та доктрини venire contra factum proprium.

Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.

Ухвалою господарського суду від 04.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/4146/17 до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 10.12.2019 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

У судове засідання 10.12.2019 представник позивача не з`явився, через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з відрядженням представника позивача (вх. № 29552). Клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки у господарського суду відступній строк, визначений ст. 195 ГПК України, для розгляду справи по суті. Крім того, суд вважає, що причини неявки позивача не є поважними, оскільки позивач є органом місцевого самоврядування і навіть відсутність одного з представників не є перешкодою для представництва інтересів в суді іншим представником. Зокрема, в матеріалах справи наявна довіреність іншого представника позивача - Зуєва О.Б., дов. № 01-44/1930 від 16.07.2019.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача погодився з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами, у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 10.12.2019, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін під час судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

03 вересня 2009 року між Харківською обласною радою (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека № 222» (далі - відповідач, орендар) укладено нову редакцію договору оренди № 91 Н комунального майна від 26 лютого 2009 року (далі - договір).

Об`єктом оренди є нежитлові приміщення І поверху № 58а, 586, 58в, загальною площею 45,9 м2 в літ. «М1-9», у тому числі місця спільного користування площею 19,7 м2, розташовані за адресою: м. Харків, пр. Правди, 13, (далі - майно), що знаходяться на балансі Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» (Комунальний заклад охорони здоров`я «Обласна клінічна лікарня - Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф») (далі - балансоутримувач).

Додатковою угодою № 1 від 17.03.2016 до договору № 91 Н, посвідченою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П, реєстровий № 391 та додатковою угодою № 2 від 04.08.2016 до договору № 91 Н, посвідченою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П, реєстровий № 1376 до договору оренди комунального майна № 91 Н від 26.02.2009 вносилися зміни, що підтверджується копіями відповідних додаткових угод.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати державної реєстрації цього договору та акту приймання-передачі Майна.

Відповідно до п 10.1 договору, договір укладено строком на 10 (десять) років, що діє по 25 лютого 2019 року включно.

Відповідно до пункту 10.4 договору сторони передбачили, що у разі, якщо орендодавець має намір використовувати орендоване майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяця до закінчення терміну дії договору. Уразі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору протягом одного місяця після закінчення його дії, договір вважається продовженим на той же строк на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною Договору, що підтверджується змістом договору оренди комунального майна № 91 Н від 26.02.2009 з урахуванням змін, внесених до нього додатковою угодою № 1 від 17.03.2016.

Пунктом 10.6 договору встановлено перелік умов, за яких чинність договору припиняється, зокрема, у випадку закінчення строку, на який його було укладено.

Позивач зазначає, 18 лютого 2019 року листом Харківської обласної ради за № 01-37/438 відповідач був повідомлений про відмову в продовженні договору та необхідність звільнити займане приміщення від власного майна та повернути його балансоутримувачу за актом приймання-передачі в стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду.

В подальшому, листами від 28.03.2019 вих. № 01-37/919 та від 22.05.2019 вих. № 01-37/1384 Харківська обласна рада також повідомила відповідача про відмову в продовженні строку дії договору, невідкладне звільнення займаних приміщень від власного майна та повернення їх балансоутримувачу за актом прийому-передачі.

Як зазначає позивач, в підтвердження своїх намірів не продовжувати договір оренди, Харківська обласна рада відмовилась укласти з орендатором додаткову угоду про продовження строку дії договору.

10 квітня 2019 року, відповідач звернувся до Харківської обласної ради із листом від 10.04.2019 № 26, в якому просив продовжити строк дії договору та укласти відповідну додаткову угоду.

22 травня 2019 року листом за № 01-37/1384 Харківська обласна рада підтвердила про не продовження договірних відносин з відповідачем та вимагала негайного звільнення займаних приміщень та повернення їх балансоутримувачу за актом прийому-передачі.

Балансоутримувач також звернувся до відповідача з листом від 04.06.2019 вих. № 01/2760, з проханням звільнити орендовані приміщення та повернути їх за актом приймання-передачі.

Як вказує позивач, наявність листів позивача про відмову в продовженні строку дії договору та фактична відмова від укладення додаткової угоди про його продовження, свідчать, що орендодавець не мав наміру укладати договір оренди на новий строк, та є підтвердженням припинення договору оренди. Так, 26.02.2019 закінчився термін дії договору оренди, укладений між позивачем та відповідачем. Додаткова угода між сторонами про продовження терміну дії договору не укладалась. Отже, за твердженням позивача, відповідач безпідставно займає нежитлові приміщення комунальної форми власності, розташовані за адресою: м. Харків, пр. Правди, 13, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області, з вимогами про визнання договору оренди від 26.02.2009 припиненим та звільнення відповідачем нежитлових приміщень, визначених договором оренди № 91 Н.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Відповідно до частини першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 179 ГК України передбачено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з частиною четвертою статті 291 ГК України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Порядок укладення, зміни та припинення договорів оренди комунального майна передбачений положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та нормативно-правовими актами, прийнятими органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень, з урахуванням загальних засад укладення договорів, закріплених Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Згідно з положеннями частин другої і третьої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором; після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Відповідно до пункту 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» роз`яснюється, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Таким чином, визначальним для вирішення питання про продовження дії договору оренди на новий строк або припинення дії договору, у відповідності до ст. ст. 759, 763 і 764 ЦК України, ч. 2 ст. 291 ГК України, ч. 2 ст. 17 та ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є наявність або відсутність факту повідомлення будь-якої зі сторін про зміну або припинення договірних відносин як протягом строку дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення терміну його дії.

Аналогічні положення закріпленні у п. 10.4 договору оренди комунального майна № 91 Н від 26.02.2009 з урахуванням змін, внесених до нього додатковою угодою № 1 від 17.03.2016.

Отже, вирішальне значення для правильного вирішення цієї справи та встановлення факту пролонгації чи припинення договору оренди комунального майна № 91 Н від 26.02.2009, який є підставою для користування приміщеннями відповідачем, повернення яких є предметом позовних вимог, є встановлення факту повідомлення будь-якою зі сторін іншу сторону про зміну чи припинення дії вказаного договору протягом усього строку його дії та до 26.03.2019 (оскільки термін дії договору спливає 25.02.2019 відповідно до п. 10.1. договору).

Враховуючи викладене, суд не бере до уваги листи позивача від 28.03.2019 № 01-37/919 та від 22.05.2019 № 01-37/1384, а також лист балансоутримувача від 06.06.2019 № 01/2789 з огляду на те, що вони датовані після 26.03.2019 та не мають будь-якого значення для вирішення цієї справи, оскільки не можуть вважатися доказами відмови у пролонгації спірного договору.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/15387/17.

Водночас, суд зазначає, що рішенням Постійної комісії з питань спільної власності територіальних громад області Харківської обласної ради, оформленого протоколом № 43 засіданням постійної комісії ( далі – протокол) від 06.12.2018, окрім іншого, вирішені питання подальшого перебування в оренді суб`єктів за договорами оренди комунального майна, термін дії яких спливав у першому кварталі 2019 року.

Абзацом 9 пп.2 п. 5 зазначеного протоколу № 43 засідання постійної комісії з питань спільної власності територіальних громад області Харківської обласної ради від 06.12.2018 позивачем погоджено продовження з відповідачем договору оренди № 91 Н комунального майна від 26 лютого 2009 року (зі змінами).

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Повноваження органів місцевого самоврядування по управлінню комунальною власністю безпосередньо випливають із ст. 3 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року, як їх право і реальна здатність регламентувати значну частину державних справ і керувати ними , діючи в межах закону, під свою відповідальність в інтересах місцевого населення.

У межах цих повноважень органи місцевого самоврядування вправі передавати окремим громадянам та юридичним особам об`єкти, що перебувають у комунальній власності у порядку і на умовах, що не суперечать чинному законодавству.

Статтею 19 Конституції України встановлено обов`язок органів місцевого самоврядування діяти тільки на підставах, у межах повноважень і способів, які передбачені Конституцією і законами України.

Так, обласна рада - орган місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими законами, а також повноважень, переданих їй сільськими, селищними, міськими радами.

Діяльність обласної ради ґрунтується на колективному вільному обговоренні й вирішенні питань, віднесених до її компетенції, законності, гласності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в України» та іншими законами, відповідальності та звітності перед радою уповноважених нею органів, обраних чи призначених посадових осіб, широкому залученні громадян до управління суспільними справами, реалізації волі виборців через депутатів і безпосередню їхню участь у формуванні і діяльності ради, взаємодії з трудовими колективами, політичними партіями та громадськими організаціями, іншими органами місцевого самоврядування, дотриманні принципу поєднання місцевих і державних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Закон), сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Згідно зі ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету. Постійні комісії обираються радою на строк її повноважень у складі голови і членів комісії. Всі інші питання структури комісії вирішуються відповідною комісією. До складу постійних комісій не можуть бути обрані сільський, селищний, міський голова, секретар сільської, селищної, міської ради, голова районної у місті (у разі її створення), районної, обласної ради, їх заступники. Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями. Постійні комісії попередньо розглядають кандидатури осіб, які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідною радою, готують висновки з цих питань. Постійні комісії за дорученням ради, голови, відповідно заступника голови районної у місті, районної ради чи першого заступника, заступника голови обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради або за власною ініціативою вивчають діяльність підзвітних і підконтрольних раді та виконавчому комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради органів, а також з питань, віднесених до відання ради, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності та їх посадових осіб, подають за результатами перевірки рекомендації на розгляд їх керівників, а в необхідних випадках - на розгляд ради або виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради; здійснюють контроль за виконанням рішень ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради. Постійні комісії у питаннях, які належать до їх відання, та в порядку, визначеному законом, мають право отримувати від керівників органів, підприємств, установ, організацій та їх філіалів і відділень необхідні матеріали і документи. Організація роботи постійної комісії ради покладається на голову комісії. Голова комісії скликає і веде засідання комісії, дає доручення членам комісії, представляє комісію у відносинах з іншими органами, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами, організує роботу по реалізації висновків і рекомендацій комісії. У разі відсутності голови комісії або неможливості ним виконувати свої повноваження з інших причин його функції здійснює заступник голови комісії або секретар комісії. Засідання постійної комісії скликається в міру необхідності і є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як половина від загального складу комісії. За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Рекомендації постійних комісій підлягають обов`язковому розгляду органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, яким вони адресовані. Про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям у встановлений ними строк. Постійна комісія для вивчення питань, розробки проектів рішень ради може створювати підготовчі комісії і робочі групи з залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів. Питання, які належать до відання кількох постійних комісій, можуть за ініціативою комісій, а також за дорученням ради, її голови, відповідно заступника голови районної у місті, районної ради чи першого заступника, заступника голови обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради розглядатися постійними комісіями спільно. Висновки і рекомендації, прийняті постійними комісіями на їх спільних засіданнях, підписуються головами відповідних постійних комісій. Депутати працюють у постійних комісіях на громадських засадах. За рішенням обласних рад голови постійних комісій з питань бюджету можуть працювати в раді на постійній основі. Постійні комісії є підзвітними раді та відповідальними перед нею. Перелік, функціональна спрямованість і порядок організації роботи постійних комісій визначаються регламентом відповідної ради та Положенням про постійні комісії, що затверджується радою з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" щодо реалізації повноважень ради у здійсненні державної регуляторної політики постійними комісіями відповідної ради.

Постійна комісія з питань спільної власності територіальних громад області Харківської обласної ради створена на підставі Додатку № 7 до рішення обласної ради від 25 листопада 2015 року № 5-VІI (І сесія VIІ скликання).

Рішенням Харківської обласної ради VI сесії VI скликання від 16.06.2011 затверджено Положення про порядок передачі в оренду майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, областей.

Відповідно до ст. 62 Регламенту Харківської обласної ради, постійні комісії є органами ради і обираються з числа депутатів ради не пізніше, ніж на другій сесії ради нового скликання на строк її повноважень, згідно з рішенням ради про утворення постійних комісій, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради. Створення постійних комісій ради здійснюється після формування і реєстрації депутатських фракцій та груп. До складу постійних комісій ради не можуть бути обрані голова ради, перший заступник та заступник голови ради. Питання утворення, обрання і ліквідації постійних комісій, зміни їх складу, обрання голів постійних комісій вирішуються виключно на пленарних засіданнях сесій ради. Інші питання структури, повноважень та діяльності постійних комісій визначаються Положенням про постійні комісії ради, рішеннями ради. У разі, якщо висновки та рекомендації постійної комісії обласної ради є підставою для прийняття розпорядження голови обласної ради, укладання, внесення змін чи розірвання договорів, контрактів, затвердження головою обласної ради договорів та інших документів, матеріали для надання юридичного висновку надаються до юридичного підрозділу виконавчого апарату обласної ради за три робочі дні до засідання постійної комісії. Висновки та рекомендації постійних комісій, протоколи їх засідань є відкритими, оприлюднюються на офіційному сайті обласної ради та надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Засідання постійної комісії скликається за необхідності і є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше як половина від загального складу комісії. Профільними комісіями є комісії, до повноважень яких відповідно до Положення про постійні комісії Харківської обласної ради віднесено підготовку та розгляд питань у межах компетенції обласної ради. Суміжними комісіями є комісії, до повноважень яких, згідно із Положенням про постійні комісії Харківської обласної ради, віднесено питання, безпосередньо пов`язані із тими, що готуються профільною комісією на розгляд обласної ради. Профільна та суміжні комісії, в яких підлягають розгляду пропозиції до порядку денного, визначаються головою ради або радою на пленарному засіданні відповідно до Положення про постійні комісії ради. З метою реалізації повноважень обласної ради у здійсненні державної регуляторної політики у складі постійних комісій утворюється постійна комісія з питань реалізації державної регуляторної політики (далі- відповідальна постійна комісія). Висновки відповідальної постійної комісії та пропозиції уповноваженого органу передаються для вивчення до постійної комісії, до сфери відання якої належить супроводження розгляду проекту регуляторного акта (далі - головна постійна комісія), за винятком випадків, коли відповідальна постійна комісія є головною постійною комісією. Під час розгляду регуляторних актів відповідальною постійною комісією є постійна комісія з правових питань, регуляторної політики, законності, громадського порядку, боротьби з корупцією та злочинністю, а головною постійною комісією - постійна комісія, до повноважень якої належить супроводження розгляду проекту регуляторного акта відповідно до Положення про постійні комісії Харківської обласної ради.

Зі змісту ст. 26 Положення про постійні комісії Харківської обласної ради, затвердженого рішенням Харківської обласної ради від 17 грудня 2015 року № 27-VIІ (ІІ сесія VІI скликання) (далі – Положення № 27-VIІ) вбачається, що за результатами розгляду питань на засіданнях комісій приймаються у формі рішень: 1) висновки - у випадках, передбачених Регламентом ради; 2) рекомендації - щодо контрольної діяльності комісій, осіб, які пропонуються для обрання, призначення, надання згоди на призначення чи звільнення радою, тощо. Висновки і рекомендації постійної комісії підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Висновки та рекомендації постійних комісій можуть бути переглянуті, якщо за це висловились більшість членів комісії від її загального складу. Зазначені документи надсилаються органам та посадовим особам, які брали участь у засіданні постійної комісії. Рекомендації постійних комісій підлягають обов`язковому розгляду органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, яким вони адресовані. Про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям у встановлений ними строк.

Відповідно до ст. 27 Положення № 27-VIІ, у рішеннях комісій зазначається питання, з якого вони прийняті, дата розгляду і номер протоколу засідання. Рішення комісій складаються із мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині рішень зазначається: за чиїм дорученням або ініціативою було розглянуто питання; наявність висновків державних органів, органів місцевого самоврядування, експертних висновків, висновків інших комісій ради тощо; перелік інших документів, що вплинули на результати розгляду питання; обґрунтування і мотиви прийнятого рішення, висновку, рекомендації. Резолютивна частина рішень за результатами розгляду питання має містити: стосовно осіб, обрання, призначення, надання згоди на призначення чи звільнення з посад яких здійснюється радою, - висновки чи рекомендації комісії по кожній кандидатурі на цю посаду; стосовно питань, винесених на розгляд, - висновки чи рекомендації комісії щодо їх вирішення. У рекомендаціях комісій щодо контролю за діяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб зазначаються: 1) положення законодавчих актів України, які було порушено або неналежно виконано відповідним органом чи посадовою (службовою) особою, із зазначенням фактів, які це підтверджують; 2) позитивна чи негативна оцінка роботи державного органа, органа місцевого самоврядування чи посадової (службової) особи; 3) заходи, яких необхідно вжити для усунення виявлених комісією порушень законодавчих актів, пропозиції щодо притягнення винних осіб до відповідальності за зазначені порушення відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п. 28.6 ст. 28 Положення № 27-VIІ, протокол засідання комісії - є офіційним документом, що підтверджує процес обговорення і прийняття рішення, висновку, рекомендації комісії.

Відповідно до розділу ІІІ Положення № 27-VIІ, постійна комісія з питань спільної власності територіальних громад області, зокрема: погоджує в установленому законодавством та встановленому радою порядку питання про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об`єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні обласної ради; погоджує статути (положення) підприємств, установ, організацій, що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, контролює виконання їх умов та вживає заходів у разі їх порушення; контролює стан виконання договорів оренди щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів і нерухомого майна, концесійних договорів, договорів передачі майна під заставу, позички згідно із затвердженими обласною радою відповідними порядками та умовами; погоджує дозволи комунальним підприємствам, установам, організаціям, що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, на передачу в оренду їх структурних підрозділів і нерухомого майна та індивідуально визначеного майна; здійснює контроль щодо проведення конкурсів на право оренди, продажу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та з відбору суб`єктів оціночної діяльності; ініціює проведення інвентаризації, оцінки майна, що передасться в оренду або підлягає відчуженню тощо.

Таким чином, постійна комісія з питань спільної власності територіальних громад області, є постійно діючим органом Харківської обласної ради, уповноваженим вирішувати питання, віднесені до його компетенції, що здійснюється нею у формі висновків, та надавати поради та погодження іншим органам ради, її виконавчому комітету та іншим особам, що здійснюється у формі рекомендацій.

Ч.1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Ч.12 зазначеної правової норми встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Виходячи з визначення поняття регуляторного акту - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

З аналізу рішення Харківської обласної ради, зокрема, абзацу 9 п.п.2, 3 п. 5 Протоколу, питання про погодження пролонгації договору оренди комунального майна № 91 Н від 26.02.2009 прийнято саме у формі висновку, яким погоджено продовження, а не рекомендація продовження.

З огляду на викладене, суд приходить висновку, що відмова позивача відповідачу у продовжені договору оренди, є необґрунтованим.

Відповідно до п.п. 9,10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено учасниками судового процесу, рішення Постійної комісії з питань спільної власності територіальних громад області Харківської обласної ради, оформленого протоколом № 43 засіданням постійної комісії ( далі – протокол) від 06.12.2018, відповідною радою скасоване не було, в судовому порядку оскаржено не було.

З огляду на наведене, суд приходить висновку, що наданий позивачем до матеріалів справи лист № 01-37/438 від 18.02.2019, підписаний керуючим справами виконавчого апарату обласної ради Клименко С., не є належним та допустимим доказом волевиявлення органу місцевого самоврядування — Харківської обласної ради щодо припинення орендних правовідносин між позивачем та відповідачем у справі з огляду на наявність відповідного рішення ради щодо переукладання договору оренди на новий строк. Також позивачем не надано до суду доказів направлення відповідного листа на адресу відповідача або його отримання останнім.

Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України по справі № 6-813цс15 від 02.09.2015, та постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 465/650/16-ц від 21.11.2018, де вказується, що під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені.

При цьому, як вже зазначалось, матеріали справи не містять будь-яких доказів як отримання відповідачем будь-якої редакції листа № 01-37/438 від 18.02.2019, так і доказів його направлення.

Отже, вказаний лист № 01-37/438 від 18.02.2019 (у будь-якій з реакцій) як доказ повідомлення відповідача про припинення/зміну договору оренди комунального майна № 91 Н від 26.02.2009 судом не приймається.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 ЦК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Беручи до уваги наведене та виходячи з аналізу вищевказаних норм права, суд дійшов висновків про те, що позивачем не доведено, що їм було здійснено волевиявлення щодо не продовження орендних правовідносин з відповідачем.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що відповідно до статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 20 ГК України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Як вбачається з наведених положень, такий спосіб захисту, як визнання договору припиненим, чинним законодавством України не передбачений.

Визнання договору припиненим взагалі не передбачає будь-якого захисту прав позивача, а зводиться до констатації судом юридичного факту, що чинним господарським процесуальним законодавством не передбачено.

Згідно зі ст. 20 ГК України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2015 вказується, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави

Згідно з пунктом 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», господарським судам слід відмовляти в позові про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим), оскільки така позовна вимога (без подання доказів наявності спору стосовно такого продовження), є, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту, а це не відповідає передбаченим законом (стаття 20 ГК України, стаття 15, частина друга статті 16 ЦК України) способам захисту порушеного права. Господарський суд відмовляє в позові і в тому разі, коли з`ясує, що договір оренди є поновленим (продовженим) на строк, який був раніше встановлений договором. При цьому у відповідних випадках господарський суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви або припиняти провадження у справі з тієї підстави, що відповідні вимоги не підлягають розгляду господарськими судами.

Аналогічні висновки щодо того, що позовна вимога про визнання договору припиненим не є ефективним та допустимим способом захисту прав позивача висловлена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 923/854/17.

Що стосується вимог про повернення спірних приміщень балансоутримувачу, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту договору оренди комунального майна № 91 Н від 26.02.2009, балансоутримувачем нежитлових приміщень І поверху № 58а, 586, 58в, загальною площею 45,9 м2в літ. «М1-9», у тому числі місця спільного користування площею 19,7 м2, розташовані за адресою: м. Харків, пр. Правди, 13 є КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф».

Зі змісту додатку до доданого до позовної заяви рішення Харківської обласної ради від 07.06.2018 № 724-VII «Про припинення комунальних закладів охорони здоров`я, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Харківської області шляхом перетворення у комунальні некомерційні підприємства вбачається, що щодо КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» було прийнято рішення про перетворення у КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ "ОБЛАСНА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ".

Разом з тим, докази того, що КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» у встановленому законом порядку припинило свою діяльність та до КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ "ОБЛАСНА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ" у встановленому законодавством порядку перейшли усі права та обов`язки КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» в матеріалах справи відсутні.

Окрім цього, суд звертає увагу на ті законодавчі приписи (ч. 1 ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), якими передбачено повернення об`єкту найму (оренди) саме наймодавцеві (орендодавцеві), а не будь-якій іншій особі, у т.ч. балансоутримувачу - організації (підприємству), на балансі якого обліковується майно.

Таким чином, вимога позивача про зобов`язання повернення орендованого майна балансоутримувачу - є такою, що не підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 02.04.2019 у справі № 915/1002/16.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело прав. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому,що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.03 у справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст. 1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" в якій він постановив, що ст.1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Таким чином, правомірні очікування на продовження орендних відносин після закінчення дії договору орендарем, які добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди є складовою права на мирне володіння своїм майном, яке передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, суд критично відноситься до вказаних доводів відповідача, оскільки як встановлено під час судового розгляду, орендовані приміщення залишаються у володінні та користування відповідача, а сам по собі факт звернення позивача до суду з цим позовом не можна вважати втручанням у право на мирне володіння своїм майном відповідача. Вказане є лише реалізацією гарантованого Конституцією України та законодавством України права на справедливий суд, а тому вказані доводи відповідача судом не приймаються.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволені заявлених Харківською обласною радою позовних вимог, у зв`язку з їх необґрунтованості та недоведеності.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Позивач - Харківська обласна рада (61200, Харківська обл., місто Харків, вул. Сумська, 64, код ЄДРПОУ 24283333);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА №222» (61124, Харківська обл., місто Харків, просп. Гагаріна, 177, код ЄДРПОУ 31439339);

Повне рішення складено 20.12.2019

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/2034/19