Рішення № 86530008, 04.12.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року Справа № 915/1859/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Ковальжи А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1, вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 02910048)

в інтересах держави

в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 (код ЄДРПОУ 39825404)

до відповідача Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)", вул. Промислова, 1, смт Ольшанське, Миколаївський район, Миколаївська область, 57113 (код ЄДРПОУ 08680520)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Кравченка Олександра Владленовича, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ),

про визнання договору недійсним та повернення земельних ділянок

за участю представників сторін:

від прокуратури Бескровна І.І., прокурор (посвідчення № 035058 від 13.08.2015);

від позивача Єгорова О.П., довіреність № 32-14-0.62-101/62-19 від 28.01.2019;

від відповідача ФОП Кравченко О.В. представник не з`явився;

від відповідача ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)" Лубковська Я.С., довіреність № 53/10-62 від 25.09.2019.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із позовом до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)", Фізичної особи-підприємця Кравченка Олександра Владленовича, в якому просить:

- визнати недійсним договір про спільний обробіток землі № Г-1 від 23.01.2018 року з додатками та додатковими угодами від 21.05.2018 року та від 01.04.2019 року, укладений між Державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)" та Фізичною особою-підприємцем Кравченко Олександром Владленовичем;

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Кравченка Олександра Владленовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з правом постійного користування державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)" земельну ділянку площею 82,13 га, яка розташована в межах Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та використовується фізичною особою-підприємцем на підставі договору № Г-1 про спільний обробіток землі від 23.01.2018 року.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2019 року справу № 915/1859/19 призначено головуючому судді Алексєєву А.П.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 09.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 10.09.2019 року.

На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Миколаївської області від 10.09.2019 року № 301 у зв`язку із відпусткою по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку головуючого судді Алексєєва А.П. здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 915/1859/19.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2019 року справу № 915/1859/19 призначено головуючому судді Олейняш Е.М.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.09.2019 року прийнято справу № 915/1859/18 до провадження судді Олейняш Е.М. за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі на 15.10.2019 року.

В судовому засіданні 15.10.2019 року судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, якою оголошено перерву в судовому засіданні до 05.11.2019 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05.11.2019 року закрито підготовче провадження у справі № 915/1859/19 та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 04.12.2019 року.

Відповідач ФОП Кравченко О.В. явку повноважного представника в судові засідання 15.10.2019 року, 05.11.2019 року та 04.12.2019 року не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (арк. 91, 117, 121).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та/або представника відповідача ФОП Кравченко О.В..

В судовому засіданні 04.12.2019 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.

Заяви та клопотання відсутні.

ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

1. Правова позиція прокуратури.

Прокуратура зазначає, що предметом спору є вимога про визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на порушення закону під час використання земельної ділянки державної форми власності. Прокурор зазначає, що оспорюваний договір про спільний обробіток землі не є договором про спільну господарську діяльність, а є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам, передбаченим ЦК України та Закону України «Про оренду землі», договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним і припиненню на майбутнє.

Згідно з вимогами ст. 16, 1212 ЦК України відповідач ФОП Кравченко О.В. зобов`язаний повернути отриману ним земельну ділянку у розпорядження держави в ocoбi Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області з правом постійного користування ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)".

Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. 13-15, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 5, 15-1, 20, 22, 31, 33-37, 78, 92, 93, 95, 96, 122, 124, 134, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 13, 15, 22 Закону України "Про оренду землі", ст. 15-17, 203, 215, 234, 235, 316, 317, 319, 324, 386, 837-891, 1130, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України.

2. Правова позиція позивача.

Позивачем Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області надано суду пояснення (вх. № 14180/19 від 06.09.2019 року та вх. № 15560/19 від 07.10.2019 року), в яких позивач зазначає, що заявлені позовні вимоги прокуратури підтримує повністю щодо визнання недійсним договору про спільний обробіток землі від 23.01.2018 року № Г-1 (з наступними змінами) з підстав, наведених у позовній заяві.

Стосовно зобов`язання ФОП Кравченка О.В. повернути у розпорядження держави в особі Головного управління з правом постійного користування ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)" земельну ділянку площею 82,13 га зазначає, що матеріали справи не містять інформації про те, що земельна ділянка вибула з розпорядження держави та з постійного користування ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)".

3. Правова позиція (заперечення) відповідача ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)".

У відзиві на позовну заяву (вх. № 17057/19 від 05.11.2019 року) відповідач зазначив, що позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Судом встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб (ч. 4 ст. 191 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

4. Правова позиція (заперечення) відповідача ФОП Кравченка Олександра Владленовича.

Відповідач ФОП Кравченко О.В. не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Серії ЯЯ № 080012 від 20.07.2004 Підприємству Ольшанської виправної колонії №53 управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Миколаївській області надано у постійне користування земельну ділянку площею 84,87 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована в межах території Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області. Земельну ділянку надано для ведення підсобного сільського господарства (арк. 57-58).

Відповідно до наказу № 3486/5 від 06.12.2016 року «Про перейменування та затвердження статуту Державного підприємства «Підприємство Ольшанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (№53)» у новій редакції» перейменовано Державне підприємство «Підприємство Ольшанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (№53)» (ідентифікаційний код 08680520) у Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)». Затверджено Статут (арк. 198).

Відповідно до п. 1.1 Статуту (нова редакція) ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)", затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3486/5 від 06.12.2016 року (арк. 44-56), ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)", засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

Відповідно до п. 1.2 Статуту підприємство безпосередньо підпорядковане Міністерству юстиції України, яке здійснює управління ним безпосередньо або через територіальні органи Міністерства юстиції України - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до п. 2.1 Статуту підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

Відповідно до п. 2.4 Статуту основними завданнями підприємства є залучення засуджених, які вибувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

Відповідно до п. 4.1 Статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Відповідно до п. 4.14 Статуту підприємство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності згідно із законодавством України.

23.01.2018 року між ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)» (Сторона - 1) та ФОП Кравченко Олександром Владленовичем (Сторона - 2) укладено Договір № Г-1 про спільний обробіток землі (арк. 26-28),

Відповідно до п. 4.1 Договору договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2020 року.

Відповідно до п. 4.3 Договору після спливу терміну дії договору, зазначеного у п. 4.1, за умови сумлінного виконання обов`язків, визначених цим договором, Сторона -2 має переважне право на укладення договору про спільний обробіток землі.

До договору між сторонами було складено додаток 1 «Графік проведення розрахунків, розподіл прибутку від спільної діяльності на 2018 рік» (арк. 29).

Крім того, між сторонами було укладено Додаткову угоду про внесення змін до договору № 1/Г-14 від 21.05.2018 року та Додаткову угоду № Г-1 від 01.04.2019 року (арк. 31-32).

Договір, додаток та додаткові угоди підписані та скріплені печатками сторін.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно п. 1.1 Договору Сторона -1 зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення єдиної мети - спільного обробітку земельної ділянки ріллі площею 82,13 га, що знаходиться вкористуванні Сторони-1, на правах постійного користування, згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080012 від 20.07.2004, розташованої на території Ольшанської селищної ради, під вирощування та збір урожаю (сільськогосподарських культур) на земельній ділянці, отримання прибутку, для забезпечення підсобного господарства Сторони-1 та залучення засуджених до суспільно корисної праці в порядку та умовах, визначених цим договором.

Відповідно п. 1.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.05.2018 року) Сторона -1 зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи та без об`єднання вкладів учасників для досягнення спільної мети - оброблення земельної ділянки ріллі площею 82,13 га, що знаходиться вкористуванні Сторони-1, на правах постійного користування, розташованої на території Ольшанської селищної ради, під вирощування та збір урожаю на земельній ділянці, з метою вирощування сільськогосподарських культур для забезпечення підсобного господарства Сторони-1 та залучення засуджених до суспільно корисної праці в порядку та умовах, визначеними цим договором.

Відповідно до 1.2 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.05.2018 року) для досягнення цілей за даним договором Сторона-1 зобов`язується надати право доступу до земельної ділянки площею 82,13 га, розташованої на території Ольшанської селищної ради для здійснення її спільного обробітку (проведення на ній сільськогосподарських робіт).

Відповідно до п. 1.3 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.05.2018 року) земельна ділянка, яка надається до спільного обробітку, є державною власністю, знаходиться на праві постійного користування Сторони-1 та підлягає використанню за призначенням згідно з земельним законодавством України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1.4 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.05.2018 року) земельна ділянка не підлягає вилученню, її статус не змінюється на весь період дії договору.

Відповідно до п. 1.5 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.05.2018 року) ведення спільних справ за договором з метою досягнення спільної мети здійснюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 1.6 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.05.2018 року) грошові кошти та майно Сторін у спільній власності не перебувають.

Відповідно до п. 2.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.05.2018 року) Сторона-1 забезпечує трудову участь засуджених відповідно до чинного законодавства для досягнення спільної мети, зокрема у здійсненні підготовки ґрунту, посіву та збору врожаю, надання автомобільної та сільськогосподарської техніки для обробітку земельної ділянки.

Відповідно до п. 2.2 Договору Сторона 1 зобов`язується забезпечити належне технічне обслуговування техніки на власному виробництві, за умови сплати Стороною 2 вартості технічного обслуговування згідно актів виконаних робіт.

Відповідно до п. 2.3 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.05.2018 року) залучення засуджених для ведення робіт за вказаним договором здійснюється на підставі договору, який укладають сторони на умовах та згідно діючого законодавства України з метою залучення засуджених до суспільно корисної праці.

Відповідно до п. 2.4 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.05.2018 року) Сторона-2 зобов`язується надати послуги, які полягають у здійсненні підготовки ґрунту, посіву, посів з обов`язковим внесенням мінеральних добрив, культивації, збору врожаю, внесенню пестицидів, здійснення сівозміни та інше, майно та грошові кошти, у розмірах необхідних для обробітку земельної ділянки, яка підлягає спільному обробітку. По закінченню терміну дії договору, Сторна-2 зобов`язується провести весь агротехнічний комплекс робіт по підготовці ґрунту для посіву.

Відповідно до п. 2.6 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.05.2018 року) Сторони під час відображення операцій із спільної діяльності в бухгалтерському обліку та розкриттю відповідної інформації у фінансовій звітності керуються «Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку спільної діяльності без створення юридичної особи, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 1873 від 30.12.2011 року, зі змінами».

Відповідно до п. 3.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.05.2018 року) результатом спільного обробітку землі згідно договору є вирощена сільськогосподарська продукція. Доходи, що отримуються в результаті спільної діяльності, використовуються в першу чергу на відшкодування матеріальних витрат, пов`язаних із веденням спільної діяльності (закупівля насіння, добрив, паливних матеріалів, оплата праці та інші види витрат).

Відповідно до п. 3.2 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.05.2018 року) підведення підсумків спільної діяльності та розподіл чистого прибутку між сторонами за результатами спільної діяльності здійснюється на підставі окремого балансу, який складається за узгодженням сторін.

Судом встановлено, що:

- на виконання умов договору відповідачем ФОП Кравченко О.В. сплачено відповідачу ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)" грошові кошти в розмірі 82 260, 00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером № 17 від 26.06.2019 року (арк. 33);

- відповідно до інформації ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)», викладеної в адресованих прокуратурі листах № 53/10-25 від 12.03.2019 року та № 53/10-49 від 03.07.2019 року:

1) відповідно до укладеного договору ДП "Підприємство ДКВС (№ 53)" до спільного обробітку земельної ділянки не залучалось;

2) оброблення земельної ділянки за договором про спільний обробіток землі від 23.01.2018 року здійснювалось технікою Сторони-2, за її рахунок, з використанням усього комплексу агротехнічних робіт, а саме: підготовка грунту, посів, культивація, збір врожаю;

3) сторони мали намір здійснювати технічне обслуговування техніки на виробництві Сторони 1, але Сторона 2 не зверталась і обслуговування не здійснювалось;

4) сільськогосподарська техніка в робочому стані на підприємстві відсутня;

5) на балансі підприємства сільськогосподарська техніка відсутня і підприємством не придбавалась;

4) засуджені в порядку і на умовах визначених договором трудової участі не приймали.

5) за умовами договору Стороною-2 була сплачена гарантована частка спільної діяльності Стороні-1 у грошовій формі в розмірі 164 260, 00 грн.;

6) реальних звітів про об`єми вкладень (підготовки грунту, посіву, внесення мінеральних добрив, культивації, збору врожаю, використання техніки, паливо тощо), об`єми зібраного врожаю (вид сільськогосподарських культур, вага тощо) у підприємства немає;

7) акти про результати спільної діяльності чи будь-які інші документи про вкладення сторін у спільний обробіток, розподіл результатів спільної діяльності у підприємства відсутні (арк. 59-60).

Зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків згідно з частиною другою наведеної статті.

Правовідносини відповідачів у цій справі виникли з договору, який просить визнати недійсним прокурор в особі позивача з тих підстав, що цей договір за своєю правовою природою не є договором про спільну діяльність, а є договором оренди землі, оскільки за його умовами право, передбачене ч. 1 ст. 95 ЗК України, використовується не землекористувачем, тому цей правочин вчинений з метою приховання іншого правочину (удаваний правочин).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З наведеного слідує, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (постанова ВС від 17.01.2019 у справі № 923/241/18).

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

При цьому за договором простого товариства, за ч. 1 ст. 1132 ЦК України, сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до ст. 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Однією з кваліфікуючих ознак договору про спільну діяльність є здійснення його сторонами спільно певної діяльності для досягнення спільної обумовленої мети, що може здійснюватись як за об`єднання вкладів учасників, так і без об`єднання їх вкладів (постанова ВС від 21.05.2019 року по справі № 925/550/18).

Зі змісту ст. 1130, 1131 ЦК України вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність договір оренди землі укладається на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої сторони (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до п. "а" ч. 2 ст. 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Відповідно до ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Дане положення встановлює виняток із загального правила, передбаченого ч. 2 ст. 189 ЦК України, відповідно до якої продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Судом встановлено, що предмет оспорюваного договору про спільну діяльність, укладеного між відповідачами, викладений п. 1.1 договору наступним чином: "з метою спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення єдиної мети - спільного обробітку земельної ділянки ріллі площею 82,13 га, що знаходиться вкористуванні ДП "Підприємства ДКВС України № 53".

В подальшому додатковою угодою від 21.05.2018 року сторони внесли зміни до договору, виклавши п. 1.1 договору наступним чином: "спільно діяти без створення юридичної особи та без об`єднання вкладів учасників для досягнення спільної мети - оброблення земельної ділянки ріллі площею 82,13 га, що знаходиться вкористуванні ДП "Підприємства ДКВС України № 53, на правах постійного користування.

Умовами договору передбачено обов`язок відповідача ДП "Підприємства ДКВС України № 53" надати право доступу до земельної ділянки площею 82,13 га, розташованої на території Ольшанської селищної ради для здійснення її спільного обробітку (проведення на ній сільськогосподарських робіт) (п. 1.2 договору в редакції додаткової угоди від 21.05.2018 року).

Фактично, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ДП "Підприємство ДКВС України № 53" передав відповідачу ФОП Кравченко О. В. у платне користування земельну ділянку, не приймаючи ніякої участі в її обробітку, натомість отримуючи плату в грошових коштах, що підтверджується наявними в справі доказами, про які судом зазначено вище.

Отже, в суду відсутні правові підстави для тверджень, що за укладеним між сторонами договором про спільну діяльність передача права користування земельною ділянкою, яка перебуває у відповідача ДП "Підприємство ДКВС України № 53" на праві постійного користування, здійснювалась саме як вклад у спільну діяльність за договором (на момент укладення договору).

Питання користування земельними ділянками є предметом регулювання спеціальних норм законодавства: ЗК України, Закону України "Про оренду землі".

Проаналізувавши умови укладеного між відповідачами оспорюваного договору, суд дійшов висновку, що проведення відповідачем ФОП Кравченко О. В. відповідачу ДП "Підприємство ДКВС України (№ 53)" оплати грошовими коштами по договору є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою для, в даному випадку, вирощування сільськогосподарської продукції.

Відповідач ДП "Підприємство ДКВС України (№ 53)" зобов`язався за умовами договору надати доступ до земельної ділянки відповідачу ФОП Кравченко О.В., тобто фактично надав земельну ділянку у користування.

Тобто, за умовами договору вирощування та збір урожаю (сільськогосподарських культур) здійснюється тільки відповідачем ФОП Кравченко О. В. без участі відповідача ДП "Підприємство ДКВС України (№ 53)". Сільськогосподарська продукція не розподіляється між відповідачами. Відповідач ДП "Підприємство ДКВС України (№ 53)" лише отримує грошові кошти у розмірі, визначеному цим договором (додаткова угода від 01.04.2019 року).

Отже, між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються.

Суд дійшов висновку, що умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

Відсутність підписаного між сторонами договору акту приймання-передачі земельної ділянки необхідно розцінювати як неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки, яке і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки (постанова ВС від 17.01.2019 року № 923/241/18).

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Як вказано вище, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17.

Отже, встановивши, що спільної діяльності за договором про спільний обробіток земельної ділянки від 23.01.2018 № Г-1 не велося, а відбувалось платне користування відповідачем ФОП Кравченко О. В. земельною ділянкою, наданою відповідачем ДП "Підприємство ДКВС України (№ 53)" у користування для отримання прибутку, суд дійшов висновку, що до оспорюваного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

Так, відносини пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди, якого в даному випадку сторонами дотримано не було.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору про спільний обробіток землі, укладений між сторонами, який в силу ст. 235 ЦК України є удаваним правочином.

Оспорюваний договір не є договором спільної діяльності, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам ЦК України, ЗК України, Закону України «Про оренду землі» та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним.

За оспорюваним договором відбулось розпорядження земельною ділянкою неповноважним суб`єктом, договір не відповідає вимогам законодавства, а саме ст. 92, 93, 96 ЗК України, ст. 1130-1132 ЦК України, а також не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність на підставі ч. 1, 2, 5 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Враховуючи те, що відповідач ДП «ПДКВС (№ 53)», не будучи власником спірної земельної ділянки та не маючи права розпоряджатися нею, за оспорюваним договором передав у користування відповідачу ФОП Кравченко О.В. земельну ділянку державної власності, то договір підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи, що в силу положень ч. 2 ст. 235 ЦК України відносини сторін, які вчинили удаваний правочин, регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, а в спірному випадку відповідачі фактично уклали договір оренди земельної ділянки, яка фактично була надана у користування відповідачу ФОП Кравченко О. В., суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність похідної позовної вимоги про зобов`язання відповідача ФОП Кравченко О. В. повернути земельну ділянку. Оскільки земельна ділянка належить до земель державної власності, то прокуратурою правильно зазначено про повернення земельної ділянки у розпорядження держави в особі позивача Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області з правом постійного користування Державним підприємством "Підприємство ДКВС України (№ 53)".

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Судовий збір за вимогу немайнового характеру про визнання недійсним договору відповідно до ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України слід відшкодувати прокуратурі з відповідачів в рівних частинах по 960, 50 грн.

Судовий збір в сумі 1921 грн. за вимогу майнового характеру про повернення земельної ділянки слід відшкодувати прокуратурі з відповідача ФОП Кравченко О.В.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про спільний обробіток землі № Г-1 від 23.01.2018 року з додатками та додатковими угодами від 21.05.2018 року та від 01.04.2019 року, укладений між Державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)", вул. Промислова, 1, смт Ольшанське, Миколаївський район, Миколаївська область, 57113 (код ЄДРПОУ 08680520) та Фізичною особою-підприємцем Кравченко Олександром Владленовичем, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

3. Зобов`язати відповідача Фізичну особу-підприємця Кравченка Олександра Владленовича, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути у розпорядження держави в особі позивача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 (код ЄДРПОУ 39825404) з правом постійного користування Державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)", вул. Промислова, 1, смт Ольшанське, Миколаївський район, Миколаївська область, 57113 (код ЄДРПОУ 08680520) земельну ділянку площею 82,13 га, яка розташована в межах Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та використовується фізичною особою-підприємцем на підставі договору № Г-1 про спільний обробіток землі від 23.01.2018 року.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Стягнути з відповідача Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№53)", вул. Промислова, 1, смт Ольшанське, Миколаївський район, Миколаївська область, 57113 (код ЄДРПОУ 08680520) на користь Прокуратури Миколаївської області, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030 (р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172):

- 960, 50 грн. (дев`ятсот шістдесят грн. 50 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

6. Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Кравченко Олександра Владленовича, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Миколаївської області, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030 (р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172):

- 2 881, 50 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна грн. 50 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

7. Накази видати прокуратурі після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено 16.12.2019 року.

Суддя Е.М. Олейняш