Рішення № 86529825, 21.12.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.12.2019Справа № 910/14552/19Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина А3306) (61058, м.Харків, вул.Культури, 5, код ЄДРПОУ 07931813)

до Військової частини 2260 Національної Гвардії України (01133, м.Київ, вул.Є.Коновальця, буд. 34, код ЄДРПОУ 14323600)

про стягнення 11020,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина А3306) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Військової частини 2260 Національної Гвардії України 11 020,08 грн фактично понесених витрат на лікування військовослужбовця відповідача у 2015 році.

Позовні вимоги мотивовані, тим, що всупереч положень постанови КМУ від 18.10.1999 №1923 «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями», якою передбачено здійснення оплати вартості наданих медичних послуг військовослужбовцям інших силових структур, відповідач не відшкодував фактично понесені позивачем витрати на лікування військовослужбовця під час проведення АТО на території Луганської та Донецької областей. Вказані порушення щодо недоотримання фінансових ресурсів за безпідставне надання військовослужбовцям інших міністерств та відомств виявлені на підставі аудиторського звіту від 03.12.2016 року за № 234/1/31/18 "Про результати внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності та аудиту відповідної військової частини А3306 за період з 01.01.2015 року по 01.11.2016 року".

Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.10.2019 прийняв позов до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надав учасникам справи строк для реалізації процесуальних прав.

Суд ухвалою від 05.12.2019 виправив допущену у тексі ухвали від 22.10.2019 у справі № 910/14552/19 описку, вірно вказавши адресу позивача.

Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, позивач отримав ухвалу суду 28.10.2019 (м.Харків), відповідач - 29.10.2019.

13.12.2019 через канцелярію суду представник відповідача подав заяву про закриття провадження у справі з огляду на той факт, що зазначений позивачем військовослужбовець, відшкодування наданих якому медичних послуг є предметом розгляду даної справи, службу у військовій частині відповідача станом на 02.12.2019 не проходить та не проходив, тому ВЧ 2260 не є належним відповідачем у справі.

Також 13.12.2019 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

В ухвалі Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі № 910/14552/19 було встановлено відповідачу у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали надати відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 165 ГПК України.

Як вже зазначав суд, ухвала від 22.10.2019 була вручена уповноваженому представнику відповідача 29.10.2019, отже, останній зобов`язаний був подати відзив на позов у строк по 13.11.2019 включно.

Однак, відповідач подав через канцелярію суду відзив на позов лише 13.12.2019, тобто, з порушенням встановленого процесуального строку, при цьому, жодних клопотань у порядку ст. 119 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не заявлено.

Стаття 118 Господарського процесуального кодексу України, визначає, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що поданий відповідачем відзив на позов підлягає залишенню без розгляду, викладені у ньому доводи не приймаються судом.

Згідно положень ч.9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши заяву відповідача про закриття провадження у справі за наведеними ним доводами щодо неналежності відповідача з огляду на не проходження зазначеного військовослужбовця військової служби у відповідача, суд залишає вказану заяву без задоволення у зв`язку із недоведеністю та необґрунтованістю підстав в розумінні ст. 231 ГПК України для закриття провадження у справі, заміна є неналежного відповідача відповідно до ст.48 ГПК України здійснюється за клопотанням позивача без закриття провадження у справі, таке клопотання у даній справі позивачем, у т.ч. у встановлені строки до суду не подавалось.

Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, суд, враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, визначений процесуальний строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, вбачає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до копії медичної картки стаціонарного хворого №3277, на лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (військова частина А3306) у період з 27.02.2015 по 12.03.2015 перебував ОСОБА_1 , місце служби - Військова частина 260 Національної гвардії України (військовий квиток серія НОМЕР_1 ).

Згідно розрахунків витрат на лікування, обстеження та харчування хворого загальна сума витрат 11020,08 грн.

Згідно відомості витрат за перебування на лікуванні військовослужбовців військової частини 2260 Нацгвардії України, які знаходились у 2015 році, понесені витрати на надання медичної допомоги зазначеному військовослужбовцю склали 11020,08 грн.

У відповідності до аудиторського звіту №234/1/31/18 від 03.12.2016 Міністерства оборони України Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту про результати внутрішнього фінансового аудиту фінансово - господарської діяльності та аудиту відповідності у Військово - медичному клінічному центрі Північного регіону (м. Харків) виявлено недоотримання фінансових ресурсів внаслідок безпідставного надання послуг військовослужбовцям інших міністерств та відомств на загальну суму 384108 грн 20 коп за період з 01.01.2015 року по 01.11.2016 рік.

Згідно рахунків - фактур № 17 від 27.01.2017 та № 18 від 27.01.2017, вартість надання послуг на медичне лікування військовослужбовців становить 10590,48 грн, вартість послуг за лікувальне харчування військовослужбовців згідно відомості витрат складає 429,60 коп., в яких постачальником вказано Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина А3306), а платником Військова частина 2260.

Позивачем на адресу відповідача було направлено запит від 11.03.2019 №970 з проханням здійснити оплату наданих медичних послуг військовослужбовцям відповідача, згідно відомості на суму 11020,08 грн.

У відповідь на вказану вимогу відповідач повідомив, що у листі № 605 від 28.03.2019, що старший солдат ОСОБА_1 не проходив у 2015-2018 роках військову службу у ВЧ 2260 Національної гвардії України та не проходить військову службу на даний час.

Посилаючи на вказані обставини та безпідставне надання військовослужбовцям інших міністерств та відомств відповідно до аудиторського звіту від 03.12.2016 року за № 234/1/31/18 "Про результати внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності та аудиту відповідної військової частини А3306 за період з 01.01.2015 року по 01.11.2016 року", порушення положень постанови КМУ від 18.10.1999 №1923 «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями», позивач просить стягнути суму витрат 11020,08 грн у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999р. №1923 (надалі - Порядок), цей Порядок визначає механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами (далі - медична допомога) осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших військових формувань, Держспецтрансслужби, у тому числі курсантів і слухачів військово-навчальних закладів (далі - військовослужбовці) у військово-медичних закладах інших військових формувань та надання установами, закладами і підрозділами державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, СБУ, Головного управління Національної гвардії, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування (далі - центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування) послуг щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що Центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, призначаються посадові особи - розпорядники кредитів, уповноважені здійснювати розрахунки за надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань. Ці посадові особи затверджують списки осіб, уповноважених видавати направлення для надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань. Списки посадових осіб, уповноважених здійснювати розрахунки за надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань, а також уповноважених видавати направлення для надання медичної допомоги, подаються центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, військово-медичні заклади яких надаватимуть медичну допомогу, і цим військово-медичним закладам.

Згідно з пунктом 5 Порядку, надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги.

У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги.

До матеріалів справи долучена копія направлення від 27.02.2015 про стаціонар-госпіталізацію старшого солдата ВЧ 2260 ОСОБА_1 до ВЧ А3306, підписана лікарем.

Проте за стверджуваннями відповідача та довідкою № 1230 від 03.12.2019 військовослужбовець ОСОБА_1 не проходив службу у ВЧ 2206.

За відсутності інших доказів, саме лише зазначення у медичній картці № 3227 номера посвідчення № НОМЕР_1 та військової частини ВЧ 2260 не є достеменним фактом.

Крім того, в матеріалах справи відсутні та суду не надано висновків про необхідні види і обсяги медичної допомоги вказаній особі.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що рахунки на оплату медичної допомоги протягом п`яти днів після її надання надсилаються до органу військового управління (військової частини) військового формування, уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату. Вартість медичних послуг, які надаються військовослужбовцям інших військових формувань, встановлюється наказами керівників військово-медичних закладів, які надають ці послуги, у розмірі фактичних витрат на придбання медикаментів і перев`язувальних матеріалів, продуктів харчування та витрат на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, що визначаються відповідно до законодавства, яке регулює здійснення розрахунків зазначених витрат виробництва продукції (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 7 Порядку відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань здійснюється у 10-денний термін з дня надходження рахунків від військово-медичних закладів, в яких надавалася медична допомога. Копії платіжних доручень після здійснення оплати за надану медичну допомогу надсилаються на адресу військово-медичного закладу.

Матеріали справи не містять та суду не надано доказів надіслання рахунків у визначені пунктом 5 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями строки будь-якими засобами зв`язку.

При цьому суд наголошує, що згідно положень пункту 6 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999р. №1923, саме рахунок на оплату є підставою для відшкодування витрат на надання медичної допомоги згідно положень пункту 7 даного Порядку, і факт його отримання має значення для настання строку виконання зобов`язання.

Посилання позивача у позовній заяві на те, що рахунки № 17, 18 щодо оплати наданих медичних послуг на суму 11020,08 грн були направлені відповідачу не підтверджено матеріалами справи, натомість з наданих документів вбачається, що їх направлення здійснено лише разом з позовною заявою - 16.10.2019.

У позовній заяві позивач зазначив, що Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина АЗ306) є бюджетною установою, повністю фінансується за рахунок Державного бюджету України, факт недоотримання фінансових ресурсів підтверджено звітом Північно-Східним територіальним управлінням внутрішнього аудиту 03.12.2016.

З матеріалів справи вбачається, що Північно-Східним територіальним управлінням внутрішнього аудиту 03.12.2016р. було проведено перевірку внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності позивача, за результатами якої складено аудиторський звіт № 234/1/31/18 про результати внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності та аудиту відповідності військової частини А3306 за період з 01.01.2015р. по 01.11.2016р. та встановлено недоотримання фінансових ресурсів внаслідок безпідставного надання послуг військовослужбовцям інших міністерств та відомств.

Проте, згідно положень статті 7 Закону України «Про аудиторську діяльність», який був чинним на момент проведення перевірки, аудиторський висновок це документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні. Вказаний Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації.

Згідно змісту наведеного аудиторського висновку, у ньому наявні загальні посилання на недоотримання фінансових ресурсів внаслідок безпідставного надання послуг військовослужбовцям інших міністерств та відомств на загальну суму 384108,20грн., в той час як предметом заявленого позову є вимоги до військової частини 2206 на загальну суму 11020,08грн., конкретні відомості щодо якої у звіті відсутні.

Таким чином, наданий аудиторський звіт не є належним доказом у справі щодо наявності у відповідача зобов`язання відшкодувати заявлену суму витрат.

Будь-яких інших доказів надання медичної допомоги військовослужбовцю, що проходив війську службу у відповідача на заявлену суму, підстав виникнення у відповідача обов`язку щодо її відшкодування матеріали справи не місять та суду не надано.

Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, саме на Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина А3306) як позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач належними та допустимими доказами не довів суду підстав та обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позову повністю у зв`язку із безпідставністю та недоведеністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Суддя О.М.Ярмак