Рішення № 86529681, 11.12.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2019Справа № 910/12661/19Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Бородині В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі"

вул. Комерційна, буд. 8, м. Краматорськ, Донецька область, 84302

до Державного підприємства "Енергоринок"

вул. С. Петлюри, буд. 27, м. Київ, 01032

про визнання договору недійсним

За участі представників учасників справи згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

16.09.2019 Акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі електромережі" (надалі - позивач, заявник) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом Державного підприємства "Енергоринок" (надалі - відповідач) про визнання договору №11296/01 від 12.06.2015 недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що 12.06.2015 між Акціонерним товариством "ДТЕК Донецькі електромережі" та Державним підприємством "Енергоринок" було укладено договір купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії №11296/01, який не був спрямований на настання реальних правових наслідків, а також на ту обставину, що положення укладеного між сторонами договору суперечать нормам діючого законодавства.

16.09.2019 разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову.

18.09.2019 представником позивача подано заяву про уточнення заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник вказував, що внаслідок неправомірних дій відповідача існує реальна загроза порушення прав позивача і ускладнення або неможливість в подальшому виконати рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а також посилається на особливості правовідносин у галузі електроенергетики, зокрема, тих, що склалися між AT «ДТЕК Донецькі електромережі» (як Оператором системи розподілу (ОСР)) та ДП «Енергоринок».

Заявником у заяві про забезпечення позову вказується, що Господарським судом Донецької області були винесені рішення у справах за позовами ДП «Енергоринок» до AT «ДТЕК Донецькі електромережі» про стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії №11296/01 від 12.06.2015, а саме: №№905/1563/16, 905/453/17, 905/2882/17 щодо стягнення заборгованості за різницю перетоків електричної енергії, куплену AT «ДТЕК Донецькі електромережі» в ДП «Енергоринок». На примусове виконання зазначених рішень господарським судом Донецької області було видано накази, які знаходяться на виконанні в органах Державної виконавчої служби.

Таким чином, за твердженням заявника, судовими рішеннями встановлено факт того, що AT «ДТЕК Донецькі електромережі» не мало змоги сплачувати за Договором з самого його укладення, оскільки законодавцем так і не було врегульовано питання джерел отримання енергопостачальником коштів, якими він мав розраховуватись з оптовим постачальником за даним Договором. Відповідний висновок було зроблено Донецьким окружним апеляційним судом у постанові від 01.02.2017 по справі № 805/2451/16-а.

Як вказано заявником, наразі, в результаті реформування Оптового ринку електричної енергії з 01.07.2019 ДП «Енергоринок», який раніше був Оптовим постачальником електроенергії, більше не виконує ці функції.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову AT «ДТЕК Донецькі електромережі» вказує на ту обставину, що на сьогоднішній день, не просто не існує жодних відносин між AT «ДТЕК Донецькі електромережі» та ДП «Енергоринок» як суб`єктами господарювання, але й не буде існувати їх в майбутньому.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.09.2019 по справі № 910/12661/19, заяву AT «ДТЕК Донецькі електромережі» про забезпечення позову задоволено повністю.

Суд, дослідивши позовну заяву з доданими до неї матеріалами, встановив, що позовна заява та подані матеріали відповідають вимогам процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, переліку документів, що додаються до позовної заяви, та надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів іншим учасникам судового процесу відповідає вимогам, встановленим статтями 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, підстави для залишення її без руху, повернення або відмови у відкритті провадження у справі, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, відсутні.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 відкрито провадження у справі № 910/12546/19 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.10.2019; встановлено сторонам строки на подання надання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

В підготовче судове засідання 23.10.2019 прибули представники сторін, надали документи зазначені судом в Ухвалі від 24.09.2019 про відкриття провадження у справі.

В відзиві від 11.10.2019 № 01/22 - 17694 на позовну заяву АТ «ДТЕК Донецькі електромережі», ДП «Енергоринок» також було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Суд заслухавши представників сторін та дослідивши надані документи вирішив відкласти підготовче засідання. В подальшому судом також здійснювалось відкладення судових засідань.

Під час судового засідання, призначеного на 11.12.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення. Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову та просив суд відмовити в його задоволенні, клопотав про застосування строку позовної давності.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, у судовому засіданні 11.12.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає, що, у відповідності до Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» допускається можливість визнання недійсним припиненого договору. Так, в абзацах 9, 10 підпункту 2.6 пункту 2 вказаної постанови передбачено, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

У відповідності до ст. 361 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з пояснень Позивача та підтверджується матеріалами справи, одним з доказів у даній справі є лист Донецької торгівельно-промислової палати від 27.06.2019р. №189/01.07-16-5, у якому зазначено:

«Визначити код по УКТ ЗЕД (різниці перетоків електричної енергії) не виявилося можливим, так як відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) в редакції товарної номенклатури Митного тарифу України, затвердженого Законом України від 19.09.2013г. №584-VII, а також в Основних Правилах Інтерпретації та класифікації товарів і допоміжному матеріалі «Пояснення до КК ТВЕД» визначення «різниця перетоків електроенергії" не знайдено.

Крім того, за результатами проведеного експертами дослідження нормативних та законодавчих документів, а саме Постанов НКРЕКУ №№ 307,309,310,311,312 від 14.03.2018г., Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2018г. (Зі змінами) встановлено, що визначення «різниця перетоків електроенергії» не значиться »...

Нормами діючого законодавства передбачено, що строк позовної давності починається з моменту, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто з моменту отримання АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» листа-відповіді від Донецької Торгівельно-промислової палати від 27.06.2019 №189/01.07-16-5, що був отриманий представником АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» 27.06.2019, оскільки саме у цей момент Позивач дізнався про те, що договір укладений на закупівлю товару, який відсутній в УК ТВЄД.

Тому суд вважає, що відлік строків позовної давності в даному спорі розпочався, не з моменту укладення Договору, як зазначає Відповідач, а з 28.06.2019 (наступного дня після отримання Позивачем листа від 27.06.2019 №189/01.07-16-5) та на момент подання позовної заяви пропущений не був.

Щодо суті правовідносин, суд зазначає, що пунктом 5 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що засади організації та експлуатації енергосистеми визначаються законами України.

Таким законом, на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин, був Закон України "Про електроенергетику".

Відповідно до статті 15 Закону України "Про електроенергетику" купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких перевищують граничні показники (крім випадків, передбачених цим Законом), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється.

Відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" розрахунки за електричну енергію на оптовому ринку електричної енергії України здійснюються шляхом перерахування коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників електроенергії на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії. Кошти з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії розподіляються між виробниками електроенергії та іншими учасниками ринку за алгоритмом, встановленим НКРЕ.

Частиною 12 ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що у кожному розрахунковому періоді (місяці) забезпечується оплата вартості електричної енергії та послуг, закуплених у цьому періоді оптовим постачальником електричної енергії, у рівному відсотку кожній енергогенеруючій компанії (за винятком суб`єктів господарювання, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - мікро-, міні- та малим гідроелектростанціям) та підприємству, яке здійснює централізоване диспетчерське управління об`єднаною енергетичною системою України і передачу електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами. Ця оплата забезпечується з урахуванням остаточних платежів відповідно до договору, на підставі якого створено оптовий ринок електричної енергії.

Конституційний Суд України в Рішенні від 12.02.2002р. N 3-рп/2002 у справі N 1-7/2002 (справа про електроенергетику), зазначив, що електроенергія є специфічним товаром, який виробляється і споживається одночасно, її слід розглядати як спільну власність усіх учасників енергоринку. Кожний з них має право лише на частину прибутку від своєї діяльності з виробництва, розподілу або постачання електроенергії.

Законом України від 07.04.2015р. N 284-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" щодо особливостей регулювання відносин у сфері електроенергетики на території проведення антитерористичної операції", внесено зміни до статті 23 Закону України "Про електроенергетику", відповідно до яких "особливості регулювання правових, економічних та організаційних відносин, пов`язаних з продажем електричної енергії з оптового ринку електричної енергії України на тимчасово окуповану територію та на територію, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, а також відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням, купівлею, продажем і використанням електричної енергії на тимчасово окупованій території та на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної норми закону, 07.05.2015р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від N 263 "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження" (Постанова N 263).

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про електроенергетику», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, було визначено, що особливості регулювання правових, економічних та організаційних відносин, пов`язаних з продажем електричної енергії з оптового ринку електричної енергії України на тимчасово окуповану територію та на територію, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, а також відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням, купівлею, продажем і використанням електричної енергії на тимчасово окупованій території та на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Тобто, законодавчо було визначено (розмежовано) за сферою (територією) здійснення повноважень суб`єктів, що регулюють економічні та організаційні відносини:

- на оптовому ринку електричної енергії України - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП);

- на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - неконтрольована територія, НКТ) - Кабінет Міністрів України (далі - КМУ).

Вказані вище висновки встановлені та повністю підтверджуються Постановою Верховного суду України від 20.06.2018 по справі № 826/13109/16, що була долучена Позивачем до матеріалів справи.

Підпунктами 4 та 5 пункту 8 Постанови № 263 було визначено, що Оптовий постачальник (ДП «Енергоринок») на виконання цієї постанови здійснює, зокрема, купівлю різниці перетоків електричної енергії у точках обліку, визначених Міністерством енергетики та вугільної промисловості, на підставі договорів, укладених з виробниками електричної енергії, що провадять діяльність на неконтрольованій території, та продаж різниці перетоків електричної енергії у точках обліку, визначених Міністерством енергетики та вугільної промисловості, на підставі договорів, укладених з публічним акціонерним товариством "ДТЕК Донецькобленерго" і товариством з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання".

При цьому, по Донецькій області єдиним суб`єктом господарювання, який мав здійснювати купівлю різниці перетоків електроенергії на НКТ, було визначено ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго».

12.06.2015, на виконання вимог Постанови № 263, між Позивачем та Відповідачем було укладено договір купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії № 11296/01 (Договір), відповідно до умов якого ДП «Енергоринок» продає, а АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» купує різницю перетоків електричної енергії, переміщеної з контрольованої території на неконтрольовану територію, та здійснює їх оплату відповідно до умов Договору.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

- Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

- Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 Кодексу.

Суд аналізуючи положення укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору, вбачає порушення загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме:

Відповідно до вимог ЗУ «Про електроенергетику», енергія - це електрична чи теплова енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

В той же час, відповідно до умов оскаржуваного Договору, ДП «Енергоринок» зобов`язалось продавати АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» різницю перетоків електричної енергії, а не саму електричну енергію, як вид товару.

Так в листі від Донецької Торгово-промислової палати від 27.06.2019 № 189/01.07-16-5 зазначено:

«Визначити код по УКТ ЗЕД (різниці перетоків електричної енергії) не виявилося можливим, так як відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) в редакції товарної номенклатури Митного тарифу України, затвердженого Законом України від 19.09.2013г. №584-VII, а також в Основних Правилах Інтерпретації та класифікації товарів і допоміжному матеріалі «Пояснення до КК ТВЕД» визначення «різниця перетоків електроенергії" не знайдено.

Крім того, за результатами проведеного експертами дослідження нормативних та законодавчих документів, а саме Постанов НКРЕКУ №№ 307,309,310,311,312 від 14.03.2018г., Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2018г. (Зі змінами) встановлено, що визначення «різниця перетоків електроенергії» не значиться »...

При розгляді справи суд також враховує, що Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) побудована на основі Гармонізованої системи опису і кодування товарів і Комбінованої номенклатури Європейського Союзу і використовується Митними органами України для класифікації (кодування) товарів при митному оформленні.

Отже, суд погоджується з твердженнями Позивача, що вказані ним в позовній заяві стосовно того, що «різниця перетоків електричної енергії» не є товаром, а тому Договором не визначено, який саме товар Відповідач зобов`язався продавати Позивачу, тобто, Договір не містить одну з істотних його умов - предмет договору.

Крім того, нормами ст. 12 Закону - № 2268-VIII встановлено, що переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзд осіб, переміщення товарів з таких територій здійснюються через контрольні пункти в`їзду-виїзду.

При цьому, після прийняття вказаного Закону Сторонами Договору не було визначено перелік контрольних пунктів в`їзду-виїзду через які повинно було б здійснюватися переміщення такого «специфічного товару», як різниця перетоків електричної енергії, що вчергове підтверджує той факт, що різниця перетоків електричної енергії не є і не може бути визнана товаром, в розумінні норм ст. 14 Податкового кодексу України, де зазначено, що товари - це матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

В цілях оподаткування операцій з переміщення майна та енергії через митний кордон України термін «товари» вживається у значенні, визначеному Митним кодексом України.

В п. 57 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України зазначено, що товари - це будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередач.

Отже, виключно електрична енергія, що переміщується лініями електропередач може бути визнана товаром, а не різниця її перетоків, яка фактично є об`ємом (різницею з від`ємним або позитивним значенням) електричної енергії, який був переміщений саме Відповідачем, як оптовим постачальником електричної енергії на НКТ, в порушення діючих в той час законодавчих вимог.

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що купівля всієї електричної енергії та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України (далі - ОРЕ); функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється; ОРЕ України створюється на підставі договору; у договорі визначаються мета та умови діяльності, права, обов`язки та відповідальність сторін (частини 1, 2, 4 статті 15).

Таким договором був Договір між членами оптового ринку електричної енергії України (ДЧОРЕ), що укладений 15.11.1996, відповідно до п. 1.1 ст. 1 ч. І якого, ДП «Енергоринок» (Відповідач) є оптовим постачальником електроенергії.

Відповідно до п. 2.3.2 ДЧОРЕ обов`язком всіх учасників ОРЕ є укладення двосторонніх договорів купівлі-продажу електричної енергії з ДП «Енергоринок».

На виконання зазначених вимог Закону України "Про електроенергетику" та ДЧОРЕ, між ДП «Енергоринок» та АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» укладено договір купівлі-продажу електричної енергії від 19.08.2008 № 4863/01 (Договір купівлі - продажу), відповідно до умов якого Відповідач продає, а Позивач купує електроенергію в ОРЕ та здійснює її оплату відповідно до умов Договору. Даний Договір регулює порядок купівлі - продажу електричної енергії на КТ.

Тобто, Позивачем та Відповідачем було врегульовано господарські відносини щодо купівлі-продажу електричної енергії на ОРЕ.

При цьому, аналіз наведених норм Закону та ДЧОРЕ додатково підтверджує неможливість та неправомірність укладення Сторонами іншого (додаткового) договору купівлі-продажу, адже це прямо суперечить вимогам законодавства щодо заборони функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні.

Як зазначено в ст. 3 Закону № 2268-VIII державна політика із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях базується на Конституції та законах України, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципах і нормах міжнародного права.

Отже, суд приходить до висновку, що оспорюваний Договір не лише не містить істотної умови - предмету договору, а й фактично є нав`язаною Відповідачем спробою уникнути прямої заборони укладення двох договорів купівлі-продажу електроенергії з одним Електропостачальником.

Відповідно до ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" розрахунки на оптовому ринку електричної енергії здійснюються за допомогою поточних рахунків із спеціальним режимом використання.

Кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на: поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії; поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; поточний рахунок енергопостачальника; поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії.

Відповідно до п. 7 Постанови № 263, розрахунки за продаж різниці перетоків електричної енергії між оптовим постачальником і публічним акціонерним товариством «ДТЕК Донецькобленерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» на неконтрольованій території здійснюються у безготівковій формі через окремі поточні рахунки зазначених суб`єктів господарювання, відкриті в уповноваженому банку, та поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника.

Тобто, згідно з Постановою № 263, фінансування господарської діяльності структурних підрозділів АТ «ДТЕК Донецькі електромережі», які знаходяться на неконтрольованій території, мало здійснюватися за рахунок збору коштів на цій території.

Однак, законодавцем так і не було врегульовано питання джерел отримання енергопостачальником коштів, якими він мав розраховуватись з оптовим постачальником за даним Договором.

Відповідний висновок було зроблено Донецьким окружним апеляційним судом у постанові від 01.02.2017 по справі № 805/2451/16-а, що в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України є підставою для звільнення Позивача від доказування.

Так, Донецьким окружним апеляційним судом було встановлено, що питання здійснення суб`єктами господарювання (в тому числі і позивачем) господарської діяльності на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, на законодавчому рівні залишилось не врегульованим.

Тобто, прийнявши Постанову № 263, Кабінет Міністрів переклав на Відповідача тягар відшкодування збитків держави, пов`язаних з передачею (постачанням) електричної енергії на тимчасово неконтрольовану територію України, шляхом зобов`язання укласти оспорюваний Договір з ДП «Енергоринок» і сплати за товар (різниця перетоків), який не існує, без можливості його подальшої реалізації Позивачем та отримання коштів від його постачання/продажу.

Вказане також підтверджується і нормами ст. 2 Закону № 2268-VIII, де зазначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому укладеним Договором, обов`язок відшкодування збитків від здійснення діяльності з оптового постачання Відповідачем електричної енергії на НКТ, фактично було покладено на Позивача, шляхом зобов`язання його купувати різницю - перетоків електричної енергії та сплачувати за неї власні кошти, що в свою чергу не відповідає принципам і нормам міжнародного права, щодо відшкодування шкоди завданої внаслідок збройної агресії, закріпленим в Статуті Організації Об`єднаних Націй, Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об`єднаних Націй від 24 жовтня 1970 року, Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, Меморандумі про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року.

Відповідно до норм ст. 13 ЗУ «Про електроенергетику» (діючий на момент виникнення правовідносин) діяльність з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії, здійснення функцій гарантованого покупця, здійснення функцій системного оператора, здійснення функцій оператора ринку здійснюється за умови отримання відповідної ліцензії, яка видається національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Ліцензія видається окремо на кожний вид діяльності відповідно до Закону.

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК, може бути визнаний судом недійсним.

У ст. 91 ЦК зазначено, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Відповідно до закону ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов (ст. 14 ГК України, ст. 1 ЗУ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності").

Юридична особа вважається такою, що не має ліцензії, якщо: а) вона не отримала ліцензії; б) ліцензія відкликана відповідним органом; в) закінчився строк дії ліцензії. У випадках, коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, але на момент розгляду спору отримала її, правочин, не має визнаватися недійсним.

Правочини, що передбачені у ст. 227, належать до оспорюваних. Позов про визнання правочину недійсним може бути поданий самою юридичною особою, яка його вчинила, її контрагентами, учасниками (акціонерами) юридичної особи, органами, які здійснюють контроль за діяльністю юридичної особи, іншими заінтересованими особами, права чи законні інтереси яких порушені такими правочинами.

На момент укладення Договору, АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» здійснювало господарську діяльність з передачі та постачання електричної енергії на підставі відповідних ліцензій (копії наявні в матеріалах справи), про що зокрема і зазначено в Преамбулі оскаржуваного Договору.

Що стосується діяльності з передачі та постачання різниці перетоків електричної енергії, Позивач не мав і не отримував ліцензії на ведення такого роду/виду діяльності.

Суд також звертає увагу сторін, що і Відповідач - ДП «Енергоринок» також здійснює свою господарську діяльність на підставі ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії від 18.01.2012 № 579645, а не з продажу різниці перетоків електричної енергії.

Крім того, Наказом № 315 від 28.05.2015, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України визначило перелік точок обліку електроенергії, у яких оптовий постачальник здійснює продаж різниці перетоків електроенергії, на підставі договорів, укладених з АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» і ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання», та у яких оптовий постачальник здійснює купівлю різниці перетоків електроенергії, на підставі договорів, укладених з виробниками електроенергії, що провадять діяльність на неконтрольованій території.

Таким чином, суд дійшов висновку, що держава, в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, зобов`язала двох (зазначених вище) суб`єктів господарювання укласти окремі договори з ДП «Енергоринок», єдиною метою яких фактично була компенсація державі, в особі Відповідача, втрат від оптового постачання електричної енергії з контрольованої на неконтрольовану територію України.

Суд також зазначає, що до прийняття Постанови № 263 Позивач не був єдиним постачальником електричної енергії за регульованим тарифом на території Донецької області, проте на виконання прийнятих підзаконних актів ДП «Енергоринок» було ініційовано внесення змін до всіх двосторонніх договорів купівлі-продажу електричної енергії, укладених Відповідачем з рештою електропостачальників, стосовно виключення із цих договорів точок обліку, розташованих на лінії зіткнення.

Отже, суд погоджується з доводами Позивач - АТ «ДТЕК Донецькі електромережі», що Договір ним було укладено не на підставі свого власного волевиявлення, а на виконання п. 1 Постанови № 263, що зазначено в преамбулі самого Договору.

Крім того, згідно з п. 11.5 Постанови КМУ № 263, Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (ДП «НЕК «Укренерго») здійснює на підставі звернення оптового постачальника заходи щодо часткового або повного припинення різниці перетоків електричної енергії у точках її обліку в порядку, визначеному Міністерством енергетики та вугільної промисловості.

Порядком здійснення заходів щодо часткового або повного припинення різниці перетоків електричної енергії у точках її обліку, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 440 від 10.07.2015 (далі - Наказ № 440), передбачено обов`язкове припинення різниці перетоків електроенергії у випадку неможливості їх оплати Електропостачальником на НКТ (Позивачем).

Факт того, що Позивач не мав змоги сплачувати за Оспорюваним договором з самого його укладення встановлений судовими рішеннями у справах (дані факти суд, вважає такими, що не потребують доведення в силу приписів процесуальних норм):

- № 905/1563/16 за позовом ДП «Енергоринок» до ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» щодо стягнення заборгованості за різницю перетоки електричної енергії, куплену у 2015 році;

- № 905/453/17 за аналогічним позовом щодо заборгованості 2016 року;

- та № 905/2882/17 за аналогічним позовом щодо заборгованості 2017 року.

В п. 3 Порядку було визначено не лише обов`язкове часткове або повне припинення різниці перетоків електричної енергії енергопостачальнику, що провадить діяльність на неконтрольованій території, не маючи змоги її оплачувати, а й встановлено детальний механізм застосовування цього припинення, а саме:

- оптовий постачальник (ДП "Енергоринок") - Відповідач по справі, надсилає звернення ДП «НЕК «Укренерго» щодо часткового або повного припинення різниці перетоків електроенергії енергопостачальнику, що провадить діяльність на неконтрольованій території, із зазначенням дати припинення та величини різниці перетоків, до якої необхідно обмежити енергопостачання енергопостачальнику, що провадить діяльність на неконтрольованій території. До звернення додаються копії погодження центрального органу виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, та попередження про часткове або повне припинення різниці перетоків електричної енергії енергопостачальнику, що провадить діяльність на неконтрольованій території;

- ДП «НЕК «Укренерго» на підставі звернення оптового постачальника (ДП "Енергоринок") здійснює часткове або повне припинення різниці перетоків електричної енергії енергопостачальнику, що провадить діяльність на неконтрольованій території, шляхом: відключень від магістральних і міждержавних електричних мереж відокремленого підрозділу ДП «НЕК «Укренерго» Донбаської електроенергетичної системи на контрольованій території.

Відповідно до наказу № 440 у АТ «ДТЕК Донецькі електромережі», окрім відсутності технічної можливості припинення перетоків електроенергії з КТ на НКТ, були відсутні ще й повноваження на вчинення цих дій, адже єдиним суб`єктом, який міг виконати часткове або повне припинення різниці перетоків електричної енергії енергопостачальнику, що провадить діяльність на неконтрольованій території, є ДП «НЕК «Укренерго» за поданням ДП «Енергоринок» (Відповідач по справі).

Отже, Позивач самостійно не міг відмовитися від Договору, припинити закупівлю сальдо перетоків електроенергії на НКТ, адже дану функцію по закупівлі на нього поклала Держава, причому, як зазначалося вище, такий обов`язок транзитера не був законодавчо ані фінансово забезпечений (відсутній механізм збору коштів за поставлену електроенергію на НКТ), ані компенсований (відсутній порядок компенсації).

Згідно з ст. 41 Конституції України та ч. 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Крім того, за договором купівлі-продажу оплата майна (товару), за загальним правилом, здійснюється після передання товару продавцем покупцеві (частина перша статті 655, частина перша статті 692 Цивільного кодексу України), тобто покупець сплачує грошову суму після того, як отримає товар.

При цьому, відповідно до п. 2.1. оскаржуваного Договору, ДП «Енергоринок» зобов`язано продавати, а АТ «Донецькі електромережі» купувати різницю перетоків електричної енергії, переміщеної з контрольованої території на неконтрольовану, та здійснювати її оплату.

Додатками оскаржуваного Договору затверджено також і форми Актів приймання - передачі, купівлі - продажу різниці перетоків електричної енергії.

Суд дослідивши умови оскаржуваного Договору приходить до висновку, що його предметом є купівля-продаж не електричної енергії, як виду товару, а різниці її перетоків, отже покладення на Позивача, згідно умов оскаржуваного Договору, обов`язку сплачувати за неіснуючий «товар», який він при тому ніколи не отримував, є порушенням норм ст. 41 Конституції України та ч. 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, адже фактично призводить до порушення права Позивача на володіння коштами отриманими Позивачем від здійснення ліцензованої діяльності на контрольованій території.

Крім того, Договір не був спрямований на настання наслідків, що обумовлені ним, оскільки ДП «Енергоринок» - Відповідач продавав Позивачу електричну енергію не, як специфічний вид товару, а тільки, як різницю його перетоків.

Отже суд приходить до висновку, що за своєю правовою природою оскаржуваний Договір не був договором купівлі - продажу, адже встановлював тільки порядок технічного обліку електричної енергії, що переміщувалась ДП «Енергоринок» з ОРЕ (КТ) на НКТ, вказане також підтверджується умовами п. 2.1, розділів 3 та 4 оскаржуваного Договору.

Таким чином, Договір не міг мати реальних правових наслідків, ані у вигляді отримання Позивачем визначеного цим Договором «товару», ані у вигляді подальшого постачання чи продажу Позивачем отриманого «товару» на умовах визначених спірним Договором.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання, при цьому, згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

За приписами п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі постанова Пленуму № 9) відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Положеннями п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі постанова Пленуму № 11) встановлено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Аналіз згаданих положень свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин за приписами ч. 3 ст. 215 ЦК України може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, з вищенаведеного можна зробити висновок, що договір купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії № 11296/01 від 12.06.2015 є таким, що укладений з недодержанням вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а тому відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, має бути визнаним недійсним.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості заперечень відповідача проти позовних вимог та необхідності задоволення позову.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч обов`язку з доказування, відповідачем належних та допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання своїх обов`язків за договором оренди нежитлового приміщення від 01.07.2015 в частині оплати за користування Об`єктом оренди за травень 2018 року у сумі 2 272 758,72 гривень до суду надано не було.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги чинного законодавства, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів відповідності Договору купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії № 11296/01 від 12.06.2015 умовам чинного на момент його укладення законодавства не надав, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» до ДП «Енергоринок» у повному обсязі.

Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарський процесуальний кодекс України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" задовольнити.

2. Визнати недійсним з моменту укладення укладений між Акціонерним товариством "ДТЕК Донецькі електромережі" та Державним підприємством "Енергоринок" Договір купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії №11296/01 від.12.06.2015.

3. Стягнути з Державного підприємства "Енергоринок" (вул. С. Петлюри, буд. 27, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 03187691) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" (вул. Комерційна, буд. 8, м. Краматорськ, Донецька область, 84302; код ЄДРПОУ 00131268) суму судового збору в розмірі 1921 грн.00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 21.12.2019.

Суддя М.О. Лиськов