Рішення № 86529391, 17.12.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/210/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2019 Справа № 908/3077/19

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

За позовом: Концерну “Міські теплові мережі” (юридична адреса: 69091 м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, адреса для листування: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2а, код ЄДРПОУ 32121458)

до відповідача: Комунального підприємства “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради (69006 м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, буд. 23 А, код ЄДРПОУ 22144952)

про стягнення 178352 грн. 31 коп.

за участю

представника позивача: Гончаров В.І., дов. № 519/20-19 від 26.03.2019 р.

представник відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

31.10.2019 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну “Міські теплові мережі” про стягнення з Комунального підприємства “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради 144 413 грн. 79 коп. основного боргу, 21 667 грн. 73 коп. інфляційних витрат, 12 270 грн. 79 коп. 3 % річних.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2019, справу № 908/3077/19 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

У позовній заяві позивач просив суд розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 04.11.2019 позовну заяву суддею Дроздовою С.С. прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі 908/3077/19, присвоєно номер провадження 27/210/19.

Справа № 908/3077/19 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 02.12.2019.

Ухвалою суду від 02.12.2019, відповідно до ст. 216 ГПК України, розгляд справи відкладено на 17.12.2019.

У судовому засіданні 17.12.2019 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні 17.12.2019, відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача в судовому засіданні 10.04.2019 р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідач у судове засідання двічі не прибув, 10.12.2019 надіслав на адресу суду письмову заяву (вх. № 08-08/25682/19 від 10.12.2019), відповідно до якої Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради позов в частині стягнення 178 352 грн. 31 коп. визнає та просить суд розстрочити виконання рішення строком на 6 місяців рівними частинами, обґрунтовуючи тим, що на даний час підприємство знаходиться у важкому фінансовому положенні - насамперед це пов`язано з великою, і постійно зростаючою заборгованістю мешканців/співвласників багатоквартирних будинків за наданні послуги з управління, таким чином КП «Запоріжремсервіс» не має можливості погасити заборгованість єдиним платежем.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, заслухавши представника позивача, оцінивши надані докази, суд

УСТАНОВИВ:

Рішенням Запорізької міської ради № 17 від 11.01.2002 р. “Про створення комунальних підприємств теплових мереж” створено Концерн “Міські теплові мережі”.

Відповідно до п. 2.1 Статуту Концерну “Міські теплові мережі” в третій редакції, зареєстрованій 12.04.2013 р. за № 11031050064000104, основною метою діяльності Концерну “МТМ” (позивача у справі) є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну..

Згідно з пунктом 2.2 Статуту Концерну “МТМ” предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут.

Статтею ст. 1 Закону України “Про теплопостачання” визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.

Відповідно до ст.ст. 13, 16 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” централізоване опалення належить до житлово-комунальних послуг, порядок надання, якісні та кількісні показники яких мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України “Про теплопостачання”, теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії та частини 1 статті 25 цього Закону, теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

Статтею 25 Закону України “Про теплопостачання”, закріплено права та основні обов`язки споживача теплової енергії, яка містить обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з пунктом 4 “Правил користування тепловою енергією”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору, а пунктом 14 Правил передбачений обов`язок споживача до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Згідно п. 2 ст. 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги належить до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, що повністю кореспондується зі ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Аналогічні норми щодо встановлення тарифів містяться у ст. 13 Закону України “Про теплопостачання”.

28.08.2018 р. між Концерном “Міські теплові мережі” в особі філії Концерну “Міські теплові мережі Дніпровського району (теплопостачальна організація) та Комунальним підприємством “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради (споживач) укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 102612.

Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором Теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання відпустити теплову енергію в гарячій воді для опалення (за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015 09320000 - 8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція), (надалі - теплова енергія) Споживачу, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити їх вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід`ємними частинами.

Під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов`язуються керуватися Законом України «Про теплопостачання», «Правилами користування тепловою енергією», «Правилами підготовки теплових господарств до опалювального періоду», «Правилами будови і безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води», «Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж», та іншими актами цивільного законодавства і нормативно-правовими актами та документами (п. 1.2 договору).

У відповідності із п. 2.1 договору, теплова енергія відпускається споживачу в Гкал згідно з Додатком 1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби: опалення та вентиляцію на протязі опалювального періоду; кондиціювання - по замовленню споживача; інші технологічні потреби - по замовленню споживача.

Підпунктом 3.2.6 п. 3.2 договору визначено, що Споживач теплової енергії зобов`язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Договір купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді № 102612 від 28.08.2017 укладено для приміщення за адресою: вул. Добролюбова, 23 А в м. Запоріжжя.

Відповідно до п. 10.1 договору, даний договір набирає чинності з дня його підписання і діє до моменту укладення сторонами письмової угоди про його розірвання.

У відповідності до ст. 631 Цивільного кодексу України Сторони погодились, що умови Договору застосовуються до моменту його укладання, а саме: з 28 грудня 2016 року.

Певні умови договору, можуть бути переглянуті за узгодженням сторін на підставах та у відповідності до діючого законодавства України.

Станом на дату звернення до суду з цією позовною заявою жодною з сторін не заявлено про розірвання договору № 102612, отже він є чинним.

Згідно із положеннями п. 6.1 договору, розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій або в іншій формі, що не заперечує діючому законодавству, згідно з діючими на час розрахунків тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку, на підставі показань вузла обліку теплової енергії, а у випадках їх відсутності - відповідно до обсягів фактично спожитої теплової енергії, розрахованих згідно законодавства та умов договору.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2).

Пунктом 6.3 договору визначено, що підставою для розрахунків споживача з теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання-передачі.

Відповідно до п. 6.4 договору споживач зобов`язаний до 20 числа місяця наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Споживач має право робити передоплату.

Згідно із п. 6.7 договору, споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від Теплопостачальної організації за адресою: вул. Щаслива, буд. 2-А документи за розрахунковий період: рахунок, акт приймання-передачі теплової енергії.

Умовами п. 6.7.1 договору передбачено, що отриманий Акт споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу теплопостачальної організації на протязі п`яти днів з дати отримання.

Відповідно до п. 6.7.2 договору у разі неотримання теплопостачальною організацією підписаного Акту, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін, встановлений п. 6.7.1 договору, акт підписується теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його споживачем, та оформлений таким чином Акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період.

В разі наявності заперечень щодо даних, зазначених в Акті, споживач зобов`язаний надати теплопостачальній організації нормативно обґрунтовані письмові заперечення до даного Акту з додаванням відповідних документів та погодити з теплопостачальною організацією всі розбіжності у встановлений пунктом 6.7.1. договору строк. При отриманні заперечень в підписанні Акту та доказів в обґрунтування заперечень до нього, теплопостачальна організація розглядає їх та надає відповідь про прийняття або відмову у прийнятті заперечень. При прийнятті заперечень до акту вносяться відповідні коригування в Акті наступного місяця. У разі відмови у прийнятті заперечень, теплопостачальна організація надає нормативно обґрунтовану відповідь та вважає акт прийнятим до розрахунку, якщо цей акт в місячний строк не буде оскаржений споживачем в судовому порядку.

Не дивлячись на те, що відповідно до умов укладеного договору у теплопостачальної організації відсутній обов`язок надсилати споживачу рахунки та акти приймання-передачі теплової енергії, заявник надсилав на адресу боржника (споживача) розрахункові документи (рахунки, акти приймання-передачі), що підтверджується реєстрами відправлення рекомендованих листів по місту за період з жовтня 2017 року по травень 2018 року.

В період з жовтня 2017 року по травень 2018 року Концерн «МТМ» відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 144 413 грн. 79 коп.

Факт постачання теплової енергії підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії (копії додаються).

Споживач заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання -передачі теплової енергії на адресу Теплопостачальної організації не надав, належним чином оформлені акти приймання - передачі теплової енергії за спірний період не повернув.

Тобто, відповідач фактично погодився з кількістю спожитої теплової енергії та з сумами нарахованими Заявником до оплати за відповідні періоди.

Концерном «Міські теплові мережі» були зроблені помітки на актах згідно п. 6.7.2 договору.

Отже, оформлені таким чином акти вважаються погодженими та є підставою для проведення остаточних розрахунків.

Відповідно до п. 3.2.25 договору передбачено, що споживач зобов`язався щомісячно, у строки, визначені договором, повертати теплопостачальній організації підписаний уповноваженою особою та належним чином оформлений акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді.

На виконання умов договору № 102612 купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді теплопостачальна організація відпустила теплову енергію за період: жовтень 2017 року по травень 2018 року на загальну суму 144 413 грн. 79 коп.

Судом враховано, що станом на момент прийняття рішення у цій справі по суті спору зазначений вище договір є чинним. Доказів протилежного матеріали справи не містять та учасниками судового процесу до суду не надано.

Вирішуючи спір по даній справі по суті спору суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» серед основних обов`язків Споживача є додержання вимог договору та нормативно-правових актів. П. 40 Правил користування тепловою енергією № 1198 від 03.10.2007 р. передбачає, що споживач зобов`язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та договору, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

У відповідності до ст. 276 ГК України оплата енергії, що відпускається здійснюється відповідно до умов договору.

Згідно ст. 276 ГК України відповідач зобов`язаний був оплатити відпущену теплову енергію у встановлений термін за встановленими цінами.

Отже, Концерном “Міські теплові мережі” були виконані всі умови договору.

Відповідач виставлені рахунки за фактично спожиту теплову енергію не сплатив.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін врегульовано договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. (ст. 714 ЦК України).

Як передбачає ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений строк.

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов`язки.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Таким чином, укладений між сторонами договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 28.08.2017 № 102612, є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов`язань.

Споживач заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії за спірний період на адресу теплопостачальної організації не

надав, належним чином оформлені акти приймання - передачі теплової енергії за спірний

період не повернув, що свідчить про те, що він фактично погодився з кількістю спожитої

теплової енергії та з сумами нарахованими до оплати.

Таким чином, зазначені акти приймання-передачі теплової енергії за період з жовтня 2018 року по травень 2018 року, відповідно до умов п. 6.7.2 договору та в силу положень ст. 629 ЦК України (договір є обов`язковим для виконання сторонами) є погодженими та є підставою для проведення остаточних розрахунків.

Як свідчать матеріали цієї господарської справи, відповідач у строк передбачений п. 6.4 договору взятих на себе договірних зобов`язань належним чином не виконав, оплату за спожиту теплову енергію за спірний період не здійснив, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 144 413 грн. 79 коп., яка заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 12 270 грн. 79 коп. 3 % річних, 21 667 грн. 73 коп. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Факт порушення грошових зобов`язань відповідачем є доведеним. Судом перевірено правильність нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за допомогою за допомогою комп`ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та встановлено, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, в межах заявлених позовних вимог.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов`язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу – у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним – і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 2 675 грн. 28 коп. покладається на відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача поштові витрати на направлення відповідачу позовної заяви та доданих до неї документів.

Згідно фіскального чека від 31.10.2019 сума поштових витрат становить 19 грн. 48 грн.

За приписами ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до їх розгляду.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення поштових витрат підлягає задоволенню.

Крім того, відповідач надав суду заяву про розстрочення виконання рішення суду строком на шість місяців рівними частинами.

Заява мотивована тим, що підприємство відповідача знаходиться в край тяжкому фінансовому стані.

Розглянувши заяву про розстрочення виконання рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/3077/19 строком на 6 місяців, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення даної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) – тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи – наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб – стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Недостатність чи відсутність коштів або необхідність виконання зобов`язання за кредитним договором не можна вважати безумовним винятковим випадком, за наявності якого виконання судового рішення можна розстрочити.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України). Також, суд враховує наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.

В даному випадку, відповідач не надав жодного належного та/або допустимого доказу на підтвердження викладених обставин та не виконав вимоги частини 4 ст. 331 ГПК України.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, судом враховується, що при вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 331 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

При вирішенні питання про розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Суд зазначає, що положеннями п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 326 ГПК України закріплено принцип обов`язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковим на всій території України. Відповідно до ч. 2 ст. 326 ГПК України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

З огляду на встановлені судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає правових підстав для розстрочення виконання рішення стоком на 6 місяців.

Позивач і відповідач є суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики та надання розстрочки відповідачу може призвести до негативних наслідків для позивача.

До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Законом України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Наведені заявником доводи, суд не може сприймати у якості достатньої підстави для розстрочки виконання судового рішення, оскільки, вони не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку належного виконання зобов`язань за судовим рішенням.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті б Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Із підстав, умов та меж: надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим».

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя до Комунального підприємства “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради, м. Запоріжжя задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради (69006, м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, буд. 23 А, код ЄДРПОУ 22144952) на користь Комунального підприємства “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради (69006, м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, буд. 23 А, код ЄДРПОУ 22144952) 144 413 (сто сорок чотири тисячі чотириста тринадцять) грн. 79 коп. основного боргу, 21 667 (двадцять одна тисяча шістсот шістдесят сім) грн. 73 коп. інфляційних витрат, 12 270 (дванадцять тисяч двісті сімдесят) грн. 79 коп. 3 % річних, 19 (дев`ятнадцять) грн. 48 коп. поштових витрат, 2 675 (дві тисячі шістсот сімдесят п`ять) грн. 28 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 23.12.2019.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.С. Дроздова