Рішення № 86529103, 23.12.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2019м. ДніпроСправа № 904/3258/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Іскович К.В.

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Дніпропетровська область, м. Жовті Води

до Фізичної особи-підприємця Дроганова Олександра Івановича, Дніпропетровська область, м. Дніпро

про стягнення 2 055,00 грн.

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Дроганова Олександра Івановича про стягнення 2 055,00 грн. попередньої оплати. В прохальній частині позовної заяви позивач просить суд розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 31.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Задоволено клопотання позивача та визначено строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження: 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі. Постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив необхідність заслуховування пояснень представників сторін та надання можливості сторонами подати до суду докази на підтвердження своїх доводів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2019 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/3258/19 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання, яке відбудеться 30.10.2019.

Ухвалою суду від 30.10.2019 відкладено підготовче засідання на 25.11.2019.

22.11.2019 позивач подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою суду від 25.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 23.12.2019.

Представник позивача у судове засідання 23.12.2019 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином 03.12.2019, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали суду).

Представник відповідача у судове засідання 23.12.2019 не з`явився, До господарського суду повернувся поштовий конверт з ухвалою суду від 25.11.2019, який направлявся на адресу відповідача, з поштовою відміткою "в адр.описка". Як убачається з матеріалів справи, адреса відповідача відповідає адресі, що вказана у позовній заяві, та відповідає зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначає, що відповідно до попередньої домовленості Фізична особа-підприемець Дроганов Олександр Іванович зобов`язався здійснити доставку вантажу Відокремленому підрозділу «АтаМ» ДП «НАЕК «Енергоатом» за маршрутом Старі Петрівці - Жовті Води.

Для здійснення оплати перевезення відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 1439 від 19.12.2017 на суму 2 055,00 грн. (а.с. 16), відповідно до якого оплаті підлягає послуга з доставки вантажу за маршрутом Старі Петрівці – Жовті Води.

Відповідно до платіжного доручення № 7564 від 05.01.2018 (а.с. 18) позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 2 055,00 грн. з призначенням платежу: «за доставку вантажу згідно рах. № 1439 від 19.12.2017».

Однак, як зазначає позивач, з часу здійснення оплати, а саме: з 05.01.2018, доставка вантажу відповідачем не здійснювалась.

Позивач стверджує, що направив відповідачу вимогу № 12-07/910 від 17.05.2019 (а.с. 14), в якій вимагав повернути сплачені грошові кошти у розмірі 2 055,00 грн.

В якості доказу направлення на адресу відповідача вказаної вимоги позивач надав фіскальний чек.

Належним доказом направлення на адресу відповідача вимоги є розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція) та опис вкладення із детальним переліком предметів.

Господарський суд зазначає що опис вкладення у цінній лист із зазначенням адреси відповідача, детальним переліком предметів відправлення позивачем до суду не надано. Наданий позивачем фіскальний чек, в свою чергу, не містить ані адреси відповідача, на яку здійснювалася відправка, ані детального переліку предметів відправлення, у зв`язку із чим встановити факт направлення саме вказаної вимоги та саме на адресу відповідача неможливо.

Таким чином, наданий позивачем фіскальний чек не є належним, достатнім та достовірним доказом направлення на адресу відповідача вимоги № 12-07/910 від 17.05.2019.

Також, позивач стверджує, що направив відповідачу лист № 12-03/297 від 15.02.2019 (а.с. 15), в якому просив повернути сплачені грошові кошти у розмірі 2 055,00 грн.

Господарський суд зазначає, що доказів направлення вказаного листа на адресу відповідача позивачем також не надано.

Позивач зазначає, що на його листи щодо здійснення повернення суми попередньої оплати відповідач не відреагував, відповіді з приводу повернення коштів не надав, грошові кошти у розмірі 2 055,00 грн. не повернув, що і стало причиною звернення до суду.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України).

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України).

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення (ч. 1 ст. 908 Цивільного кодексу України).

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України).

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі (ч. 2 ст. 909 Цивільного кодексу України).

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України).

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Господарський суд зазначає, що у виставленому відповідачем рахунку не визначено строк здійснення спірної доставки.

Жодних доказів погодження сторонами строку надання спірних послуг з перевезення сторонами до суду не надано.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Таким чином, оскільки між сторонами укладено договір перевезення вантажу у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, та з наявних в матеріалах справи документів не вбачається погодження сторонами строку надання спірних послуг з перевезення, до таких правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Докази звернення до відповідача із вимогою щодо виконання обов`язку, що здійснення доставки вантажу за маршрутом Старі Петрівці – Жовті Води в матеріалах справи відсутні. У зв`язку із чим не вбачається порушення прав чи законних інтересів позивача чи його відокремленого підрозділу.

Крім того, господарський суд звертає увагу, що позивач стверджує, що направив відповідачу вимогу № 12-07/910 від 17.05.2019 (а.с. 14) та лист № 12-03/297 від 15.02.2019 (а.с. 15), в яких просив повернути сплачені грошові кошти у розмірі 2 055,00 грн. Однак, жодних доказів направлення на адресу відповідача чи вручення йому особисто вказаних вимоги та листа позивачем до суду не надано.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Господарський суд зазначає, що при розгляді даної категорії спорів необхідно враховувати загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, оскільки за результатами розгляду спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яка відображена у постанові від 03.09.2019 у справі № 917/1258/18.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно стягнення попередньої оплати) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.

Отже, саме на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", як позивача, покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Однак, всупереч наведеному, позивач не довів яким чином було порушено зі сторони відповідача права позивача.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не надано належних та достовірних доказів, які свідчать про порушення його прав чи законних інтересів, господарський суд вважає позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення з відповідача 2 055,00 грн. попередньої оплати недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у розмірі 1 921,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 23.12.2019

Суддя І.В. Мілєва