Рішення № 86528981, 16.12.2019, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" грудня 2019 р. Cправа № 902/487/19

Господарський суд Вінницької області у складу судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Моторно (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, буд.8, м. Київ, 02154)

до: Військової частини А1619 (вул. Першого Травня, 64, м. Гайсин, Вінницька область, 23700)

про стягнення 14252,97 грн

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,

представників сторін:

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № 31671/ІНС від 14.06.2019 Моторно (транспортного) страхового бюро України про стягнення з Військової частини А1619 завданої шкоди в порядку регресу в розмірі 14 252,97 грн.

Ухвалою суду від 20.06.2019 позов залишено без руху на підставі ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків: 5 днів з дня вручення ухвали суду.

05.07.2019 до суду надійшов лист №31671/ІНС Моторно (транспортного) страхового бюро України на виконання ухвали суду від 20.06.2019.

Ухвалою суду від 08.07.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/487/19 з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.07.2019.

Ухвалою суду від 18.07.2019 розгляд справи відкладено на 05.09.2019.

Ухвалою суду від 05.09.2019 здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 01.10.2019.

За результатом судового засідання 01.10.2019 підготовче засідання відкладено на 22.10.2019, зобов`язано учасників справи подати усі наявні у них докази, що стосуються предмету спору в даній справі.

Ухвалою суду від 22.10.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 19.11.2019.

За наслідками судового засідання 19.11.2019 судом закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 16.12.2019, про що 19.11.2019 постановлено відповідну ухвалу.

На визначену судом дату представник позивача не з`явився. При цьому суд зважає на клопотання № 31671/ІНС.ЛОУ від 15.10.2019 за підписом представника позивача Гусєва П.В., в якому останній просить розглянути справу без участі представника позивача.

Відповідач правом участі в засідання суду також не скористався, пояснень причин неявки суду не повідомив. Про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений завчасно та належним чином, ухвалою від 19.11.2019, яка отримана останнім 25.11.2019, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 2101802450948. Окрім того, про призначення розгляду справи по суті на 16.12.2019 представник відповідача повідомлений в судовому засіданні 19.11.2019 під розписку.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 16.12.2019 прийнято судове рішення.

Стислий виклад позицій учасників судового процесу.

Позовні вимоги обґрунтовані відмовою відповідача сплатити позивачу грошові кошти виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

Так позивач вказує, що 05.02.2016 в м. Олександрія на вул. Героїв Сталіграду сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Міцубісі», реєстраційний номер НОМЕР_1 та транспортного засобу «УАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень. Постановою Волноваського районного суду Донецької області від 11.05.2016 по справі № 221/2121/16-п винним у настанні ДТП визнано водія транспортного засобу «УАЗ» ОСОБА_2 .

На підставі звіту оцінювача № 009-16 від 17.03.2016 на користь страхувальника позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 14 252,97 грн.

Відповідно до довідки № 883 від 02.10.2015 ОСОБА_2 приймає участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції сектору «С», тобто, на момент ДТП ОСОБА_1 виконував службовий обов`язок, як старший солдат Військової частини А1619.

З огляду на відсутність страхування цивільно-правової відповідальності транспортного засобу «УАЗ» реєстраційний номер НОМЕР_2 , відповідач, як роботодавець ОСОБА_1 , зобов`язаний відшкодувати в порядку регресу позивачу завдану шкоду.

Відповідач у відзиві № 1619/157/2231 від 23.07.2019 заперечує проти позову посилаючись на те, що не є власником транспортного засобу, за участю якого сталася дорожньо-транспортна пригода. При цьому наголошує, що транспортний засіб «УАЗ» реєстраційний номер НОМЕР_2 належить на праві власності ОСОБА_3 .

Посилаючись на положення ч. 1 ст. 1166, ч.2 ст. 1187, п. 1,3 ч.1 ст. 1188 Цивільного кодексу України відповідач вказує на відсутність його вини, а відтак і підстав для задоволення позову.

В поясненнях № 1619/157/3471 від 07.11.2019 відповідач наголошує, що про ДТП Військовій частині А1619 стало відомо 15.07.2019 з моменту ознайомлення з матеріалами справи. Старший солдат ОСОБА_1 приховав обставини ДТП, та, в порушення ст.ст. 12, 13, 144 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, не повідомив своєму безпосередньому керівництву.

Позивач у відповіді на відзив № 31671/ІНС від 05.08.2019 заперечує доводи відповідача та наголошує, що останнім не спростовано того факту, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 , якого визнано винним у скоєному ДТП, проходив службу, та був військовослужбовцем Військової частини А 1619.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 1172, ст. 1191 Цивільного кодексу України саме на Військову частину А1619, з якою у службових відносинах перебував ОСОБА_1 , покладено обов`язок щодо відшкодування страхових виплат в порядку регресу позивачеві.

Розглянувши подані документи і матеріали, судом встановлено наступне.

Як вбачається з довідки №85077366 про дорожньо-транспортну пригоду (надалі ДТП), 05.02.2016 о 14 год. 00 хв. в м. Олександрія по вул. Героїв Сталінграду відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу УАЗ 452, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та легкового автомобіля MITSUBISHI PAJERO WAGON, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 (а.с.24).

У довідці зафіксовано, що ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.

В результаті зазначеного ДТП був пошкоджений автомобіль MITSUBISHI PAJERO WAGON, номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_4 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5139944 терміном дії до 16.04.2016 (а.с.21).

Постановою Волноваського районного суду Донецької області від 11.05.2016 у справі №221/2121/16-п встановлено вину у настанні ДТП водія транспортного засобу УАЗ 452, номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 (а.с. 23).

18.02.2016 фізична особа ОСОБА_4 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про відшкодування матеріальної шкоди, розмір якої, відповідно до калькуляції № ТО-0000148, складає 32710,00 грн. (а.с. 14)

Відповідно до звіту № 009-16 складеного Фізичною особою - підприємцем оцінювачем Лісничим Миколою Івановичем 17.03.2016 вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу MITSUBISHI PAJERO WAGON, номерний знак НОМЕР_1 визначається такою, як сума вартості відновленого ремонту з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складників КТЗ Сврз та величини ВТВ станом на 15.03.2016 складає 18472,06 грн. (а.с. 26-29)

31.03.2016 фізична особа ОСОБА_4 звернувся до позивача із заявою, відповідно до якої просив в порядку ст.ст.35, 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснити відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 05.02.2016 (а.с.15).

24.06.2016 Моторно (транспортним) страховим бюро України, відповідно до ст.41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", приймаючи до уваги довідку №1 від 14.06.2016 про розмір відшкодування шкоди, 23.06.2016 видано наказ №5100 про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_4 в сумі 14 252,97грн. (а.с.45-46).

24.06.2016 потерпілому, на підставі ст.41 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування згідно наказу №5100 від 23.06.2016 в сумі 14 252,97 грн, що підтверджується платіжним дорученням №5100рв (а.с.47).

Оскільки позивачем здійснено страхове відшкодування, в порядку п.38.2 ст. 38 38.2 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", він звернувся з позовом про стягнення з відповідача в порядку регресу сплаченого страхового відшкодування в розмірі 14 252,97грн.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з огляду на наступне.

Так, предметом спору у справі, що розглядається, є вимога позивача про стягнення грошових коштів в порядку регресу з роботодавця, водій якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, у зв`язку з виплатою страхового відшкодування потерпілій особі.

Спеціальним Законом, який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до п.п. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Відповідно до пунктів 34.1, 34.2 статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Положеннями абзаців 1-2 п. 39.1. ст. 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» закріплено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Відповідно до п. 39.2.1 ст. 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 40.3. ст. 40 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у ст. 41 цього Закону.

Підпунктом а) п. 41.1. ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Положеннями ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як встановлено судом, на виконання вимог п.п.а) п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі заяви власника пошкодженого транспортного засобу, Моторне (транспортне) страхове бюро України здійснило виплату у розмірі 14 252,97грн.

Як наголошує позивач під час вчинення ДТП винуватець перебував у трудових відносинах з Військовою частиною А1619, в підтвердження чого надав довідку № 883 від 02.10.2015 (а.с. 48)

Відповідач не заперечує даного факту, та листом № 1619/157/2883 від 23.09.2019 подав до суду витяги з наказів щодо проходження служби солдатом ОСОБА_1 (а.с. 114-120).

За змістом ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Доводами позивача, які визнані відповідачем і не викликають у суду обґрунтованих сумнівів щодо їх достовірності, стверджується факт перебування солдата ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем та проходження військової служби на момент вчинення ДТП.

Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлена обов`язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з урахуванням положень п.21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

Натомість, як встановлено судом вище, цивільно-правова відповідальність транспортного засобу УАЗ 452 державний номер НОМЕР_2 , на момент вчинення ДТП, застрахована не була.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч.1 ст. 1191 ЦК України).

Відповідно до п.38.2.1. ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Згідно з ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 05.06.2019 у справі № 461/8496/15-ц особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за вказаною вище статтею необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об`єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна ж або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об`єктів.

У даному випадку відповідач наголошує, що не є власником транспортного засобу УАЗ 452 державний номер НОМЕР_2 .

Як встановлено Волноваським районним судом Донецької області у постанові від 11.05.2016 у справі № 221/2121/16-п автомобіль УАЗ 452 державний номер НОМЕР_2 належить ОСОБА_3 (а.с. 23)

При цьому, в довідці про дорожньо-транспортну пригоду № 85077366 від 05.02.2016 вказано, що транспортний засіб УАЗ 452 державний номер НОМЕР_2 належить ОСОБА_5 . (а.с. 24)

При цьому суд зважає, що позивачем не надано пояснень щодо розбіжності у прізвищі власника означеного транспортного засобу.

Відповідно до п.1.6 ст.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

За загальними правилом ч. 2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно з нормою ч. 1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст.1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Так, ст.1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з ч. 2 ст.1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1ст.1172 ЦК України та ч. 2 ст.1187 ЦК України.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Судом встановлено, що відповідач не є "власником" транспортного засобу у розумінні зазначеного вище положення п.1.6 ст.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Будь-який інших правових підстав перебування транспортного засобу УАЗ 452 державний номер НОМЕР_2 у співробітника відповідача позивачем не надано.

Посилання позивача на положення ст. 1172 Цивільного кодексу України (за змістом якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків) судом відхиляються, оскільки знаходження ОСОБА_2 у трудових відносинах з відповідачем не підтверджує того, що саме відповідач має нести відповідальність за відшкодування понесених позивачем витрат, пов`язаних з ДТП у заявленій сумі.

У даному випадку підлягають застосуванню положення ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» як спеціальної норми, що регулює спірні правовідносини.

З огляду на встановлені судом обставини, позивачем належними засобами доказування не доведено та не надано доказів того, що в силу Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» він набув право регресної вимоги до саме до відповідача, як особи що має здійснити відповідне відшкодування, що було б підставою для задоволення позову.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного, на підставі основних принципів господарського судочинства, таких як верховенство права, диспозитивність, пропорційність, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог , а тому у задоволенні позову відмовляє у повному обсязі.

При винесенні даного рішення, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

В позові відмовити.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 23 грудня 2019 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (Русанівський бульвар, буд.8, м. Київ, 02154)

3 - відповідачу (вул. Першого Травня, 64, м. Гайсин, Вінницька область, 23700)