Рішення № 86524996, 11.12.2019, Генічеський районний суд Херсонської області

Справа № 653/3121/19

Провадження № 2/653/1032/19

РІШЕННЯ

іменем України

11 грудня 2019 року м. Генічеськ

Генічеський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Берлімової Ю.Г.

за участю секретаря Волвенко А.О.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Генічеськ цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ :

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 18 березня 2011 року у розмірі 17433 грн. 38 коп. та судові витрати у сумі 1921 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного договору № б/н 18 березня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500 грн., у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач належним чином не виконала зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 15 липня 2019 року за нею утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути на його користь.

Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні був відсутнім. Надав суду клопотання з проханням розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідачем ОСОБА_1 було надано відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити в задоволенні позовних вимог через їх безпідставність. Вказав, що не заперечує, що отримував кошти, але повернув їх вчасно. Йому не було відомо про відсотки, пеню та штрафи, оскільки його не було ознайомлено з правилами та умовами, на які посилається позивач. Вказує, що він підписував заяву та дійсно отримував кошти, які повернув у повному обсязі, що підтверджується й самим розрахунком заборгованості. Також просить застосувати строк позовної давності, оскільки позивач не зазначає, коли саме було здійснено останній платіж, тому навіть за умови, що він не сплатив банку усі отриманні грошові кошти, право на звернення до суду у позивача виникло після 18 березня 2013 року, тобто після припинення дії договору, навіть за умови продовження терміну його дії на один рік.

Представник позивача за довіреністю Гаренко Н.В. надала до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що позивач, підписуючи анкету-заяву засвідчив особистим підписом про те, що згоден тим, що заява разом із пам`яткою, умовами та правилами, а також тарифами складає між ним та банком договір, а також про те, що ознайомлювався із вказаними документами, які були наданні йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Крім того, до матеріалів позову долучено довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду», з якої чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточку проценту ставку у розмірі 2,9 % (34,8 % на рік), вказано розміри комісій, штрафів, тощо. Вважає, що сторонами були обговорені усі істотні умови. Крім того, ознайомитися з вказаною інформацією можливо на офіційному сайті банку. З виписки по картковому рахунку чітко прослідковується рух коштів та підтверджується факт користування карткою «Універсальна». Наголошує, що наданими доказами підтверджується чинність редакції Умов та правил надання банківських послуг. Щодо позовної давності зазначила, що строк дії випущеної картки до останнього дня березня 2018 року, а позивач звернувся до суду з позовом 24 серпня 2019 року, тобто до спливу строку позовної давності. Застосування позовної давності до вимог про стягнення пені вважає необґрунтованим, оскільки порушення зобов`язання триває. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду клопотання з проханням розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав викладених у позові

Відповідач ОСОБА_1 та його представник за довіреністю – ОСОБА_2 в судовому засіданні просили в задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 18 березня 2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання, де зазначено, що відповідач погоджується з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку.

Відповідно до наданого розрахунку, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 17433 грн. 38 коп., яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту – 0 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту – 229 грн. 94 коп., заборгованість за нарахованими відсотками – 0 грн., нарахована пеня за прострочене зобов`язання – 12447 грн. 09 коп., нарахована пеня за несвоєчасність сплату боргу на суму від 100 грн. – 3450 грн., а також штраф (фіксована частина) – 500 грн., штраф (процентна складова) – 806 грн. 35 коп.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно до вимог статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

За ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути складові його повної вартості, а саме пеню за прострочене зобов`язання, пеню за несвоєчасність сплату боргу на суму від 100 грн., штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилається на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті: www:privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору (п. 2.1.1.5.5, п. 2.1.1.5.6, п. 2.1.1.5.7, п. 2.1.1.12.1, п. 2.1.1.12.2, п. 2.1.1.12.6.1, п. 2.1.1.7.6 Умов).

На підтвердження позовних вимог позивач надав витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт та з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в яких, в тому числі визначені: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов).

Суд вважає за необхідним зазначити, що матеріали справи не містять жодних підтверджень того, що саме з наданими витягами з Тарифів та з Умов ознайомлювався і погоджувався відповідач, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Також як й відсутні підтвердження того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, у визначених розмірах і порядках нарахування.

Про вказане також й свідчить той факт, що позивач у відповіді на відзив наголосив увагу на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій зазначено про поточну проценту ставку у розмірі 2,9 %, розміри комісій та штрафів.

Разом з тим, з витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» вбачається, що існують різні види вказаних карток, зокрема, в частині пільгового періоду, тоді як в заяві-анкеті зазначається про намір отримання картки «Універсальна» без уточнень щодо її виду. З вказаного витягу також вбачається, що процентна ставка у розмірі 2,9 %, на які посилається позивач діяли, принаймні з 01 вересня 2014 року.

Таким чином, суду не надано належних доказів на підтвердження діючих на час отримання відповідачем картки Тарифів із визначенням конкретних значень щодо процентної ставки, пені, штрафів, також, як й ненаданні діючі на час отримання відповідачем картки Умов та правил надання банківських послуг.

Крім того, роздруківка з сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та про що зазначено в постанові Великої палати Верховного суду України № 342/180/17.

З урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у вищевказаній постанові по справі № 342/180/17 суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин (18 березня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (03 вересня 2019 року).

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені, штрафів за користування кредитними коштами у нарахованому розмірі, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: www/privatbank.ua/, які містяться в матеріалах даної справи та не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 березня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача, який посилаючись на виписку по рахунку стверджує, що оскільки відповідач до певного часу належним чином виконував зобов`язання за кредитом та сплачував кошти, то відповідно й був обізнаним з умовами кредитування. Виписка по рахунку, надана до позовної заяви не може свідчити про той факт, що відповідач, здійснюючи поповнення рахунку, безпосередньо обізнаний про повний рух коштів по рахунку.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати пені та штрафів за користування кредитними коштами, які просить стягнути позивач.

Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), як і жодних відомостей щодо розміру та умов кредитування.

Крім того слід зазначити, що ставлячи питання про одночасне стягнення пені та штрафу, банк просить застосувати до боржника подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов`язання, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Вказаний висновок, викладений у правових позиціях Верховного Суду України, викладених у справі № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року та № 6-1374цс17 від 11 жовтня 2017 року.

Посилання представника позивача на правові позиції Верховного Суду України, викладені раніше в постановах № 356/1635/16-ц від 10 квітня 2019 року, № 428/2873/17 від 28 березня 2019 року, № 755/2720/16-ц від 06 лютого 2018 року та № 666/388/16-ц від 17 квітня 2019 року не спростовують висновків суду, оскільки відповідач не заперечує факт одержання кредиту та користування кредитними коштами, оспорюючи суму заборгованості за нарахованими розмірами пені та штрафів, щодо яких не був ознайомленим у належний спосіб.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що відповідач фактично отримав та використовував кошти, внаслідок чого виникла заборгованість за простроченим тілом кредиту, суд вважає за необхідне, стягнути на користь позивача заборгованість по кредитному договору б/н від 18 березня 2011 року в розмірі 229 грн. 94 коп., що складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту.

В задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.

Також слід зазначити, що клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Верховний суд України неодноразово висловлювався відносно строку виконання зобов`язань по кредитам, що надаються у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитні картки, а саме 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 та 18 червня 2014 року справа № 6- 61цс 14 та зазначив, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку.

За таким договором, що визначає щомісячні, платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Як вбачається з довідки, виданої АТ КБ «Приватбанк» від 28 жовтня 2019 року строк дії картки за договором б/н від 18 березня 2011 року за № 4149437843614015 – останній день березня 2018 року.

Таким чином, перебіг строку позовної давності щодо погашення кредиту в повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки - 31 березня 2018 року.

Позивач же звернувся до суду з позовом 03 вересня 2019 року - до спливу строку позовної давності.

Таким чином, строк позовної давності щодо повернення кредиту позивачем не пропущений.

Згідно ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ними і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1921 грн. при ціні позову 17433 грн. 38 коп. Позовні вимоги позивача задоволені частково у розмірі 229 грн. 94 коп., отже на 1,32 %

З огляду на це, пропорційно розміру задоволених вимог, розмір судового збору, що підлягає до стягнення складає 25 грн. 36 коп. (1,32 % від 1921 грн.)

Керуючись ст. ст. 141, 133, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНПП НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299 заборгованість за кредитним договором б/н від 18 березня 2011 року у розмірі 229 (двісті двадцять дев`ять) грн. 94 коп., що складається іззаборгованості за простроченим тілом кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНПП НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 25 (двадцять п`ять) грн. 36 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду до Генічеського районного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду виготовлений 16 грудня 2019 року.

Суддя Генічеського районного суду Ю. Г. Берлімова