Рішення № 86518477, 12.12.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2161/19

Справа №754/11385/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

представника позивача Прилипка Є.М.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 23.12.2011 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 23.12.2011 року, відповідно до якої отримав у позивача кредит у розмірі 300, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановленими кредитним договором. Оскільки відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання, позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 16176, 31 грн. та судові витрати.

Відповідно до вимог ст. 19, 274 ЦПК України по справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

19.09.2018 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про розгляд справи за участю відповідача, в якій він просить суд розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 24.09.2018 року розгляд справи за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості призначено за правилами загального позовного провадження.

09.10.2018 року до суду надійшов Відзив на позовну заяву від відповідача, згідно якого він зазначає, що 03.12.2012 року між ним та позивачем був укладений депозитний Договір №SAMDN01000731102114 від 03.12.2012 року на суму 2000 доларів США. Процентна ставка по вкладу складала 4 % річних.Таким чином для користування вкладом позивачем відповідачу була надана депозитна картка № НОМЕР_1 (строк дії до липня 2019 року).Начальник відділення № 73 АТ КБ «ПриватБанк» Северинчик О.В. усно повідомляла відповідача, що він може проводити витрати з картки, використовуючи свої гроші, а також, отримавши кредит у сумі до 500 грн., ОСОБА_2 написав у відділенні № 73 ПАТ «ПриватБанк» заяву про відмову від пропозиції кредиту та попросив заблокувати можливість отримання кредиту за його депозитним рахунком. Свою депозитну картку відповідач використовував нечасто для невеликих платежів, тому що для розрахунків користувався, в основному, карткою «ОЩАДБАНКУ» та депозитними картками відповідача від інших банків. 08.04.2017 року на телефон відповідача надійшли повідомлення про те, що його карта заблокована та про підтвердження оплати на суму 4493, 44 грн. та 661, 50 грн. Після чого відповідач відразу зателефонував на гарячу лінію Банку та звернувся до поліції. Пізніше відповідач подав письмову заяву про скоєння злочину наряду міліції Васильківського ГУ НП України у Київській області. В подальшому, того ж дня, на електронну пошту відповідача надійшов лист про те, що ОСОБА_2 подавав заявку на збільшення кредитного ліміту, сума ліміту залишилась без змін і становить 5000 грн. Відповідач неодноразово звертався до Банку з вимогою провести розслідування серед співробітників банку та вжити відповідних заходів по запобіганню викрадення грошей з його рахунку, проте відповіді не отримав. Крім того, відповідач зазначає, що, направивши позов, позивач не надав суду копії кредитного договору, укладеного з позивачем, оскільки кредитний договір між сторонами не укладався. При отриманні картки відповідач лише розписався за її отримання, але не був попереджений позивачем про можливість отримання кредитів по картковому рахунку, або обслуговуванні рахунку за кредитною та/або кредитно - дебетовою семою. Така бездіяльність позивача є грубим порушенням вимог статті 13 Закону «Про споживче кредитування». Відповідач укладав з позивачем декілька виключно депозитних угод протягом 2010-2016 років, за якими передавав у депозит відповідачам гроші у різних сумах у гривні та доларах США. На підставі вищевикладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14.11.2018 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження по справі.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14.11.2018 року задоволено клопотання відповідача про витребування доказів.

14.11.2018 року до суду надійшла Відповідь представника позивача на відзив відповідача. Відповідно до викладеного у відповіді, представник позивача зазначає, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву N0 б/н від 23.12.2011 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При оформленні кредиту заява на отримання кредиту підписується повнолітньою, дієздатною особою, яким підтверджується, що Позичальник ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами, Позичальник підтвердив свою згоду на те, що Заява, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи складають між ним і Банком Договір про надання банківських послуг. Укладання Договору здійснюється за принципом укладання між Банком і клієнтом договору приєднання. Підписанням заяви Позичальник приєднується до запропонованих банком Умов та Тарифів. Позивачем надана до суду копія анкети-заяви від 23.12.2011 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що ОСОБА_2 висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки "Універсальна" та особистим підписом засвідчив, що згоден з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді...". З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача - баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Відповідно до умов Договору клієнт зобов`язаний: застосовувати заходи до запобігання втрати картки, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на карту і магнітну смугу, або їх незаконного використання (п 1.1.2.10 УіП); інформувати Банк, а також правоохоронні органи за фактом втрати карти, ПІНу, або отримання звістки про їх незаконне використання (п 1.1.2.11 УіП); У 3-х денний термін після усної заяви про втрату картки, ПІНа надати письмову заяву в Банк (п. 1.1.2.12 УіП). Клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви про блокування коштів на Картрахунку і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки до стоп-листа Платіжної системи (п. 1.1.5.29Договора).Про втрату картки відповідач не заявляв, грошові кошти перераховувались з картки відповідача, відповідно особа (або ж сам відповідач) яка перераховувала кошти мала в наявності платіжну карту і знала ПІН -код властивий даній карті, підтвердила операцію одноразовим паролем, який направляється на мобільний телефон відповідача, а згідно п. 1.1.1.106 УІП PIN -код відомий лише держателю карти та необхідний для здійснення операцій з Платіжною картою. У зв`язку з відсутністю доказів звернення Відповідача в Банк із заявою про внесення картки в стоп-лист платіжної системи, а також будь-яких звернень відповідача про втрату карти, заперечення відповідача не можуть прийматися судом до уваги, оскільки є необґрунтованими.Також представник зазначає, що згідно виписки по рахунку відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за Договором. Враховуючи викладене, представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги Банку у повномуобсязі.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20.02.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження по даній справі.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03.04.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження по даній справі.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03.04.2019 року задоволено клопотання відповідача про витребування доказів.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16.07.2019 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору нікчемним до розгляду в одному провадженні з первісним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16.07.2019 року задоволено клопотання відповідача про витребування доказів.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17.10.2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору нікчемним - залишено без розгляду.

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили в задоволені позову відмовити з підстав, зазначених у Відзиві на позов.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 23.12.2011 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву №б/н від 23.12.2011 року, відповідно до якої відповідач отримав у позивача кредит у розмірі 300, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

03.12.2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір №SAMDN01000731102114 (Вклад «Приват-вклад, 12 мес.»), відповідно до якого Клієнт передав, а Банк прийняв грошові кошти в розмірі 2000 доларів США на строк 366 днів по 03.12.2013 року включно з відсотковою ставкою 4% річних. Для користування вкладом позивачем відповідачу була надана депозитна картка № НОМЕР_1 (а.с. 59).

05.06.2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір №SAMDNWFD0070661993300 (Вклад «Стандарт, 12 мес.»), відповідно до якого початкова сума вкладу 21,1 доларів США на строк 366 днів по 05.06.2016 року включно з відсотковою ставкою 10,5% річних (а.с. 60).

15.12.2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір №SAMDNWFD0070950712800 (Вклад «Стандарт" на 1 міс.), відповідно до якого початкова сума вкладу 11000, 00 грн. на строк 1 місяць по 15.01.2016 року включно з відсотковою ставкою 18,5% річних (а.с. 62).

Станом на 08.04.2017 ОСОБА_2 не мав заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» за наданим кредитом по рахунку № НОМЕР_1 , що підтверджується розрахунком заборгованості від 25.06.2018 року.

Відповідно до Довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» 18.04.2017 року зафіксовано збільшення банком кредитного ліміту у сумі 5 000 грн., того ж дня з рахунку ОСОБА_2 відбулися перекази у розмірі 661, 50 грн. та 4493, 44 грн. (а.с.63)

16.06.2017 ОСОБА_2 звернувся до Васильківського ВП ГУНП в Київській області із заявою про зняття з його рахунку коштів невідомою особою, відповідно до якої зареєстровано кримінальне провадження № 12017110140000934 за ч. 1 ст. 190 КК України (а.с.44).

Також відповідачем направлялися Вимоги до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої відмовою у виплаті грошових коштів, що зберігаються на його депозитному рахунку (а.с. 66-68).

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За вимогами ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із вимогами ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом, або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 626, ч. 1 ст. 634 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (ч.2 ст. 615 ЦК України).

За ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначав, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету. Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку.

Однак такі доводи позивача не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки відсутність підпису відповідача на умовах надання кредиту, що має місце з огляду на наявні у матеріалах справи копії такого документа, на переконання суду фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. На разі, суд вважає, що зазначення у заяві на видачу кредиту про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме надані суду Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22.03.2017 (справа № 6-2320цс16).

Як зазначено, зокрема, і в постановах Верховного Суду України від 30.03.2011 року у справі № 6-29420св10, від 30.06.2011 року у справі №6-57743св10, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.02.2015 року у справі № 6-47120 св 14, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; суд у разі недостатності доказів повинен вжити заходів та сприяти сторонам у здійсненні їх прав для всебічного й повного з`ясування обставин справи.

При цьому доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виник спір. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі; якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати подання оригіналу, які до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи; у справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

На підставі наведених норм вищими судами було зроблено висновок про недотримання судами першої й апеляційної інстанцій законодавчих вимог, оскільки ними не звернуто уваги на те, що в матеріалах справи знаходиться не засвідчена суддею ксерокопія документу, який є основним доказом, поданим позивачем для підтвердження своїх вимог, та не було з`ясовано питання дослідження оригіналу цього документу.

З огляду на наведене та зважаючи на відсутність підпису відповідача на жодних із доданих до позовної заяви позивача умов кредитування за різними кредитними картами, суд вважає, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, які саме умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і які саме тарифи і умови кредитування мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, які він брав на себе зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами, винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.

Відповідно до вимог ч.5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Також аналогічні правові позиції неодноразово викладалися Верховим Судом України, зокрема, в його постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14, від 11.03.2015 року у справі №6-16цс15, від 22.03.2017 року у справі №6-2320цс16, де Верховний Суд України зазначив, що не підписані позичальником умови надання кредиту не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

У постанові Верхового Суду України від 22.03.2017 року у справі №6-2320цс16 (цивільна справа №521/8743/14-ц) Суд через відсутність підпису відповідача (позичальника) на Умовах кредитування зробив висновок про помилковість стягнення з відповідача пені та штрафів, передбачених не підписаними ним Умовами.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що у частині стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитом позов до задоволення не підлягає.

Крім того, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

У даній справі позивач стверджував, що між ним і відповідачем укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що вона разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між сторонами договір про надання банківських послуг.

Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.

В порушення вимог ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається у позові, як на підставу до його задоволення у повному обсязі, зокрема, щодо обґрунтованості вимог про стягнення відсотків, пені, комісії та штрафу в заявленому в позові розмірі та відповідності здійснених банком нарахувань за кожний період та по кожному виду такого нарахування.

Наявність підстав для нарахування відсотків за кредитом позивач обґрунтував відповідними положеннями Правил надання банківських послуг, а їх розмір - умовами кредитування.

Разом з тим, всупереч твердженням представника позивача, Умови і правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, як на складову договору банківських послуг, укладеного 23.12.2011 року з відповідачем, стосуються всього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі щодо платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт та іншого.

Крім того, ці Умови та правила, а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» підпису позичальника і його реквізитів не містять, а також відсутня дата їх складання та ідентифікуючі ознаки на предмет їх невід`ємності від заяви саме відповідача, а тому вони не можуть вважатися, як це стверджує позивач, належними і допустимими доказами на підтвердження того, що відповідачу на ознайомлення було надано саме ці умови та правила надання кредиту і витяг з Тарифів.

Разом з тим, на підставі досліджених доказів судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , не мав боргу перед позивачем за кредитним договором № б/н від 23.12.2011 року станом на 08.04.2017 включно, після того як дізнався про несанкціоновані ним фінансові операції по його рахунку, що мали місце 08.04.2017 року, він невідкладно через працівника банку повідомив позивача про шахрайські дії, звернувся із заявою до поліції щодо проведення перевірки за фактом несанкціонованого зняття коштів, та наявне кримінальне провадження за ч. 1 ст. 190 КК України.

У відповіді на відзив на позов представник позивача в обґрунтування вимог щодо задоволення позову зазначив, що у відповідності до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» не несе відповідальності у випадку, якщо інформація про рахунки клієнта, картки, контрольну інформацію Клієнта, відправленому в СМС- повідомленні, ПІН-коду, паролях системи Приват24, або проведених клієнтом операціях стане відомо іншим особам внаслідок несумлінного виконання клієнтом умов їхнього зберігання і використання.

При вирішенні спору, що виник між сторонами суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 7, 8 розділу VI Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, розголошення секретної інформації третім особам.

При вирішенні спору суд враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року № 6-71 цс15 на яку послався Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року справа № 127/23496/15-ц та 20 червня 2018 року справа № 691/699/16-ц.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі суд відносить на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 203, 215, 257, 267, 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, адреса: м. Дніпро, вул. Набережна перемоги, 50.

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлений 20 грудня 2019 року.

Суддя О.В.Лісовська