Рішення № 86514769, 12.12.2019, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/11354/17

Провадження № 2/263/63/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області у складі: головуючого - судді Папаценко П.І., за участю секретарів Твердохліб Д.П., Доманової І.Ф., Шеремети А.С., Чапни А.К., Корольової М.Ю., Диміч Т.М., Коваленко В.В., Шамбелан К.О., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю та зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, який надалі уточнила, змінивши предмет позову, підстави його задоволення та просила суд: визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та судові витрати покласти на відповідача, посилаючись на наступне.

Спірна квартира АДРЕСА_1 є її особистою власністю на підставі наступного. Між нею та відповідачем, 24.09.1999 року був зареєстрований шлюб, у якому народились двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 30.07.2013 року шлюб розірвано.

Життя у шлюбі з відповідачем не склалось, так як колишний чоловік часто находився у стані алкогольного сп`яніння, учиняв скандали. Після великого скандалу з побиттям її в кафе у присутності знайомих літом 2011 року ОСОБА_4 забрав з квартири сумісну готівку, яка збиралась на покупку будинку та пішов жити до своїх батьків. Після нетривалого примирення вони визнали, що сумісне життя змінилося в негативний бік, надалі стає неможливим та домовились про розподіл майна. По обоюдній домовленості відповідач виявив бажання мати в особистій власності автомобіль «МAZDA -5», а вона спірну квартиру, яка оформлена на її ім`я.

З липня 2011 року відповідач періодично не проживав в спірній квартирі, припинились шлюбні стосунки та ведення спільного господарства, як подружжя. На покупку спірної квартири були витрачені кошти орієнтовно у розмірі 20000 дол. США, які її батьки зняли з банківського рахунку Промінвестбанку на кануні покупки спірної квартири та передали їй особисто. На теперішній час у неї збереглась розписка від продавця про отримання від неї коштів у розмірі 23500 дол.США за спірну квартиру. Крім цього, у шлюбі проданий автомобіль "Фіат" за 3000 дол. США, який було куплено нею за кошти їй батьків. Кошти від продажу автомобіля "Фіат" були витрачені на покупку автомобіля MAZDA-5, реєстраційний номер НОМЕР_1 у салоні за 33500 дол.США та оформлено у кредит в Промінвестбанку у 2007 році, який вона сплачувала особисто.

На підставі викладеного подружжям були набуті: спірна 3-х кімнатна квартира та автомобіль MAZDA-5. З ціллю узаконювання її майнових прав на перепланування квартири, нею було подане позовну заяву до суду, так як з відповідачем на той час вони вже визначились з розділом майна. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя № 2-4175/2011 від 28 вересня 2011 року (під час фактичного розриву відношень) за нею визнане особисте право приватної власності на вказану квартиру. Судові витрати були сплачені особисто нею, як власником квартири. Розгляд даної справи з винесенням вказаного рішення здійснювалося з особистої згоди ОСОБА_4 , що це її особиста власність та у подальшому їм не оскаржувалася.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя № 2-4175/2011 р. від 28 вересня 2011 року, підтверджується той факт, що квартира не є предметом сумісної власності.

Кошти, які ОСОБА_4 забрав зі спірної квартири, були витрачені відповідачем на купівлю квартири АДРЕСА_2 та був зроблений коштовний ремонт.

На підтвердження та виконання досягнутих домовленостей, вона з відповідачем у жовтні 2015 року зробили дії, а саме: 23.10.2015 року ОСОБА_4 виписався зі спірної квартири, 25.10.2015 року право власності на автомобіль MAZDA-5 нею було переоформлене на ОСОБА_4

До липня 2017 року вона працювала редактором газети "Маріупольський портовик", яка входила до складу профспілки Маріупольського морського торгівельного порту (головою є відповідач). Після фактичного припинення шлюбних відносин та розлучення, вона знаходилась у прямому підпорядкуванні її колишнього чоловіка. У результаті постійних принижень й тиску зі сторони відповідача, у липні 2017 року після чергового скандалу та погроз розправи в квартирі, яка належить їй, що було неодноразово з 2011 року визнано відповідачем при сусідах, родичах, друзях, вона була вимушена звільнитися з роботи та з дітьми переїхала проживати до іншого міста. На даний час вона не має роботи, у зв`язку з чим зареєстрована у центрі зайнятості.

Коли відповідач узнав, що вона виїжджає з м.Маріуполя з дітьми та про її намір продати спірну квартиру, ОСОБА_4 безапеляційно заявив, що цю продажу не допустить та буде сам вирішувати, як їй жити у подальшому, тому вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх майнових прав з цією заявою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2017 року дану справу розподілено судді Мельник І.О.

Ухвалою судді від 11.09.2017 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

22.09.2017 року на виконання вимог ухвали суду від 11.09.2017 року, представником позивача надано заяву.

Ухвалою судді від 26.09.2017 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи.

23.10.2017 року на адресу суду від ОСОБА_4 надійшла зустрічна позовна заява про розподіл спільного сумісного майна подружжя, яка відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду 23.10.2017 року передана судді Мельник І.О.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_4 просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та здійснити її поділ між ними; поділити спільне майно подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнати за ОСОБА_4 , право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , залишивши Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 у власності ОСОБА_3 за рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 28.09.2011 року; припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , а також стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , судовий збір, посилаючись на наступні обставини.

З 24.09.1999 року він знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 30.07.2013 року шлюб розірвано з причин припинення шлюбних відносин і неможливості збереження сім`ї. Від цього шлюбу у них народилось двоє дітей, донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які знаходяться на утриманні обох батьків і на даний час проживають разом з матір`ю за межами Донецької області. В період шлюбу, відповідно до договору купівлі-продажу від 03.08.2005 року ними за рахунок спільних коштів була придбана трьохкімнатна квартира АДРЕСА_3 .

Договір купівлі-продажу цієї квартири був посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Чичековою О.А., а відповідач ОСОБА_3 документально є власником житлового приміщення на підставі цього договору. Нерухоме майно було придбано у попереднього власника, всі умови по договору сторонами виконані в повному об`ємі та претензій один до одного до теперішнього часу не мають.

За час проживання в зазначеній квартирі ними в період з 2010 року по 2011 рік з метою покращення умов проживання дане приміщення було реконструйоване зі зміною житлової площі і загальної площі. В результаті будівельних змін були витрачені їх особисті грошові збереження, будівельні матеріали та обладнання.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 28.09.2011 року за ОСОБА_3 було визнано право власності на самовільно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 54,1 кв.м., житловою площею 33,1 кв.м. 06.12.2011 року право власності оформлено на підставі цього рішенням та зареєстровано в КП «Маріупольське БТІ» за №899020.

Трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя і належить йому та ОСОБА_3 в равних частинах.

У зв`язку з тим, що з ОСОБА_3 шлюб розірвано, сторони знаходяться в процесі розподілу майна і складних відносинах, виникають спірні правовідносини в частині користування, обслуговування, а також в частині оформлення його права власності на чатину спірного майна, які іншим чином, окрім через суд вирішити не можна. Правовстановлюючі документи на квартиру оформлені на ім`я відповідача, тому він вимушений звернутися до суду з зустрічною позовною заявою.

Ухвалою судді від 23.10.2017 року відкрито провадження у цивільній справі за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, прийнято його до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя. Об`єднано в одне провадження первісний позов та зустрічний позов.

Розпорядженням керівника апарату Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 28.12.2017 року за №304 у зв`язку з тривалим перебуванням судді Мельник І.О. на лікарняному, справа була розподілена за допомогою автоматизованої системи документообігу суду судді Папаценко П.І.

Ухвалою судді від 02.01.2018 року прийнято до розгляду та продовжено судовий розгляд матеріалів позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, за правилами загального позовного провадження, зі стадії підготовчого судового засідання та призначено підготовче судове засідання.

09.01.2018 року на адресу суду від ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи без його участі, в яких свої позовні вимоги зазначені у позові просив задовольнити, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

09.01.2018 року на адресу суду ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначає наступне. Вивчивши обставини зазначені у позовній заяві становиться не зрозумілим, що є підставами для звернення до суду ОСОБА_3 з даним позовом. Звернення в суд з даним позовом є незаконним, факти викладені в ньому не знаходят свого законного підтвердження і не основані на вимогах діючого законодавства.

З 24.09.1999 року він знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 30.07.2013 року розірвано з причин припинення шлюбних відносин і неможливості збереження сім`ї. Від цього шлюбу у них народилось двоє дітей, донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які знаходяться на утриманні обох батьків і на даний час проживають разом з матір`ю за межами Донецької області.

З вересня 2013 року за рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя з нього примусово за місцем роботи стягуються аліменти на утримання його неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частини зі всіх видів доходів.

Заборгованості по сплаті аліментів з момента проведення стягнення і по теперішній час відсутня, будь-яких спірних відношень по додатковим витратам на дітей у них з ОСОБА_3 до теперішнього часу не виникало з причин добровільної їх виплати з його боку.

В період шлюбу, відповідно до договору купівлі-продажу сторонами по справі за рахунок спільних коштів була придбана трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1 і автомобіль «МAZDA -5», державний номерний знак НОМЕР_1 , який після розірвання шлюбу був розподілений між подружжями за спільною згодою, шляхом його викупу ним в 2015 році у позивача з урахуванням вартості її частки на цей автомобіль.

Договір купівлі-продажу цієї квартири був посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Чичековою О.А., а відповідач ОСОБА_3 документально є власником житлового приміщення на підставі цього договору. Нерухоме майно було придбано у попереднього власника, всі умови по договору сторонами виконані в повному об`ємі та претензій один до одного до теперішнього часу не мають.

За час проживання в зазначеній квартирі ними в період з 2010 року по 2011 рік з метою покращення умов проживання дане приміщення було реконструйоване зі зміною житлової площі і загальної площі. В результаті будівельних змін були витрачені їх особисті грошові збереження, будівельні матеріали та обладнання.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 28.09.2011 року за ОСОБА_3 було визнано право власності на самовільно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 54,1 кв.м., житловою площею 33,1 кв.м. 06.12.2011 року право власності на підставі цього рішенням та зареєстровано в КП «Маріупольське БТІ» за №899020.

В своїх вимогах ОСОБА_3 підтверджує, що квартира є об`єктом права власності подружжя, безпідставно, зазначає на те, що все матеріальне навантаження по утриманню, лікуванню і оздоровленню дітей лежить на її плечах і не визначає цифровий показник цієї нагрузки і вартості квартири, вважає, що дана обставина є підставою для проведення так званого взаєморозрахунку «мне, ОСОБА_3 деньги по содержанию, лечению, оздоровлению возвращать не надо», «отдайте мне в счёт этих расходов вторую половину спорной квартиры».

Спірна трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя і належить йому та ОСОБА_3 в равних частинах.

25.05.2018 року ОСОБА_3 надано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

30.05.2019 року ОСОБА_3 подала до суду уточнену позовну заяву про поділ майна.

04.06.2018 року до суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на зустрічний позов, в якому зазначено, що факти викладені відносно придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя не відповідають дійсності. На покупку спірної квартири були витрачені кошти орієнтовано у розмірі 20000 дол.США, які батьки зняли з банківського рахунку Промінвестбанку перед покупкою спірної квартири та передали їх особисто. На теперішній час у неї зберіглась розписка від продавця про отримання від неї коштів у розмірі 23500 дол.США за спірну квартиру. Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 28.09.2011 року встановлене, що спірна квартира належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, позивач за зустрічним позовом не приймає це до уваги, незважаючи на те, що ОСОБА_4 не оскаржував рішення, тому просила у задоволенні позову відмовити.

05.06.2018 року до суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_4 за основним позовом - ОСОБА_10 про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 06.06.2018 року в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про призначення почеркознавчої експертизи позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя від 07.09.2017 року, відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя від 07.09.2017 року, залишено без розгляду. Уточнену позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя від 30.05.2018 року вирішено вважати не поданою та повернуто ОСОБА_3 Закрито підготовче засідання за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя від 23.10.2017 року. Призначено справу до судового розгляду по суті.

15.06.2018 року від адвоката Темір І.В. надійшло клопотання про витребування доказів.

26.06.2018 року від ОСОБА_3 до суду надійшла апеляційна скарга на ухвалу Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 06.06.2018 року.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 18.07.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 06.06.2018 року в частині задишення позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя від 07.09.2017 року без розгляду, в частині повернення позовної заяви та закінчення підготовчого засідання. Справу в цій частині направлено для продовження розгляду по суті до суду першої інстанції.

29.08.2018 року ОСОБА_3 подала до суду уточнену позовну заяву про поділ майна, клопотання про виклик свідків.

06.09.2018 року від адвоката відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (заперечення проти позову), відповідно до яких в кінці серпня ОСОБА_4 поштою була отримана позовна заява з додатком у порядку уточнення про визнання майна особистою приватною власністю.

Вивчивши обставини, зазначені у позовній заяві, стає незрозумілим, що є знову підставою для звернення до суду ОСОБА_3 з цим позовом до відповідача, а саме вже з такими вимогами і виникає питання про те, а чи є у неї взагалі право знову після первинного позову з пропозицією про взаємозалік, звертатися до суду вже з цими зазначеними надуманими вимогами і чи є її право в такому контексті порушеним і таким, що підлягає захисту судом.

Фактично обгрунтування доводів позовної заяви є нічим іншим, як цитування положені, ст. ст. 70. 71. 72 СК України та надання якихось фактів без документальною підтверження. Як наслідок, неправильне їх тлумачення знову призвело до подачі абсурдних вимог про дуже дивне по своїй природі особисте право на спірне майно, яке є спільною сумісною власністю без пропозиції виплати відповідачу компенсації за його частку в цьому майні, але запропонувала варіант розподілу з урахуванням цієї частки.

Первинно позивач як він вказував раніше, в позові, вважаючи квартиру та машину спільною сумісною власністю подружжя, пропонувала взаємозалік між сторонами з припиненням для відповідача права у спільній сумісній власності подружжя при наявності різних за своєю правовою природою правовідносин.

Виявляється, що рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 28.09.2011 року по справі № 2-4175 за ОСОБА_3 як їй здається, на підставі тільки того, що вона особисто сплатила судовий збір за рахунок коштів спільного бюджету подружжя, було визнано особисте право власності на реконструйовану вже спірну квартиру.

Незрозуміло тоді, якщо за позивачкою вже було визнано особисте право власності на спірне нерухоме майно, то чому вона знову звертається в суд з аналогічною вимогою свого затвердження та знову просить суд визнати за нею право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 .

З огляду на ті умови, які будуть визначені в цьому відзиві вважає, що звернення в суд з даним позовом є незаконнимими, факти, викладені в ньому не знаходять свого законного підтвердження і не грунтуються на вимогах чинного законодавства та не підтвержуються належними доказами.

Питання про розподіл квартири не вирушувалось, з тієї причини, що в квартирі мешкали діти та визначення часток в спільній сумісній власності ні яким чином не могло вплинути на цільове використання житла колишньою дружиною і дітьми. Стосовно відчудження квартири, з урахуванням матеріальної можливості ОСОБА_4 цей варіант колишнім подружжям не розглядався та на майбутнє не планувався.

Яких небудь вимог стосовно спірної квартири в частині особистої власності, які могли б порушувати права відповідача ОСОБА_3 відносно спільної сумісної власності подружжя, до подачи первісного позову у вересні 2017 року не заявлялись, тому говорити у даному випадку про трьохрічний строк після розірвання шлюбу для звернення до суду про поділ майна недоречно і неграмотно з юридичної точки зору.

Договір купівлі-продажу спірної квартири був посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Чичековою О.А., а відповідач за зустрічним позовом документально була власником житлового приміщення на підставі цього ж договору, зареєстрованого в КП «Маріупольське БТІ» 04.08.2005 року.

Нерухоме майно було придбано у попереднього власника, всі умови за договором сторонами виконані в повному обсязі і претензії один до одного до теперішнього часу були відсутні. При укладапі цього договору відповідач особисто давав згоду ОСОБА_3 на купівлю спірного майна, що також буде підтвержуваться документально і вказує саме на виникнення спільної сумісної власності на це майно.

Право власності на ім`я ОСОБА_3 та первічна і наступна реєстрація на вищевказане спірне нерухоме майно після отримання договору купівлі-продажу, що є фактично предметом спору, може підтверджуваться змістом тільки копії договору купівлі- продажу спірної квартири від 03.08.2005 року (р-р. № 4465). укладеного в період шлюбу сторонами по справі між ОСОБА_12 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), який остання до суду навмисно не надає.

Цій договір був посвідчений приватним нотаріусом Чичековою O.A., яка може на вимогу суду надати копії усіх документів, які стали підставою для його укладання.

Крім того, підтверження того, що спірне майно, а саме квартира придбалась за спільні кошти подружжя, яке було платіжноспроможне необхідно також буде витребувати за його клопотанням, що є в матеріалах справи, копії документів які стали підставою для укладення між ОСОБА_4 (дарувальник) та його колишньою тещою - матір`ю відповідачки ОСОБА_13 (обдаровувана) договора дарування квартири АДРЕСА_4 29.07.2005 року за р-р. № 3570, тобто за 5 днів до покупки спірної квартири та яка за змістом договору була його особистою власністю.

Цій договір був посвідчений приватним нотаріусом Ніколаєнко Т.І., яка може також на вимогу суду надати копії усіх документів, які стали підставою для його укладання.

За час проживання в зазначеній квартирі, сторонами у справі без належного дозволу та затвердженого проекту в період з 2010 року по 2011 рік з метою поліпшення умов проживання, дане житлове приміщення було реконструйовано зі зміною житлової площі та загальної площі. В результаті будівельних змін були витрачені особисті грошові заощадження, власні будівельні матеріали і обладнання подружжя Анашкіних.

У своїх вимогах ОСОБА_3 первісно підтверджуючи, що квартира є об`єктом права власності подружжя, безпідставно, вказуючи на те. що все матеріальне навантаження за змістом, лікування та оздоровлення дітей лягає на її безробітні плечі і не визначаючи цифровий показник цього навантаження і вартість квартири, вважала що дана обставина є підставою для проведення так званого взаємозаліку: «мені, ОСОБА_3 гроші на лікування, оздоровлення повертати не треба » « віддайте мені в рахунок цих витрат другу половину спірної квартири».

Після цього риторика сильно змінилася, новий представник, нова правова позиції як слідство ОСОБА_3 вже за її словами купує квартиру і машину в 2005 та 2007 роках відповідно за особисті кошти та за кошти батьків, одному з яких за 5 днів до покупки спірної квартири ОСОБА_4 дарить своє особисте майно, а саме квартиру АДРЕСА_4 та додатково вказує на те, що всі ці вимоги та її надумані обставини відповідно природи спірного майна пов`язані тільки з тим, що вона виїхала з м. Маріуполя з дітьми, а відповідач та його позиція відносно квартири є перешкодою її намірам продати цю квартиру та витратити всі гроші від її продажу на свої потреби та ні в інтересах дітей, як це вона робить зараз та робила раніше.

Як вбачається зі змісту нового позову з новим представником та новою правовою позицією, ОСОБА_3 все таки визначилася, що в цьому випадку потребує захисту її особисте право, як вона вважає на особисте майно, не ставивши під сумнів до теперішнього часу його право у спільній сумісній власності на це майно, яке вона шляхом придуманих історій і зневагою права ОСОБА_4 у спільній сумісній власності, як зазначено в резолютивній частині позову, хоче визначити особистою власністю.

Спірна трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя і належить відповідачу і позивачу в рівних частках і підлягає розподілу за варіантом, вказаним і зустрічному позові, автомобіль після його покупки в 2015 році є особистою власністю ОСОБА_4 і не підлягає розподілу.

17.09.2018 року на електронну адресу суду від ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив відносно позову, в якому зазначено наступне. У своєму відзиві на її позовну заяву (у порядку уточнення) від 16.08.2018 року про визнання майна особистою приватною власністю, відповідач ОСОБА_4 грубо маніпулює положеннями СК України, ЦК України, ЦПК України та навіть заперечує (ставить під сумнів та не бере до уваги) рішення суду, а саме: рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28.09.2011 року №2-4175 про визнання за нею, ОСОБА_3 права власності на 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яке набуло законної сили та є обов`язковим для виконання на всій території України, відповідно до ст. 129 Конституції України. Більше того, держава повинна забезпечувати виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Крім того, у своєму запереченні відповідач грубо маніпулює положеннями СК, ЦК та ЦПК України трактуючи положення їх статей на свій розсуд з метою отримання неправомірної вигоди та утискаючи її права як жінки, грубо порушуючи принципи тендерної рівності. Так, цитуючи ст. 70 СК України, відповідач, ОСОБА_4 спирається на те, що, на його думку, "спірна 3-х кімнатна квартира" є спільною власністю подружжя взагалі спотворюючи саме положення цієї статті. Так, ч.1 ст.70 СК України ясно визначає, що розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Далі - більше, цитуючи п.2 ст. 372 ЦК України, відповідач взагалі протирічить сам собі зі своїми запереченнями. Він приводить витяги з тексту, що при розділі майна, яке знаходилося в спільній власності, вважається, що частки співвласників в праві спільної власності є рівними, якщо інше не встановлено договором або законом. Рішення суду (рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28.09.2011 року №2-4175), яке набуло законної сили та закріплено реєстрацією її права власності в КП "Маріупольське БТІ", є законним та обов`язковим до виконання.

Ніяких заперечень чи незгоди з вказаним рішенням суду відповідачем до цього часу не заявлялося. Від дати рішення суду (від 2011 року та фактичного розриву шлюбних відносин) і до часу написання заперечення відповідачем проти її позову, взагалі ніяких натяків про право на співвласність у відповідача не існувало.

Описуючи свої заперечення, відповідач грубо порушує її громадянські права, вдається до вільного трактування (на свій розсуд, без надання будь-яких фактів та доказів) її поведінки.

Зважаючи на викладене, вона вимушена ще раз наголосити на тому факті, що до цього часу ніяких заперечень на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя відповідач не висував. Більше того, за відсутності заперечень зі сторони відповідача, право на її особисту власність відносно 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі вищезазначеного рішення суду №2-4175 від 28.09.2011 року було оформлено в КП «Маріупольське БТІ» за №899020 від 06.12.2011 року. З метою отримання неправомірної вигоди, одним хибним твердженням, намагається вивести автомобіль МАЗДА-5 д.н. НОМЕР_1 зі спірного майна. Стверджуючи, що за автомобіль їй були виплачені грошові кошти, відповідач не приводить ніяких доказів та підтверджень такої дії. В таких діях відповідача вбачаються явні ознаки зловживання правом, намагання шляхом підміни понять та хибними, неправдивими твердженнями ввести суд в оману щодо предмету спору.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 17.10.2018 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 про виклик свідків, задоволено. Викликано у судове засідання з метою допиту свідків, клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про витребування доказів, задоволено та зобов`язано приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Чичекову О.А. надати до суду завірені належним чином копії усіх документів, які стали підставою для посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 03.08.2005 року, а також зобов`язано приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Ніколаєнко Т.І. надати до суду завірені належним чином копії усіх документів, які стали підставою для посвідчення договору дарування квартири АДРЕСА_4 від 29.07.2005 року за р-р №3570. Зобов`язано посадових осіб Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області надати для огляду у судовому засіданні матеріали цивільної справи №2-4175/2011. В задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 про обов`язкову участь ОСОБА_4 для надання пояснень особисто у ході розгляду справи по суті, відмовлено.

08.11.2018 року від приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Ніколаєнко Т.І. надійшла на адресу суду відповідь та завірені належним чином копії документів.

28.12.2018 року до суду від приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Чичекової О.А. надійшла відповідь на запит щодо договору купівлі -продажу.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 26.02.2019 року закрито підготовче засідання за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. Призначено справу до судового розгляду по суті.

25.04.2019 року від приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Ніколаєнко Т.І. надійшла на адресу суду відповідь на запит суду.

19.11.2019 року від ОСОБА_3 до суду надійшла заява про відмову від клопотання про виклик свідків.

Також, 19.11.2019 року та 12.12.2019 року до суду надійшли заяви ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності, які аргументовані наступним. Позовні вимоги по зустрічній позовній заяві не можуть бути задоволені, оскільки до даного спору слід застосувати позовну давність. Відповідно до норм ст.ст.257-258 ЦК України встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки. Згідно ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою відмови у задоволенні позову. Вимоги ст.256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Розподіл майна відбувся між ними як подружжям ще у 2011 році. Рішенням суду було встановлено, що спірна квартира є її особистою власністю. Рішення набрало законної сили 10.10.2011 року. До матеріалів цієї справи було надане рішення по вказаній справі, але ОСОБА_4 не став його оспорювати, що підтверджує його згоду з викладеним у судовому рішенні. Дії ОСОБА_4 відносно не оскарження рішення по справі №2-4175/2011 р. вказують на визнання з його боку, що дійсно між ними відбулась домовленість відносно квартири ще в літку 2011 року, а саме що вона є її особистою власністю. ОСОБА_4 не оскаржуючи рішення по справі №2-4175/2011 року, яке набрало законної сили 10.10.2011 року, підтверджує, що дійсно з дати набрання законної сили судовим рішенням йому було відомо про порушення його права на поділ майна. 10.10.2011 року при відсутності апеляційної скарги на рішення по справі №2-4175, в зазначений строк з наступного дня позивачу стає відомо про порушення його права, у зв`язку з чим, починається дія трьохрічного строку права звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів. Таким чином, строк позовної давності сплинув 11.10.2014 року, проте ОСОБА_4 звернувся до суду у 2017 році. Свідками у суді також було підтверджено, що у 2011 році між ними відбулась домовленість про поділ майна подружжя, на що вказують особисті дії ОСОБА_4 (не оскарження рішення, зняття з реєстрації з адреси спірної квартири особисто ОСОБА_4 ; не сплата комунальних платежів по спірній квартирі ОСОБА_4 , переоформлення автомобілю, придбаного у шлюбі на ім`я ОСОБА_4 ). Таким чином, на підставі ч.3 ст.267 ЦК України необхідно застосувати позовну давність, яка є підставою для відмови ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог відносно поділу майна між подружжям.

26.11.2019 року до суду від ОСОБА_4 надійшла заява-пояснення в якій зазначено, що в своїх позовних вимогах, які вказані у позові від 23.10.2017 року він в резолютивній частині позову просить визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю сторін по справі, поділити її та визнати за нею право власності на Ѕ частину спірної квартири. Підставою для звернення до суду за захистом її прав за його зустрічним позовом стало звернення у вересні 2017 року ОСОБА_3 до суду з позовом до нього про визнання права власності на спірну квартиру у цілому без урахування його частки в спільній сумісній власності подружжя. У сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Тобто, при відсутності будь-яких інших документів спірна квартира належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя в рівних частках. При вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановлені судом факту набуття майна в період шлюбу на таке майно поширюється презумція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обгрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте в період шлюбу, є спільним сумісним майном. До такого висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 12.06.2019 року у справі №595/324/17. Застосування строку позовної давності у такому випадку на такі правовідносини не розповсюджується, так як мова йде про же придбане нею право власності в минулому та наявне на теперішній час, а вирішення питання про визначення цієї частки в спільній сумісній власності є тільки документальним підтвердженням виникнення права, яке вже відбулося. Навіть, якщо слідувати логіці ОСОБА_3 та прийняти те, що до цих правовідносин може застосовуватися позовна давність, то зазначив, що з моменту купівлі-продажу у 2005 році, як в період шлюбу так і після його розірвання він безперешкодно мав доступ до спірної квартири та вважав себе її співвласником відповідно до вимог закону. Фактично моментом порушення його права, якщо б до цих правовідносин застосувався сплив строку позовної давності, необхідно було вважати саме звернення ОСОБА_4 у вересні 2017 року до суду з позовом про поділ майна та визнання за нею право особистої власності на квартиру в цілому, що також вказує з урахуванням його звернення до суду в жовтні 2017 року на відсутність спливу цього строку. Враховуючи зазначене, керуючись нормами сімейного та цивільного законодавства, на своїх позовних вимогах вказаних у зустрічному позові він наполягає, вважає їх законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому проти позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права особистої власності на квартиру заперечував, вважає їх надуманими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач за первісним позовом та її представник в судовому засіданні підтримали свої позовні вимоги, за підставами зазначеними у позовній заяві та наданих доказах, зустрічний позов не визнали, в подальшому просили суд спірні правові відносини розглянути без їх участі.

Відповідач за первісним позовом в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його присутності, його представник в судовому засіданні позов ОСОБА_3 не визнав, заперечував проти його задоволення, одночасно наполягав на задоволенні зустрічного позову за обставинами наведеними у позові та наданими доказами, в подальшому просив справу розглянути без його участі.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснила суду, що вона є сусідкою з ОСОБА_3 , з якими знайома з 2007 року, її онук вчився в одному класі з їх донькою. ОСОБА_4 десь у 2011-2012 роках пішов від дружини, потім у 2013 році шлюб розірвали, оскільки у них постійно відбувались сварки. У них був автомобіль, квартира, гроші, вони зі слів ОСОБА_3 мирно домовились, що автомобіль залишається у ОСОБА_4 , а ОСОБА_3 квартира, а також розповіла, що відповідач забрав велику суму коштів. Але вона говорила ОСОБА_3 щоб та оформила все офіційно, після розлучення відповідач почав претендувати на поділ квартири.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні 21.08.2019 року зазначила, що вона є сусідкою сторін, які жили добре, однак одного разу вона побачила як ОСОБА_4 бив ОСОБА_3 . Потім ОСОБА_3 розповідала їй, що її мати принесла кошти на придбання квартири та казала добре що у них є автомобіль. Після чого, вона раптом повідомила, що вони з чоловіком розійшлись, в свою чергу чоловік забрав велику суму коштів та повідомив, що їй залишається квартира, а йому автомобіль. На даний час ОСОБА_3 проживає у м.Києві, так як їх донька вчиться, а у спірній квартирі проживає зараз інша сім`я.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_17 розповів суду, що він є рідним братом позивача, в 2011 році їх сім`я придбала автомобіль, але сестра не сповіщала його про свої родинні справи. Потім їх сім`я розпалась і сестра розповіла йому, що квартира залишається їй, а ОСОБА_4 забирає автомобіль. Після, його сестра захотіла продати квартиру, так як два роки потому переїхала проживати в інше місце. Коли саме купували вони квартиру він не пам`ятає, однак купували задля проживання в ній сім`єю, хто саме на даний час проживає у спірній квартирі він не знає.

Допитана у судовому засіданні 28.08.2019 року свідок ОСОБА_18 , пояснила, що вона знає їх сім`ю тривалий час, навчались разом у школі та продовжували після закінчення школи дружити. У 2010 році ОСОБА_3 не була присутня у неї на ювілеї, оскільки вона разом з чоловіком виїзджала на відпочинок до Мексики, після якого повернулась з поламаними ребрами. Потім ОСОБА_4 пішов жити до своєї мати, потім повертався знов до дружини. В їх сім`ї постійно відбувались сварки і велась розмова про розлучення. Щодо спірної квартири ОСОБА_4 говорив, що квартира залишається ОСОБА_3 та їх дітям, а йому автомобіль.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_19 пояснила, що вона знайома з ними ще зі школи, після закінчення школи вона продовжувала дружити з ними, була присутня у них на весіллі в якості дружки, потім хрестила їх доньку. У 2010 році йшло все до розлучення, вони були на відпочинку у Мексиці, звідки ОСОБА_3 приїхала з поламаними ребрами, однак вирішили все ж таки попробувати жити далі, у них постійно відбувались сварки, під час яких ОСОБА_4 говорив, що йому нічого для дітей не жалко, тому він залишає ОСОБА_3 квартиру, а собі забирає машину.

Суд, вивчивши письмові пояснення сторін, вислухавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

У п. п. 1, 3 ст. 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 24.09.1999 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 30 липня 2013 року, розірвано.

В період шлюбу у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народились діти донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З відповіді профспілкової організації державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на адвокатський запит від 29.08.2017 року за №127 вбачається, що ОСОБА_3 за період з 2013 -2017 роки надавались путівки для оздоровлення дітей.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28 вересня 2011 року позовну заяву ОСОБА_3 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на самочинно реконструйовану квартиру, задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на самочинно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 54,1 кв.м., жилою площею 33,1 кв.м. Дане рішення набрало законної сили 10.10.2011 року.

Відповідно до копії витягу про державну реєстрацію прав №32352526 власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , право приватної власності на яку зареєстроване на підставі рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 28.09.2011 року.

Зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіля «МAZDA - 5», державний номерний знак НОМЕР_1 випливає, що даний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_3 05.10.2007 року, а зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу цього ж автомобіля вбачається, що з 29.10.2015 року володільцем автомобіля є ОСОБА_4 .

З довідки - розрахунку серії ААЕ №969569 наданої Територіальним сервісним центром №1441 Регіональним сервісним центром МВС в Донецькій області випливає, що дана довідка-розрахунок стала підставою для реєстрації легкового автомобіля МAZDA - 5», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 за громадянином ОСОБА_4 .

В довідках виданих профспілковою організацією державного підприємства «Маріупольський морський торговий порт» від 12.09.2018 року за №№113,114,115 зазначено дохід ОСОБА_4 за періоди з 01.09.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2005 року по 31.12.2005 року та з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року, з яких відбувались утримання.

24.09.2013 року державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Рахимовим Р.М. винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника.

Відповідно до розписок, ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 за червень 2013 року, липень 2013 року та серпень 2013 року гроші у сумі 6000 грн. на сімейні розходи по домовленості на утримання дітей.

З відомостей наданих профспілковою організацією державного підприємства «Маріупольський морський торговий порт» випливає, що за період з вересня 2013 року по вересень 2017 року у ОСОБА_4 було утримано кошти по виконавчим листам.

Відповідно до договору дарування квартири від 15.12.2003 року посвідченого державним нотаріусом Другої маріупольської державної нотаріальної контори Колеснік Л.В., ОСОБА_20 подарувала ОСОБА_4 квартиру №43 з двох кімнат, загальною площею – 44,5 кв.м., житловою – 29,9 кв.м., у житловому будинку АДРЕСА_4 .

Право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 15.12.2003 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №7795032.

З витягів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №4258250 та №4258316 від 29.07.2005 року випливає, що на квартиру АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_4 було накладено заборону, арешт на підставі податкової застави, але відповідно до довідки приватного нотаріуса Ніколаєнко Т.І. від липня 2005 року дана квартира під забороною не перебуває.

З договору дарування квартири від 29.07.2005 року посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Ніколаєнко Т.І. вбачається, що ОСОБА_4 подарував ОСОБА_21 квартиру АДРЕСА_4 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 03.08.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Чичековою О.А. за реєстровим номером 4465, ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_12 квартиру за номером АДРЕСА_1 .

З розписки наданої ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_12 отримав 03.08.2005 року від ОСОБА_3 суму у розмірі 23000 дол.США, за продану ним квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно заяви зареєстрованої 03.08.2005 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Чичековою О.А. за №4463, ОСОБА_4 дав свою згоду на укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .

За змістом ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4,5) житло, земельна ділянка, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його/її приватизації.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Отже, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Надані ОСОБА_3 докази, дослідженні в судовому засіданні та покази свідків не свідчать про те, що саме за отримані як би від її матері кошти була придбана подружжям ОСОБА_3 квартира під час шлюбу і тому слід дійти висновку, що дана квартира є їх спільною сумісною власністю.

У відповідності до положень ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст. ст. 63, 65 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

При вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги сторін та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності сторін та підлягає поділу.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, оскільки нею не надано належних доказів на підтвердження позову, отже спірне майно є сумісно нажитим майном подружжя, частки чоловіка та дружини в якому є рівними, тому зустрічна позовна заява підлягає задоволенню, шляхом визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та здійснення її поділу між ними, визнавши за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , залишивши Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 у власності ОСОБА_3 за рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 28.09.2011 року.

Що стосується заяви адвоката Лещенко О.Д., яка діє в інтересах ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності, то вона задоволенню не підлягає, на підставі наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, ч. 4 ст. 267 ЦК України)

Стаття 72 СК України передбачає, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно з п. 15 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11 початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (Правова позиція Верховного суду України від 23.09.2015 № 6-258цс15).

Початок перебігу строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а не з часу розірвання шлюбу. Трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, застосовується, коли ці вимоги заявлені після розірвання шлюбу, і обчислюється починаючи з дня, коли один із подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу.

У даному випадку такий строк розпочався з моменту звернення ОСОБА_4 до суду з зустрічним позовом 23.10.2017 року, оскільки як в період шлюбу так і після його розірвання ОСОБА_4 безперешкодно мав доступ до спірної квартири, що жодною зі сторін не оспорювалось, а тому строк позовної давності ним не пропущено.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог і тому з ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640 грн., який було сплачено ОСОБА_4 при поданні зустрічної позовної заяви.

Оскільки ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог, то за вимогами ст.141 ЦПК України понесені нею судові витрати слід віднести на її рахунок.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 77, 78, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задольнити повністю.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та здійснити її поділ між ними.

Поділити спільне майно подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набуте у шлюбі:

- визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ;

- залишити Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 у власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) за рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 28.09.2011 року.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН: НОМЕР_4 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_5 , виданий 20.09.1997 року Приморським РВ Маріупольського МУ УМВД України в Донецькій області, адреса реєстрації: АДРЕСА_7 , місце проживання: АДРЕСА_8

Суддя П .І. Папаценко Папаценко