Вирок № 86506372, 20.12.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/9181/18

Провадження № 1-кп/161/191/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 20 грудня 2019 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді - Полюшко А.В.,

за участю секретаря - Ярмолюк І.С.,

прокурора - Шпоти О.В.,

обвинувачених - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисників - Сабашного Ю.М., Кінах (Чуріної) Я.В.,

потерпілого - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018030130000213, що надійшов з Луцької місцевої прокуратури 12.06.2018 про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Луцька Волинської області, мешканця АДРЕСА_1 , українця, гр.України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, в порядку ст.89 КК України - судимості не має,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 146 ч.2, ст.186 ч.2, ст.189 ч.2 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , українця, гр.України, з середньою освітою, розлученого, непрацюючого, судимого:

1)01.09.2003 Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч.1 ст.115 КК України до 9 років позбавлення волі;

2)21.02.2008 Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.296 КК України, справу закрито на підставі ст.11-1, 248 КПК України - по закінченню строків давності; звільненого 08.02.2012 по відбуттю строку покарання (за попереднім вироком);

3)15.04.2015 Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч.1 ст.121 КК України до 5 років позбавлення волі; звільненого умовно-достроково 13.03.2018 на підставі ухвали Сарненського районного суду Рівненської області від 05.03.2018, на невідбутий строк 1 рік 6 місяців 29 днів.

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 146 ч.2, ст.186 ч.2, ст.189 ч.2 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 25.03.2018 близько 06.00 год., за попередньою змовою між собою та невстановленою досудовим розслідування особою, перебуваючи навпроти будинку №37, по вул.Гордіюк, м.Луцька, умисно, з корисливих мотивів, шляхом застосування фізичної сили, викрали потерпілого ОСОБА_3 , помістивши у вантажний мікроавтобус марки «Volkswagen LT 35» р.н. НОМЕР_1 , що знаходиться у користуванні ОСОБА_4 . Після чого, проти його волі, одягнули на голову потерпілого мішок з полімерного матеріалу та, висловлюючи погрозу фізичною розправою, яку потерпілий сприйняв як реальну загрозу для свого здоров`я та життя, нанесли йому ряд ударів кулаками по тілу, голові, кінцівках, після чого перевезли до домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_4 .

Цього ж дня, близько 06.30 год., прибувши до вказаного господарства, обвинувачені ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, примусово всупереч волі ОСОБА_3 , помістили його у підвальне приміщення гаража, де незаконно утримували, позбавивши волі та можливості вільного пересування, заблокували вхід у підвал.

Окрім того, обвинувачений ОСОБА_2 , близько 07.00 год. 25.03.2018, перебуваючи в підвальному приміщенні в АДРЕСА_1 умисно, з корисливих мотивів, застосував до потерпілого ОСОБА_3 фізичне насильство, що виразилось у нанесенні ударів кулаками рук по голові, тілу та кінцівках, а також погрозою застосування фізичного насильства до потерпілого, після чого відрито заволодів мобільним телефоном марки «Sаmsung» з сім-карткою №НОМЕР_7 вартістю 350 грн, бейсболкою фірми «Аспент» вартістю 700 грн та грошовими коштами в сумі 400 грн, спричинивши потерпілому ОСОБА_3 майнової шкоди на загальну суму 1450 грн.

Він же, цього ж дня, близько 14.00 год., разом з невстановленою досудовим розслідування особою, за попередньою змовою між собою, перебуваючи в підвальному приміщенні в АДРЕСА_1 умисно, з корисливих мотивів, застосовуючи до ОСОБА_3 фізичне насильство, яке проявилося у нанесенні ударів кулаками по голові, тілу та кінцівках, з погрозою вбивства або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вимагав у нього 2000 доларів США, як умову його звільнення, внаслідок чого заставили потерпілого власноручно написати розписку про нібито отримання останнім 14.02.2014 від ОСОБА_2 вказаних грошових коштів у борг, яку мав намір використати, з метою їх отримання від батьків потерпілого.

Близько 16.00 год. 25.03.2018, потерпілий ОСОБА_3 , скориставшись тим, що певний проміжок часу за ним ніхто нагляд не здійснював, зумів відсунути дерев`яну кришку, якою закривався вхід у підвальне приміщення та втекти.

Внаслідок злочинних дій потерпілому ОСОБА_3 , згідно висновку судово-медичного експерта №270 від 30.03.2018, заподіяно тілесні ушкодження у вигляді синця навколо правого ока з поширенням на праву лобно-скроневу перед вушну ділянку з поверхневою раною біля зовнішнього краю правої брови, синців в ділянці правого плечового суглоба, на задньо-боковій поверхні грудної клітки справа, в ділянці лівого плеча та передпліччя, правого стегна, лівого колінного суглобу, лівої гомілки, синця з садном в ділянці правої гомілки, садна в ділянці лівої гомілки, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, обвинувачені ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , кожен зокрема, своїми умисними діями, які виразились у викраденні людини та незаконному позбавленні її волі, вчиненими з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувались заподіянням потерпілому фізичних страждань, скоїли кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.146 КК України.

Окрім того, обвинувачений ОСОБА_2 своїми умисними діями, які виразились у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаними з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого та з погрозою застосування насильства, скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.186 КК України. Своїми умисними діями, які виразились у вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, обмеження його прав, свобод та законних інтересів, вчиненими повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.189 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не визнав. Суду дав показання, що 25.03.2018 у ранкову пору, перебуваючи разом з обвинуваченим ОСОБА_4 по вул.Гордіюк м.Луцька, побачив раніше знайомого ОСОБА_3 , який протягом тривалого часу (ще з 2014 року) йому заборгував 2000 доларів США, оскільки вони разом придбавали автомобіль, який потерпілий продав, а кошти після його реалізації йому не повернув. ОСОБА_3 сам до них підійшов, погодився допомогти їм вивантажити двері, тому вони сіли у вантажний мікроавтобус марки «Volkswagen LT 35» р.н. НОМЕР_1 , яким їздив ОСОБА_4 та поїхали по місцю проживання останнього. Потерпілого ні він, ні ОСОБА_4 не били, насильства не застосовували, у підвальне приміщення гаража не поміщали та не позбавляли його можливості вільного пересування.

Мобільним телефоном, бейсболкою та грошовими коштами в сумі 400 грн, не заволодівали. Він лише намагався з`ясувати причини неповернення боргу в сумі 2000 доларів США, після чого потерпілий добровільно, власноручно написав розписку про отримання ним вказаних грошових коштів у борг. При цьому ствердив, що не пам`ятає точної суми коштів, які давав ОСОБА_3 на придбання автомобіля, суму у 2000 доларів США вони визначили, виходячи з загальної вартості автомобіля на ринку (поділивши її порівну).

Щодо виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень зазначив, що вони після від`їзду ОСОБА_4 прибирали у його гаражі, ОСОБА_3 наступив на кришку підвалу та впав вниз.

В зв`язку з відсутністю у його діях кримінальних правопорушень та відсутності доказів його винуватості просив його виправдати.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не визнав. Суду дав показання, що 25.03.2018 у ранкову пору, перебуваючи разом з обвинуваченим ОСОБА_2 по вул.Гордіюк м.Луцька, побачили ОСОБА_3 , який протягом тривалого часу зі слів ОСОБА_2 заборгував йому 2000 доларів США. Вони попросили ОСОБА_3 поїхати з ними, допомогти розвантажити запчастини до автомобіля, тому він сам сів у мікроавтобус марки «Volkswagen LT 35» р.н. НОМЕР_1 , що є у його користуванні та поїхали до нього ( ОСОБА_4 ) додому. Він був за кермом, а тому по дорозі, а також в подальшому потерпілого не бив, насильства не застосовував, у підвальне приміщення гаража не поміщав та не позбавляв його можливості вільного пересування.

Мобільним телефоном, бейсболкою та грошовими коштами в сумі 400 грн, не заволодівав, оскільки відразу ж поїхав в місто Луцьк, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишились у нього дома, про події, які відбувались після його від`їзду йому нічого не відомо. Після його повернення на території його домоволодіння вже знаходились працівники поліції, при цьому, на потерпілому він не бачив жодних тілесних ушкоджень.

Оскільки неправомірних дій по відношенню до потерпілого він не вчиняв, просив його виправдати.

Незважаючи на невизнання обвинуваченими ОСОБА_2 , ОСОБА_4 своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 146 ч.2 КК України, а обвинуваченим ОСОБА_2 і у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.186 ч.2, ст.189 ч.2 КК України, їх винуватість повністю підтверджується зібраними в ході досудового розслідування та дослідженими під час судового розгляду доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_3 суду дав показання, що 25.03.2018 о 04.30 год. він разом з ОСОБА_6 йшли від «Північного ринку» в сторону 40 кварталу. Дійшовши до перехрестя, побачив раніше знайомого ОСОБА_4 в автомобілі та підійшов до нього, його товариш - ОСОБА_6 залишився за декілька метрів. В цей момент до нього підійшов незнайомий чоловік, який разом з ОСОБА_4 взяли під руки та застосовуючи фізичну силу засунули його в бус (багажне відділення). Спочатку він не кричав та не просив про допомогу, оскільки не зрозумів, що відбувається, думав, що хлопці жартують. Відразу ж після цього до нього підсів ОСОБА_2 , який надів йому мішок на голову та почав бити кулаками у різні частини голови та тіла. Приїхавши у двір будинку, його вивели з автомобіля, на голову знову одягнули мішок (який зліз з голови під час побиття в автомобілі) та спустили в підвал. Його вели двоє осіб, а коли зняли мішок з голови, то поблизу були ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , тому вважає, що саме вони вели його до підвалу (жодних інших осіб в цей момент не бачив). Згодом до підвалу спустився ОСОБА_2 , кілька разів вдарив кулаком у різні частини тіла, забрав належний йому телефон, бейсболу та гроші в сумі 400 грн. В подальшому, ОСОБА_2 , погрожуючи заподіянням тілесних ушкоджень та вбивством, примусив писати розписку (для цього дав листок з текстом та чистий листок з ручкою та сказав переписати, текст перечитував саме той третій невідомий йому чоловік), що він винен гроші. Він, реально побоюючись за своє життя та здоров`я, не маючи жодних боргових зобов`язань перед обвинуваченим та третіми особами, змушений був написати цю розписку. ОСОБА_2 , разом з невідомим йому чоловіком, забрали розписку та пішли. Після цього він просидів у підвалі близько 3 годин, а коли почув що поруч нікого не має, почав вибиратися, через кілька спроб вибрався на вулицю, відразу ж побіг до найближчого будинку, де побачив чоловіка, якому розповів про обставини події та попросив викликати поліцію.

Ствердив, що його підвезли до самого приміщення гаража, а оскільки його ОСОБА_2 бив та погрожував по дорозі, тому він боявся та не кликав на допомогу, окрім того, біля нього постійно знаходився ОСОБА_2 , який погрожував вбивством та побиттям. При цьому, ОСОБА_4 ударів не завдавав, особисто речі не забирав та не примушував писати розписку.

Збитки йому не відшкодовані, цивільний позов про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди підтримав повністю, просив його задовольнити. Щодо покарання - покладався на розсуд суду.

Показання потерпілого ОСОБА_3 судом беруться до уваги, оскільки вони спростовують показання обвинувачених, які суд вважає неправдивими та такими, що дані виключно з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення кожним із них кримінальних правопорушень. Такі показання потерпілого об`єктивно підтверджуються іншими здобутими та всебічно, повно дослідженими у справі доказами.

Свідок ОСОБА_7 суду дав показання, що минулого року (весною) пропав його пасинок ОСОБА_3 , після чого від працівників поліції він дізнався, що його викрали та побили. Приїхавши у відділок поліції, побачив пасинка, який був у пригніченому стані, з наявними тілесними ушкодженнями на голові. Останній розповів, що 3 чоловіків, двох з яких він знає, викрали його, завезли у підвал, а в подальшому - вимагали гроші. Вже дома він розповів, що у нього вимагав його знайомий 2000 доларів за автомобіль «ВАЗ», який він ( ОСОБА_7 ) йому практично подарував, давши на нього більшу частину коштів, а інші частину пасинок назбирав, працюючи у нього. Категорично зазначив про відсутність боргових зобов`язань у його пасинка перед іншими особами (в т.ч. і перед ОСОБА_2 ). Зазначив, що до цієї події з ОСОБА_4 знайомим не був, а ОСОБА_2 бачив давно - близько 5 років тому, при цьому ніхто з них не повідомляв про позики грошей або ж якісь борги. Конфлікт у потерпілого з ОСОБА_2 був, однак його причина йому не відома, хлопці запевняли, що вони самі розберуться, жодного разу розмови з ОСОБА_2 з приводу автомобіля або ж боргів сина він не мав.

Свідок ОСОБА_8 суду дала показання, що минулого року син - ОСОБА_3 (точної дати не пам`ятає) не ночував дома, згодом від працівників поліції дізналась, що її сина викрали, побили і забрали його речі. Про будь-які конфлікти сина з іншими особами їй не відомо. Усі кошти, які були у нього, зберігала виключно вона, а тому ствердила, що коли купували автомобіль «ВАЗ», то частину грошей давав її чоловік, а частину дав син, забравши у неї свої особисті кошти.

Свідок ОСОБА_9 суду дав показання, що точної дати не пам`ятає, однак мала місце подія, коли в його двір, що в АДРЕСА_3 , забіг раніше незнайомий хлопець, який повідомив, що його викрали і тримають в підвалі, тому просив викликати поліцію. Вони зателефонували у поліцію, потерпілий був дуже наляканий (при цьому перебував у адекватному стані, ні стану алкогольного сп`яніння, ні впливу будь-яких інших засобів помітно не було), просив його сховати та боявся виходити на дорогу. Коли вийшли на дорогу, подивитись чи їде поліція, побачили чоловіка, як відомо - ОСОБА_2 (на якого вказав потерпілий і сказав, що саме цей чоловік причетний до його викрадення), тому вони сховалися та чекали приїзду поліції. Потерпілий розповідав, що був на 40-му кварталі м.Луцька, де його схопили, привезли до будинку, тримали в підвалі та били.

Свідок ОСОБА_10 суду дав показання, що 25.03.2018 під час патрулювання, яке він здійсював разом з ОСОБА_11 (на автомобілі «Шкода»), надійшов виклик на «102» про незаконне викрадення та утримання особи (вказано орієнтування). Події мали місце ніби-то в с.Чаруків, однак щодо назви населеного пункту він міг помилися через значний час. На місці події потерпілий описав особу, яка його утримувала та наносила побої, в зв`язку з чим і було затримано ОСОБА_2 . Оскільки на останнього вказав сам потерпілий, як на особу, яка вчиняла відносно нього неправомірні дії, тому було викликано слідчо-оперативну групу (далі СОГ) і, з метою особистої безпеки та безпеки інших осіб, було проведено поверхневий огляд ОСОБА_2 на наявність у нього заборонених предметів. Всі викладені останнім з кишень предмети поклали на капот автомобіля і там зберігали до приїзду СОГ, зокрема там були наступні речі: мобільний телефон, коробка від сім-картки, розписка. Окрім того, потерпілий повідомив, що за кермом автомобіля «Фольксваген», на якому його викрадали був ОСОБА_4 Зазначив, що на тілі потерпілого були наявні тілесні ушкодження, при цьому він був у шоковому стані, однак поводився адекватно (не був в стані алкогольного чи іншого сп`яніння).

Аналогічні показання дав в судовому засіданні і свідок ОСОБА_12 , ствердивши, при цьому, що потерпілий вказував, що крім ОСОБА_2 , ОСОБА_4 була ще третя особа, яка також вчиняла відносно нього незаконні дії.

Показання даних свідків судом беруться до уваги, оскільки вони здобуті в порядку, визначеному ст.23 КПК України, не суперечать та підтверджують показання потерпілого ОСОБА_3 , а також дослідженим в судовому засіданні письмовим доказам, прямо та опосередковано підтверджують винуватість ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, визнаних судом доведеними.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні дав показання, що 25.03.2018 він разом з ОСОБА_3 були в м.Луцьку, заходили до ломбарду по пр.Соборності, де здавали мобільний телефон (однак на чиє ім`я здавали - не пам`ятає), після цього разом дійшли до аптеки, що навпроти мийки самообслуговування (поблизу вулиці Кравчука), де розійшлись. Подальші події йому не відомі.

Показання даного свідка також беруться судом до уваги, оскільки як потерпілий ОСОБА_3 , так і кожен з обвинувачених стверджували, що вказаної особи біля автомобіля ОСОБА_4 не було.

З протоколу огляду речей від 30.03.2018 та з безпосередньо дослідженого в судовому засіданні додатку - диска, вбачається, що 25.03.2018 в період з 04.59 год. по 05.12 год. ОСОБА_6 та ОСОБА_3 перебували в ПТ «Ломбард «Заставно-Кредитний Дім» за адресою: м.Луцьк, пр.Соборності, 4. Під час перегляду відео файлів встановлено відсутність на обличчі ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, факт наявності у ОСОБА_3 після здачі одного телефону до ломбарду, іншого телефону, який він тримав у руці, а також отримання ними грошових коштів.

Вказаний диск постановою слідчого від 30.03.2018 визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів кримінального провадження.

Вказане стверджується і довідкою ПТ «Ломбард «Заставно-Кредитний Дім», з якої вбачається, що 25.03.2018 о 05.10 год. ОСОБА_6 було здано мобільний телефон HUAWEI Y3 II.

Під час проведення слідчого експерименту від 25.04.2018 за участю потерпілого ОСОБА_3 (в присутності понятих) останній розповів про обставини вчинення кримінальних правопорушень та деталізував власні показання на місці вчинення злочину. Такі показання повністю відповідають показанням, даним безпосередньо в судовому засіданні. Дана слідча дія була предметом безпосереднього дослідження в ході судового провадження, шляхом перегляду відповідного додатка (DVD - диску).

З протоколу огляду місця події від 25.03.2018 (з застосуванням відеозапису) вбачається, що в гаражному приміщенні відокремленої будівлі господарського призначення в АДРЕСА_6, навпроти входу з лівої сторони наявний отвір, що веде до підвального приміщення, який прикритий дерев`яною дошкою. При огляді даного підвального приміщення виявлено потьоки речовини бурого кольору, ззовні схожі на кров, у верхній частині перегородки, уламки цегли зі слідами речовини бурого кольору схожі на кров, навпроти основи сходів - кулькову ручку з прозорого полімерного матеріалу, в гаражному приміщенні на підлозі в центральній частині - мішок з полімерного матеріалу. Вказані речі вилучено. Окрім того, під час проведення вказаної слідчої дії було оглянуто будинок та транспортний засіб - мікроавтобус марки «Volkswagen LT 35» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 (за письмовою згодою володільця майна).

Виявлені та вилучені речі оглянуто згідно протоколу огляду від 29.03.2018 та визнані речовими доказами у межах даного провадження.

Ухвалами Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2018 року, в порядку ч.3 ст.233 КПК України, надано дозвіл старшому слідчому СВ Луцького РВП ЛВП ГУНП у Волинській області Смочуку І.В. на обшук приватного житлового будинку та відокремленої господарської будівлі господарського призначення за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіля марки «Volkswagen LT 35» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , з метою відшукання предметів, речей, які мають значення речових доказів у даному провадженні. Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства, встановлені внаслідок такого обшуку докази є допустимими, відповідно до ч.3 ст.233 та ст.86 КПК України.

Поряд з цим, суд вважає допустимим доказом протокол огляду місця події від 25.03.2018, проведеного за місцем проживання ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 (в тому числі гаражного приміщення, будинку та автомобіля) та вилучені внаслідок їх проведення докази, так як він проведений у порядку, встановленому чинним КПК, з дотриманням прав та основоположних свобод особи, що встановлено, в тому числі і шляхом безпосереднього дослідження відповідних відеозаписів проведеної слідчої дії.

З протоколу освідування від 26.03.2018, проведеного на підставі постанови прокурора від 25.03.2018, в потерпілого ОСОБА_3 виявлено садно в ділянці правої надбрівної дуги розміром 1,5х0,3 см. Інших тілесних ушкоджень, в доступних для огляду ділянках тіла потерпілого, не виявлено.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №270 від 30.03.2018 (проведеної на підставі ухвали слідчого судді від 27.03.2018) під час огляду у ОСОБА_3 було виявлено тілесні ушкодження: синець навколо правого ока з поширенням на праву лобно-скроневу передвушну ділянку з поверхневою раною біля зовнішнього краю правої брови, синці в ділянці правого плечового суглобу, на задньо-боковій поверхні грудної клітки справа, в ділянці лівого плеча та передпліччя, правого стегна, лівого колінного суглобу, лівої гомілки, синець з садном в ділянці правої гомілки, садно в ділянці лівої гомілки. Дані тілесні ушкодження виникли в результаті травмуючої дії тупих предметів (предмету), більш детальна характеристика яких не відобразилась в морфології ушкоджень, цілком можливо в час вказаний підекспертним та в ухвалі, за ступенем тяжкості усі вони відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Враховуючи множинність та різну анатомічну локалізацію виявлених у гр. ОСОБА_3 тілесних ушкоджень - виключається можливість їх виникнення під час падіння з висоти власного зросту.

Таким чином, зважаючи на висновок експертизи, множинність та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень показання обвинуваченого ОСОБА_2 щодо самостійного падіння потерпілого через власну необережність і, як наслідок, отримання ним тілесних ушкоджень саме у такий спосіб не заслуговують на увагу та спростовується окрім показань потерпілого та свідків і вказаним висновком.

З висновку судово-імунологічної експертизи №63 від 05.05.2018 вбачається, що кров потерпілого ОСОБА_3 відноситься до групи А(II) з ізогемаглютиніном анти-В системи АВ0. На цеглині, вилученій під час огляду місця події за адресою: АДРЕСА_5 виявлено кров людини. Виявлена кров на фрагменті цеглини може походити від особи (осіб) з групою крові А (II) з ізогемаглютиніном анти-В системи АВ0, у тому числі від потерпілого ОСОБА_3 .

Протоколом огляду від 29.03.2018 оглянуто розписку, написану ОСОБА_3 на вимогу ОСОБА_2 .

З висновку експерта №1923/2326 від 05.05.2018 вбачається, що паста для кулькових ручок, якою виконані штрихи рукописного тексту розписки від імені ОСОБА_3 про отримання ним в ОСОБА_2 2000 доларів США, та паста кулькової ручки, вилученої 25.03.2018 під час огляду місця події, проведеного за адресою: АДРЕСА_1 , і наданої для дослідження, збігаються за окремими родовими ознаками, а саме: зовнішні ознаки,колір та відтінок, розчинність, хроматографічні характеристики, якісний склад барвників, природа смоли.

В судовому засіданні також допитувались свідки сторони захисту.

Так, свідок ОСОБА_13 дав показання, що близько 6 років тому, на святкуванні дня народження ОСОБА_2 бачив потерпілого ОСОБА_14 та дізнався, що вони спільно купили ВАЗ-21099 чорного кольору. Потім йому відомо про конфлікт, який виник через те, що потерпілий не давав ОСОБА_2 цей автомобіль. З приводу цього вони зустрічалися з вітчимом потерпілого, однак жодного результату не було. Зі слів ОСОБА_2 в автомобіль він вклав 2000 доларів США. Потім ОСОБА_3 вказаний автомобіль продав, а гроші ОСОБА_2 не повернув.

Свідок ОСОБА_15 підтвердила факт спільного придбання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 автомобіля близько 6 років назад. Точна сума коштів, яку давав для цієї купівлі її чоловік - ОСОБА_2 їй не відома.

Однак показання вказаних свідків фактично ані підтверджують, ані спростовують факт вчинення кримінального правопорушення обвинуваченими, їх показання підтверджуються лише показаннями обвинувачених, до яких суд відноситься критично, так як вони не підтверджені іншими належними та допустимими доказами, тому не можуть бути доказом у даному провадженні. Окрім того, такі показання, за відсутності інших доказів, на думку суду, не можуть безумовно свідчити про наявність цивільно-правових відносин між обвинуваченим ОСОБА_2 та потерпілим ОСОБА_3 . Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що потерпілого примушували до виконання ніби-то існуючого зобов`язання, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством.

Корисливий мотив у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.146 КК України наявний у діях обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_4 оскільки, вчиняючи дані дії, винні особи бажали одержати у зв`язку з цим матеріальні блага для себе (обвинувачений ОСОБА_2 ) або для інших осіб (обвинувачений ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 ).

Поряд з цим, на думку суду, не знайшла свого підтвердження кваліфікуюча ознака вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України - незаконне позбавлення волі та викрадення людини, яке здійснюване протягом тривалого часу. Так, зміст цієї обставини, визначається з врахуванням конкретного астрономічного періоду (строку), до такого строку можна відносити період у кілька днів, тиждень або ж більше, додатково також можуть бути враховані умови тримання (місце, спосіб), стан здоров`я потерпілого. Зважаючи на те, що потерпілий у той же день звернувся до працівників правоохоронних органів та зміг залишити місце його утримання приблизно через 3 години з моменту його поміщення до підвалу (що вбачається із показань потерпілого та свідків), тому дана кваліфікуюча ознака підлягає виключенню із обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_2 за ст.146 ч.2 КК України, що, за наявності інших кваліфікуючих ознак, не впливає на кваліфікацію їх дій за ч.2 ст.146 КК України.

Органом досудового розслідування та згідно обвинувального акту, крім того, обвинувачений ОСОБА_4 обвинувачується і у тому, що він попередньо домовившись з ОСОБА_2 та невстановленою досудовим розслідуванням особою, близько 07.00 год. 25.03.2018 перебуваючи в АДРЕСА_1 умисно з корисливих мотивів, застосували до ОСОБА_3 , якого примусово помістили у підвальне приміщення, внаслідок чого незаконно позбавили волі, фізичне насильство, що виразилось у нанесенні ударів кулаками рук по голові, тілу та кінцівках та з погрозою застосування до нього фізичного насильства, відкрито заволоділи мобільним телефоном марки «Sаmsung» з сім-карткою №НОМЕР_7 вартістю 350 грн, бейсболкою фірми «Аспент» вартістю 700 грн та грошовими коштами в сумі 400 грн, які привласнили, спричинивши потерпілому ОСОБА_3 майнової шкоди на загальну суму 1450 грн.

Він же, цього ж дня, близько 14.00 год., разом з ОСОБА_2 та невстановленою досудовим розслідування особою, за попередньою змовою між собою, перебуваючи в АДРЕСА_1 умисно з корисливих мотивів, застосовуючи до ОСОБА_3 , якого примусово помістили у підвальне приміщення, чим незаконно позбавили волі, фізичне насильство, яке проявилося у нанесенні ударів кулаками по голові, тілу та кінцівках, з погрозою вбивства або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вимагали у нього 2000 доларів США, як умову його звільнення, внаслідок чого заставили потерпілого власноручно написати розписку про нібито отримання останнім 14.02.2014 від ОСОБА_2 вказаних грошових коштів у борг, яку в подальшому мали намір спільно використати з метою їх отримання від батьків потерпілого.

Дії ОСОБА_4 по даних епізодах органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.2 ст.186, ч.2 ст.189 КК України.

На думку суду, обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.189 КК України, не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки стороною обвинувачення не доведено його винуватості поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами, а можливість здобуття інших доказів вичерпана і не пропонується стороною обвинувачення.

Так, допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень не визнав.

Потерпілий ОСОБА_3 категорично зазначив, що під час відкритого заволодіння мобільним телефоном марки «Sаmsung» з сім-карткою, бейсболкою та грошовими коштами, а також при вимозі у нього 2000 доларів США, як умови його звільнення, внаслідок чого він написав розписку про нібито отримання 14.02.2014 від ОСОБА_2 вказаних грошових коштів у борг, обвинувачений ОСОБА_4 присутній не був, будь-яких неправомірних дій, в цій частині, він відносно нього не вчиняв, більше того - він, після поміщення його до підвального приміщення, поїхав з власного домоволодіння, що підтверджено показаннями свідків та матеріалами кримінального провадження, дії обвинуваченого ОСОБА_2 , в цій частині, не охоплювались їх спільним умислом, а тому вважати, що останній, вчиняючи дії, передбачені ст.186 ч.2, 189 ч.2 КК України, діяв за спільним умислом, за відсутності беззаперечних доказів цього, у суду відсутні.

Таким чином, суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме: верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дослідивши та оцінивши докази, надані стороною обвинувачення, яка проти закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами не заперечувала, в їх сукупності, приймає рішення про виправдування обвинуваченого ОСОБА_4 за ст.ст.186 ч.2, 189 ч.2 КК України, на підставі ч.1 п.2 ст.373 КПК України, оскільки не доведено, що дані кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим ОСОБА_4 .

Зважаючи на виправдування ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, та на показання потерпілого ОСОБА_3 , в цій частині обвинувачення (щодо вчинення неправомірних дій за ст.186 ч.2 КК України лише обвинуваченим ОСОБА_2 ), в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження (по даному епізоду) така кваліфікуюча ознака, як відкрите викрадення майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Так, відповідно до ч.2 ст.28 КК України відкрите викрадення майна належить визнавати вчинене за попередньою змовою групою осіб, якщо злочин спільно вчинили декілька осіб, які заздалегідь, тобто до його початку, про це домовились.

Під час судового провадження встановлено, що мобільним телефоном, бейсболкою та грошовими коштами обвинувачений ОСОБА_16 заволодівав самостійно, без попередньої домовленості з іншими особами (зокрема, ОСОБА_4 та іншою, невстановленою слідством особою) та не у їх присутності. Вказане підтверджується як показаннями потерпілого, так і іншими матеріалами провадження.

В зв`язку з наведеним, вказана кваліфікуюча ознака підлягає виключенню з обвинувачення ОСОБА_2 за ст.186 ч.2 КК України, що, за наявності інших кваліфікуючих ознак, не впливає на кваліфікацію його дій за ч.2 ст.186 КК України.

Оскільки під час судового розгляду встановлено та підтверджено дослідженими вище доказами факт вчинення обвинуваченими ОСОБА_2 , ОСОБА_4 умисного викрадення людини та незаконного позбавлення волі, вчиненого з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувались заподіянням потерпілому фізичних страждань; факт вчинення обвинуваченим ОСОБА_2 відкритого викрадення чужого майна(грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого та з погрозою застосування насильства; та факт вимоги ОСОБА_2 передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, обмеження його прав, свобод та законних інтересів, вчиненими повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, тому суд вважає дані докази, на підставі ст.85,86 КПК України, належними та допустимими та, розглядаючи справу у межах пред`явленого обвинувачення, відповідно до ст.337 КПК України, приходить до висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.146 ч.2, 186 ч.2, 189 ч.2 КК України та винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України.

Посилання сторони захисту на те, що при затриманні у ОСОБА_2 не було вилучено майна потерпілого ОСОБА_3 (телефону, кепки та грошових коштів), в зв`язку з чим відсутні докази його винуватості за ст.186 ч.2 КК України, не заслуговують на увагу, оскільки щ моменту вилучення майна до затримання обвинуваченого ОСОБА_2 пройшов тривалий час, протягом якого останній мав реальну можливість вільно розпоряджатися на власний розсуд вилученим майном (викинути, сховати, реалізувати, витратити і т.д.).

Таким чином, судом критично оцінюються показання обвинуваченого ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про те, що вони не викрадали потерпілого та не позбавляли його волі, та показання обвинуваченого ОСОБА_2 , що він не вчиняв відносно потерпілого жодних інших неправомірних дій, оскільки вони є суперечливими (суперечать дослідженим доказам у справі), не відповідають обставинам, встановленим під час судового провадження, такі показання обвинувачених, кожного зокрема, суд розцінює як намагання уникнути відповідальності за фактично вчинені ними кримінальні правопорушення.

Враховуючи, що показання потерпілого ОСОБА_3 , відповідають обставинам справи та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, які, відповідно до ст.85, 86 КПК України, є належними та допустимими, стверджуються показаннями допитаних в судовому засіданні свідків, не викликають сумнівів у їх достовірності, оскільки підстав ставити їх під сумнів у суду немає, тому суд бере їх за основу при постановленні даного вироку та приходить до висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.146 ч.2, 186 ч.2, 189 ч.2 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України.

При обранні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і дані про особу винних.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , відповідно до ст.ст.66,67 КК України, суд не вбачає.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , відповідно до ст.66 КК України, суд не вбачає.

До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , відповідно до ст.67 КК України, суд відносить рецидив злочину.

Обвинувачений ОСОБА_2 вину у вчиненні кримінальних правопорушень, визнаних судом доведеними - не визнав, а тому і не розкаявся у вчиненому, потерпілому збитки не відшкодував, однак останній не наполягав на його суворому покаранні, покладаючись щодо визначення міри покарання на думку суду, обвинувачений вчинив умисні корисливі злочини, які згідно ст.12 КК України, відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості та тяжких злочинів, зважаючи на його особу, який неодноразово судимий за вчинення умисних тяжких злочинів, в тому числі проти життя та здоров`я особи, за що відбував реальні міри покарання в місцях позбавлення волі, судимість не знята та не погашена в установленому законом порядку, вчинив нові умисні корисливі злочини через кілька днів після умовно-дострокового звільнення, що, на думку суду, свідчить про його підвищену суспільну небезпечність та небажання стати на шлях виправлення, а тому суд вважає, що його виправлення та перевиховання не можливе без ізоляції від суспільства та призначає покарання в межах ст.ст.146 ч.2, 186 ч.2, 189 ч.2 КК України у виді позбавлення волі, із застосуванням ст.ст.70, 71 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 в порядку ст.89 КК України - судимості не має, по місцю проживання характеризується позитивно, хворіє, що стверджується поданою медичною документацією, однак потерпілому збитки не відшкодовані, хоча останній і не наполягав на його суворому покаранні, покладаючись щодо визначення міри покарання на думку суду, вину у вчиненні кримінального правопорушення, визнаного судом доведеним не визнав, а тому і не розкаявся у вчиненому, вчинене ним кримінальне правопорушення, згідно ст.12 КК України, відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, з довідки ВОНД вбачається, що він перебуває на консультативному обліку з 2006 року з діагнозом: «Психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання канабіоїдів та стимуляторів (амфетаміну), вживання зі шкідливими наслідками», а тому суд призначає покарання в межах санкції ст.146 ч.2 КК України, у виді позбавлення волі.

На думку суду, обрана міра покарання, є необхідною та достатньою для їх виправлення та попередження вчинення ними нових правопорушень.

Згідно ст.1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

З п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року (із змінами внесеними постановами №5 від 25.05.2001 року, №1 від 27.02.2009 року) вбачається, що на осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов`язаними, сукупними діями або діяли з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.

З п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року (із змінами внесеними постановами №7 від 08.07.1994 року, №11 від 30.09.1994, №15 від 25.05.1998 року, №9 від 24.10.2003 року) вбачається, що особи, які спільно заподіяли шкоду, діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

З врахуванням наведеного та з досліджених матеріалів в сукупності, суд вважає, що оскільки обвинувачені діяли з єдиним наміром, їхніми взаємопов`язаними діями було спричинено, зокрема моральної шкоди потерпілому, тому повинні нести в цій частині солідарну відповідальність.

На підставі ст.ст.128, 129 КПК України, ст.1166, 1167 ЦК України цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково:

- стягнути з обвинуваченого ОСОБА_2 в користь потерпілого ОСОБА_3 завдану матеріальну шкоду в сумі 1 450 (одну тисячу чотириста п`ятдесят) грн.;

-стягнути солідарно з обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_4 в користь потерпілого ОСОБА_14 20 000 (двадцять тисяч) грн завданої матеріальної шкоди.

В решті позовних вимог - відмовити.

Матеріальна шкода судом стягується відповідно до розміру завданих збитків, в межах пред`явленого обвинувачення та визнання судом такого обвинувачення доведеним ОСОБА_2 , з врахуванням прийняття рішення про виправдування в цій частині обвинуваченого ОСОБА_4 .

Визначаючи розмір моральної шкоди суд врахував майновий стан обвинувачених, які не працевлаштовані, при цьому виходив із засад розумності, виваженості, справедливості та вважає, що визначена сума моральної шкоди відповідає обсягу та характеру спричинених страждань потерпілого та характеру вимушених змін у його життєвих стосунках.

Речові докази, згідно ст.100 КПК України, відповідно, повернути за належністю законному володільцеві, залишити у матеріалах кримінального провадження, звернути в рахунок погашення цивільного позову та знищити.

Судові витрати, згідно ст.124 КПК України, що підтверджені документально, покласти на обвинуваченого ОСОБА_2 , відповідно до його участі у вчиненні кримінальних правопорушень, визнаних судом доведеними, з врахуванням прийняття судом рішення про виправдування ОСОБА_4 за ст.186 ч.2, 189 ч.2 КК України.

Арешт, накладений на майно, вилучене в ході проведення огляду місця події 25.03.2018 (ухвала слідчого судді від 27.03.2018), відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, - скасувати.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст.186 ч.2, ст.189 ч.2 КК Українита виправдати, на підставі ч.1 п.2 ст.373 КПК України.

ОСОБА_4 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст.146 ч.2 КК Українита призначити покарання - 1 (один) рік 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з дня приведення вироку до виконання, тобто з моменту затримання.

ОСОБА_2 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст.146 ч.2, ст.186 ч.2, ст.189 ч.2 КК Українита призначити йому покарання:

- за ст.146 ч.2 КК України - 2 (два) роки позбавлення волі;

- за ст.186 ч.2 КК України - 4 (чотири) роки позбавлення волі;

- за ст.189 ч.2 КК України - 4 (чотири) роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, визначити ОСОБА_2 покарання - 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків, шляхом приєднання до покарання, призначеного за даним вироком, частково невідбутого покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.04.2015 - 6 місяців позбавлення волі, остаточно визначити ОСОБА_2 покарання - 5 (п`ять) років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 рахувати з 25.03.2018, тобто з моменту затримання.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_2 в користь потерпілого ОСОБА_3 1 450 (одну тисячу чотириста п`ятдесят) грн завданої матеріальної шкоди.

Стягнути солідарно з обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_4 в користь потерпілого ОСОБА_3 20 000 (двадцять тисяч) грн завданої моральної шкоди.

В решті позовних вимог - відмовити.

На підставі ч.3 ст.129 КПК України цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 до обвинуваченого ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди залишити без розгляду.

Речові докази:

- диск DWD-R, який надано ПТ «Ломбард «Заставно-Кредитний ДІМ» з інформацією від 25.03.2018 з камер відеоспостереження; аркуш паперу формату А-4 з рукописним текстом змісту боргової розписки за підписом ОСОБА_3 - залишити у матеріалах кримінального провадження;

- вантажний мікроавтобус марки «Volkswagen LT 35» д.н.з. НОМЕР_1 , який відповідно до ухвали від 15.01.2019 повернуто власнику - залишити за належністю законному володільцеві - ОСОБА_17 ;

- грошові кошти в загальній сумі в сумі 1210 грн, які знаходяться у сейф-пакеті №0045733, що вилучені у ОСОБА_4 та належать останньому, що передані на зберігання в камеру схову відділення ПАТ КБ «Приватбанк» - звернути в користь потерпілого ОСОБА_3 в рахунок часткового погашення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди;

дві частини купюри номіналом 100 грн, які, знаходяться у сейф-пакеті №0045733, що передані на зберігання в камеру схову відділення ПАТ КБ «Приватбанк» - знищити;

- мішок з полімерного матеріалу білого кольору, уламки цегли зі слідами речовини бурого кольору, кулькову ручка з полімерного матеріалу, сліди рук, зразки крові потерпілого ОСОБА_3 ; картону упаковку для сім-картки оператора телекомунікацій «Водафон» із зазначенням номеру телефону НОМЕР_2 ; дві пляшки з-під пива «Tuborg», що передані на зберігання у камеру схову Луцького РВП ЛВП ГУНП у Волинській області - знищити;

- мобільний телефон марки «iPhone», imei: НОМЕР_3 , що належить обвинуваченому ОСОБА_4 ; мобільний телефон марки «Флай» ІМЕІ1: НОМЕР_4 , ІМЕІ2: НОМЕР_5 з наявною сім карткою № НОМЕР_6 , що належить ОСОБА_2 , - звернути в рахунок погашення цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 .

Запобіжний захід ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили залишити попередній - тримання під вартою.

Відповідно до ст.72 ч.5 КК України зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_4 термін перебування під вартою, з 25.03.2018 до 07.11.2018, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати по справі за проведення судово-імунологічної експертизи та судово-технічної експертизи документа в сумі 10 279 (десять тисяч двісті сімдесят дев`ять) грн 52 (п`ятдесят дві) коп.

Арешт, накладений на майно, вилучене в ході проведення огляду місця події 25.03.2018 (ухвала слідчого судді від 27.03.2018) - скасувати.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд, а обвинуваченим ОСОБА_2 у той же строк, з моменту вручення копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченим та прокурору.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.В.Полюшко