Рішення № 86497414, 20.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 грудня 2019 року № 640/4696/19

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач, Київська міська митниця ДФС), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39422888) від 20.02.2019 № UA100210/2019/000054/2 про коригування митної вартості транспортного засобу Mercedes Benz B200, номер кузова НОМЕР_1 , модельний рік виготовлення 2014 року - дата першої реєстрації 13.11.2014, виробник Daimler Chrysler AG, країна виробництва DE, торговельна марка Mercedes Benz.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що транспортний засіб було ввезено на територію України у повній відповідності до вимог чинного законодавства, а тому, відповідно, у митного органу не було підстав для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, надав письмовий відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що подані на підтвердження митної вартості товару документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей транспортний засіб.

У судовому засіданні представниками сторін подані клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

На підставі договору купівлі-продажу-фактури від 24.01.2019 №14/01/19 ОСОБА_1 придбано автомобіль Mercedes Benz B200, номер кузова НОМЕР_1 , модельний рік виготовлення 2014 року, дата першої реєстрації 13.11.2014 за ціною 5 400 євро.

З метою здійснення митного оформлення легкового автомобіля для перевезення пасажирів бувший у використанні Mercedes Benz B200 подано митному органу митну електронну декларацію від 15.02.2019 №UA100210/2019/090958, у якій визначено митну вартість товару у розмірі 5 400 євро, що еквівалент 165 240,76 грн, митна вартість була визначена за ціною контракту (договору).

На підтвердження обґрунтованості заявленої у вказаній митній декларації митної вартості товарів та обраного методу її визначення разом з декларацією декларант згідно з графи 44 надав митному органу документи, які посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування, а саме: довідку від 01.02.2019 ОС № 1.191/0789, ТТ від 01.11.2011 077348, сертифікат від 20.10.2014, GTU (Mercedes B200) від 29.01.2019, квитанцію передоплата 70000 від 31.01.2019, технічний комплект Mercedes B200 від 06.10.2014, технічний огляд Mercedes B200 від 24.11.2015, технічний опис Mercedes B200 від 01.11.2014, фото Mercedes B200 від 04.02.2019, цінову інформація з мережі інтернет від 07.02.2019, FL028676 від 15.01.2018.

За наслідками опрацювання наданих документів відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 20.02.2019 № UA100210/2019/000054/2, відповідно до якого було обрано другорядний метод визначення митної вартості - резервний. З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних ЄАІС та враховано форму контролю 106-2 відповідно до якої «Митна вартість товару нижча митної вартості ідентичних товарів. Обов`язкове направлення запитів до спеціалізованого підрозділу». Враховуючи вищезазначене, митну вартість за спірний транспортний засіб визначено 10 864 євро.

В графі 33 спірного рішення зазначено, що позивачем не подано інформацію щодо вартості аналогічних, ідентичних автомобілів в країні експорті, які розміщено на сайтах, базах даних цінової інформації; відсутня інформація щодо перерахування коштів, в готівковій чи безготівковій формі, призначених для купівлі автомобіля в країні експорту, відсутність на товаросупровідних документах, в тому числі в договорі купівлі-продажу відміток митниці на кордоні, які свідчать про переміщення автомобіля разом з товарами. Враховуючи вказані недоліки відповідач просив надати документи, які б підтверджували визначену митну вартість товару, а саме: банківські платіжні документи, які стосуються сплати фактурної вартості ктз, перевезення, транспортно-експедиторських та інших послуг за межами митної території України; калькуляцію транспортних витрат за межами митної території країни експортера; копію митної декларації країни відправлення; якщо здійснювалось страхування-страхові документи, а також документи, що містять про вартість страхування.

Правовідносини щодо митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

За приписами частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина 1 статті 257 Митного кодексу України).

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами 4 та 5 статті 58 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

У відповідності до частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини 1 та 2 статті 52 Митного кодексу України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина 1 статті 368 Митного кодексу України).

З аналізу частин 1 та 2 статті 53 Митного кодексу України убачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Положеннями частини 5 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини 3 статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з тим, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

При цьому, частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Крім того, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю.

До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

Отже, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковим, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Таким чином, єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем транспортного засобу за другорядним методом (резервний), митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не наведено жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням статті 55 Митного кодексу України.

Крім того, як встановлено із договору купівлі-продажу транспортного засобу від 24.01.2019 № 14/01/19, транспортний засіб придбано за 5 400 євро, частину суми в розмірі 4 000 євро як передоплата сплачено готівкою під час підписання договору, що і відображено в останньому, решта суми сплачено під час отримання спірного автомобіля, отже розрахунок за придбаний автомобіль позивачем проведено повністю у готівковій формі, тому будь-яких додаткових документів про оплату оцінюваного товару, в тому числі, передбачених ч. 1 ст. 368 МК України не оформлялось. Вказані обставини також було досліджено та підтверджено під час судового засідання 24.10.2019, в якості свідка викликано ОСОБА_2 , який здійснював розрахунок за придбаний автомобіль.

Оскільки розрахунок через фінансову установу не здійснювався, позивач був позбавлений об`єктивної можливості надати митному органу банківські чи інші платіжні документи. Таким чином, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товару, у тому числі невірне визначення митної вартості такого товару.

Суд зауважує, що порядок оплати за товар, порядок заповнення платіжних документів та розмір перерахованих коштів взагалі не становлять об`єкт контролю митної вартості, бо жодним чином не впливають на розрахунок митної вартості. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару, у свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються, у зв`язку із чим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару, суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для і витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.

Будь-яких доказів того, що ціна імпортованого транспортного засобу, є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати у зв`язку з придбанням імпортованого транспортного засобу, що не зазначені ним у договорі купівлі-продажу від 24.01.2019 № 14/01/19, відповідач не надав.

Отже, умови і обставини оплати оцінюваного товару у взаємозв`язку з тими доказами, що подавались позивачем до митного контролю, не давали обґрунтованих підстав вважати, що позивачем заявлені неповні чи недостовірні відомості про фактурну вартість оцінюваного товару.

Доводи відповідача про те, що у документах містяться неточності, зокрема, зазначено колір автомобіля замість білого жовтий, розбіжність щодо кількості місць у транспортному засобі, описки у зазначенні договору замість № 14/01/19 зазначено № 14/01719, у сукупності з іншими встановленими обставинами цієї справи не підтверджують наявності всіх необхідних правових підстав для здійснення відповідачем коригування митної вартості товару за резервним методом. Отже, відповідачем не доведено, що подані позивачем документи для визначення митної вартості товару мають ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значенні складових вартості автомобіля, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за нього.

До того ж, слід зауважити, що в спірному рішенні про коригування митної вартості недостовірності не наведено, також в акті про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 31.01.2019 №UA205010/2019/212676 в графі 8.3.4 зазначено, що відомості про товар відповідають даним, заявленим в супровідних документах.

При цьому звертає увагу, що позивачем самостійно (самоходом) перевіз автомобіль, не замовляв його перевезення та не здійснював будь-яких транспортних витрат. Також позивач не здійснював страхування та не проводив будь-яких платежів третім особам.

В даному випадку, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною рахунку щодо транспортного засобу, який імпортується, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями частиною 1 статті 58 Митного кодексу України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною договору.

За таких обставин прийняте відповідачем рішення про коригування митної вартості від 20.02.2019 № UA100210/2019/000054/2 не відповідає вимогам статті 55 Митного кодексу України, у зв`язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з митного органу понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст.134 КАС України).

Частинами 4, 5, 6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст. ст. 4, 13, 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат на правничу допомогу в розмірі 7 800 грн позивач надав договір про надання правової допомоги від 11.03.2019 №123, додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги від 11.03.2019 № 123, акт виконаних робіт від 13.03.2019 № 123-А, довідку про оплату витрат на правову допомогу (на професійну правничу допомогу) № 123-Д, платіжне доручення від 13.03.2019, договір про надання правової допомоги від 14.05.2019, ордер на надання правової допомоги від 13.06.2019 серія ТР № 065064, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 24.12.2015 серія ТР № 000087.

При цьому, в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу тільки на суму 6 450 гривень. Натомість, на підтвердження складу та розміру судових витрат на правничу допомогу щодо решти суми позивачем надано тільки договір про надання правової допомоги від 14.05.2019. Жодного документу, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги на виконання цього договору матеріали справи не містять.

Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог у частині стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в розмірі 6 450 гривень.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Київської міської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби від 20.02.2019 №UA100210/2019/000054/2 про коригування митної вартості транспортного засобу Mercedes Benz B200, номер кузова НОМЕР_1 , модельний рік виготовлення 2014 року - дата першої реєстрації 13.11.2014, виробник Daimler Chrysler AG, країна виробництва DE, торговельна марка Mercedes Benz.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС (бул. Гавела Вацлава, 8-А, м. Київ, 03124, код ЄДРПОУ 39422888).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 450 (шість тисяч чотириста п`ятдесят) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС (бул. Гавела Вацлава, 8-А, м. Київ, 03124, код ЄДРПОУ 39422888).

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Київська міська митниця Державної фіскальної служби (бул. Гавела Вацлава, 8-А, м. Київ, 03124, код ЄДРПОУ 39422888).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко