Рішення № 86496800, 20.12.2019, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/2221/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Варняка С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання протиправною відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, у якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, оформлену листом від 27.08.2019 року № 5496/0/95-19 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Благодатненської сільської ради Скадовського району Херсонської області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Благодатненської сільської ради Скадовського району Херсонської області.

Ухвалою суду від 24.10.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 11 листопада 2019 року о 14:00 год.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що, реалізуючи свої законне право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності позивач в серпні 2019 року звернулася до відповідача в порядку, передбаченому ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України з відповідною заявою про виділення їй земельної ділянки площею 1 гектар на території Благодатненської сільської ради Скадовського району Херсонської області. Відповідач листом від 27.08.2019 року №5496/0-1729/0/95-19, посилаючись на ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Відмова обґрунтована тим, що жодною землевпорядною документацією (схемами землеустрою, впорядкування території, тощо) не передбачено розміщення на заявленій території земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Позивач вважає відмову відповідача необґрунтованою і безпідставною, а його дії протиправними, оскільки вони вчинені не у спосіб, передбачений ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, внаслідок чого відповідач порушив законне право позивачки на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності. Відповідач у своїй відмові не вказав, якій конкретно землевпорядній документації не відповідає місце розташування заявленої земельної ділянки, обмежившись загальним висловлюванням: "жодній землевпорядній документації".

04 листопада 2019 року відповідач надав суду відзив на позов, яким не визнає позовні вимоги з огляду на таке. Згідно науково-технічної документації по роздержавленню земель колективного сільськогосподарського підприємства "Озерне" Антонівської сільської ради народних депутатів Скадовського району Херсонської області, затвердженої рішенням Скадовської ради народних депутатів Херсонської області від 25 квітня 1996 року за №120, даний масив не передбачався під особисті селянські господарства. Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Виходячи з вище викладеного, у зв`язку з тим, що, на думку відповідача, жодною землевпорядною документацією (схемами землеустрою, впорядкування території, тощо) не передбачено розміщення на даній території земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, на підставі ч. 7 ст. 118 Кодексу (невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, схем землеустрою, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку) у Головного управління відсутні правові підстави для задоволення клопотання позивача. Все це, на думку відповідача, є підставами для повної відмови у задоволенні позовних вимог.

06 грудня 2019 року представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи № 540/2221/19 в порядку письмового провадження.

09 грудня 2019 року представник позивача подав заяву про розгляд справи № 540/2221/19 в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України).

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує наступне.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, в серпні 2019 року позивач направила на адресу відповідача клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 1,0000 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Благодатненської сільської ради Скадовського району Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідним розміром та місцерозташуванням.

У відповідь листом ГУ Держгеокадастру у Херсонській області "Про розгляд заяви" №5496/0-1729/0/95-19 від 27 серпня 2019 року, в якому повідомило, що у зв`язку з тим, що жодною землевпорядною документацією (схемами землеустрою, впорядкування території, тощо) не передбачено розміщення на даній території земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, схем землеустрою, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку) у Головного управління відсутні правові підстави для задоволення клопотання позивача.

Підставою для відмови є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, схем землеустрою, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про наступне.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України).

Згідно ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, Земельним кодексом визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З огляду на положення статті 123 Земельного кодексу України суд зазначає, що неправомірною може бути відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших, ніж передбачено законом.

У спірних правовідносинах відповідач не розглянув заяву позивача у встановленому порядку, тобто, не надав належної відповіді.

Крім того, відповідачем при розгляді клопотання позивача не надано його оцінка на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, тому вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону - посилання відповідача не мотивоване ніяким чином, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання.

Суд звертає увагу, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року №600 (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому, пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 140/1992/18 та від 29.08.2019 у справі № 420/5288/18.

В межах даного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Також суд звертає увагу, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих вище підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Отже, прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, є передчасним.

З урахуванням наведеного, за встановлених обставин, належним є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки про що видати відповідний наказ.

Відповідні правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №804/6698/17 (номер справи в ЄДРСР 85323200).

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Конвенційний принцип "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

З урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, досліджених судом доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Що стосується вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду, а тому суд не вбачає підстав для зобов`язання суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, оформлену листом від 27.08.2019 року № 5496/0/95-19 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Благодатненської сільської ради Скадовського району Херсонської області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39766281, вул. Університетська, 136-а, 73036, м. Херсон) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0 гектар для ведення особистого селянського господарства на території Благодатненської сільської ради Скадовського району Херсонської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Варняк С.О.

кат. 109020100