Рішення № 86496793, 11.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

11 грудня 2019 р. справа № 520/8313/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кіт С.В., представника позивача - Шевченко Д.С., представника відповідача - Шапошника С.С.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у Харківській області про скасування податкового повідомлення рішення,-

встановив:

Позов подано безпосередньо до суду 20.08.2019р., з урахуванням святкування Дня Незалежності України прийнято до розгляду ухвалою від 27.08.2019р.

Судові засідання у підготовчому провадженні призначались на 17.09.2019 року, 15.10.2019 року, 05.11.2019 року, 14.11.2019 року, 26.11.2019 року.

Ухвалою суду від 15.10.2019р. продовжено підготовче провадження у справі на 30 днів.

Ухвалою суду 26 листопада 2019 р. закрито підготовче провадження і призначення справи до розгляду по суті на 11.12.2019 року.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом – заявник, платник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення ГУ ДФС у Харківській області від 25.03.2019р. №0011331-5306-2043/2016 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016р., у загальному розмірі 59.548,89грн.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що рішення прийнято контролюючим органом поза межами визначеного законом строку, рішення Васищевської селищної ради Харківського району Харківської області про встановлення ставки податку на нерухоме майно на 2016-2017р.р. не приймалось та не оприлюднювалось, із загальної суми площі нерухомого майна контролюючим органом не виключено площу розбірних об`єктів. Стверджував, що об`єкт нерухомості у цілому є виробничою будівлею, яка використовується у межах сільськогосподарської діяльності, а тому підпадає під дію пільг за п.п.«є» та «ж» п.п. 266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України, та не є об`єктом оподаткування як будівлі промисловості та як споруди сільськогосподарських товаровиробників.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі за текстом – владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління, ГУ) з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що заявник є власником об`єкту нерухомого майна, речові права на який зареєстровані в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень. Тому заявник повинен сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за усію площу цього об`єкта. З огляду на технічні характеристики будівлі, правовий статус власника будівлі, напрям та характер господарської діяльності суб`єктів господарювання, засновником яких є власних будівлі, відсутні підстави для не справляння означеного податку.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник є фізичною особою – громадянином, якому на праві приватної власності належить комплекс із 14 будівель та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельна ділянка площею 3,5892 га цільовим призначенням - для обслуговування виробничої бази; А-1 - цех по переробні соняшника (бетон), загальною площею 4611.0 кв.м.; Б-2 гараж з адміністративно-побутовим комплексом (цегла), загальною площею 1614,2 кв. м.; В-1 - склад карбіду (метал), загальною площею 74.1 кв.м.; Г-2 - тарна майстерня з навісом (цегла), загальною площею 241,4 кв.м.; Д-1 - склад фарб (цегла), загальною площею 49,3 кв.м.: Є-І - калориферна кімната (цегла), загальною площею 32,5 кв.м.; Ж-1 - трансформаторна підстанція (цегла), загальною площею 39,3 кв.м.; З-І тепловий пункт (цегла), загальною площею 17.4 кв.м, И-1 - насосна станція (цегла), загальною площею 111.6 кв.м.; К-1 - збірно-розбірні приміщення (метал), загальною площею 436.8 кв.м.; Л-1 - збірно-розбірні приміщення (метал), загальною площею 436,8 кв.м.; М-І збірно-розбірні приміщення (метал), загальною площею 436.8 кв.м.; Н-1 - металеве приміщення (бетон), загальною площею 520,0 кв.м.; П-1 - контрольно-пропускний пункт (цегла), загальною площею 21.6 кв.м.; Р - пожежний резервуар (метал); №1-5 - огорожа (метал, бетон): №5 естакада (бетон); І — залізнична колія (метал); II - замощення (асфальтобетон) (далі за текстом - Об`єкт).

Окрім того, заявник також пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, унаслідок чого набув правового статусу фізичної особи – підприємця.

Право власності було набуло заявником за нотаріально посвідченим договором дарування від 06.06.2011р.

Подія реєстрації речового права (права власності) на цей об`єкт відбулась 31.01.2013р.

Відповідно до відомостей витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності загальна площа означеного об`єкту нерухомого майна складає – 8.642,8 кв.м.

У розумінні п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 1 ч.1 ст.4 цього ж закону передбачено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності.

29.01.2016р. Васищевською селищною радою Харківського району Харківської області було прийнято рішення «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, по Васищевській селищній раді», згідно з п.1.2 якого установлена ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості у власності фізичних та юридичних осіб - 0,5 % мінімальної заробітної пласти станом на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування.

25.03.2019р. відповідачем, ГУ ДФС у Харківської області без проведення будь-якої перевірки та попереднього складання акту було винесено податкове повідомлення – рішення №0011331-5306-2043/2016 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016р., у загальному розмірі 59.548,89грн.

Окрім того, 23.04.2019р. відповідачем, ГУ ДФС у Харківської області без проведення будь-якої перевірки та попереднього складання акту було винесено податкове повідомлення – рішення №0012348-5306-2043/17 про визначення заявнику грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017р., у загальному розмірі 138.284,80 грн.

Відносно перелічених актів заявником було ініційовано передбачену ст.56 Податкового кодексу України процедуру адміністративного оскарження.

Рішенням ДФС України від 18.07.2019р. №Г/99-99-11-05-01-25 скарга заявника на податкове повідомлення – рішення ГУ ДФС у Харківської області від 25.03.2019р. №0011331-5306-2043/17 була залишена без розгляду у зв`язку з поданням скарги поза межами строку у 10 днів від дати одержання рішення.

Одночасно із цим, скарга заявника на податкове повідомлення – рішення ГУ ДФС у Харківської області від 23.04.2019р. №0012348-5306-2043/17 була задоволена, а оскаржене рішення скасовано з причини подання документів про продаж об`єкту станом на 01.01.2016р.

У ході розгляду справи обставини відчуження Об`єкту не знайшли підтвердження, а представник заявника у судовому засіданні пояснив, що станом і на 01.01.2016р., і на 01.01.2017р. Об`єкт належав саме заявнику.

Не погодившись із податковим повідомленням – рішенням ГУ ДФС у Харківської області від 25.03.2019р. №0011331-5306-2043/17, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З 01.01.2015р. таким законом відносно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є положення ст.266 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 266.1.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Пунктом 266.2.1 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а у силу положень п.п. 266.3.1 ст. 266 цього ж кодексу базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За правилом п. 266.5.1 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Для справляння податку у порядку ст. 266 Податкового кодексу України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкту нерухомого майна як об`єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: 1) місце розташування об`єкта (тобто адреса будівлі), 2) тип об`єкта (тобто тип чи категорія будівлі).

Пунктами 14.1.129 та 14.1.129-1 Податкового кодексу України об`єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об`єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку.

Відповідно до положень п.п.266.3.2 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом п.п.266.4.2 ст.266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 Податкового кодексу України).

Згідно з правовим висновком постанов Верховного Суду від 15.05.2019р. по справі №825/1496/17 (адміністративне провадження №К/9901/1259/17), від 08.05.2018р. по справі №825/1403/17 (касаційне провадження №К/9901/4267/18) у силу п.4 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» (набрав чинності 01.01.2016р.) у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Тому посилання заявника на положення ст.12 Податкового кодексу України як на підставу для скасування оскарженого рішення контролюючого органу у спірних правовідносинах слід визнати юридично неспроможним.

Окрім того, з даного приводу суд також бере до уваги правовий висновок постанови Верховного Суду від 15.05.2019р. по справі №825/1496/17 (адміністративне провадження №К/9901/1259/17), де указано, що «Суд визнає, що при прийнятті спірних актів індивідуальної дії, податковий орган, як суб`єкт виконавчої влади, застосував чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону України від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ, норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів (…); Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкові повідомлення-рішення відповідача від 13 червня 2017 року, прийняті ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування, яким змінився порядок застосування пільги зі сплати податку до об`єкту оподаткування, при цьому сама пільга не скасовувалась, не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи; Рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом (…); Відповідний висновок ґрунтується на положеннях статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підсумовуючи викладене, Суд визнає, що відповідачу при реалізації владних управлінських функцій необхідно застосовувати ту норму права, яка була чинною на момент прийняття спірних рішень, що було дотримано контролюючим органом в межах цих правовідносин.».

Юридично неспроможним слід визнати і аргумент заявника про іншу площу Об”єкту, адже за правилами п.п.266.3.2 ст.266 Податкового кодексу України і приписами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" належними і допустимими доказами площі об`єкту нерухомого майна є саме відомості означеного реєстру.

Продовжуючи вирішення спору, суд зазначає, що згідно з п.п. «є» п.п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 15.05.2018 р. по справі №806/2461/17 (провадження №К/9901/27759/18) застосування пункту «є» п.п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України можливе у разі одночасного дотримання двох обов`язкових умов: 1) наявність будівель промисловості, 2) перебування будівель у власності промислових підприємств.

У ході розгляду спору судом достеменно встановлено, що у спірних правовідносинах відсутні умови для застосування до правовідносин за участю заявника визначеної п.п.«є» п.п.266.2.2 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України пільги щодо сплати податку, позаяк заявник не належить до кола промислових підприємств.

З приводу доводу заявника про перебування Об`єкту у фактичному користуванні ПП «Транс-сервіс» суд зазначає, що договір про співробітництво не є підставою для звільнення від сплати податку.

Окрім того, до матеріалів справи також не подано жодних належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів належності ПП «Транс-сервіс» до кола саме виробничих підприємств.

Положення ст.2 Цивільного кодексу України розрізняють таких учасників суспільних відносин як фізичні особи – громадяни та юридичні особи.

Кожен із названих суб`єктів є окремим, самостійним та незалежним учасником суспільних відносин.

Відтак, відсутні підстави для ототожнення власності фізичної особи – громадянина з власністю юридичної особи.

Вирішуючи спір суд зважає, що згідно з п.п. «ж» п.п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Проте, суд бере до уваги, що наведена стаття викладена у редакції Закону України від 23.11.2018р. №2628-VIII.

До цього набуття чинності цим законом, у тому числі і станом на 01.01.2016р. п.п. «ж» п.п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

У ході розгляду справи заявник не подав до суду жодних доказів належності гр. ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_1 чи ПП «Транс-сервіс» до кола сільськогосподарських товаровиробників.

В матеріалах справи міститься витяг від 23.10.2019 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, за відомостями якого ПП «Транс-сервіс» задекларовано здійснення господарської діяльності у напрямах: діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; неспеціалізована оптова торгівля; інший пасажирський наземний транспорт; вантажний автомобільний транспорт; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; рекламні агентства; надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; надання в оренду вантажних автомобілів.

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань заявником у якості ФОП задекларовано здійснення господарської діяльності у напрямах: виробництво автотранспортних засобів; виробництво олії та тваринних жирів; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; вантажний автомобільний транспорт; складське господарство; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; установлення та монтаж машин та устаткування.

У ході розгляду справи представником позивача не подані докази про те, що заявник у якості ФОП, або ТОВ «Транс-сервіс» у документах обов`язкової податкової звітності декларували господарських операцій у сфері промислового виробництва чи сільського господарства.

Тому суд визнає документально непідтвердженими доводи заявника про використання Об`єкту як у межах виробничої діяльності, так і у межах сільськогосподарської діяльності.

Системно аналізуючи положення викладених вище норм Кодексу, суд доходить до висновку про те, що пільга у вигляді звільнення від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, за своєю суттю є спеціальним правилом, яке поширюється виключно на спеціального суб`єкта права, який у межах спеціально визначеної сфери господарювання використовує спеціально ідентифікований актив. Тому відсутність будь-якої з наведених ознак стосовно особи, сфери чи активу, виключає можливість не уплати податку, адже суперечить призначенню пільги.

Довід заявника про винесення оскарженого рішення поза межами передбаченого закону строку є неспроможним, адже п.266.7.2 ст.266 Податкового кодексу України передбачено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Між тим, суд не знаходить підстав для кваліфікації указаного строку як присікального.

Відтак, сплив цього строку не звільняє платника від виконання податкового обов`язку (адже відповідна норма у національному законодавстві України відсутня) і не припиняє повноважень контролюючих органів на винесення податкових повідомлень – рішень (адже відповідне застереження також відсутнє).

На спірні правовідносини за своєю правовою суттю та призначенням не можуть бути поширені і наслідки спливу строку у 1095 днів, зазначені ст.102 Податкового кодексу України, адже фізична особа-громадянин не подає податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом із тим, незважаючи на це, законодавець у п.266.10.3 ст.266 Податкового кодексу України запровадив спеціальне правило, за яким податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Таким чином, довід платника про збіг визначеного п.266.7.2 ст.266 Податкового кодексу України строку не сприймається судом як підстава для скасування оскарженого податкового повідомлення – рішення, позаяк законом прямо передбачено інший строк, протягом якого контролюючі органи мають повноваження на визначення платнику податків податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме: протягом 1095 днів від 30 червня року, наступного за тим, стосовно якого обчислюється податок.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016р. правомірно може бути видане контролюючим органом до 30.06.2020р.

Підсумовуючи наведені міркування, суд доходить до переконання, що заявник є власником об`єктів нерухомого майна, котрі підпадають під визначення об`єкта справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, реального спору відносно площі цих об”єктів не існує, спору відносно місця дислокації цих об`єктів не існує, рішення органу місцевого самоврядування, котрим у спірних правовідносинах керувався контролюючий орган, може бути застосовано до правовідносин 2016р.

Критерії законності рішення (діяння, тобто волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

Суд констатує, що у даному конкретному випадку поданих владним суб`єктом доказів достатньо для висновку про відповідність закону оскарженого рішення контролюючого органу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ході розгляду справи факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника у галузі податкової справи не знайшов підтвердження, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Судове рішення у повному обсязі виготовлено у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 21.12.2019 року.

Суддя О.В.Старосєльцева