Рішення № 86496477, 20.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2019 р. № 520/12352/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (садівниче товариство "Санро", буд. 11, 13,смт. Пісочин,Харківський район, Харківська область,62417) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1470) (пров. Інженерний, буд. 7, а/с 4193,м. Харків,61166) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1470) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 11.01.2017 року;

- зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1470) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 11.01.2017 року;

- зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1470) подати протягом місяця, з дня набрання рішення законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч. 1 ст. 382 КАС України.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що на день виключення позивача зі списків особового складу частини, всупереч діючому законодавству, зокрема вимогам Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115, не здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2015-2017роки. На думку позивача така бездіяльність є протиправною та порушує його права та законні інтереси.

Ухвалою суду від 22.11.2019 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на помилкових висновках. Так, представником відповідача вказано, що нормами спеціального законодавства передбачено право на отримання компенсації за не використану відпустку учасникам бойових дій за всі роки в яких така відпустка не використовувалась, що свідчить про наявність механізму нарахування компенсації за не використання додаткової відпустки за поточний рік служби в рік звільнення; позивач із рапортом на виплату компенсації за невикористану відпустку додаткову відпустку за спірні періоди не звертався; у період з 2015 року по 2018 року в Україні діяв особливий період, під час якого надання відпустки учасникам бойових дій, що передбачена ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” терміном 14 календарних днів припиняється. Також, представник відповідача вказав, що оскільки, у Східного регіонального управління (військової частини 1470) відсутній достатній об`єм бюджетного асигнування, який би дозволив нарахувати крім основних складових грошового забезпечення, індексацію згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". За таких обставин відсутня така обов`язкова умова в діях відповідача як протиправність. При цьому, представником відповідача вказано, що у даному випадку є неможливим застосування висновків Верховного Суду, викладених у зразковій справі, з огляду на відмінності доводів відповідача та його посилання на норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини. Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , полковник запасу, проходив військову службу за контрактом перед звільненням в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України по 11.01.2017 року.

ОСОБА_1 11.01.2017 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Як вбачається із заяви позивача від 31.10.2019 року, адресованої Начальнику Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (а.с. 13)., ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення УБД серії АБ № 555681 від 12.02.2015 року, додаткову пільгову відпустку не використовував, з огляду на що позивач просив виплатити йому компенсацію за невикористану додаткову відпустку.

Листом №11/5927/М-203 від 13.11.2019 року відповідачем повідомлено, що на даний час у Східного регіонального управління не обліковано в органах Казначействв України бюджетних зобов`язань минулих періодів 2015-2017 років. Відтак, за рахунок асигнувань 2019 року здійснити виплати за минулі періоди 2015-2017 роки законних підстав немає.

Позивач, не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Як передбачено п.12ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій надається право одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст.162 Закону України “Про відпустки” учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно п.8 ст.101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацем 3 п.14 ст.101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17-19 ст. 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Водночас, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993№ 3543-XII та “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року № 1932-XII

Як передбачено приписами ст.1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також приписами ст.1 Закону України “Про оборону України” визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Проте, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Посилання відповідача на те, що під час проходження служби позивач не звертався до командування частини з рапортами про надання додаткової відпустки як УБД, суд зауважує, що право на відпустку в тому числі додаткову, не може бути поставлено у залежність від наявності/відсутності рапорту про її надання, подання останнього є лише волевиявленням особи на отримання відпустки у повному обсязі чи її частини.

Щодо посилань відповідач на положення п.2 р.2 постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати, відповідно до яких обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки, як підстави відмови у задоволенні позовних вимог, суд зазначає, що вказані норми стосуються порядку обчислення заробітку для визначення розміру компенсації, визначають грошового забезпечення з якого така компенсація має бути обчислена та не доводять відсутності передумов для виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Суд зауважує, що частиною 14 ст.101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначено, що у разі невикористання військовослужбовцями, які зазначені у абз. 1 і 2 ч. 14 ст. 101 Закону щорічної основної або додаткової відпустки у рік звільнення їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Аналогічні приписи містяться у п.6 розділу 8 “Виплати, що здійснюються військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби” наказу МВС від 25.06.2018 № 558 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України", якими визначено, що у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу. Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Виходячи зі змісту вказаних норм, враховуючи висновки Великої Палати ВС, викладені у постанові від 21.08.2019 у справі 620/4218/18 (п.32), суд приходить до висновку, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі, в тому числі за минулі роки.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у період з 2015 по 2017 роки відпустки як учасник бойових дій, що передбачено пунктом 12 ч.1 ст. 12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно клопотання позивача про подання протягом місяця, з дня набрання судовим рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, а тому вказане клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1470) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.01.2017 .

Зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.01.2017.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.