Рішення № 86496218, 18.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

18 грудня 2019 р. справа № 520/8646/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвера» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

встановив:

Суб`єкт владних повноважень, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвера" на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пені за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 23.841,89 грн.; 2) стягнення з відповідача судового збору у сумі 2007,00 грн.

Аргументуючи заявлені вимоги позивач зазначив, що суб`єкт господарювання у спірних правовідносинах допустив порушення положень Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме згідно зі звітом відповідача за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників у 2018 році становила 8 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю - 0 осіб. Згідно з розрахунком станом на 07.05.2019 рік сума адміністративно-господарських санкцій та пені відповідачем не сплачена та складає 23841,89 грн. Останнім днем сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 23841,89,00 грн. є 15 квітня 2019 року, а відтак, спірна сума заборгованості підлягає стягненню в судовому порядку.

Ухвалою суду від 30.08.2019 року відкрито спрощене провадження по справі з призначенням судового засідання та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження та судові повістки направлялись відповідачу на юридичну адресу зазначену у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте не вручено останньому у зв`язку «з закінченням терміну зберігання», що підтверджується поверненими конвертами на адресу суду.

Оскільки в матеріалах справи були відсутні докази належного повідомлення відповідача про проведення судових засідань 17.10.2019р., 29.10.2019 року та 19.11.2019 року та поштові відправлення були повернуті до суди лише 02.12.2019 року, 05.12.2019 року після письмового запиту, судові засідання призначені на вказані дати відкладались ухвалами суду від 17.10.2019р., 29.10.2019 року та від 19.11.2019 року.

Відповідно до частини 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Отже, суд вважає, що відповідач був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, тому суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в матеріалів справи доказів.

Суд, вивчивши доводи позову, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідач є роботодавцем, в якого за основним місцем роботи у 2018 році працювало 8 осіб.

По минуванню 2018 р. відповідач у передбачений законом строк склав і подав до територіального органу Фонду соціального захисту інвалідів - Харківського обласного відділення звіт Форми №10-ПІ про зайнятість населення і працевлаштування інвалідів за 2018 р. (а.с.11)

У вказаному звіті відповідач самостійно обчислив суму середньорічної заробітної плати штатного працівника в розмірі - 47063 грн. і зазначив, що на 8 працюючих робітників припадає 1 особа з інвалідністю.

Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що правовідносини з приводу притягнення до відповідальності осіб, винних у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю, унормовані, насамперед, Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а також Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст.20 згаданого закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, умисне діяння суб`єкта права, котре полягає у невиконанні обов`язків, покладених ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», і є за своєю природою, суттю та змістом є правопорушенням.

З огляду на характер спірних правовідносин, суд вважає, що при вирішенні справи слід застосувати приписи ст.218 Господарського кодексу України, згідно з ч. 1 якого підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За правилом ч.2 ст.218 цього кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене ч. 1 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення права осіб з інвалідністю працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов`язків з працевлаштування осіб з інвалідністю як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч. 2, 3, 5 ст.19 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів ч. 3 ст. 18 названого закону - виділення та створення робочих місць, надання державній службі зайнятості відповідної інформації, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Разом з тим, як випливає з приписів ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію, а у силу положень ст.18-1 даного закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відтак, суд доходить висновку, що передбачена ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч. 2, 3, 5 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, які звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Суд, перевіривши обґрунтованість аргументів позивача добутими доказами, зазначає, що відповідач протягом 2018 р. не подавав до органу державної служби зайнятості населення відповідні звіти форми 3-ПН про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що вказано в листі Харківського міського центру зайнятості від 23.08.2019 року №11755.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно з розрахунком станом на 07.05.2019 року адміністративно-господарських санкцій та пені відповідачем не сплачена та складає 23.841,89 грн., при цьому останнім днем сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 23.531,25 грн. сплив 15 квітня 2019 року.

Таким чином, з наявних у справі документів слідує, що відповідач систематично не повідомляв Харківський міський центр зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, і тим самим не забезпечив можливість працевлаштування осіб з інвалідністю, а отже в силу ст. 218 Господарського кодексу України підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що відповідачем не було вжито всіх необхідних заходів по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, тому в його діях наявний склад правопорушення і на нього повинна бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки судовим розглядом підтверджено факт порушення відповідачем заявлених суб`єктом владних повноважень вимог законодавства з працевлаштування осіб з інвалідністю, то позов належить задовольнити.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача сплаченого судового збору, не підлягають задоволенню з огляду на зміст ч.2 ст. 139 КАС України, в якій зазначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвера" (юридична адреса: м. Харків, вул. Кірова, 6.11, корп. 8А, 61001, МФО: 380805, Р/р: 26001499555, Банк: АТ «РАЙФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» у м.Києві, код ЄДРПОУ: 40051679) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: Казначейство України р/рахунок: 31219230020003, МФО 899998, ЕДРПОУ: 37999654 УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова) адміністративно-господарські санкції та пеню за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 23.841,89 грн. (двадцять три тисячі вісімсот сорок одна гривня 89 копійок).

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Старосєльцева