Рішення № 86496199, 12.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

12 грудня 2019 р. № 520/10283/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної Міграційної служби України в Київський області № 176 від 30.11.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що йому стало відомо, що рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну 15.09.2005 року, прийняте стосовно позивача, та посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 15.09.2005 року, видана підставі вказаного рішення, стосовно позивача скасовано рішенням Управління Державної Міграційної служби України в Київський області № 176 від 30.11.2018 року. Позивач вважає рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 , прийняте Управлінням Державної міграційної служби України у Київській області, протиправним, незаконним та просить його скасувати.

Ухвалою суду від 31.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено розгляд справи.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач заперечує проти позовних вимог з огляду на їх необгрунтованість. Також вказано, що під час проведення перевірки підстав видачі позивачу дозволу на імміграцію в Україну 15.09.2005 року встановлено, що останній видано протиправно та за відсутності на те законодавчих підстав. У зв`язку з встановленням порушень під час видачі позивачу дозволу, останній на підставі висновку перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну від 30.11.2018 року скасовано рішенням Управління Державної Міграційної служби України в Київський області № 176 від 30.11.2018 року. З огляду на вказане відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 12.12.2019 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду – задоволено; визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 з позовом до ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області Управління Державної міграційної служби України в Київській області №176 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник позивача в судове засідання не прибув, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. Через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позов із викладенням правової позиції відповідача.

Представник третьої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин В`єтнаму, паспорт НОМЕР_2 .

Рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київський області від 19.05.2005 року на підставі Закону України “Про імміграцію” позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою па постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 15.09.2005 року.

Як вбачається зі змісту позову, позивач проживає в Україні у м. Харкові однією родиною з неповнолітніми дітьми – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дружиною – ОСОБА_4 .

Судовим розглядом справи встановлено, що 17.09.2019 року адвокатом позивача було направлено запит щодо підтвердження законності видачі дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 .

Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 25.09.2019 року №6301.8.1-22713/63.2-19 «Про розгляд адвокатського запиту» повідомлено, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянин СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому 30.11.2018 року рішенням УДМС України в Київській області скасовано посвідку на постійне прооживання в Україні.

Матеріали справи містять висновок перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , затверджений начальником управління ДМС України в Київській області 30.11.2018 року, зі змісту якого вбачається, що позивач 30.06.2005 року звернувся до Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київський області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про імміграцію” як особа, яка є батьком іммігранта та його неповнолітнійтнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Харкова має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини п. 3 ст.8 Закону України “Про громадянство України”.

Отже, на підставі вказаної заяви позивача 15.09.2005 року керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київський області прийнято рішення про надання громадянки В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про імміграцію” та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні КВ № 10240/53215.

Як встановлено судом у листопаді 2018 року до УДМС України в Київській області надійшов запит з ГУ ДМС України в Харківській області щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянці СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який звернувся із зкавою про обмін посвідки на постійне проживання КВ №10240/53215 від 15.09.2005.

В ході перевірки УДМСУ в Київській області встановлено, що рішення ВГІРФО ГУМВС в Київській області від 15.09.2005 року про надання дозволу на імміграцію позивачу прийнято не на підставах, передбачених Законом. Відповідно до вказаної правової норми право отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. При цьому, вказано, що неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент прийняття документів у його батька, не мав дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено йому належність до громадянства України.

Таким чином громадянин ОСОБА_5 не міг бути визнаний як батько іммігранта.

Також представником відповідача вказано, що відповідно до пункту шостого частини 7 статті 9 Закону для осіб зазначених п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про імміграцію” подається документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції родичів та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні. А відповідно до законодавства України лише повнолітня дитина (з 18-ти річного віку) може нести фінансові зобов`язання перед батьками. Отже, вимога п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України “Про імміграцію” при наданні дозволу на імміграцію взагалі не може бути виконана.

Враховуючи встановлене, відповідач дійшов висновку, що оскільки, перевіркою, проведеною Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області, було виявлено, що дозвіл на імміграцію був наданий позивачу без дотримання вимог законодавства встановлених Законом України “Про імміграцію”, а саме надано неправдиві відомості, зазначений дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню.

На підставі вказаного рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області від 31.11.2018 №176 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий громадянину СРВ ОСОБА_1 , на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", оскільки встановлено наявність умов, за яких дозвіл на імміграцію не надається.

Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Правовідносини між позивачем та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців" № 3929-ХІІ від 04.12.1994, а також Законом України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 07.06.2001.

Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983.

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12, Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 30.06.2005 року звернувся до Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київський області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про імміграцію” як особа, яка є батьком іммігранта та його неповнолітнійтнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Харкова має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини п. 3 ст.8 Закону України “Про громадянство України”.

На підставі вказаної заяви позивача 15.09.2005 року керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київський області прийнято рішення про надання громадянки В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про імміграцію” та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні КВ № 10240/53215.

Отже, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні суб`єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та, керуючись Законом України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу не було виявлено, у зв`язку з чим надано безстрокову посвідку на постійне проживання в Україні.

Судом встановлено, що Управлінням ДМС України в Київській області вирішено скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину СРВ ОСОБА_1 відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Вказане рішення прийняте на підставі висновку УДМС України в Київській області від 30.11.2018 року, яким скасовано рішення відділу ВГІРФО ГУМВС України в Київській області про надання дозволу на імміграцію в Україну від 15.09.2005 року громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 дозволу на імміграцію та визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання КВ №10240/53215 від 15.09.2005 року.

При цьому, такий висновок відповідачем обґрунтовано тим, що позивачу надано дозвіл на імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання не на підставах передбачених Законом України "Про імміграцію", оскільки неповнолітня дитина позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент прийняття документів у його батька, не мав дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено його належність до громадянства України. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про імміграцію” імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. А тому, відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України, місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків. Тобто отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно.

Також відповідачем вказано, що в даному випадку не можуть бути виконані вимоги п.6 ч.7 ст.9 Закону України “Про імміграцію”, відповідно до яких для осіб, зазначених у п.6 ч.2 ст.4 цього Закону подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні.

З огляду на викладене, відповідач дійшов висновку, що рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію прийнято всупереч законодавства, та підлягає скасуванню на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України “Про імміграцію”, у зв`язку з тим, що позивач подав неправдиві відомості.

Так, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про імміграці» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Суд зазначає, що Законом України "Про імміграцію" встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Матеріали справи не містять доказів погодження відповідачем висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В`єтнаму ОСОБА_6 із Державною міграційною службою України, відібрання пояснень від позивача, що свідчить про порушення встановленого законодавством порядку.

При цьому, судовим розглядом справи встановлено, що дитина позивача набула статусу іммігранта лише разом із позивачем. Отже, станом на час подання позивачем заяви про надання йому дозволу на імміграцію, проведення стосовно нього перевірки, складання висновку щодо можливості надання йому такого дозволу та саме видачі дозволу на імміграцію його дитина не мала статусу іммігранта, що свідчить про те, що позивач не був батьком іммігранта в розумінні Закону України “Про імміграцію” та не належав до категорії осіб, визначених п.6 ч.2 ст.4 Закону України “Про імміграцію”.

Однак, заслуговує уваги той факт, що при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області проводило перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та не виявило підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, що і стало підставою для прийняття 15.09.2005 року рішення про надання громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 дозволу на імміграцію відповідно до п.6 ч.2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" та задокументовано його посвідкою на постійне проживання КВ №10240/53215 від 15.09.2005 року.

При цьому, посадова особа відповідача за наявності тих самих обставин, що слугували підставою для надання позивачу дозволу на імміграцію, без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, дійшла висновку про наявність підстав для скасування такого дозволу.

З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку, що навіть якщо в 2005 році дозвіл на імміграцію позивачу було надано через помилку або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, неможливим є покладення повної відповідальності на позивача, оскільки неправдивих відомостей під час звернення за отриманням дозволу на імміграцію позивачем не повідомлялось.

Також, відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що під час судового розгляду справи не підтверджено обставин правомірності прийняття відповідачем спірного у даній справі рішення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-а), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної Міграційної служби України в Київський області № 176 від 30.11.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, буд. 4-а, м. Київ, 02152, код ЄДРПОУ – 42552598).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення в порядку письмового провадження складено 21 грудня 2019 року.

Суддя Мельников Р.В.