Рішення № 86495501, 20.12.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5471/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року м. Одеса

Зала судових засідань №21

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

За участю секретаря Макаренко А.І.

За участю сторін:

Від позивача: Неруш А.Ю.,

Від відповідача: Чітак Б.В.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691; адреса: площа Думська, 1, м. Одеса, 65026) до Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622; адреса: вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001) про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов`язання розглянути заяву по суті,-

ВСТАНОВИВ:

08 вересня 2019 до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Одеської міської ради до Міністерства юстиції України, у якій позивач просить суд:

визнати неправомірним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 17.07.2019 року №2720/7;

зобов`язати Міністерство юстиції України розглянути скаргу Одеської міської ради від 30.05.2019 року №99-с по суті.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 09.10.2019 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.10.2019 року вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, призначено підготовче засідання на 07.11.2019 року.

28.10.2019 року за вх.№39637/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 02.12.2019 року.

У судовому засіданні 02.12.2019 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву для додаткового вивчення матеріалів справи до 16.12.2019 року.

В обґрунтування вимог позову представник позивача вказує, що протягом липня-серпня 2018 року державними реєстраторами КП «Агенція державної реєстрації» зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна. Вважаючи проведені реєстраційні дії протиправними, Одеська міська рада звернулась зі скаргою до Міністерства юстиції України про скасування вказаних рішень державних реєстраторів. Однак, Наказом №2720/17 Міністерство юстиції України відмовило у задоволенні скарги без розгляду її по суті. Одеська міська рада вважає, що Наказ №2720/17 від 17.07.2019 року є протиправним та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства.

В обґрунтування цього зазначає, що надані до скарги додатки містили документи, які не підлягають засвідченню, адже формуються в електронних реєстрах баз даних (Єдиний державний реєстр судових рішень або Державний реєстр речових прав на нерухоме майно). Частково надана документація в оригіналі міститься у інших органів державної влади, а тому завіряти їх Одеська міська рада не уповноважена. Представник позивача акцентує увагу на тому, що звіряти позивач може лише копії тих документів, що формуються у Одеської міської ради, а тому копія довіреності представника Одеської міської ради була завірена у встановленому порядку. Вказане свідчить про відсутність підстав для відмови у задоволенні скарги позивача.

28.10.2019 року за №39637/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, що містить заперечення проти заявлених позовних вимог. Так, представник вказує, що позивач, якщо він долучає документи до скарги, повинен був подавати їх обов`язково в належному стані, засвідчені належним чином, або не подавати взагалі. Крім цього, представник відповідача акцентує увагу, що чинним законодавством не передбачено виклик скаржника для визначення умов прийнятності скарги до розгляду, а тому на підставі норм чинного законодавства Міністерством встановлено невідповідність поданої скарги приписам ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та прийнято оскаржуваний Наказ.

У судовому засіданні 16.12.2019 року сторони підтримали позиції, викладені у заявах по суті.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників, оцінивши наявні у суду докази, судом встановлено наступні факти та обставини.

30.05.2019 року за вих.№99-с Одеською міською радою було направлено скаргу до Міністерства юстиції України про скасування рішень державних реєстраторів (а.с.131-145). Згідно штампу вхідного документа скарга отримана відповідачем 07.06.2019 року.

До вказаної скарги позивачем було додано:

1. Копію довіреності представника Одеської міської ради (зворотній бік а.с.145).

2. Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.05.2019 року №166253571 (а.с.146-164).

3. Копію рішення господарського суду Одеської області від 28.09.2017 року у справі №916/1717/17 (а.с.165-167)

4. Роздруківка з ЄДРСР постанови Одеського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 року у справі №916/1717/17 (а.с.168-170)

5. Копія рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.05.2019 року у справі №522/13231/17 (а.с.171-176)

6. Роздруківка з ЄДРСР постанови Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі №916/675/15 (а.с.177-181).

01.07.2019 року висновком Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України було рекомендовано відмовити у задоволенні скарги (а.с.182).

Наказом №2720/7 від 17.07.2019р. було відмовлено у задоволенні скарги Одеської міської ради від 30.05.2019 №99-с без розгляду по суті з підстави: додані до скарги копії документів не засвідчені в установленому порядку (а.с.183).

Вважаючи свої права порушеними, Одеська міська рада звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав подається представником скаржника, до скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

У відповідності до ч.8 статті 37 Закону №1952-IV Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті.

Пункт 2 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128 (далі - Порядок №1128) встановлює, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом.

Пункт 5 Порядку №1128 визначає, що перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення того, чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги

Згідно пункту 7-8 Порядку №1128 у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб`єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

Під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує:

1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб`єкта оскарження;

2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб`єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб`єктом оскарження на законних підставах;

3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора);

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

У відповідності до пункту 9 Порядку №1128 під час розгляду скарги по суті обов`язково запрошується скаржник та / або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

Пункт 10 Порядку №1128 констатує, що суб`єкт розгляду скарги своєчасно повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів:

1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі);

2) шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту;

3) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах, що додаються до скарги).

Згідно пункту 11 Порядку №1128 копії скарги та доданих до неї документів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті. Суб`єкт оскарження має право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов`язково приймаються комісією до розгляду.

Надаючи оцінку аргументам сторін у справі, суд виходить із того, що наказом Міністерством юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5 затверджені Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях.

Відповідно до п. 2 глави 10 розділу II вказаних Правил установа має право засвідчувати копії документів, шо створюються в ній, за винятком копій документів, які відповідно до законодавства потребують засвідчення в нотаріальному порядку.

Згідно з п. З глави 10 розділу II Правил копії документів інших установ можуть виготовлятися і засвідчуватися установою в таких випадках:

на вимогу судових та інших правоохоронних органів;

для внутрішнього використання в установі (під час вирішення питань щодо прийняття громадян на роботу, навчання, засвідчення їх трудових, житлових та інших прав у взаємовідносинах з установою).

При цьому, відповідно до п. 1 глави 10 розділу II Правил порядок виготовлення, засвідчення та видавання копій документів визначається інструкцією з діловодства установи.

Інструкція з діловодства у виконавчих органах Одеської міської ради затверджена розпорядженням Одеського міського голови від 09.02.2012 року № 77-01р.

Відповідно до п. 76 вказаної Інструкції виконавчий орган міської ради може засвідчувати копії лише тих документів, шо створюються в ньому, а у разі підготовки документів для надання судовим органам, під час вирішення питань щодо прийняття громадян на роботу, навчання, засвідчення їх трудових, житлових та інших прав у взаємовідносинах з виконавчим органом міської ради, а також під час формування особових справ працівників виконавчий орган міської ради може виготовляти копії документів, виданих іншими установами (копії дипломів, свідоцтв про одержання освіти тощо).

Вказане свідчить про те, що серед наданих позивачем до скарги документів засвідченню саме Одеською міською радою підлягає лише копія довіреності представника. Згідно наданих на вимогу суду копії та наявних у Міністерства документів, що надавались разом зі скаргою, вбачається, що копія Довіреності завірена секретарем Одеської міської ради О.Ю. Потапським, а його підпис скріплено гербовою печаткою позивача.

Тобто, в частині засвідчення документів Одеська міська рада вчинила всі необхідні дії.

В свою чергу, засвідчення копій рішень судів регламентовано затвердженими Державною судовою адміністрацією України інструкціями з діловодства у відповідних судах, відповідно до яких копії судових рішень повинні бути належним чином оформлені, підписані працівником апарату суду та скріплені номерною печаткою суду. Більше того, наявний у позивача екземпляр рішень, копії яких надавались разом зі скаргою, є копією оригіналу, який міститься у матеріалах відповідної справи. Даний факт виключає можливість засвідчення копії з копії оригіналу рішення.

Суд при вирішенні даного спору бере до уваги те, що Верховний Суд у Постанові від 25.01.2019 року у справі №826/2376/18 зазначив, що «вимоги до оформлення скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України, що подається особою, яка вважає, що її права порушено, передбачені пунктами 1-6 ч. 5 ст. 37 Закону №1952-IV, тоді як абзац 8 ч. 5 цієї статті визначає, зокрема, вимоги до оформлення доданих до скарги копій документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором. З огляду на це, відповідач дійшов помилкового висновку про те, що саме скарга ПрАТ "Райз-Максимко" оформлена без дотримання вимог, визначених ч. 5 статті 37 Закону №1952-IV. Крім того, колегія суддів враховує, що за приписами ч. 5 ст. 37 Закону №1952-IV вимога про додання до скарги копій документів, які підтверджують факт порушення прав скаржника, не носить обов`язкового характеру, оскільки такі засвідчені копії додаються до скарги лише за їх наявності».

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому суд враховує вказаний висновок при вирішенні даної справи по суті.

З урахуванням зазначеного,а також за результатом оцінки наданих учасниками процесу доводів суд дійшов висновку, що Наказ Міністерства юстиції України №2720/7 від 17.07.2019 року не відповідає критеріям, встановленим ч.2 ст.2 КАС України, а в силу цього протиправним та таким, що підлягає скасуванню, адже при поданні скарги не було порушено вимог ч.5 ст.37 Закону №1952, що виключало можливість відмови у задоволенні скарги без її розгляду по суті за нормами пунктів 7,8 Порядку №1128.

Щодо позовної вимоги Одеської міської ради про зобов`язання Міністерства юстиції України розглянути скаргу Одеської міської ради від 30.05.2019 року №99-с по суті суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Відмова від права на звернення до суду є недійсною. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З урахуванням встановленого судом факту відсутності законних підстав для відмови у розгляді скарги Одеської міської ради по суті суд не приймає доводи представника відповідача щодо дискреційного характеру повноважень Міністерства та вважає за необхідне зобов`язати Міністерство юстиції України розглянути скаргу Одеської міської ради від 30.05.2019 року №99-с на рішення державних реєстраторів по суті. У такому випадку, на переконання суду, спір між сторонами буде вирішений остаточно (в межах тих правовідносин, в яких цей спір виник).

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведена правомірність прийнятого Наказу, судом встановлені підстави вважати висновки, покладені в його основу, необгрунтованими, а тому позовна заява Одеської міської ради підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судові витрати розподілити згідно ч.1 ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691; адреса: площа Думська, 1, м. Одеса, 65026) до Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622; адреса: вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001) про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов`язання розглянути заяву по суті задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 17.07.2019 року №2720/7 «Про відмову у задоволенні скарги Одеської міської ради від 30.05.2019 №99-с без розгляду по суті».

Зобов`язати Міністерство юстиції України розглянути скаргу Одеської міської ради від 30.05.2019 року №99-с на рішення державних реєстраторів по суті.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано суддею 20.12.2019 року.

Суддя М.М. Аракелян

.