Рішення № 86495047, 13.12.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №1.380.2019.004645

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

представника позивача Пашковського Я.В.,

представника відповідача Чубак Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення та податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області з вимогами:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 21.06.2019 року №Ф-0008091307;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 21.06.2019 року №0008101307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Ухвалою судді від 16.09.2019 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків. На виконання вимог зазначеної ухвали судді представник позивача усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 24.09.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

08.10.2019 року представник позивача подав до суду заяву про збільшення позовних вимог. Згідно з цією заявою, позивач просить суд визнати протиправними та скасувати також податкові повідомлення-рішення від 21.06.2019 року №0008061307, №0008071307, №0008031307, №0008041307, №0008081307, №0008051307.

Протокольною ухвалою суду від 23.10.2019 року було здійснено заміну відповідача – Головного управління ДФС у Львівській області на належного – Головне управління ДПС у Львівській області.

21.10.2019 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву.

04.11.2019 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву.

27.11.2019 року представник відповідача подала до суду додаткові письмові пояснення щодо предмету позову.

Ухвалою суду від 29.10.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідно до позиції позивача, яка висловлена в позові, інших письмових заявах, що були подані до суду, поясненнях представника, він стверджує, що податковим органом було протиправно здійснено стосовно нього документальну позапланову невиїзну перевірку, за наслідком якої необґрунтовано викладено висновки про порушення позивачем норм податкового законодавства та прийнято оспорювані рішення.

А саме, позивач зазначає, що податковим органом було прийнято рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 , однак, про це не було належним чином повідомлено платника податків, у зв`язку з чим він не міг реалізувати своє право, зокрема, на участь у перевірці, що в свою чергу свідчить про незаконність відповідної перевірки та її результатів.

Окрім того, позивач вважає необґрунтованими висновки контролюючого органу про те, що реалізуючи нерухоме майно позивач фактично здійснював підприємницьку діяльність, із відповідними фіскальними наслідками. За доводами позивача, продаж належного йому нерухомого майна здійснювалася за його волею від імені фізичної особи, що не заборонено та допускається приписами чинного законодавства. А відтак, дохід за наслідком таких операцій оподатковувався за правилами, які встановлені законом для операцій із продажу об`єктів нерухомого майна фізичними особами. При цьому, доводи податкового органу про те, що таку діяльність слід кваліфікувати як підприємницьку не ґрунтуються на чітких нормах закону та втручаються в розсуд платника податків.

А тому, ОСОБА_1 вважає, що оспорювані ним рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Відповідно до позиції відповідача, яка ним висловлена у відзиві, інших письмових заявах, що були подані до суду, поясненнях представників, він вважає вимоги позивача безпідставними.

А саме, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 був належним чином проінформований про призначену перевірку за відповідною податковою адресою, на яку йому було завчасно скеровано письмове повідомлення та копію наказу про перевірку.

Окрім того, відповідач вказує на те, що в ході перевірки було встановлено факти систематичного продажу позивачем нерухомого майна (квартир) із отриманням доходу (що було єдиним наміром позивача при таких операціях), що є підставою для віднесення такої діяльності виключно до підприємницької. Однак, позивач, усупереч фактичній природі здійснюваної ним діяльності, провадив її облік та оподаткування як операції фізичної особи, а не в межах зареєстрованої підприємницької діяльності.

У зв`язку з чим, відповідач вважає, що оспорювані рішення є правомірними й обґрунтованими.

У судових засіданнях представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судових засіданнях позов не визнала, ствердила про його безпідставність, а тому просила суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, дата запису про реєстрацію 11.03.2009 року, номер запису про реєстрацію 2 415 000 0000 037453. Як фізична особа-підприємець позивач узятий на облік як платник податків 13.03.2009 року за №16201.

Позивачем визначено наступні види діяльності за КВЕД: 49.32 – надання послуг таксі; 63.99 – надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; 77.39 – надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у.; 95.11 – ремонт комп`ютерів і периферійного устатковання; 73.20 – дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки; 63.11 – оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність; 46.19 – діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 73.12 – посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації.

У межах зареєстрованої підприємницької діяльності ОСОБА_1 обрано спрощену систему оподаткування за ІІІ групою зі ставкою 5%.

Як вбачається з копії паспорта позивача, з 18.10.1993 року зареєстрованим місцем проживання позивача була адреса: АДРЕСА_1 , а з 25.04.2019 року – АДРЕСА_2 .Винники. Судом установлено, що податкова адреса ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця до 06.05.2019 року була: АДРЕСА_1 , м.Львів, а з 06.05.2019 року – вул.Лисика, 7/1, м.Львів-м.Винники.

Судом встановлено, що наказом Головного управління ДФС у Львівській області від 23.04.2019 року №2572 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 », на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України та на підставі доповідної записки управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Львівській області від 22.04.2019 року №299/13.7-15, було прийнято рішення провести документальну позапланову перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з 14.05.2019 року тривалістю 5 робочих днів, із питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року.

Як слідує з матеріалів справи, контролюючим органом було скеровано на адресу позивача (вул АДРЕСА_3 9 АДРЕСА_4 , м.Львів) письмове повідомлення про проведення перевірки від 23.04.2019 року №216 із копією наказу про її проведення. Указані документи були скеровані 25.04.2019 року рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням про вручення №7902003806013 й отримані позивачем 20.05.2019 року.

Судом встановлено, що в період з 14.05.2019 року по 20.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Львівській області було проведено документальну позапланову перевірку фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 .

За наслідками перевірки було складено акт від 27.05.2019 року №762/13.7/2611607035 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року».

В акті перевірки контролюючим органом викладено відомості про порушення податкового законодавства (та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) зі сторони позивача, а саме, в акті зазначено, що ОСОБА_1 допущено порушення:

-п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.п.«а» п.176.1 ст.176, п.177.10 ст.177, п.п.296.1.2 п.296.1 ст.296 Податкового кодексу України, у зв`язку із неведенням книги обліку доходів та витрат за 2017-2018 роки;

-п.п.49.18.5 п.49.18 ст.49, п.п.«в» п.176.1 ст.176, п.177.11 ст.177 Податкового кодексу України, у зв`язку із несвоєчасним поданням податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017-2018 роки;

-п.167.1 ст.167, п.177.2, п.п.177.5.3 п.177.5 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1 374 145,42 грн., в тому числі за IV квартал 2017 року на суму 254 702,27 грн., за 2018 рік на суму 1 119 443,15 грн.;

-п.п.292.1, 292.4 ст.292, п.293.4 ст.293, п.п.298.2.3 п.298.2 ст.298 Податкового кодексу України, у зв`язку із чим донараховано суми податкового зобов`язання по єдиному податку за ІІІ квартали 2017 року в сумі 639 825,00 грн.;

-п.п.1.2, 1.3, 1.5, 1.6 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, у зв`язку з чим донараховано військового збору на загальну суму 32 500,04 грн., в тому числі за 2017 рік на суму 6 578,52 грн., за 2018 рік на суму 25 921,52 грн.,

- п.1 ч.4 ст.1, абз.1 п.2 ч.1 ст.7, п.5 ст.8, п.п.2, 8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у зв`язку з чим донараховано єдиний внесок на загальну суму 165 817,08 грн., в тому числі за IV квартал 2017 року на суму 28 215,00 грн., за 2018 рік на суму 137 602,08 грн.

-п.181.1 ст.181, п.п.183.4, 183.10 ст.183, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим донараховано податок на додану вартість на загальну суму 1 949 792,00 грн., в тому числі за листопад 2017 року на суму 270 400,00 грн., за грудень 2017 року на суму 88 136,00 грн., за березень 2018 року на суму 173 347,00 грн., за квітень 2018 року на суму 673 600,00 грн., за травень 2018 року на суму 98 900,00 грн., за червень 2018 року на суму 319 450,00 грн., за липень 2018 року на суму 64 220,00 грн., за вересень 2018 року на суму 181 576,00 грн., за грудень 2018 року на суму 80 163,00 грн.,

-п.п.49.18.1 п.49.18 ст.49, п.202.1 ст.202, п.203.1 ст.203 Податкового кодексу України, у зв`язку з неподанням до контролюючого органу податкових декларацій по податку на додану вартість за листопад-грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року, що тягне за собою накладення штрафу.

Зі змісту акта перевірки від 27.05.2019 року №762/13.7/2611607035 вбачається, що контролюючим органом було встановлено факти періодичного відчуження ОСОБА_1 на користь фізичних осіб нерухомого майна, яке споруджувалося на замовлення позивача.

А саме, деклараціями про готовність об`єкта до експлуатації від червня 2017 року ЛВ №142171606792, від липня 2017 року ЛВ №141172122036, від квітня 2018 року ЛВ №141180921076 було здано в експлуатацію багатоповерхові житлові будинки на АДРЕСА_5 Лисика у АДРЕСА_6 Винники.

У подальшому, впродовж періоду, що перевірявся, позивачем було зареєстровано за собою право власності на окремі квартири в таких будинках і реалізовано 34 квартири за договорами купівлі-продажу на загальну суму 11 835 845,00 грн., у тому числі за 2017 рік на суму 5 617 500,00 грн., за 2018 рік на суму 6 218 345,00 грн. Відповідні операції було здійснено позивачем як фізичною особою, а отриманий дохід оподатковано податком на доходи фізичних осіб (як дохід фізичної особи).

Проте, за висновком контролюючого органу, така діяльність (виходячи з її систематичного характеру та націленості на одержання доходу) фактично є підприємницькою. У зв`язку з чим, ОСОБА_1 протиправно не оподаткував відповідні доходи в межах підприємницької діяльності, крім того, мало місце перевищення обсягів отриманого ним доходу меж для ІІІ групи платників єдиного податку (що тягне за собою перехід на загальну систему оподаткування), позивач підлягав обов`язковій реєстрації платником ПДВ (чого не здійснив), а також позивачем не декларувалися відповідні доходи в рамках підприємницької діяльності, не подавалися декларації з ПДВ, не велася книга обліку доходів, не сплачено єдиного внеску відповідно до належної бази нарахування.

У зв`язку з чим, Головним управлінням ДФС у Львівській області було прийнято:

-вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.06.2019 року №Ф-008091307 з єдиного внеску в розмірі 165 817,08 грн.;

-рішення від 21.06.2019 року №0008061307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником податків своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 19 403,21 грн.;

-податкове повідомлення-рішення від 21.06.2019 року №0008061307, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 2 437 240,00 грн.;

-податкове повідомлення-рішення від 21.06.2019 року №0008071307, яким нараховано суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 2 380,00 грн.;

-податкове повідомлення-рішення від 21.06.2019 року №0008031307, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 717 681,78 грн.;

-податкове повідомлення-рішення від 21.06.2019 року №0008041307, яким застосовано штрафні санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 340,00 грн.;

-податкове повідомлення-рішення від 21.06.2019 року №0008081307, яким збільшено суму грошового зобов`язання з єдиного податку у розмірі 799 781,25 грн.;

-податкове повідомлення-рішення від 21.06.2019 року №0008051307, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору у розмірі 40 625,05 грн.

Позивачем зазначені вимогу, рішення та податкові повідомлення-рішення було оскаржено в адміністративному порядку, однак, відповідні скарги рішенням ДФС України від 07.08.2019 року №37918/6/99-99-11-05-02-25, ДПС України від 25.09.2019 року №756/6/99-00-08-05-04 залишено без задоволення. Зі змісту таких рішень слідує, що фіскальний орган вважає, що здійснювані позивачем операції по продажу належного йому нерухомого майна фактично є підприємницькою діяльністю, з огляду на що до правовідносин, що виникають із цих операцій, слід застосовувати відповідні норми податкового законодавства, які стосуються саме підприємницької діяльності.

Однак, оцінюючи висновки контролюючого органу як помилкові, вважаючи протиправними його вимогу, рішення та податкові повідомлення-рішення й надалі, позивач оскаржив їх до суду за цим позовом.

У зв`язку з чим, аналізуючи спірні правовідносини, доводи й аргументи сторін, суд відзначає наступне.

Так, за доводами податкового органу, продаж позивачем квартир свідчить про здійснення ним відповідної підприємницької діяльності з огляду на ту обставину, що така діяльність фізичної особи носить систематичний характер та вона має на меті отримання доходу.

При цьому, суд відзначає, що встановлені обставини справи дійсно свідчать про те, що продаж нерухомості ОСОБА_1 дійсно відбувався систематично (34 квартири впродовж двох років) й за договорами купівлі-продажу (тобто, на оплатній основі з отриманням коштів за відчужуване майно).

У той же час, на переконання суду, такі обставини самі по собі не можуть бути достатньою підставою для висновку про обов`язковість провадження цієї діяльності виключно в рамках підприємництва (з відповідними вимогами податкового та іншого законодавства).

Виходячи зі змісту ст.ст.24, 25, 30 Цивільного кодексу України, слід ствердити, що людина може виступати учасником цивільних правовідносин як фізична особа (яка є правоздатною та дієздатною).

Зокрема, це дозволяє фізичній особі безпосередньо вчиняти будь-які дозволені правочини на свій розсуд (у тому числі продавати нерухомість). Отже, така діяльність фізичної особи презюмується правомірною. Слід також узяти до уваги, що відповідні майнові операції також тягнуть за собою необхідність справляння податків, які передбачені для фізичних осіб.

При цьому, чинне законодавство України передбачає також можливість вільного здійснення підприємницької діяльності, зокрема, й безпосередньо фізичною особою.

Згідно з ч.1 ст.42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до ч.2 ст.3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва – підприємцями.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч.1 ст.128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст.58 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.5 ст.128 Господарського кодексу України, громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст.44 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст.44 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, що кореспондує засадам свободи підприємницької діяльності (ст.3 Цивільного кодексу України, ст.ст.5, 6, 43 Господарського кодексу України).

Отже, слід ствердити, що здійснення підприємницької діяльності є правом, а не обов`язком особи й така діяльність може здійснюватися фізичною особою саме за її вільним вибором, вона вправі самостійно обирати види підприємницької діяльності, які має намір провадити, визначати спосіб здійснення такої діяльності тощо.

Чинне законодавство не містить приписів, які би можна було тлумачити як такі, що зобов`язують фізичну особу займатися підприємництвом чи виконувати якийсь певний вид підприємницької діяльності. Закон лише може обмежити можливість здійснення окремих видів підприємницької діяльності або встановити для них регламентуючі вимоги.

При цьому, суд повторює, що не здійснюючи підприємницької діяльності або ж якогось із її видів, фізична особа не втрачає своїх правомочностей щодо вступу в цивільно-правові відносини, що є універсальною засадою.

Відтак, фізична особа є вільною у виборі форми здійснення тієї чи іншої діяльності – провадити її як підприємницьку в межах спеціального статусу підприємця чи здійснювати свої цивільні права від імені правоздатної та дієздатної фізичної особи.

Цьому кореспондує й висновок про те, що фізична особа не може бути примушена здійснювати підприємницьку діяльність чи якийсь із її видів і вона самостійно обирає спосіб реалізації своїх цивільних прав, отже, вирішує питання щодо здійснення тієї або іншої діяльності чи то від імені фізичної особи, чи то від імені підприємця (окрім випадків, коли закон прямо обумовлює можливість здійснення певної діяльності, яку особа бажає виконувати, виключно в рамках господарювання), з відповідними наслідками (в тому числі й податковими).

Зважаючи на що суд критично оцінює доводи відповідача про те, що продаж квартир (неодноразово здійснений позивачем) може бути виключно підприємницькою діяльністю та що позивач був зобов`язаний провадити такі дії як підприємницьку діяльність.

У цьому контексті суд (з огляду на доводи відповідача про систематичність продажу квартир і отримання позивачем від цього доходу) відзначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, операція з продажу майна передбачає оплатність і продавець у будь-якому разі, відчужуючи належне йому майно, отримує (має намір отримати) за нього плату, тобто, певний дохід. Таким чином, вчинення правочину щодо продажу квартири безумовно матиме своїм наслідком отримання доходу, що є ознакою правочину купівлі-продажу.

Однак, таке отримання фізичною особою доходу не є свідченням здійснення нею саме підприємницької діяльності.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не передбачає, що операція в результаті якої особа отримує певну економічну винагороду (прибуток) є виключно підприємницькою, а тому, трактування будь-яких оплатних правочинів як таких, що вчинені в рамках підприємницької діяльності, є безпідставним.

Актуальний закон не містить також яких-небудь чітких та однозначних критеріїв, які би відносили до підприємницької діяльності ті чи інші правочини, в залежності від рівня плати за ними (тобто, від отриманого однією зі сторін правочину доходу). Рівно ж закон не забороняє фізичній особі (поза підприємницькою діяльністю) отримувати дохід понад якусь певну межу й не змушує фізичну особу за таких умов провадити підприємницьку діяльність.

Тому, ґрунтування висновків про те, що продаж квартир є підприємницькою діяльністю з огляду на отримання в результаті цього доходу є помилковим, позаяк, дохід отримується продавцем за будь-яким договором купівлі-продажу й саме по собі отримання доходу за наслідком певних операцій не свідчить про їх господарський (підприємницький) характер.

Більш того, розділ IV Податкового кодексу України, який регламентує справляння податку на доходи фізичних осіб, засвідчує можливість отримання доходу фізичною особою поза межами підприємницької діяльності (у тому числі й від операцій з продажу нерухомості), оскільки прямо передбачає оподаткування таких доходів саме як доходів фізичної особи.

Також суд критично оцінює доводи відповідача про кваліфікацію як підприємницької діяльності дій щодо продажу нерухомості з огляду на її неодноразовість.

У цьому контексті суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України не містить також і яких-небудь чітких та однозначних критеріїв, які би відносили певну діяльність до підприємницької діяльності, в залежності від кількості (частоти) її здійснення. Закон не містить заборон фізичній особі здійснювати яку-небудь діяльність поза межами підприємницької діяльності більше певної кількості разів.

Більш того, за нормами ст.172 Податкового кодексу України, яка регламентує оподаткування операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна, що здійснюються фізичними особами, прямо передбачена можливість продажу нерухомості фізичною особою (не підприємцем) більше одного разу впродовж року. При цьому, Кодекс ані не відносить таку діяльність до підприємницької, ані не вказує на необхідність її оподаткування за правилами, що встановлені для підприємців, а лише визначає збільшену ставку податку для фізичної особи в разі вчинення таких операцій.

Таким чином, суд, підсумовуючи констатує, що чинне законодавство України не встановлює кількісні критерії щодо частоти певної діяльності та рівня її прибутковості, які би дозволяли фізичній особі провадити її виключно в рамках підприємницької діяльності.

А тому, висновок контролюючого органу про те, що неодноразове відчуження позивачем належних йому квартир за оплатними правочинами з отриманням доходу може бути виключно підприємницькою діяльністю, не базується на нормах закону, який не забороняє фізичній особі вчиняти такі правочини від імені фізичної особи (не підприємця) та не містить чітких критеріїв (наприклад у частині доходу від продажу, кількості продажів тощо), при досягненні яких така діяльність може провадитися лише в рамках підприємницької.

Вирішуючи даній спір, суд наголошує також на тому, що у п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податку, який передбачає, що якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого рішення може бути прийняте на користь кожної із сторін. Також і в п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України встановлено, що у разі, коли норма Податкового кодексу України чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі Податкового кодексу України, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Позиція щодо необхідності вирішення колізій у податковому законодавстві саме на користь платника податків сформована також і у практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішеннях у справах «Щокін проти України», «Сєрков проти України» Суд дійшов висновку про необхідність дотримання вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Європейський суд з прав людини в таких рішеннях також зазначив, що національне законодавство не є чітким та узгодженим, не відповідає вимозі «якості» закону і не забезпечує адекватність захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника, що є свідченням порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, і це призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку).

Указане є релевантним до даної справи, позаяк позивач, діючи відповідно до приписів чинного законодавства України, яке не містить прямих заборон на такі дії, здійснив ряд операцій із продажу нерухомого майна та оподаткував отриманий дохід за відповідною ставкою, яка визначена для фізичних осіб.

У той же час, висновки й рішення контролюючого органу щодо віднесення такої діяльності до підприємницької та необхідність оподаткування відповідного доходу за правилами, що встановлені для підприємців, не ґрунтується на чітких та безумовних критеріях, які би були визначені якісним законом.

Такі рішення суб`єкта владних повноважень, за висновком суду, свідчать про свавільне застосування контролюючим органом норм права, без належного регламентування свого розсуду приписами закону. Європейський суду з прав людини неодноразово наголошував на тому, що необмежена дискреція органів влади є свавіллям і вона повинна регламентуватися певними чіткими законодавчими нормами, зокрема, у рішенні в справі «Маестрі проти Італії» Суд зазначив, що «внутрішнє законодавство … повинно передбачати заходи правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів в права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які зачіпають фундаментальні права, надання органам влади необмеженого розсуду при здійсненні своєї влади суперечило би одному з основних принципів демократичного суспільства, який закріплений у Конвенції, – принципу верховенства права».

У зв`язку з чим, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що позивач при продажі іншим фізичним особам власного нерухомого майна діяв (чи повинен був діяти) саме як суб`єкт підприємницької діяльності. А отже, здійснене позивачем оподаткування доходу, отриманого від продажу нерухомості, слід визнати належним і відповідним як нормі закону, так і дійсній природі спірної діяльності позивача, яку він обрав і здійснив за своєю волею.

Суд також бере до уваги висновки, що викладені в постанові Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 року в справі №826/14630/14 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.03.2018 року в справі №826/13138/15, на що покликається відповідач, однак, зазначає, що вказані справи відрізняються обставинами від даної, а тому, вони не є застосовними до даного спору. А зокрема, в постановах судів касаційної інстанції було доведено сукупність характеристик притаманних підприємницькій діяльності – формування та наявність маркетингової стратегії при здійсненні діяльності, понесення особою ризиків, що пов`язані з такою діяльністю, набуття в користування земельних ділянок із призначенням масового будівництва, наявність у фізичної особи, яка зареєстрована підприємцем, відповідного КВЕД 68.3 (операції з нерухомим майном).

Відтак, оспорювані позивачем рішення суб`єкта владних повноважень базуються на хибних висновках, що суперечать засадам свободи здійснення підприємницької діяльності, презумпції правомірності рішень платника податку та не кореспондують чітким нормам закону, а тому, вони не можуть визнаватися правомірними та підлягають скасуванню.

Також, суд зазначає, що в акті від 27.05.2019 року №762/13.7/2611607035 контролюючим органом викладено висновок про неведення позивачем книги обліку доходів, за що його було притягнуто до відповідальності.

Проте, матеріали справи містять копію книги обліку доходів, що ведеться платником єдиного податку ОСОБА_1 . Зазначена книга чинна з 25.11.2014 року та в ній наявні записи за 2016-2019 роки.

Указане є свідченням безпідставності відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

Окремо, суд надає оцінки й доводам ОСОБА_1 щодо безпідставного проведення перевірки, в зв`язку з тим, що позивач не був про неї проінформований у встановленому порядку до її початку.

Так, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України передбачає, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному ст.42 Податкового кодексу України, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Пунктом 42.2 ст.42 Податкового кодексу України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному п.42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відтак, слід ствердити, що з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Невиконання вище вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків.

Окрім того, оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.

Така правова позиція була висловлена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 06.08.2019 року у справі №520/8681/18.

У нашому випадку, як засвідчується матеріалами справи та не заперечується сторонами, повідомлення про проведення перевірки від 23.04.2019 року №216 із копією наказу про її проведення були скеровані контролюючим органом на актуальну на той час адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням про вручення №7902003806013, однак, вони були отримані ОСОБА_1 лише 20.05.2019 року.

У той же час, перевірка, за наслідком якої було прийнято спірні рішення, розпочалася 14.05.2019 року та тривала по 20.05.2019 року.

Отже, суб`єктом владних повноважень було здійснено відповідний контрольний захід без достатніх для цього підстав та з порушенням прав та інтересів платника податків, який не був проінформований про перевірку до її здійснення.

Указане є додатковою підставою для визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень, які були прийняті за наслідком безпідставної перевірки.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар.45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар.53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачем не доведено правомірність своїх дій та рішень у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.19 Основного Закону та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним й підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений при зверненні до суду позивачем судовий збір слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35; код ЄДРПОУ 43143039) про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення та податкових повідомлень-рішень задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 21.06.2019 року №Ф-0008091307.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 21.06.2019 року №0008101307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 21.06.2019 року №0008061307.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 21.06.2019 року №0008071307.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 21.06.2019 року №0008031307.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 21.06.2019 року №0008041307.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 21.06.2019 року №0008081307.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 21.06.2019 року №0008051307.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35; код ЄДРПОУ 43143039) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 11263 (одинадцять тисяч двісті шістдесят три) грн. 18 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 20 грудня 2019 року.