Рішення № 86494922, 20.12.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

20 грудня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4850/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов`язання призначити пенсію за віком,

ВСТАНОВИВ:

11 листопада 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – представник) в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі – відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку), в якому представник позивача просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу викладене в рішенні відповідача від 13.06.2019, та визнати бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії – протиправною;

- зобов`язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком з 29 травня 2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів та виплачувати пенсію позивача на визначений ним банківський рахунок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що до травня 1999 року позивач проживав у м. Алчевську Луганської області, надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. При віці 70 років і страховому стажі понад 34 роки позивач досяг усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених частиною першою статті 26 Закону № 1058. Ані до виїзду, ані станом на сьогоднішній день, пенсія позивачеві не призначалась, відповідно, пенсійних виплат він не отримує.

Представники позивача 29.05.2018 звернулися до Пенсійного фонду України за визначенням уповноваженого територіального органу, що має розглянути заяву по суті, та направити її за належністю.

Пенсійний фонд України листом від 13.06.2018 № 12955/Ф-11 направив заяву позивача про призначення пенсії з доданими до неї документами до УПФУ в м. Сєвєродонецьку.

Листом УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 02.07.2018 № 343/Ф-8 відмовлено позивачу у призначенні пенсії, у тому числі на тій підставі, що відповідачем не отримані належним чином засвічені копії документів.

Представники позивача 14.12.2018, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подали безпосередньо до УПФУ в м. Сєвєродонецьку документи, необхідні для призначення пенсії, нотаріально посвідчені та апостильовані.

Відмову позивачем було оскаржено до суду, і відповідно до рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року у справі № 360/209/1912 УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії від 29 травня 2018 року.

Незважаючи на рішення суду, яким визнано неправомірною відмову у призначенні пенсії позивачу, 21.06.2019 отримано рішення про відмову в призначенні пенсії за № 343/ф-8/2019 ( ОСОБА_2 ) від 13.06.2019, яким повторно відмовлено позивачу у призначенні пенсії з тих підстав, що: позивачем не дотримано вимогу особистого звернення за призначенням пенсії, не має реєстрації на території України за місцезнаходженням відповідача; документ, що посвідчує особу позивача не відповідає Порядку № 22-1.

Представник позивача з таким рішенням відповідача не згоден та вважає його протиправним, оскільки позивач звернувся до відповідача із дотриманням порядку та у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV та Порядком № 22-1. До заяви про призначення/перерахунок пенсії позивачем надано всі необхідні документи. Отже, у відповідача відсутні перешкоди для призначення пенсії позивачу.

З вищевикладених підстав представник позивача вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 13.11.2019 прийнято адміністративну справу до розгляду та відкрито провадження у справі; відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк. спр. 1-2).

Представник позивача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (арк.спр. 160), надав заяву від 17.12.2019 за вх. № 61628/2019 про розгляд справи без його участі (арк.спр. 182), та відповідь на відзив від 12.12.2019 за вх. № 61087/2019 (арк.спр. 161-75), в якій представник позивача щодо громадянства України ОСОБА_2 , зокрема, зазначив, що позивач постійно проживав на території України і на момент проголошення Незалежності України - 24.08.1991, і до травня 1999 року включно. Також факт проживання позивача на момент проголошення незалежності підтверджено його трудовою книжкою.

Громадянство України позивача не припинялось ані за жодною з підстав, встановлених Законом України «Про громадянство» і відповідачем не надано доказів зворотного - припинення громадянства можливе виключно на підставі відповідного указу Президента України (ст.17 Закону), будь-які припущення і сумніви з цього приводу є необґрунтованими, недоведеними і не мають прийматися шановним судом до уваги.

Відповідач не надав відповідного Указу Президента про припинення громадянства України ОСОБА_2 , отже, і громадянство для нього не припинялось жодною із підстав.

У рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009, п. 3.3 вказано: «встановлення залежності права на пенсійне забезпечення від факту укладення або не укладення Україною міжнародного договору з іншою державою, яку громадянин України обрав місцем свого постійного проживання, суперечить конституційним гарантіям стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості».

Відповідно до п. 3.3 Рішення № 25-рп/2009 «визнання оспорюваних положень Закону неконституційними має наслідки лише для пенсіонерів, які проживають (перебувають) у державах, з якими Україною . не укладено відповідного договору, і не перешкоджає подальшому унормуванню питань соціального захисту пенсіонерів шляхом укладення міжнародних договорів з цими державами та виплаті пенсій у порядку, встановленому чинними міжнародними договорами».

Норми Конституції України як норми прямої дії, застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти чи ні, тим паче вони не можуть бути поставлені у залежність від того, чи був укладений будь-який договір між державами чи ні.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (арк.спр. 159), причини неявки суду не повідомив, надав відзив на позовну заяву від 03.12.2019 за вх. № 59469/2019 (арк. спр. 108-111), в зазначено таке.

Заява про призначення пенсії ОСОБА_2 від 18.04.2018 надійшла до управління з супровідним листом Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України 19.06.2018, серед додатків було звернення ОСОБА_3 щодо передачі заяви про призначення пенсії уповноваженому управлінню для розгляду по суті від 29.05.2018.

На виконання вимог рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 у справі № 360/209/19 управлінням повторно розглянуто заяву ОСОБА_2 від 29.05.2018.

За наслідками розгляду заяви про призначення пенсії ОСОБА_2 управлінням прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява та додані до неї необхідні документи, подані в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Відповідно до Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затверджених постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно – правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Позивачем (представником позивача) не надано до управління оригіналу (копії) документу, який підтверджує громадянство України, тобто паспорту громадянина України. Проте надано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_2 та копію документа, який посвідчує особу громадянина держави Ізраїль. У зв`язку з наданими документами неможливо встановити факт належності громадянства України.

Подвійне громадянство законодавством України заборонено.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Безпідставним є посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, оскільки воно поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009, а відповідно наданої копії паспорта для виїзду за кордон позивач виїхав на постійне місце проживання за кордон у період часу з 29.04.1999 по 29.04.2009. Вказане рішення стосується питання припинення виплати раніше призначеної на території України пенсії і не регулює питання призначення пенсії.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.09.2018 у справі № 805/465/18-а колегія суддів звертає увагу, що призначення та отримання пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно, зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, проте у даному випадку відповідачем правомірно вказано на недоліки заяви про призначення пенсії з підстав ненадання необхідних документів.

Позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки він через представника подавав заяви про призначення та виплату пенсії за віком без дотримання вимог статті 44 Закону № 1058 щодо необхідного пакету документів, а відтак територіальний орган ПФУ виконав обов`язок щодо розгляду заяви та роз`яснення порядку призначення пенсії.

Також з посиланням на Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Преамбулу Закону № 1058, статті 4, 5, 8 Закону № 1058 представник відповідача зазначив, що законодавством про пенсійне забезпечення в Україні визначено умови, норми та порядок пенсійного забезпечення для осіб (в тому числі іноземців), які проживають в Україні. Позивачем не було додано до заяви про призначення пенсії будь-якого документу, який би підтверджував громадянство України.

На думку відповідача, позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався 06.07.2018, коли отримав лист відповідача від 02.07.2018 № 343/Ф-8.

Вимоги позивача про компенсацію втрати частини доходу є вимогами на майбутнє, тому не можуть бути задоволені.

На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно із частиною дев`ятою статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 у справі № 360/209/19 у справі за позовом ОСОБА_2 до УПФУ в м. Сєвєродонецьку про зобов`язання вчинити певні позов задоволено частково; зобов`язано УПФУ в м. Сєвєродонецьку повторно розглянути заяву ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії від 29.05.2018; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк. спр. 177-180).

З описової та мотивувальної частини судового рішення слідує, що судом встановлено наведені нижче обставини, які відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом:

«Позивач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 (а. с. 31-47), ідентифікаційний номер – НОМЕР_1 .

Позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю та 01.08.2001 прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль (а. с. 33).

Відповідно до листа Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного Фонду України від 13.06.2018 № 129/ф-11 та звернення представника позивача від 14.12.2018 № 3747 до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_2 .

З до інформації, наявній у трудовій книжці ОСОБА_2 , вбачається, що позивач має загальний трудовий стаж – 29 років 11 місяців 07 днів, служба в Радянській армії – 2 роки 11 місяців 10 днів.

29 травня 2018 року представник позивача звернулися до Пенсійного фонду України з заявою, в якій просили Пенсійний Фонд визначити уповноважений територіальний орган, шо має розглянути заяву про призначення пенсії позивача по суті та направити її за належністю. До вказаної заяви було додано копію довіреності представників, копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, копію трудової книжки. Вказана заява надійшла до Пенсійного фонду України 04.06.2018, зареєстрована за вхідним номером 12955/Ф-11 (а. с. 137-137 зв. бік).

Листом від 13.06.2018 №12955/Ф-11 Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного Фонду України направив заяву про призначення пенсії позивача з доданими документами до УПФУ в м. Сєвєродонецьку.

Відповідачем на адресу представника позивача надано відповідь від 02.07.2018 № 343/Ф-8, відповідно до якої позивачу було повідомлено, що оскільки подані документи не засвідчені належним чином, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру та реєстрація місця проживання у м. Сєвєродонецьку відсутня, заява позивача вважається неподаною.

14 грудня 2018 року представник позивача на адресу УПФУ в м. Сєвєродонецьку направив апостильовану заяву позивача про призначення пенсії. До заяви додано нотаріально засвідчені копії документів ОСОБА_4 А. ОСОБА_5 : довіреності представників, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, ідентифікаційного коду, копію трудової книжки позивача, оригінал заяви з реквізитами банку. Дана заява надійшла до УПФУ в м. Сєвєродонецьку направив 18.12.2018, зареєстрована за вхідним номером 684/Ф-5.

Листом від 27.12.2018 № 684/Ф-5 УПФУ в м. Сєвєродонецьку повідомило позивача, що у зв`язку з подачею заяви про призначення пенсії не через спеціаліста з призначення пенсії, заява позивача вважається неподаною, рішення про відмову в призначенні пенсії, передбачене ч. 5 ст. 45 Закону 1058 та пунктом 4.3 Порядку № 22-1 відповідачем не приймалось» (арк.спр. 177 зв. – 178).

За даними статистичної картки на справу № 360/209/19 з КП “ДСС” Луганського окружного адміністративного суду, рішення суду у цій справі набрало законної сили 22.05.2019.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 у справі № 360/209/19 УПФУ в м. Сєвєродонецьку розглянуто заяву ОСОБА_2 від 18.04.2018 про призначення пенсії, за результатами якої прийнято рішення від 13.06.2019 № 343/Ф-8/2019 про відмову в призначенні пенсії (арк. спр. 126-128).

Дослідженням змісту рішення встановлено, що підставами для відмови в призначенні пенсії позивачеві визначено:

- заявник не звернувся до управління особисто;

- заявником не надано оригіналу паспорту або іншого документу, що засвідчує його вік;

- заявником не надано документу, який посвідчує його особу та території України (паспорту громадянина України);

- заявником надіслано копію з копії паспортного документу, термін дії якого закінчився;

- неможливо встановити факт відсутності іноземного громадянства;

- заявником не надано будь-якого документа про місце фактичного проживання в межах України, що унеможливлює призначення та виплату пенсії, наявності страхового стажу в Україні та досягнення пенсійного віку;

- відсутній законодавчо встановлений механізм призначення та виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають в державах з якими не укладено міжнародних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

У спірних правовідносинах представники позивача у зв`язку з відсутністю постійного місця проживання позивача на території України через Пенсійний фонд України звернулися до відповідача із заявою ОСОБА_2 від 18.04.2018 про призначення пенсії.

Суд звертає увагу, що вперше апостильована заява ОСОБА_2 від 18.04.2018 про призначення/перерахунок пенсії надійшла до УПФУ в м. Сєвєродонецьку від Пенсійного фонду України 19.06.2018 від представника позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем (арк.спр. 112).

За наслідками першого опрацювання поданих представниками позивача заяви та документів, відповідач листом від 02.07.2018 № 343/Ф-8 без прийняття визначеного статтею 45 Закону № 1058-IV та пунктом 4.3 Порядку № 22-1 рішення визнав заяву про призначення пенсії такою, що неподана.

На виконання рішення суду у справі № 360/209/19 відповідачем прийнято рішення від 13.06.2019 № 343/Ф-8/2019 про відмову в призначенні пенсії позивачу.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

При цьому, оцінка рішенню відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, надається судом виключно виходячи зі змісту такого рішення.

Надаючи оцінку зазначеним у оскаржуваному рішенні підстав для відмови ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком, суд виходить з такого.

Статтею 44 Закону № 1058-IV визначено, що:

- заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (частина перша);

- заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (частина друга);

- органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначено, що право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Згідно з пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів про призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі – Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пункту 1.6 Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 визначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Згідно з пунктом 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. […];

3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення).

За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. […];

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи […];

6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).

Відповідно до пункту 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до пункту 4.1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

[…].

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

З вищевикладеного слідує, що позивач як громадянин України після досягнення віку 60 років та за умови наявності встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV страхового стажу мають право звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії. До заяви особою додаються документи, перелік яких визначений пунктом 2.1 Порядку № 22-1.

За наслідками опрацювання поданої особою заяви та документів, протягом 10 днів з дня надходження документів, територіальний орган Пенсійного фонду України зобов`язаний прийняти мотивоване рішення щодо призначення пенсії.

Під час прийняття відповідного рішення, територіальний орган Пенсійного фонду України, серед іншого, з`ясовує чи має особа, яка звернулася за призначенням пенсії, право на призначення пенсії за віком, яке, як вже вищевказано, належить громадянам України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Також, територіальний орган Пенсійного фонду України перевіряє дотримання особою встановленої Порядком № 22-1 процедури звернення за призначенням пенсії, наявність необхідних для призначення пенсії документів.

Відповідно до пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.

Також суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 07 лютого 2014 року.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Таким чином, законами України не передбачено таких підстав для відмови особі, яка офіційно виїхала на постійне місце проживання за кордон, у призначенні пенсії, як відсутність реєстрації в Україні та проживання за кордоном - в країні, з якою відсутній міждержавний договір щодо пенсійного забезпечення.

Така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною в постановах від 12 травня 2015 року у справі № 21-180а15, від 19 травня 2015 року у справі №21-168а15, а також Верховного Суду у постановах від 18 вересня 2018 року у справі № 522/535/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 766/1519/17 та від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а.

Також Верховним Судом у постанові від 21.09.2018 у справі № 805/465/18-а зроблено висновок, що призначення та отримання пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно, зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Посилання відповідача на те, що заявник зобов`язаний подати будь-який документ про місце фактичного проживання в межах України, є безпідставними, оскільки єдиним документом, який зобов`язаний подати заявник, що звертається за призначенням пенсії, є документ, що посвідчує його особу.

Твердження відповідача щодо відсутності законодавчо встановленого механізму призначення (перерахунку, поновлення) та виплати пенсії пенсіонерам, які постійно проживають в державах, з якими не укладено міжнародних договорів щодо пенсійного забезпечення, як на перешкоду у призначенні пенсії, також є необґрунтованими, оскільки Порядок № 22-1 є загальним для всіх випадків призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, а відсутність спеціального порядку, що врегульовує питання пенсійного забезпечення осіб, які постійно проживають в державах, з якими не укладено міжнародних договорів щодо пенсійного забезпечення, обумовлює застосування загальної процедури, що визначена Порядком № 22-1.

З огляду на вищенаведене, суд не погоджує висновки відповідача щодо неможливості призначення пенсії ОСОБА_2 з підстава: 1) відсутності особистого звернення заявника до управління; 2) відсутності законодавчо встановленого механізму призначення (перерахунку, поновлення) та виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають в державах, з якими не укладено міжнародних договорів щодо пенсійного забезпечення (зокрема, Ізраїль), 3) не надання заявником будь-якого документа про місце фактичного проживання в межах України, що унеможливлює призначення та виплату пенсії навіть за наявності страхового стажу в Україні та досягнення пенсійного віку, 4) норми статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування про те, що право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України на цей час неконституційними не визнані.

Крім того, зі змісту оскаржуваного рішення судом з`ясовано, що відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії з підстав ненадання оригіналу паспорту або іншого документу, що засвідчує вік, документу, який посвідчує особу позивача на території України (паспорту громадянина України), заявником надіслано копію з копії паспортного документу, термін дії якого закінчився, а також у зв`язку з тим, що неможливо встановити факт відсутності іноземного громадянства.

Разом з тим, з такими твердженнями відповідача суд не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2.25 Порядку № 22-1 до заяви про виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Відповідно до п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документ, що посвідчує особу для громадян України — паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, службове посвідчення, посвідчення водія чи інший виданий державним органом документ, який має такі обов`язкові реквізити, як прізвище, ім`я, по батькові, фотокартку, підпис відповідальної посадової особи, відбиток печатки або штампу установи, яка видала документ, дату видачі.

Представниками позивача разом із апостильованою заявою про призначення пенсії від 18.04.2018 подано нотаріально засвідчені копії документів, зокрема, апостильований паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , орган, що видав – 1200, дата видачі – 29.04.1999, термін дії паспорта продовжено до 29.04.2019 (документи надійшли до відповідача 19.06.2018).

Відповідно до пункту 2.9 Порядку № 22-1 особа яка звертається за призначенням пенсії має пред`явити паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Оглядом апостильованої копії паспорту АН442404 встановлено, що у цьому документі наявні відомості про прізвище та ім`я особи, дату народження, дату видачі та строк дії цього документа (арк. спр. 33).

Таким чином, оскільки вказаний документ містить відомості про особу, фотокартку, відомості про установу, що видала документ, дату видачі та строк дії, суд дійшов висновку, що відповідачу разом із заявою про призначення пенсії було надано належний документ, що посвідчує особу заявника.

Що стосується відсутності підтвердження належності позивачу громадянства України, суд зазначає, що відповідно до п. 4.2 Порядку 22-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, після отримання відповідної заяви від позивача про призначення виплати пенсії відповідач повинен був розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення, у разі необхідності – у відповідності з вимогами пункту 4-2 Порядку № 22-1 вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством.

Відповідач всупереч зазначеним вимогам Порядку № 22-1 та положенням статті 77 КАС України, не довів, що позивач не є громадянином України, відтак, відмова у призначенні пенсії з цих підстав є незаконною.

Відповідно, оскаржуване рішення не відповідає критеріям правомірного рішення, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині – задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, суд зазначає, що в рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення права позивача на призначення та отримання пенсії пов`язано із прийняттям УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області рішення про відмову в призначенні пенсії від 13 червня 2019 року № 343/Ф-8/2019, а не з діями (бездіяльністю), вчиненими останнім з метою виконання своїх функцій та повноважень.

Самі по собі дії (бездіяльність) відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком з 29.05.2018 (з дати першого звернення), суд зазначає таке.

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. […].

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; […].

Суд зауважує, що в оскаржуваному рішенні відповідачем не зазначено про відсутність у ОСОБА_2 права на призначення пенсії за віком у відповідності до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV з огляду на недотримання умов щодо віку та тривалості стажу. Судовим рішенням у справі № 360/209/19 визначено, що з інформації, наявній у трудовій книжці ОСОБА_2 вбачається, що позивач має загальний трудовий стаж – 29 років 11 місяців 07 днів, служба в Радянській армії – 2 роки 11 місяців 10 днів.

Відповідачем зазначені обставини, встановлені судовим рішенням, не спростовуються та не заперечуються, тобто вік та тривалість страхового стажу за даними трудової книжки дають право позивачеві на призначення пенсії за віком згідно із частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV.

Також суд враховує, що судовим рішенням справі № 360/209/19 відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії від 29.05.2018. Оскаржуване в межах даної справи рішення прийнято за наслідками розгляду саме цієї заяви, а не заяви, яка надійшла до відповідача 18.12.2018 після отримання представниками позивача листа УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 02.07.2018 № 343/Ф-8, тому питання про призначення пенсії мало бути вирішено саме з 29.05.2018.

З урахуванням того, що відповідач, повторно розглянувши заяву позивача про призначення пенсії і прийнявши протиправне рішення, позбавив позивача права на призначення пенсії, не заперечуючи при цьому наявність такого права з огляду на вимоги частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, а зазначивши виключно про порушення порядку звернення та відсутність законодавчо встановлених механізмів для виплати пенсії, суд вважає за необхідне зобов`язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку призначити позивачеві пенсію за віком з дати первинного звернення – з 29 травня 2018 року.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача виплачувати позивачу пенсію у розмірі відповідно до норм Закону № 1058-IV, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів, суд вважає такі вимоги передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини.

Згідно із частиною другою, третьою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із частиною третьою статті 28 Закону № 1058-IV за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено абзацом першим частини першої цієї статті, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі, пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, обчислення страхового стажу та визначення розміру пенсії є повноваженнями відповідача, які реалізовуються в процесі прийняття рішення про призначення пенсії, тож на цьому етапі зазначена вимога позивача є передчасною.

Крім того, суд вважає передчасними і вимоги позивача про призначення пенсії з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів, оскільки ці вимоги є вимогами на майбутнє, відповідачем на даний час не порушене заявлене право.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначена стаття містить три окремі норми.

Перша - має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам: ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети: попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Справа “Спорронґ і Льоннрот проти Швеції” (заяви № 7151/75 та № 7152/75) демонструє, що перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, ЄСПЛ повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм: необхідно з`ясувати, чи можуть заявники скаржитися на втручання в це право і, якщо так, чи виправдане таке втручання (пункт 57).

ЄСПЛ виходить із того, що положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила:

(а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;

(б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;

(в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності.

Так, право на пенсію включається в поняття “майно” в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція “майна” в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися “правом власності”, а відтак і “майном”. Отже, при з`ясуванні змісту поняття “майно” недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, ЄСПЛ повинен з`ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею. Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття “майно”, як і “власність”, має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати:

Cправа “Міллер проти Австрії” (заява № 5849/72) від - обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.

Справа “Гайгузус проти Австрії” (заява № 17371/90) - якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності (пункт 39).

Справа “Стек та інші проти Сполученого Королівства” (заяви №№ 65731/01 та 65900/01) - в сучасній демократичній державі багато осіб протягом усього свого життя або ж його частини, коли йдеться про засоби для існування, перебувають у повній залежності від виплат за соціальним страхуванням або соціальним забезпеченням. В правових системах багатьох країн визнається, що такі особи потребують певного забезпечення, і відтак для них передбачається, що в разі дотримання умов, за яких вони можуть скористатися цими встановленими для них виплатами, вони автоматично будуть отримувати відповідні виплати.

Справа “Сук проти України” (Заява № 10972/05) від 10 березня 2011 року поняття “майно” в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися “майновими правами” і, відповідно, “майном” у розумінні цього положення. Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункти 22, 23).

Справа “Пічкур проти України” (Заява № 10441/06) - якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (пункт 41).

Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту “законних очікувань” (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права:

-справа “Суханов та Ільченко проти України” (Заява № 68385/10 та № 71378/10) - якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має “законне сподівання”, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35);

-справа “Кечко проти України” (Заява №63134/00) - в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Отже, за певних умов є підстави стверджувати про наявність “законних сподівань” у особи отримання неправильно нарахованих сум при призначенні пенсії або сум пенсії, які вчасно не були перераховані, оскільки останні можуть підпадати під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного “чіткого і недвозначного” закону, який гарантує право на “правильне” нарахування пенсій у повному обсязі (наприклад, зі включення всіх складових з яких свого часу були сплачені внески на соціальне страхування) або право на “автоматичний” перерахунок пенсії.

Таким чином, на думку суду, відповідач має виплатити заборгованість ОСОБА_2 заборгованість з пенсії з 29 травня 2019 року.

З огляду на наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем за подання до суду даного позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн як за одну вимогу немайнового характеру, що підтверджено квитанцією про сплату від 05.11.2019 (арк. спр. 3).

Разом з тим, з позовної заяви слідує, що позивачем заявлено декілька вимог немайнового характеру, які є пов`язаними між собою.

Відповідно, задоволення хоча б однієї вимоги немайнового характеру має наслідком стягнення судового збору у розмірі 768,40 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача – суб`єкта владних повноважень

Керуючись статтями 2, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; адреса для листування: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченко, будинок 9, код за ЄДРПОУ 21792459) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язати вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 13 червня 2019 року № 343/Ф-8/2019 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_2 .

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком з 29 травня 2018 року та виплатити заборгованість з пенсії з цієї дати.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області судові витрати по сплаті судового збору у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Г. Секірська