Рішення № 86494366, 20.12.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2019 року Справа № 280/3670/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 04.02.2019 №0001868-5607-0832, №0001869-5607-0832, №0001866-5607-0832, №0001867-5607-0832, №0001864-5607-0832 та №0001865-5607-0832.

Ухвалою суду від 05.08.2019 вищевказану позовну заяву залишено без руху. У встановлений строк позивачем надано документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою суду від 25.09.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 23.10.2019.

Ухвалою суду від 23.10.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, а підготовче засідання відкладено на 27.11.2019.

Ухвалою суду від 27.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд адміністративної справи по суті на 18.12.2019.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачем, відносно позивача, протиправно прийнято спірні податкові повідомлення - рішення згідно яких відповідачем позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості». Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягає скасуванню, оскільки об`єкт нерухомого майна, який обкладено податком, відноситься до будівель промисловості, а відтак звільнений від оподаткування відповідно до пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що згідно баз даних ДФС України та відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у власності ОСОБА_1 перебуває комплекс загальною площею 314,1 м.кв. та комплекс загальною площею 353,80 м.кв., який розташований за адресою АДРЕСА_5 , які підпадають під об`єкт оподаткування податком на нерухоме майно. Посилання позивача на пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, відповідач вважає безпідставним, оскільки пільга в оподаткуванні за зазначеним пунктом надається у разі дотримання двох обов`язкових умов - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, що у даному випадку не дотримано. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники сторін в судове засідання не прибули, просили адміністративну справу розглядати без їх участі.

Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду адміністративної справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 на праві власності належить:

комплекс, який складається з будівлі А-2 загальною площею 353,8 кв.м, основною площею 174,6 кв.м; будови Б-1 та споруди №1, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , та є об`єктом нежитлової нерухомості;

комплекс, який складається з частини будівлі А-1 загальною площею 306,2 кв.м, основною площею 273,4 кв.м, будівлі Г-1 загальною і основною площею 7,9 кв.м. та споруди №5, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 та є об`єктом нежитлової нерухомості.

Судом встановлено, що у зв`язку із наявністю у позивача вищевказаних об`єктів нерухомості Головним управлінням ДФС у Запорізькій області винесено податкові повідомлення-рішення від 04.02.2019 №0001868-5607-0832, №0001869-5607-0832, №0001866-5607-0832, №0001867-5607-0832, №0001864-5607-0832 та №0001865-5607-0832, згідно яких відповідачем позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» на загальну суму 30765,70 грн., у т.ч. за 2015 рік - 5226,99 грн., за 2016 рік - 11826,77 грн., за 2017 рік - 13711,94 грн.

Позивач не погодившись з правомірністю прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскаржив зазначені рішення в адміністративному порядку.

Рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 04.04.2019 №2709/А/99-99-11-05-01-25 скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Не погодившись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.

Відповідно до п.265.1 ст.265 ПК України, податок на майно складається з: 265.1.1. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 265.1.2. транспортного податку; 265.1.3. плати за землю.

Згідно п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до п.266.2.1 ст.266 ПК України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Судом встановлено, що Мелітопольська міська рада Запорізької області рішенням №2/5 від 29.01.2015 року затвердила Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів житлової нерухомості та для об`єктів нежитлової нерухомості на 2015 рік, яким встановлена ставка 0,37356% (4,55 грн.) від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2015 року, за 1 кв.м бази оподаткування із застосуванням зонального коефіцієнту Км2.

На 2016 рік Мелітопольська міська рада Запорізької області рішенням №2/6 встановила податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів житлової нерухомості та для об`єктів нежитлової нерухомості на території м. Мелітополя, яким встановлена ставка 0,74712% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування із застосуванням зонального коефіцієнту Км2.

На 2017 рік Мелітопольська міська рада Запорізької області рішенням №1/4 встановила податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів житлової нерухомості та для об`єктів нежитлової нерухомості на території м. Мелітополя, яким встановлена ставка 0,74712% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування із застосуванням зонального коефіцієнту Км2.

Разом з тим, пп.266.2.2 «є» п.266.2 ст.266 ПК України передбачено, що не є об`єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Так, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався саме на пп.266.2.2 «є» п.266.2 ст.266 ПК України та зазначав, що належні йому об`єкти нерухомості не є об`єктами оподаткування.

Проте, суд не приймає доводи позивача щодо розповсюдження на нього пільги встановленої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України, оскільки буквальний аналіз цієї норми свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави для висновку про те, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та фактичне використання їх саме як будівель промисловості, а також їх перебування у власності промислових підприємств.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах ВЕРХОВНОГО СУДУ від 15.05.2018 року №806/2461/17, від 15.05.2018 року №806/2676/17, від 11.12.2018 року №819/314/18.

В межах спірних відносин вищезазначених обов`язкових умов не дотримано, оскільки до матеріалів адміністративної справи не надано доказів на підтвердження того, що належні позивачу комплекси використовуються як будівлі промисловості, крім того пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою.

За таких обставин, посилання позивача на пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є безпідставним, що свідчить про правомірність дій контролюючого органу щодо визначення позивачу податкового зобов`язання за 2016 та 2017 роки.

Разом з тим, суд не може погодитись з правомірністю прийняття контролюючим органом податкових повідомлень - рішень, якими позивачу визначено податкове зобов`язання за 2015 рік, з огляду на наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Отже, Законом №71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, у відповідача відсутні правові підстави для винесення податкових повідомлень-рішень в частині визначення зобов`язання за 2015 рік, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Вищенаведені висновки суду відповідають правовій позиції ВЕРХОВНОГО СУДУ, яка викладена в постанові від 26 березня 2019 року по справі №808/722/17 (провадження №К/9901/38085/18).

Разом з тим, з зазначених підстав не можуть бути визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення, якими визначено податкове зобов`язання за 2016 та 2017 роки, з урахуванням і тієї обставини, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII (далі - Закон №909-VIII) доповнений підпункт 266.7.1. пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, з урахуванням принципу верховенства права, суд виходить за межі обґрунтувань позовних вимог та вважає за необхідне для повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача скасувати податкові повідомлення - рішення від 04.02.2019 №0001868-5607-0832 та №0001869-5607-0832, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання за 2015 рік.

В свою чергу, податкові повідомлення - рішення від 04.02.2019 №0001866-5607-0832, №0001867-5607-0832, №0001864-5607-0832 та №0001865-5607-0832, якими позивачу визначено зобов`язання за 2016 та 2017 роки контролюючим органом прийнято правомірно та з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, у зв`язку з чим зазначені рішення не підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Запорізького області від 04.02.2019 №0001868-5607-0832 та №0001869-5607-0832.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 130,55 грн. (сто тридцять гривень 55 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізького області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Новікова