Рішення № 86493387, 20.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року Справа № 160/7979/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняЗіненко А.О. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Денисенко Т.М. Чабан О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський машинобудівний завод» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0015321411 від 23.05.2019р., -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський машинобудівний завод» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019р. №0015321411.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Буд-Практік», з ТОВ «Ділова Ідея», з ТОВ «Лотус-Сіті», з ТОВ «Актів Пром Груп» у періодах – серпень, вересень 2018р. за висновками якої було встановлено порушення вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, а саме: завищення податкового кредиту, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 985951,00 грн. через виключно наявну у інформаційних базах даних ДФС України негативну інформацію відносно контрагентів-постачальників позивача, а також постачальників вказаних контрагентів підприємства до п`ятого ланцюга постачання та наявність кримінальних проваджень щодо цих контрагентів-постачальників. Позивач не погоджується із такими висновками, вважає їх протиправними, оскільки вищенаведена інформація із інформаційних баз контролюючого органу не може бути підставою для висновків про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість внаслідок включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, що були сплачені на користь підприємств-постачальників у складі вартості товарів. Позивач вказує і на безпідставність посилань у акті перевірки про те, що фінансово-господарські операції не були здійснені фактично та мають тільки їх документальне оформлення, оскільки зауваження у акті перевірки до форми та змісту наданих до перевірки первинних бухгалтерських документів відсутні, вказані надані позивачем документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та такі документи, у тому числі і податкові накладні, які були відповідачем зареєстровані у ЄРПН згідно до вимог п.201.11 ст.201 ПК України, є підставами для відображення їх позивачем у бухгалтерському та податковому обліку у відповідності до вимог ст.198 ПК України. Також позивач зазначає, що посилання фіскального органу на відсутність у контрагентів позивача необхідної кількості працівників, технічних, виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки контрагентів позивача не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем, що узгоджується із постановою Верховного Суду від 16.01.2018р. у справі №К/9901/873/18. Позивач вказує і на те, що відповідачем жодного доказу не наведено щодо наявності умислу у позивача на укладення спірних угод без наміру створення наслідків, або позивач діяв без належної обачності та був обізнаний про допущення його контрагентами певних порушень при створенні підприємства при веденні господарської діяльності. Окрім того, позивач вказує, що у акті перевірки відсутні і відомості про проведення перевірок або звірок контрагентів-постачальників позивача. Що стосується посилань відповідача на наявність відкритих кримінальних проваджень, фігурантами яких є контрагенти-постачальники позивача, позивач вважає, що існування таких проваджень саме по собі не є доказом відсутності реального здійснення спірних фінансово-господарських операцій, про що свідчить і позиція Верховного Суду, викладена у його постанові від 19.03.2019р. у справі №826/9534/17. За викладеного, позивач вважає, що висновки, викладені у акті перевірки від 03.05.2019р. є необґрунтованими, а винесене на його підставі оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у відзиві на позов просив у задоволенні даного позову відмовити повністю посилаючись на те, що відповідачем під час проведення позапланової виїзної перевірки позивача було встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України в результаті чого завищено податковий кредит на 985951 грн. ПДВ внаслідок того, що відповідно до аналізу ЄРПН по ланцюгу постачання було встановлено, що проданий позивачеві товар (пневморозподілювач, станція СДР, редуктор, блок керування та інший товар) контрагентами-постачальниками не придбавались у липні-серпні 2018р., окрім того, контрагенти-постачальники позивача є фігурантами кримінальних проваджень щодо придбання ряду фіктивних підприємств з метою прикриття незаконної діяльності, а тому у ході перевірки встановлено відсутність реального здійснення операцій по ланцюгах постачання від ТОВ «Буд-Практік», ТОВ «Ділова Ідея», ТОВ «Лотус Сіті», ТОВ «Актів Пром Груп» до позивача у перевіряємому періоді та відповідно до п.1,5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ухвалою суду від 21.08.2019р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у ній призначене на 18.09.2019р.(а.с.2 том 1).

У підготовчому засіданні 18.09.2019р. розгляд справи було відкладено за клопотанням представника позивача на 07.10.2019р., що підтверджується змістом відповідного протоколу (а.с.245-246 том 1).

07.10.2019р. у підготовчому засіданні у зв`язку з необхідністю надання учасниками справи додаткових документів, була оголошена перерва до 21.10.2019р., що підтверджується змістом протоколу підготовчого засідання (а.с.25-26 том 2).

21.10.2019р. у підготовчому засіданні було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи у судовому засіданні на 20.11.2019р., що підтверджується протоколом підготовчого засідання та ухвалою суду (а.с.97-98 том 2).

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський машинобудівний завод» 21.04.2009р. зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, Індустріальний район, вул. Байкальська, буд. 9-А, перебуває на обліку у Лівобережній ДПІ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією Витягу з ЄДРПОУ від 05.02.2019р., копією Статуту позивача та відомостями, наведеними у акті від 03.05.2019р., які не оспорюються сторонами (а.с.13-39 том 1).

У період з 17.04.2019р. по 23.04.2019р. контролюючим органом на підставі наказу №2316-п від 15.04.2019р. була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Буд-Практік», з ТОВ «Ділова Ідея», з ТОВ «Лотус-Сіті», з ТОВ «Актів Пром Груп» за період з 01.08.2018р. по 31.08.2018р., з 01.09.2018р. по 30.09.2018р. за результатами якої був складений акт №24676/04-36-14-11/36442278 від 03.05.2019р. за висновками якого встановлені порушення позивачем п.198.1, п.198.3, п.198.6 ПК України в результаті чого було завищено податковий кредит на загальну суму 985951,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2018р. в сумі 354988,00 грн., за вересень 2018р. в сумі 528741,00 грн., за жовтень 2018р. в сумі 102222,00 грн., що підтверджується змістом наведеного акту перевірки (а.с.37-82 том 1).

На підставі вищенаведених актів перевірки, контролюючим органом 23.05.2019р. було прийнято податкове повідомлення-рішення за формою «Р» за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1478926,50 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням – 985951 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 492975,50 грн., що підтверджується копією відповідного рішення та копією розрахунку штрафних санкцій (а.с.105-106 том 1).

Позивач оспорює вищенаведене податкове повідомлення-рішення, просить його визнати протиправним та скасувати посилаючись на те, що висновки акту перевірки про нереальність господарських операцій позивача по взаємовідносинах із вищенаведеними контрагентами-постачальниками позивача не можуть бути підставами для висновків про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість у серпні, вересні 2018р., оскільки надані до перевірки первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а, відповідно, такі документи є підставами для відображення їх позивачем у бухгалтерському та податковому обліку у відповідності до вимог ст.ст. 198, 201 ПК України.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому розгляді даної справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 03.05.2019р. підставами для висновків щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами – з ТОВ «Буд-Практік», з ТОВ «Ділова Ідея», з ТОВ «Лотус-Сіті», з ТОВ «Актів Пром Груп» за періоди - з 01.08.2018р. по 31.08.2018р., з 01.09.2018р. по 30.09.2018р. були ті обставини, що посадовою особою контролюючого органу під час проведення виїзної перевірки позивача було встановлено наступні порушення, а саме:

- за результатами аналізу первинних документів та баз даних ДФС України по взаємовідносинах з ТОВ «Буд-Практік», з ТОВ «Ділова Ідея», з ТОВ «Лотус-Сіті», з ТОВ «Актів Пром Груп» було встановлено факт придбання одних товарів та послуг (робіт, послуг), а реалізація інших товарів, які не придбавались та власними силами не могли бути виготовлені чи виконані, що свідчить про те, що вказаними вище контрагентами-постачальниками позивача здійснюється формування схемного податкового кредиту для надання податкової вигоди третім особам, в т.ч. позивачеві;

- вищенаведені контрагенти-постачальники позивача є фігурантом декількох кримінальних проваджень за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.205. ч.3 ст.368 КК України за якими до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено повідомлення про те, що невстановлені особи придбали (зареєстрували) ряд фіктивних підприємств з метою прикриття незаконної діяльності, у т.ч. щодо контрагентів-постачальників позивача;

- результати аналізу ЄРПН за весь період діяльності контрагентів-постачальників позивача по ланцюгу взаємопов`язаних господарських операцій з позивачем з руху товарів встановлена відсутність джерела їх законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва контрагентами-постачальниками позивача, відсутність у постачальника необхідних матеріально-технічних і трудових можливостей для здійснення операцій з постачання та наявністю очевидних даних щодо не провадження ними реальної економічної діяльності внаслідок чого неможливе здійснення вищенаведеними контрагентами-постачальниками позивача операцій з постачання товару;

- результати дослідження діяльності контрагентів-постачальників позивача вказують на те, що метою їх створення є лише оформлення документального документообігу по нереальним господарським операціям для мінімізації сплати податкових зобов`язань іншим підприємствам, у т.ч. ТОВ «ДМЗ», а тому неможливо підтвердити реальність фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «ДМЗ» по взаємовідносинах з наведеними вище контрагентами-постачальниками позивача у серпні, вересні та жовтня 2018р.;

- в результаті аналізу ланцюгу постачання товару отриманого ТОВ «ДМЗ» від постачальників - ТОВ «Буд-Практік», з ТОВ «Ділова Ідея», з ТОВ «Лотус-Сіті», з ТОВ «Актів Пром Груп» у період з серпня, вересня 2018р. згідно наявних баз даних ДФС України неможливо дослідити походження товару;

- фактично ТОВ «ДМЗ» здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Буд-Практік», з ТОВ «Ділова Ідея», з ТОВ «Лотус-Сіті», з ТОВ «Актів Пром Груп» та складено первинні документи всупереч вимогам ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки відсутній факт формування згідно з абз.2 ст.1 вказаного Закону, відповідного активу, як ресурсу контрольованого, в результаті минулих подій, внаслідок реального придбання у інших суб`єктів господарювання або власного виробництва, тобто відсутня господарська операція, як певна дія або подія, в основі якої має бути дійсний рух певного активу, а надані первинні документи не відповідають фактичному руху (його відсутності в дійсності) активів, тому останні не можуть враховуватися в даних податкового обліку (а.с.40-80 том 1).

Вищенаведені обставини були підставами для висновку контролюючого органу про порушення позивачем ст.ст.44, 198 ПК України, що, на думку посадової особи контролюючого органу, призвело до заниження податку на додану вартість у наведений період через декларування позивачем нереальних господарських операцій із його вищенаведеними контрагентами-постачальниками.

Разом з тим, із наданих документів обставин у справі щодо реальності/нереальності господарських операцій здійснених позивачем та його вищевказаними контрагентами у спірний період у сукупності із нормами чинного законодавства, судом було встановлено, що наведені вище висновки не відповідають дійсності та спростовуються наданими позивачем копіями первинних бухгалтерських документів, у тому числі і щодо руху активів позивача по сплаті за придбані поставлені т складі вартості товару, виходячи з наступного.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу – п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПК України.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Також і за приписами п.201.10 ст.201 наведеного вище Кодексу, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, з аналізу наведених норм видно, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також, за вищезгаданими нормами передбачено, що підставами для формування податкового кредиту та податкових зобов`язань, витрат і доходів є наявність у платника податків належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність здійснення господарський операцій, зокрема і реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних продавцем товарів та послуг, що дає право покупцю на віднесення вказаних сум до податкового кредиту.

Разом з тим, ні актом перевірки, ні із наданих учасниками справи документів судом не встановлено відсутності у позивача податкових накладних або відсутності їх реєстрації у ЄРПН по взаємовідносинах позивача з його контрагентами (ТОВ «Буд-Практік», з ТОВ «Ділова Ідея», з ТОВ «Лотус-Сіті», з ТОВ «Актів Пром Груп») у спірний період за наведеними у акті перевірки господарськими операціями щодо поставки товару.

Навпаки, факт складання податкових накладних та реєстрації їх у ЄРПН продавцями товарів – ТОВ «Буд-Практік», з ТОВ «Ділова Ідея», з ТОВ «Лотус-Сіті», з ТОВ «Актів Пром Груп» та надання їх позивачеві як покупцеві товарів підтверджується і змістом самого акту перевірки від 03.05.2019р. у якому зазначено, що суми податку на додану вартість за податковими накладними складеними вищенаведеними продавцями товарів і послуг (контрагентами позивача) позивачем як покупцем товару було включено до податкового кредиту у відповідних періодах, які відповідають даним Додатків 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість позивача, даним податкових декларацій з ПДВ, а також відповідають даним ЄРПН, що не заперечується змістом акту перевірки та не заперечувалося і представником відповідача у ході судового розгляду справи (а.с.37-76 том 1).

Таким чином, отримання позивачем від своїх контрагентів – ТОВ «Буд-Практік», з ТОВ «Ділова Ідея», з ТОВ «Лотус-Сіті», з ТОВ «Актів Пром Груп» податкових накладних, які були зареєстровані контролюючим органом у Єдиному реєстрі податкових накладних, є обов`язковими підставами для включення їх до податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем протягом звітного періоду згідно до вимог ст.ст.198,201 ПК України, що підтверджено змістом копії акту перевірки від 03.05.2019р. (а.с.37-76 том 1).

Також позивачем як до перевірки, так і до суду були надані копії укладених між позивачем та його контрагентами договорів поставки, а саме:

- договір поставки №0727 від 23.07.2018р. укладений між ТОВ «Буд-Практік» (Постачальником) та позивачем (Покупцем) за умовами якого Постачальник поставив позивачеві як Покупцеві товар (станція СДР, редуктори, пневморозподілювачі, насоси, живільник, блок керування, насосний елемент), а позивач як Покупець здійснив оплату за наведений товар згідно відомостей зазначених у договорі, рахунках на оплату, видаткових накладних, ТТН та платіжних дорученнях (а.с.119-137 том 1);

- договір поставки №0801/ДМЗ18 від 01.08.2018р. укладений між ТОВ «Ділова Ідея» (Постачальником) та позивачем (Покупцем) за умовами якого Постачальник поставив позивачеві як Покупцеві товар (муфта зубчаста, редуктори, насоси, сапун 20), а позивач як Покупець здійснив оплату за наведений товар згідно відомостей, зазначених у договорі, рахунках на оплату, видаткових накладних, ТТН та платіжних дорученням (а.с.138-173 том 1);

- договір поставки №0815 від 15.08.2018р. укладений між ТОВ «Лотус Сіті» (Постачальником) та позивачем (Покупцем) за умовами якого Постачальник поставив позивачеві як Покупцеві товар ( насос, редуктори, муфта зубчаста, розподільники), а позивач як Покупець здійснив оплату за наведений товар згідно відомостей, зазначених у договорі, рахунках на оплату, видаткових накладних, ТТН та виписок банку (а.с.174-184 том 1, а.с.30-38 том 2);

- договір поставки №0903/ДМЗ18 від 03.09.2018р. укладений між ТОВ «Актів Пром Груп» (Постачальником) та позивачем (Покупцем) за умовами якого Постачальник поставив позивачеві як Покупцеві товар (редуктори, фільтри, насоси, насосний агрегат, мастило Поліфлекс Оптимум, муфта зубчаста, живільник, гідроклапан запобіжний, пристрій модульний для блоків кондиціонування повітря, гідродросель зі зворотним клапаном, реле тиску, гідромотор, гальмо, блок гідравлічних клапанів), а позивач як Покупець здійснив оплату за наведений товар згідно відомостей, зазначених у договорі, рахунках на оплату, видаткових накладних, ТТН та платіжних дорученням (а.с.185-231 том 1)

Фактичне реальне здійснення господарських операцій за наведеними договорами поставок підтверджується також і копіями наданих позивачем як до перевірки, так і до суду первинних бухгалтерських документів, а саме: рахунками на оплату за придбаний товар, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними щодо переведення товару, копіями платіжних доручень про сплату позивачем за отриманий товар, а також копіями виписок банку зі змісту яких видно, що позивачем було здійснено оплату за придбаний товар на користь його вищенаведених контрагентів-постачальників сум вартості товару, де у складі вартості товару позивачем як покупцем були сплачені і 20% сум ПДВ до бюджету (а.с.119-231 том 1, а.с.30-38 том 2).

Аналіз зазначених вище досліджених судом документів, спростовують висновки посадової особи контролюючого органу, викладені у акті перевірки від 03.05.2019р., щодо неможливості підтвердити реальність господарської операції із вищевказаними контрагентами, у тому числі і щодо руху активів позивача (сплати позивачем суми ПДВ в складі оплати вартості придбаного товару), які підтверджені відповідними копіями платіжних доручень з відмітками банку про перерахунок коштів (рух активів) та виписок банку, зміст яких свідчить про перерахування позивачем коштів в рахунок оплати за придбаний товар (а.с.130-137,148-173, 217-231, а.с.30-38 том 2).

За таких обставин, висновки посадової особи контролюючого органу є безпідставними та необґрунтованими, оскільки зроблені на припущеннях, що не передбачено нормами податкового законодавства, спростовуються вище дослідженими первинними бухгалтерськими документами, у тому числі фактом наявності у позивача як покупця товару податкових накладних виписаних продавцями товару (його контрагентами), які були контролюючим органом зареєстровані у ЄРПН, що свідчить про дотримання вимог податкового законодавства позивачем, виходячи з того, що саме контролюючий орган був наділений повноваженнями зупинити реєстрацію таких податкових накладних та перевірити реальність вчинення господарської операції за такими податковими накладними у порядку, визначеному п.201.16 ст.201 ПК України.

Таким чином, аналіз вищенаведених документів та алгоритм дій позивача свідчить про те, що позивач діяв у повній відповідності до вимог чинного податкового законодавства, а саме: після отримання товару отримав від контрагентів-постачальників позивача (продавців товару) податкові накладні, які були зареєстровані у ЄРПН у встановленому законодавством порядку (факт реєстрації податкових накладних у ЄРПН продавцями товару підтверджений у акті перевірки), що давало позивачеві як покупцю право на віднесення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у своїй податковій звітності, з урахуванням того, що порушення вимог законодавства при їх складанні під час проведення перевірки посадовою особою контролюючого органу не встановлено, про що в акті не зазначено, а тому за викладених обставин та досліджених судом первинних бухгалтерських документів, які фіксують реальність здійснення господарської операції, суд приходить до висновку про відсутність порушення саме позивачем як покупцем товару вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, виходячи із того, що відбувся у відповідний спірний період рух активів позивача по сплаті за придбаний позивачем товар на користь контрагентів-постачальників позивача, де у складі вартості придбаних товарів позивачем були і сплачені відповідні суми ПДВ, що підтверджено копіями платіжних доручень, а також і копіями виписок банку та не спростовано відповідачем жодними належними та допустимими доказами у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

А виходячи з того, що рух активів платника податків (позивача) фактично відбувся, що не спростовано відповідачем жодними доказами, позивач придбав товари та прийняв їх, що підтверджено первинними бухгалтерськими документами, висновки посадової особи контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 03.05.2019р., є лише припущеннями такої посадової особи та спростовуються оформленими у встановленому законодавством порядку первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам ст.ст.1,2,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем не доведено жодними належними, достатніми та достовірними доказами правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, не спростовані докази, які надані позивачем з урахуванням обставин встановлених судом у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення та відхиляються посилання відповідача на те, що згідно інформації баз даних ДФС України та в ході аналізу податкової звітності контрагентів-постачальників позивача встановлено, що останні не подають звітності до контролюючих органів; асортимент придбаної продукції не відповідає реалізованій, згідно ЄРПН контрагенти позивача не придбавали товари, які були реалізовані позивачеві; за результатами аналізу ЄРПН по ланцюгу господарських операцій з руху товару встановлено відсутність джерела його законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва; відсутність у постачальника необхідних матеріально-технічних і трудових можливостей для здійснення операцій з постачання; результати дослідження діяльності контрагентів-постачальників позивача вказують на те, що метою їх створення є лише оформлення документального документообігу по нереальним господарським операціям для мінімізації сплати податкових зобов`язань іншим підприємствам, у т.ч. ТОВ «ДМЗ», а тому неможливо підтвердити реальність фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «ДМЗ» по взаємовідносинах з наведеними вище контрагентами-постачальниками позивача у серпні, вересні та жовтня 2018р., оскільки вказані наведені обставини не можуть бути підставами для позбавлення саме позивача як покупця товару права на формування податкового кредиту за умови наявності у позивача всіх необхідних первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарських операцій, у тому числі і рух активів позивача як покупця товару у відповідності до норм ст.ст. 2, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ст.44 ПК України та виходячи із того, що юридична відповідальність носить індивідуальний характер за ст. 61 Конституції України, а, відповідно, позивач, як кінцевий споживач придбаного товару, не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів-постачальників.

Є і безпідставними посилання представника відповідача у відзиві на позов на норми п.1,5 ст.203 ЦК України, якою передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки, по-перше, відповідачем вищенаведені договори поставки не визнані недійсними у встановленому законодавством порядку, відповідні судові рішення з цього приводу відповідачем суду не надані, по-друге, порушення позивачем вимог п.1,5 ст.203 ПК України не були підставами для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а, відповідно, відповідач не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення виходячи з вимог абз.2 ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також судом відхиляються і доводи відповідача про те, що контрагенти позивача – ТОВ «Буд-Практік», з ТОВ «Ділова Ідея», з ТОВ «Лотус-Сіті», з ТОВ «Актів Пром Груп» та контрагенти контрагентів позивача є фігурантами кримінальних проваджень за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.205, ч.3 ст.368 КК України (придбання та створення ряду фіктивних підприємств з метою прикриття незаконної діяльності), а тому вказані підприємства не могли фактично здійснювати господарські операції, що свідчить про неможливість продажу ТМЦ за ланцюгом всіх платників податків, які брали участь у здійсненні цих нереальних господарських операцій, оскільки, по-перше, відповідачем суду не надано жодних доказів на підтвердження зазначеного, на вимогу суду представником відповідача відповідні ухвали суду, на які посадова особа відповідача посилається у акті перевірки, для дослідження їх судом у ході судового розгляду справи суду не надано без поважної причини, по-друге, факт відкритих кримінальних проваджень ще не є належним доказом вини певних посадових осіб контрагентів-постачальників позивача за умови відсутності відповідного вироку суду, який набрав законної сили.

Окрім того, слід зазначити, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що посадових осіб контрагентів-постачальників позивача визнано винним у фіктивному підприємництві, відповідних вироків суду не надано, а згідно до вимог ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки, відповідачем не надано доказів, а судом не встановлено винуватості ні посадових осіб позивача, ні посадових осіб контрагентів-постачальників позивача у даних взаємовідносинах, не надано доказів щодо встановлених фактів їхніх сумісних дій з приводу незаконної мінімізації податкових зобов`язань, у відповідача були відсутні підстави для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення лише тільки на підставі того, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо відкриття кримінальних проваджень за фактами вчинення фіктивного підприємництва без відповідного обвинувального вироку суду з урахуванням вимог ст. 62 Конституції України.

Таким чином, слід дійти висновку, що порушення платником податку – постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку – покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді формування податкового кредиту лише за умови встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань.

Такі обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені, а відповідачем жодними доказами не підтверджені.

Вказана правова позиції узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.01.2018р. у справі №К/9901/873/18, постанові від 06.06.2018р. у справі №822/1866/15, у постанові від 19.03.2019р. у справі №826/9534/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також слід зазначити, що судом враховується і те, що позивач не може нести відповідальності за недотримання вимог податкового законодавства контрагентами позивача, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальних характер згідно ст. 61 Конституції України.

Окрім того, і відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України у його постановах від 13.01.2009р., у постанові від 01.06.2010р., а також і у постановах від 26.12.2006р. №21-262, від 06.09.2008р., від 09.09.2008р. № 21-500во08, від 11.10.2006р. №21-593во06, від 31.01.2011р. №21-47а10.

Також неодноразово зазначалася вказана правова позиція і у Інформаційних листах Вищого адміністративного Суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10, від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 стосовно того, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку та при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, доводи відповідача про те, що контролюючий орган при проведенні перевірки не може встановити повного ланцюгу постачання того чи іншого товару аж до виробників (обрив (розрив) ланцюга), не може бути покладено в основу притягнення до відповідальності саме позивача як кінцевого споживача товарів, робіт та послуг за умови дотримання покупцем товару вимог податкового законодавства, зокрема, отримання податкової накладної та проведення оплати за придбаний товар, де у складі вартості товару позивачем сплачено було у суму податку на додану вартість.

Отже, за умови сплати податку на додану вартість позивачем як покупцем у складі вартості товару на нього не може бути покладено тягар відповідальності по сплаті такого податку вдруге, ще й за порушення податкового законодавства продавцем товару.

Також відповідачем не було надано жодних доказів і на підтвердження того, яким чином дії третіх осіб можуть впливати на дані податкового обліку позивача, а також і не наведено жодних підстав на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності і обережності та позивачу було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент та/або контрагенти його контрагентів, аж до виробників продукції.

При цьому, слід зазначити, що висновки контролюючого органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях посадових осіб контролюючого органу не підтверджених будь-якими належними та допустимими доказами.

За викладеного, суд приходить до висновку, що із аналізу наданих первинних бухгалтерських документів у ході проведення перевірки у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для висновків про нереальність вищевказаних господарських операцій позивача із його контрагентами, з урахуванням обставин та норм чинного податкового законодавства досліджених судом.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки – застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, які нібито вчинені контрагентами позивача та постачальниками контрагентів позивача, які викладені в акті перевірки від 03.05.2019р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може і не повинен нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

При цьому, судом враховується і те, що наведений акт перевірки взагалі не містить жодних посилань на порушення саме позивачем вимог податкового законодавства, які перешкоджали або забороняли позивачеві віднести суми податку на додану вартість по вищенаведених правовідносинах з наведеними вище контрагентами до податкового кредиту, з урахуванням того, що як свідчать матеріали справи, розрахунки між позивачем із вищевказаними контрагентами по придбанню товару були проведені позивачем у безготівковому порядку та позивачем, як покупцем товару, було сплачено суму податку на додану вартість у складі вартості товару до бюджету, що не спростовано відповідачем наданими документами (а.с.130-137,148-173, 217-231, а.с.30-38 том 2).

Тобто, позивач, сплативши до бюджету податок на додану вартість у складі вартості товару як покупець, дотримався всіх умов, визначених податковим законодавством щодо сплати податку на додану вартість, включив вказані суми до податкового кредиту, а отже, має законні та обґрунтовані сподівання на їх відшкодування відповідно до вимог податкового законодавства.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу правомірність прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень оспорюваного податкового повідомлення-рішення, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 03.05.2019р. обставини, що слугували підставами для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому оспорюване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що, при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення, відповідач порушив право позивача на формування податкового кредиту по взаємовідносинах із його вищенаведеними контрагентами, передбачене нормами ст.198,201 ПК України, у зв`язку з чим таке порушене право підлягає судовому захисту та відновленню шляхом визнання протиправним та скасування вищенаведеного податкового повідомлення-рішення.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 19210 грн. 00 коп. понесені позивачем згідно платіжного доручення №8576 від 09.08.2019р.(а.с.3 том 1).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський машинобудівний завод» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0015321411 від 23.05.2019р. – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0015321411 від 23.05.2019р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, ЄДРПОУ 39394856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський машинобудівний завод» (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Байкальська, буд. 9А, код ЄДРПОУ 36442278) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 19210 грн. 00 коп. ( дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 02.12.2019р.

Суддя С.О. Конєва