Рішення № 86491084, 11.12.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/9539/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Арапіної Н.Є.

з секретарем Бурлака Д.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Свої вимоги мотивував тим, що 10 березня 2017 між позивачем та відповідачем укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 400 000,00 доларів США на строк до 31 березня 2017 року. 16 березня 2017 між позивачем та відповідачем укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 250 000,00 доларів США. На теперішній час відповідач не виконав своїх зобов`язань за договорами позики. У зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором від 10 березня 2017 року у розмірі 400 000 доларів США 00 центів та заборгованість за договором позики від 16 березня 2017 року у розмірі 250 000 доларів США 00 центів, три проценти річних за прострочення виконання зобов`язань за договором позики від 10 березня 2017 року за період з 01 квітня 2017 року по 05 червня 2019 року у розмірі 26 169 доларів США 86 центів, три проценти річних за прострочення виконання зобов`язань за договором позики від 16 березня 2017 року за період з 01 квітня 2017 року по 05 червня 2019 року у розмірі 2 321 долар США 91 центів, витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження.

25 жовтня 2019 року протокольною ухвалою суду підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

11 грудня 2019 року протокольною ухвалою суду у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовлено.

11 грудня 2019 року розгляд справи закінчено ухваленням рішення по суті вимог.

Позивач в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Представництво інтересів здійснювала ОСОБА_3 .

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. До суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представництво інтересів здійснювала ОСОБА_4 .

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. До суду надійшла заява про відкладення розгляду справи.

У відповідності до вимог ст. 2 ст. 210 ЦПК України суд вирішив справу на підставі наявних доказів з урахуванням розумного строку розгляду справи.

За таких обставин суд вважає за можливе справу по суті розглянути за відсутності сторін в судовому засіданні на підставі наявних справі доказів без фіксування судового засідання технічними засобами на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

10 березня 2017 між позивачем та відповідачем укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 400 000,00 доларів США на строк до 31 березня 2017 року (а.с. 22).

16 березня 2017 між позивачем та відповідачем укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 250 000,00 доларів США (а.с. 21).

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором від 10 березня 2017 року у розмірі 400 000 доларів США 00 центів та заборгованість за договором позики від 16 березня 2017 року у розмірі 250 000 доларів США 00 центів.

Підставою для задоволенні позовних вимог позивачем зазначено про неповернення відповідачем позики.

Між сторонами виникли договірні правовідносини, предметом доказування є порушення чи невиконання умов договору.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідач скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, відповідно до якого позовні вимоги не визнав в повному обсязі, оскільки розписки містять дописки та виправлення щодо сум грошових коштів:дописані нулі іншою особою, ніж автор розписки; можливо містять виправлення в датах; не містять паспортних даних сторін, а тому позикодавцем може бути якась інша ОСОБА_1 (в мережи Інтернет є інформація принаймні двох повних однофамільців із таким самим прізвищем, ім"ям та по-батькові).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості . Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно зі ст. 1047 ЦК України договір укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі Декрет N 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Декретом N 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 1 Декрету N 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення:

"валютні цінності":

валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;

іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Для цілей цього Декрету надалі під термінами: "валюта України" розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;

"іноземна валюта": розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;

"валютні операції": операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

"резиденти": фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

"нерезиденти": фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.

У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У статті 5 Декрету N 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.

У частині четвертій названої статті перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов`язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів;

переказ інвестором (представництвом іноземного інвестора на території України) за межі України іноземної валюти іншим інвесторам за відповідною угодою про розподіл продукції;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:

відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету;

відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

У частині четвертій статті 5 Декрету N 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом N 15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Судом встановлено, що відповідачем за договором позики від 10 березня 2017 року отримано грошові кошти у розмірі 400 000 доларів США 00 центів, а за договором від 16 березня 2017 року -250 000 доларів США 00 центів. Однак відповідачем не виконано зобов`язань, визначених зазначеними договорами позики та порушено умови щодо погашення позики.

Відповідач, який не був згоден із сумами договорів позики та заперечував щодо належного позивача, одночасно наполягав, що спірні договори не підписував. Однак під час підготовчого провадження відповідач не звернувся до суду з позовом та не поставив питання про визнання спірних договорів позики недійсними, не подано клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи Під час розгляду справи по суті відповідачем не доведено поважність причин, з яких клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи не було заявлено у підготовчому провадженні. Тому за встановлених обставин суд вважає, що договори-розписки в силу статті 204 Цивільного кодексу України є дійсними.

Будь-яких доказів на спростування наданого Позивачем розрахунку заборгованості Відповідачем суду не надано, як і не надано доказів щодо належного виконання ним умов договорів позики.

Отже, з урахуванням викладеного позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором від 10 березня 2017 року у розмірі 400 000 доларів США 00 центів та заборгованості за договором позики від 16 березня 2017 року у розмірі 250 000 доларів США 00 центів, підлягають задоволенню повністю.

Позивач просить три проценти річних за прострочення виконання зобов`язань за договором позики від 10 березня 2017 року за період з 01 квітня 2017 року по 05 червня 2019 року у розмірі 26 169 доларів США 86 центів, три проценти річних за прострочення виконання зобов`язань за договором позики від 16 березня 2017 року за період з 01 квітня 2017 року по 05 червня 2019 року у розмірі 2 321 долар США 91 центів.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування три проценти річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року N 6-49цс12..

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Три проценти річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Так, з урахуванням прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики від 10 березня 2017 року з 01 квітня 2017 року по 05 червня 2019 року у розмірі 400 000,00 доларів США та строку прострочки - (796 днів) три відсотки річних складають: 400 00,00 доларів США х 796 дн. х 3%: 365 дн. = 26 169,86 доларів США.

З урахуванням прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики від 16 березня 2017 року з 11 лютого по 05 червня 2019 року у розмірі 250 400,00 доларів США та строку прострочки - (113 днів) три відсотки річних складають: 250 00,00 доларів США х 113 дн. х 3%: 365 дн. = 2 321,91 доларів США

Виходячи з наведеного, позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних за договорами позики від 10 та 16 березня 2017 року, підлягають задоволенню повністю.

З урахуванням викладеного позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики підлягають задоволенню повністю: Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики від 10 березня 2017 року у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) доларів США 00 центів та три проценти річних за період з 01 квітня 2017 року по 05 червня 2019 року у розмірі 26 169 (двадцять шість тисяч сто шістдесят дев`ять) доларів США 86 центів. Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики від 16 березня 2017 року у розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) доларів США 00 центів та три проценти річних за період з 11 лютого 2019 року по 05 червня 2019 року у розмірі 2 321 (дві тисячі триста двадцять один) долар США 91 центів.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 97 800,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Однак позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження оплати вартості правничої допомог, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

За встановлених обставин не підлягають стягненню з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 97 800,00 грн.

При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в сумі 9605,00 грн., відповідно до Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір немайнового характеру на користь позивача в сумі 9605,00 грн.

Керуючись ст.ст. 99, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 192, 193, 509, 524, 526, 530, 533, 599, 612, 625, 626, 627, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", п. 47 постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики від 10 березня 2017 року у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) доларів США 00 центів та три проценти річних за період з 01 квітня 2017 року по 05 червня 2019 року у розмірі 26 169 (двадцять шість тисяч сто шістдесят дев`ять) доларів США 86 центів.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики від 16 березня 2017 року у розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) доларів США 00 центів та три проценти річних за період з 11 лютого 2019 року по 05 червня 2019 року у розмірі 2 321 (дві тисячі триста двадцять один) долар США 91 центів.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 605 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) грн. 00 коп.

У стягненні із ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20 грудня 2019 року.

Суддя Н.Є.Арапіна