Ухвала суду № 86487369, 20.12.2019, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

20.12.2019

Справа № 642/8388/19

Провадження № 1-кп/642/992/19

У Х В А Л А

17 грудня 2019 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Вікторова В.В.

при секретарі Самотой М.Є.

за участю сторін кримінального

провадження: прокурора Ольхового Б.С.

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

захисників Гончаренко Г.П., Найєм Масі- Мустафа

представника потерпілого Возного Р.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220510002572 від 21.10.2019 року, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

12 грудня 2019 року до Ленінського районного суду м. Харкова в порядку ст. 283 КПК України з Харківської місцевої прокуратури № 1 надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 12.12.2019 року було призначено підготовче судове засідання.

У підготовчому судовому засіданні прокурор Ольховий Б.С. та представник потерпілого ТОВ «НРП» - Возний Р.М. вважали за можливе призначити судовий розгляд.

Обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також їх захисники Гончаренко Г.П. та Найєм Масі-Мустафа вважали неможливим призначення обвинувального акту до судового розгляду та заявили клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, оскільки він не відповідає вимогам КПК України виходячи з наступного.

Всі обвинувачені зазначили, що вони не мають повного розуміння суті висунутого обвинувачення.

Пунктами, а та в ч. 3 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних встановлюється, що кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право бути негайно та детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Точно як і мати час та можливість необхідні для підготовки захисту.

Обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні не містить взагалі сформульованого обвинувачення, що істотно обмежує передбачене ст. 42 КПК України право обвинувачених знати у вчиненні якого кримінального правопорушення їх обвинувачують, і унеможливлює правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Прокурором було ототожнено такі процесуальні документи, як повідомлення про підозру та обвинувальний акт, що є неприпустимим. Зі змісту обвинувального акту вбачається, що слідчий продублював в обвинувальному акті, зміст підозри, яка була затверджена прокурором, ще раз в обвинувальному акті.

В обвинувальному акті мало б містити посилання на об`єктивну сторону, об`єкт та кваліфікуючі ознаки інкримінованого правопорушення відповідно п. 5 ч.1 ст. 129 КПК України.

Відповідно до ст. ст. 132, 223 КПК України документи органу досудового слідства, які містять формулювання обвинувачення, повинні відображати всі елементи складу злочину, у скоєнні якого обвинувачується особа.

Згідно положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт поряд з іншими відомостями, повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Як вбачається з обвинувального акту по даному кримінальному провадженню, виклад фактичних обставин справи та формулювання обвинувачення містять посилання на докази, які є в розпорядженні органу досудового розслідування, зокрема на висновок судово-товарознавчої експертизи, що суперечить вимогам ч. 4 ст. 291 КПК України, що свідчить про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам Закону, складений з істотним порушенням вимог КПК України, які фактично нівелюють принципи безсторонності, об`єктивності та неупередженості суду до початку судового розгляду.

Також сторона захисту посилається на практику Європейський суд з прав людини у справах «Абрамян проти Росії», «Камасінскі проти Австрії», «Пелісьє та Сассі проти Франції», «Матточіа проти Італії», «І.Н. та інші проти Австрії», «Даллос проти Угорщини», «Пелісьє та Сассі проти Франції», а також «Даллос проти Угорщини».

Згідно з вимогами п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього кодексу.

Прокурор Ольховий Б.С. та представник потерпілого Возний Р.М. проти повернення обвинувального акту прокурору заперечували, зазначивши, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, вважає, що клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акту прокурору задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Частина 2 ст. 291 КПК України визначає вимоги до обвинувального акту зазначає, що він має містити.

Судом встановлено, що відповідно до п .5 ч. 2 ст. 291 КПК України пред’явлене ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачення по суті збігається з наведеними фактичними обставинами, а крім того, відповідно до вимоги ст. 338 КПК України прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду будуть встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується вищезазначені особи.

Суд вважає, що стороною захисту не була доведена обґрунтованість підстав для повернення обвинувального акта прокурору.

Суд не вбачає порушень права сторін кримінального процесу, які призведуть до можливості прийняття законного та обґрунтованого рішення під час судового розгляду.

Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт та додані до нього документи, суд приходить до висновку про необхідність призначення судового розгляду, оскільки дане кримінальне провадження підсудне Ленінському районному суду м. Харкова, обвинувальний акт складено у відповідності до вимог ст. 291 КПК України, підстав для прийняття рішень, передбачених п.п. 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України та закриття кримінального провадження немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 31, ст. 35 КПК України кримінальне провадження слід розглядати у відкритому судовому засіданні професійним суддею одноособово вищезазначеним складом суду.

В підготовчому засіданні прокурором Ольховим Б.С. були заявлені клопотання про застосування щодо обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю визначення в якості альтернативного запобіжного заходу заставу в розмірі 566695, що дорівнює 295 прожитковим мінімумам для працездатних осіб.

В поданих клопотаннях прокурор зазначив, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачуються у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України. В ході досудового розслідування всім обвинуваченим був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 18.12.2019 року. Під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та/або суду; незаконний вплив на свідків сторони обвинувачення, інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинення іншого кримінального правопорушення. Зазначені ризики продовжують існувати.

Всі обвинувачені ніде не працюють, не мають законних джерел заробітку, що свідчить про можливість вчинення підозрюваними інших злочинів. Крім того, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 178 КПК України, вчинивши особливо тяжкий злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України, санкція якого передбачає безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, обвинувачені, перебуваючи на свободі, можуть покинути територію Харківської чи Сумської областей, й переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, намагаючись уникнути кримінальної відповідальності.

При цьому слід враховувати, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Тяжкість покарання, що загрожує всім обвинуваченим, у разі визнання їх винним, з огляду на вірогідність переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, свідчить про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду, незаконний вплив на свідка сторони обвинувачення, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення.

Сукупність вищезазначених ризиків свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

В підготовчому судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також їх захисники Гончаренко Г.П. та Найєм Масі- Мустафа проти задоволення клопотання прокурора про застосування відносно всіх обвинувачених запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою заперечували, просили змінити обрані їм запобіжні заходи з тримання під вартою на особисте зобов`язання з покладанням обов’язку прибувати до суду, передбаченого ст. 194 КПК України, зазначивши, що застосування до всіх обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відбулось за відсутності відповідних підстав, оскільки вони неофіційно працюють, одружені утримують малолітніх дітей, мають постійне місце реєстрації, не було підстав вважати, що вони можуть зникнути, ризики, передбачені статтею 177 КПК відсутні, обвинувачений ОСОБА_3 має матір, яка є пенсіонером та інвалідом.

При цьому захисники в обґрунтування посилались на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Представник потерпілого ТОВ «НРП» - Возний Р.М. при вирішенні вищезазначених клопотань прокурора поклався на розсуд суду.

Суд, при вирішенні клопотання прокурора, вислухавши думку сторін кримінального провадження, встановив наступне.

Під час судового провадження вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК (частина 3 статті 315, частина 2 статті 331 КК).

При розгляді даного клопотання судом з’ясовувались дані про особи обвинувачених.

Так всі вони мають молодий вік, одружені, утримують малолітніх дітей, зі слів неофіційно працюють, мають постійне місце реєстрації, обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 раніше не судимі, а обвинувачений ОСОБА_2 в силу вимоги ст. 89 КК України не судимий, мають типові соціальні зв`язки.

Суд зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що:

1) обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

2) обставини, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою (частини 3-5 статті 199 КПК).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України. Даний злочин є тяжким.

Застосування до обвинувачених будь-якого запобіжного заходу першочергово передбачає наявність обґрунтованої підозри. Із урахуванням того, що обвинувачені та їх захисники просять суд про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов’язання, то суд дійшов висновку про ймовірне визнання стороною захисту наявності обґрунтованої підозри.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві.

Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).

Обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшов на розгляд до суду лише 12.12.2019 року.

Наведеного вище достатньо для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри (обвинувачення).

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 КПК).

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов’язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Суд погоджується з наявністю ризику переховування всіх обвинувачених від суду.

Ризик переховування від правосуддя суд оцінює в світлі обставин цього кримінального провадження та особистої ситуації (обставин) всіх обвинувачених (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).

Існування ризику переховування від суду обумовлюється, зокрема, тяжкістю можливого покарання, передбаченого санкцією частини 4 статті 185 КК, а саме: від п’яти до восьми років позбавлення волі.

З цих підстав відхиляються доводи сторони захисту щодо відсутності ризику втечі, ненадання стороною обвинувачення доказів на його обґрунтування та перекладення на сторону захисту тягаря доведення необхідності звільнення обвинувачених з-під варти.

При цьому перебування у шлюбі, наявність дитини та житла в світлі наведених вище фактичних даних не є настільки переконливими обставинами, що могли б знизити ризик ймовірного зникнення до маловірогідності чи до його виключення.

Суд погоджується з наявністю ризиків незаконного впливу обвинувачених на свідків сторони обвинувачення, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки дані свідки не були допитані судом.

При вирішенні заявленого прокурором клопотання суд перевірив наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і вважає, що заявлені ризики не зменшились і продовжують існувати.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК (частина 1 статті 184 КПК).

Більш м’якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.

Суд вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки всіх обвинувачених та зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК, та які були встановлені під час підготовчого судового засідання.

Суд уважно ставиться до того, що з плином часу продовжуване тримання заявника під вартою потребує більшого обґрунтування і що сторона обвинувачення повинна надавати додаткові підстави щодо цього питання.

Проте також звертає увагу, що в цій справі продовження строку тримання під вартою всім обвинуваченим не є для нього безальтернативним запобіжним заходом, адже передбачає в якості альтернативи заставу, розмір якої дорівнює заподіяним збиткам.

Суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом (абзац 1 частини 3 статті 183 КПК).

Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина 4 статті 182 КПК).

Отже, розмір застави відповідно до статті 183 КПК встановлюється за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Водночас це питання не вирішується при розгляді клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Розмір застави у такому випадку залишається незмінним (підпункт 7 пункту 3.5 Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014).

У даному кримінальному провадженні розмір застави був визначений всім обвинуваченим ухвалами колегій суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у сумі 566695 гривень та в подальшому при продовженні строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є незмінним.

Суд приходить до висновку, що раніше визначений розмір застави зберігає здатність забезпечувати виконання всіми обвинуваченим покладених на них обов`язків та не може бути зміненим.

Разом з тим, суд при розгляді заявлених прокурором клопотань не погоджується з неохідністю застосування судом запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно всіх обвинувачених, а також з доводами сторони захисту щодо неможливості продовження строку запобіжного заходу під час підготовчого судового засідання.

Захист обґрунтовує свою позицію, посилаючись на обмеження повноважень суду у підготовчому судовому засіданні лише можливістю обрати, змінити або скасувати запобіжний захід, а не продовжувати строк його дії (частина 3 статті 315 КПК).

Відповідно до третього речення частини 3 статті 315 КПК допускалося під час судового провадження у суді першої інстанції при підготовчому судовому засіданні продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без перевірки обґрунтованості підстав їх застосування. Однак продовження дії цього запобіжного заходу, обраного під час досудового розслідування, без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування, суперечить вимогам обов’язкового періодичного судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, закріпленого у частині 2 статті 29 Конституції України. У підготовчому провадженні суд має перевірити обґрунтованість застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов`язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, та прийняти вмотивоване рішення, незважаючи на те, чи закінчився строк дії ухвали слідчого судді, постановленої на стадії досудового розслідування про обрання такого запобіжного заходу. Продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 КПК, які впливають на необхідність продовження тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції (абзаци 3, 4 та 8 пункту 4 і абзац 9 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 23.11.2017 у справі № 1-28/2017).

Таким чином, відповідно до зазначеного вище рішення Конституційного Суду України під час судового провадження у суді першої інстанції при підготовчому судовому засіданні продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стадії дозволяється, але лише за рішенням суду, ухваленим за результатами розгляду клопотанням прокурора.

Суд також звертає увагу, що підготовче судове засідання відбувається згідно з правилами, передбаченими для судового розгляду (частина 2 статті 314 КПК). Статтею 331 КПК передбачені повноваження суду під час судового розгляду вирішувати питання про продовження запобіжного заходу. Отже, дія статті 331 КПК поширюється й на стадію підготовчого провадження.

У зв’язку із викладеним, запобіжний захід, який уже обраний під час досудового розслідування, за наявності до того підстав правильно продовжувати, а не обирати знову. Тобто продовження запобіжного заходу під час підготовчого судового засідання є можливим.

Таким чином заявлені прокурором клопотання слід вважати про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки дія ухвали суду про обрання даного запобіжного заходи не сплинула.

Виходячи з наведеного суд вважає, що клопотання прокурора Холодногірського відділу Харківської місцевої прокуратури № 1 Ольхового Б.С. підлягає задоволенню.

Згідно ст. 314-1 КПК України, враховуючи, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 286 КК України, відносяться до тяжкого злочину, з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених, а також прийняття судового рішення про міру покарання слід доручити представнику уповноваженого органу з питань пробації надати суду досудову доповідь для долучення до матеріалів кримінального провадження, форма, зміст та порядок складання якої визначені законодавством.

Положення частини 2 статті 392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13.06.2019

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 176-178, 183, 193- 194, 196, 370-372, 376, 392 КПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акту прокурору - відмовити.

Призначити судовий розгляд кримінального провадження на підставі обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК Україн, у відкритому судовому засіданні на 03 січня 2020 на 11 годину 30 хвил.

Клопотання прокурора Холодногірського відділу Харківської місцевої прокуратури № 1 Ольхового Б.С. задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 кожному строком на шістдесят днів з триманням в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», по 14 лютого 2020 року включно.

Термін дії ухвали по 14.02.2020 року.

Розгляд кримінального провадження проводити суддею одноособово.

В судове засідання викликати учасників судового провадження.

Ухвалу направити на виконання до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення, а обвинуваченим в той же строк, але з моменту вручення йому ухвали суду.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Відповідно до ст. 314 -1 КПК України доручити представнику районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Сумській області у строк до 20 січня 2020 року скласти досудову доповідь щодо обвинувачених для долучення до матеріалів кримінального провадження.

Про місце та час розгляду справи повідомити учасників судового провадження.

Ухвала в іншій часитині оскарженню не підлягає.

Суддя В.В. Вікторов