Вирок № 86478074, 19.12.2019, Василівський районний суд Запорізької області

311/2970/19

1-кп/311/263/2019

19.12.19

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 року м.Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Нікандрової С.О., секретар судового засідання Дудка Н.В., за участю прокурора Овчарова О.В., потерпілого ОСОБА_1 , представника потерпілого – адвоката Паскал П.М., обвинуваченого ОСОБА_2 , захисника – адвоката Рижова М.Г., представника цивільного відповідача ТДВ «СК «Мотор-Гарант» ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018080190000791 від 12 листопада 2018 року, за обвинувальним актом відносно:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Слов`янське Роздольненського району АР Крим, громадянина України, одруженого, приватний підприємець, що має середню технічну освіту, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_4 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

12 листопада 2018 року приблизно о 06 годині 00 хвилин, водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , керуючи технічно справним автомобілем марки ЗA3-1102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по автодорозі «Харків-Сімферополь» з боку м. Токмак, в напрямку м. Запоріжжя.

В цей час, у зустрічному йому напрямку, здійснював рух водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , керуючи технічно справним автомобілем марки 3A3-DAEWОО, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

На шляху прямування водій ОСОБА_2 на 346 км а/д «Харків- Сімферополь», перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не впоравшись з керуванням, змінив напрямок руху свого транспортного засобу вліво та виїхав на зустрічну смугу для руху транспортних засобів, внаслідок чого допустив зіткнення керованого ним транспортного засобу з транспортним засобом під керуванням водія ОСОБА_5 .

Внаслідок дорожньо-транспортної події водію автомобіля 3A3-DAEWOO, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: осколковий перелом заднього краю лівої вертлюжної западини зі зміщенням відламків та ушкодженням хрящової тканини голівки лівої стегнової кістки, розривом капсули кульшового суглобу та зв`язки голівки стегнової кістки (що призвів до стійкого вираженого обмеження рухів у лівому кульшовому суглобі), що кваліфікується, як тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до стійкого вираженого обмеження рухів у лівому кульшовому суглобі та до стійкої втрати загальної працездатності понад 1/3 (35%), та інфікована рана в ділянці правого колінного суглобу (що зумовила необхідність хірургічного її лікування), що кваліфікується, як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний (понад 6, але не більше 21 дня) розлад здоров`я.

Своїми діями ОСОБА_2 порушив п.п. 10.1 Правил дорожнього руху

України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, згідно з якими: «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншім учасникам руху».

Таким чином, допущені водієм ОСОБА_2 порушення вимог п. 10.1 ПДР України, знаходяться в прямому причинному зв`язку з подією ДТП та її наслідками у вигляді спричинення потерпілому ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до стійкого вираженого обмеження рухів у лівому кульшовому суглобі та до стійкої втрати загальної працездатності понад 1/3 (35%) та легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний (понад 6, але не більше 21 дня) розлад здоров`я.

Суд вважає обвинувачення доведеним та кваліфікує дії ОСОБА_2 за ч.2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України визнав в повному обсязі, цивільний позов про відшкодування матеріальної і моральної шкоди визнав, та пояснив, що він не оспорює фактичні обставини справи, викладені в обвинувальному акті. По суті обвинувачення пояснив, що 11 листопада 2018 року ввечері він виїхав на автомобілі ЗA3-1102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з м. Бердянськ в напрямку м. Запоріжжя. Доїхавши до м. Токмак він відчув втому, тому залишився на ніч в готелі. 12 листопада 2018 року приблизно о 5 годині 30 хвилин на автомобілі ЗA3-1102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , він виїхав з м. Токмак в напрямку м. Запоріжжя. Інших пасажирів в автомобілі не було. Спиртні напої він не вживав, хвороб, які б впливали на керування транспортним засобом не має, ліки не вживає, має водійський стаж з 1994 року. Пам`ятає, що він рухався на своєму автомобілі зі швидкістю приблизно 90 км/год і наближався до виїзду на трасу Харків-Сімферополь. Обставин, за яких відбулася дорожньо-транспортна пригода не пам`ятає, оскільки керуючи автомобілем втратив свідомість. Шкодує про наслідки своїх дій.

Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України повністю доведена сукупністю зібраних та перевірених в судовому засіданні доказів, а саме:

- показаннями потерпілого ОСОБА_1 , який пояснив суду, що 12 листопада 2018 року він на власному автомобілі 3A3-DAEWOO, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по трасі Харків-Сімферополь з боку м.Запоріжжя в напрямку м.Мелітополь зі швидкістю до 90 км/год. Не доїжджаючи до повороту на м. Бердянськ побачив, що на його полосу руху з зустрічної полоси рухається автомобіль. Уникнути зіткнення автомобілів не вдалося. Зіткнення автомобілів відбулося на полосі руху його автомобіля, ближче до узбіччя. Після зіткнення його автомобіль був розташований правою половиною на проїжджій частині, лівою частиною на узбіччі;

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 12 листопада 2018 року (а.с.103-110);

- висновком експерта №9-828 від 18 грудня 2018 року (а.с.111-118), згідно якого на момент експертного дослідження рульове керування та ходова частина автомобіля «Daewoo Sens», сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , знаходиться в непрацездатному стані. Робоча гальмівна система автомобіля знаходиться в працездатному стані.

Виявлені під час дослідження відмови рульового керування та ходової частини автомобіля «Daewoo Sens», сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , виникли в момент дорожньо-транспортної пригоди;

- висновком експерта №9-829 від 19 грудня 2018 року (а.с.126-132), згідно якого на момент експертного дослідження рульове керування, робоча гальмівна та ходова

частина автомобіля ЗA3-1102, бежевого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходяться в непрацездатному стані.

Виявлені під час дослідження відмови рульового керування, робочої гальмівної системи та ходової частини автомобіля ЗA3-1102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , виникли в момент дорожньо-транспортної пригоди;

- висновком експерта №19-40 від 22.05.2019 року (а.с.119-125), згідно якого в заданій ухвалою суду дорожній ситуації водій автомобіля 3A3-DAEWOO, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п.12.2., 12.3. Правил дорожнього руху України, а водій автомобіля ЗA3-1102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п.12.2., 10.1. Правил дорожнього руху України.

В розглянутій дорожній ситуації водій 3A3-DAEWOO, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути пригоди.

В заданій ухвалою суду дорожній ситуації технічна можливість уникнути пригоди з боку водія автомобіля ЗA3-1102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 залежала від виконання ним вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України.

Дії водія автомобіля ЗA3-1102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 в розглянутій дорожній ситуації не відповідають вимогам п.10.1. Правил дорожнього руху України і з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з пригодою.

В діях водія автомобіля 3A3-DAEWOO, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України не вбачається;

- висновком експерта №9-827 від 20 грудня 2018 року (а.с.133-138), згідно якого місце зіткнення автомобілів ЗA3-1102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та «Daewoo Sens», реєстраційний номер НОМЕР_2 , знаходиться на смузі руху транспорту Сімферопольського напрямку (смуга руху автомобіля Daewoo Sens), на відстані не більше 0,8 м від місця закінчення слідів гальмування передніх коліс автомобіля Daewoo Sens та 0,2-0,66 м від правого краю смуги руху транспорту Сімферопольського напрямку. В момент зіткнення кут між повздовжніми осями цих транспортних засобів становив 177о +-5о;

- висновком експерта №131 від 21 червня 2019 року (а.с.142-143), згідно якого у ОСОБА_1 були виявлені тілесні ушкодження: осколковий перелом заднього краю лівої вертлюжної западини зі зміщенням відламків та ушкодженням хрящової тканини голівки лівої стегнової кістки, розривом капсули кульшового суглобу та зв`язки голівки стегнової кістки (що призвів до стійкого вираженого обмеження рухів в лівому кульшовому суглобі), інфікована рана в ділянці правого колінного суглобу (що зумовила необхідність хірургічного її лікування).

Зазначені тілесні ушкодження у ОСОБА_1 кваліфікуються наступним чином:

- в ділянці лівого кульшового суглобу – тяжкі, що призвели до стійкого вираженого обмеження руху у лівому кульшовому суглобі та до стійкої втрати загальної працездатності понад 1/3 (35%);

- в ділянці правого колінного суглобу – легкі, що спричинили короткочасний (понад 6, не більше 21 дня) розлад здоров`я.

Вказані тілесні ушкодження утворилися від дій тупих предметів або при ударі о такі предмети, можливо, у водія авто в умовах ДТП 12.11.2018 року за викладених обставин.

- постановою про доручення речових доказів від 12.11.2018 року (а.с.159-160) - автомобіля марки 3A3-DAEWОО, реєстраційний номер НОМЕР_2 , автомобіля марки ЗA3-1102 реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Вислухавши думки учасників судового розгляду, приймаючи до уваги, що

обвинувачений ОСОБА_2 , потерпілий ОСОБА_1 , інші учасники кримінального провадження не оспорювали фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що обвинувачений вірно розуміє зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності його позиції, суд в порядку ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо обставин, які ніким не оспорювалися, і обмежився допитом обвинуваченого ОСОБА_2 , потерпілого ОСОБА_1 , дослідженням висновків експертиз, матеріалів щодо особи обвинуваченого, щодо долучення речових доказів і судові витрати, цивільного позову, відзиву на позов та долучених до них доказів.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , суд згідно із вимогами ст.65 КК України враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Так, ОСОБА_2 вчинив злочин, віднесений до категорії тяжких злочинів, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у нарколога і психіатра не перебуває, працює, одружений і має на утриманні неповнолітню дитину. Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , суд визнає його щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , судом не встановлено.

Згідно ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з санкцією ч.2 ст.286 КК України, за вчинення злочину, передбаченого вказаною статтею передбачено покарання у виді позбавлення волі на певний строк з позбавленням права керування транспортними засобами або без такого.

Таким чином, згідно з санкцією ч.2 ст.286 КК України, позбавлення права керування транспортними засобами, у даному разі є факультативним додатковим покаранням, тобто необов`язковим для застосування.

При призначенні покарання судом також враховуються роз`яснення, надані у пунктах 20-22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за якими при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за ч.ч.1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

З огляду на викладене, враховуючи обставини, характер, тяжкість та суспільну небезпеку, характер допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, дані, які характеризують особу обвинуваченого та його ставлення до скоєного, наявність обставин, що пом`якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд приходить до висновку про можливість призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк, наближений до мінімального, без позбавлення права керування транспортними засобами, із звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням на мінімальний строк, передбачений ст.75 КК України, та

встановленням відповідних обов`язків, передбачених ст.76 КК України, яке суд вважає необхідним і достатнім для досягнення цілей кримінального покарання та таким, що відповідає засадам справедливості.

По кримінальному провадженню цивільним позивачем ОСОБА_1 був заявлений цивільний позов до ОСОБА_2 , ТДВ СК «Мотор-Гарант» про стягнення матеріальної і моральної шкоди, який був уточнений в ході судового розгляду.

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 та його представник – адвокат Паскал П.М. підтримали цивільний позов в повному обсязі та просили його задовольнити.

Цивільний відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні цивільний позов визнав, проте просив вирішити цивільний позов в частині стягнення моральної шкоди на розсуд суду, з урахуванням принципів розумності та справедливості.

Цивільний відповідач ТДВ СК «Мотор-Гарант» надав відзив на позов, у якому заперечував проти задоволення позову в цілому з підстав, зазначених у відзиві на позов.

Згідно з положенням ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до положень ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За вимогами ст.3 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон №1961-IV ) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону №1961-IV).

Відповідно до ст.6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 22.1. ст.22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року справі № 308/3162/15-ц).

Відповідно до правового висновку, викладеного у п.п. 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Вина ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, доведена в ході судового розгляду, в результаті порушення обвинуваченим п.10.1 ПДР України потерпілий ОСОБА_1 зазнав тяжких тілесних ушкоджень, в зв`язку з чим тривалий час знаходився на лікуванні, витратив значні кошти на придбання ліків.

Враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/2079649 від 26.11.2017 року, за яким забезпеченим транспортним засобом є автомобіль ЗАЗ 1102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , то відповідно до вказаного полісу страховик, яким є ТДВ «Страхова компанія «Мотор Гарант», забезпечує відшкодування шкоди, завданої життю, здоров`ю та майну третіх осіб під час ДТП, що сталась за участі забезпеченого транспортного засобу та внаслідок цієї пригоди настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована.

Спір виник щодо відшкодування цивільному позивачу ОСОБА_1 шкоди, завданої здоров`ю потерпілого і пошкодженням його автомобіля під час ДТП. Позовні вимоги заявлені до ОСОБА_2 як страхувальника та ТДВ «СК «Мотор-Гарант» як страховика згідно з полісом.

Відповідно до ст.23 Закону №1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є в тому числі шкода, пов`язана з лікуванням та тимчасовою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до ст.24 Закону №1961-IV у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Цивільний позов щодо стягнення матеріальної шкоди з ТДВ «СК «Мотор-Гарант» в частині витрат на лікування підлягає задоволенню частково в сумі 54 334,08 грн., яка підтверджена відповідними документами, поданими позивачем на підтвердження витрат, пов`язаних з лікуванням та придбанням лікарських засобів (листки призначень, виписні епікризи, товарні чеки на придбання ліків) (а.с.50-54, 57-70). В частині вимог про стягнення добровільних пожертв за суму 1630 грн. (а.с.55-56) суд відмовляє з огляду на те, що вони носять добровільний характер і не пов`язані з лікуванням потерпілого.

Судом встановлено, що в наслідок ДТП автомобілю 3A3-DAEWОО, реєстраційний номер НОМЕР_2 , завдано механічних пошкоджень.

Пунктом 1.6 статті 1 Закону №1961-IV власники транспортних засобів - це юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Відповідно до п.2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Цивільний позивач ОСОБА_1 на час дорожньо-транспортної пригоди користувався автомобілем на підставі посвідчення водія, мав реєстраційний документ на цей транспортний засіб, відповідно до змісту якого власником транспортного засобу зазначена його дружина ОСОБА_7 , в процесі розгляду кримінального провадження ніким не оспорювалась передача власником права керування транспортним засобом позивачу. Таким чином, позивач ОСОБА_1 правомірно володіє вказаним автомобілем, отже він має право на захист свого порушеного речового права, в тому числі на відшкодування шкоди, заподіяної пошкодженням даного майна.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року у справі №200/21325/15-ц зроблено висновок про те, що «спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року №1306», а встановивши, що особа управляла транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, суд дійшов правильного висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди».

Отже, суд дійшов висновку, що хоч потерпілий ОСОБА_1 і не є власником транспортного засобу, але на підставі положень статей 386, 395, 396 ЦК України має право вимагати відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, а тому доводи цивільного відповідача СК «Мотор-Гарант» про відсутність підстав у позивача на відшкодування шкоди не ґрунтуються на законі.

Також суд не погоджується з запереченнями цивільного відповідача ТДВ «СК «Мотор-Гарант» щодо не звернення ОСОБА_1 до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, всупереч вимогам ст.35 Закону, і наявності у зв`язку цим підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у свої висновках, викладених в постанові від 19 червня 2019 року у справі №465/4621/16-к (провадження №13-24кс19), постанові від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19) висловила правову позицію щодо питання обов`язкового попереднього звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування для задоволення судом вимог про відшкодування шкоди, заявлених таким потерпілим до страховика.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону №1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Крім цього, у підпункті 37.1.3 пункту 37.1. статті 37 Закону №1961-IV передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Таким чином, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону №1961-IV, не є обов`язковим.

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону №1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:

- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону №1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу наведених норм спеціального Закону №1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у ст.37 Закону №1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

У справі, що розглядається, встановлено, що страховий випадок (ДТП) сталося 12 листопада 2018 року, а позов до суду подано 18 вересня 2019 року, тобто в межах встановленого законом річного строку.

Оцінюючи доводи ТДВ СК «Мотор-Гарант» щодо необґрунтованості позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу, суд виходить з наступного.

Розрахунок розміру матеріального збитку проводився згідно Звіту №48/19 від 28 жовтня 2019 року про визначення вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу спеціаліста-автотоварознавця, аварійного комісара ОСОБА_8 (сертифікат Фонда державного майна України №273/17, свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів №1476) (а.с.170-184). Розмір матеріальної шкоди автомобілю 3A3-DAEWОО, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який отримав пошкодження в результаті дорожньо-транспортної пригоди визначеній в сумі 55791,82 грн.

Згідно ст.29 Закону №1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як зазначено в Звіті, зазначена оцінка була проведена на підставі Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року №1440, Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092, ДСТУ, програмного комплексу AudaNet, тощо.

При зверненні потерпілого із заявою про страхове відшкодування безпосередньо до суду, страховик мав би діяти відповідно до п.36.2 статті 36 Закону №1961-IV, а саме: якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Жодних обґрунтувань невідповідності Звіту №48/19 від 28 жовтня 2019 року

нормативно-правовим актам з оцінки майна, цивільним відповідачем не наведено, жодних дій щодо власної оцінки страховиком розміру шкоди не проведено, клопотань про призначення товарознавчої експертизи в ході судового розгляду не заявлено, а відтак суд виходить з вартості відновлювального ремонту, визначеного в Звіті №48/19 в сумі 55791,82 грн.

Також з ТДВ СК «Мотор-Гарант» на підставі ст.29 Закону підлягають стягненню витрати, проведені позивачем ОСОБА_1 у зв`язку з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди, в сумі 1200 грн. та витрати на проведення товарознавчої експертизи в сумі 2000 грн.(а.с.169).

Загальна сума шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого ОСОБА_1 складає 58 991,82 грн., яка на підставі ст.12 Закону зменшується на розмір франшизи, передбачений умовами договору в сумі 1000грн., а тому з ТДВ СК «Мотор-Гарант» підлягає стягненню шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого в сумі 57 991,82 грн.

Одночасно з цим, франшиза (частина збитку, що не виплачується страховою компанією при настанні страхового випадку) в сумі 1000 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

В решті позовних вимог про стягнення витрат на проїзд (дорожні витрати) в сумі 1600 грн. грн. необхідно відмовити у зв`язку з тим, що зазначена шкода не є шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого та майну в результаті ДТП.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з положень ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У відповідності до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ч.4 ст.23 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 вчинив злочинні дії, передбачені ч.2 ст.286 КК України, вина обвинуваченого в скоєнні ДТП, яке потягло спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, причинний зв`язок між заподіяною шкодою та протиправною поведінкою доведені вищезазначеними доказами, які підтверджують обставини вчиненого кримінального правопорушення.

Отже, заявлена вимога цивільного позивача пов`язується з фактом заподіяння злочином моральної шкоди, і суд враховуючи стан здоров`я потерпілого, фізичні та душевні страждання, що призвели до негативних змін у житті потерпілого, тяжкість вимушених змін у його звичайному способі життя, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вважає, що є підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до п.1 ч. 2 ст. 23 ЦК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Обгрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 посилається на те, що після ДТП він тривалий час перебував в лікарні, в його житті відбулися суттєві зміни, оскільки замість того щоб працювати та годувати сім`ю, він вимушений постійно займатися своїм здоров`ям, повинен постійно докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості і виваженості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню на суму 80 000 грн., саме цей розмір суд вважає таким, що відповідає ступеню моральних страждань потерпілого та категорії злочину, вчиненого обвинуваченим, яке за направленістю умислу відноситься до ненавмисних.

Згідно з ст.26-1 Закону страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

В зв`язку з вищенаведеним, цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди слід задовольнити частково, стягнувши з цивільного відповідача ОСОБА_2 на користь потерпілого в рахунок відшкодування моральної шкоди 75 000 грн., а з ТДВ Страхова компанія «Мотор-Гарант» на користь потерпілого в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн., що становить 5 відсотків від ліміту відповідальності страховика (п. 9.3 ст.9 Закону – 100 000 грн.).

Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд виходить з наступного.

Як передбачено ст.ст.118, 120 КПК України, процесуальні витрати складаються також із витрат на правову допомогу, при цьому витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, який надає правову допомогу за договором, несе потерпілий.

Крім цього, відповідно до ч.1 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Повноваження представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката Паскал П.М. підтверджені відповідним свідоцтвом на право зайняття адвокатською діяльністю №217 від 15.04.1994 року, витягом з Єдиного реєстру адвокатів України, договором про надання правової допомоги від 07.08.2019 року. Відповідно квитанцій до прибуткового касового ордеру (а.с.80-83) підтверджено сплату 4000 гривень за надання правової допомоги.

Приймаючи до уваги об`єм правової допомоги, наданої потерпілому ОСОБА_1 адвокатом Паскал П ОСОБА_9 у кримінальному провадженні, тривалість досудового розслідування та судового розгляду, суд вважає обґрунтованими проведені потерпілим витрати на правову допомогу.

На підставі ч.2 ст.124 КПК України суд приходить до висновку про необхідність стягнення із обвинуваченого ОСОБА_2 судових витрат на проведення експертиз №9-828 від 18.12.2018 року на суму 1716 грн., №9-829 від 19.12.2018 року на суму 1716 грн., №9-827 від 20.12.2018 року на суму 1716 грн., №19-40 від 22.05.2019 року на суму 1570 грн. (а.с.154-157).

Відповідно до п.14 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт.

Ухвалою слідчого судді Василівського районного суду Запорізької області від 14.11.2018 року (а.с.161-162) застосовано заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна, який слід скасувати.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 371, 373-374 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ч.1 ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбуття призначеного покарання у вигляді позбавлення волі, якщо він протягом 1 (одного) року не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «СК «Мотор-Гарант» про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_4 ) моральну шкоду в сумі 75 000 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 4000 грн., франшизу в сумі 1000 грн., всього – 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант» (69068, м. Запоріжжя, вул. Вересаєва, 3. ЄДРПОУ 31154435) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_4 ) шкоду заподіяну здоров`ю в сумі 54 334,08 грн., шкоду, заподіяну майну в сумі 57 991,82 грн., моральну шкоду в сумі 5000 грн., всього – 117 325 (сто сімнадцять триста двадцять п`ять сімдесят дев`ять тисяч) гривень 90 копійок.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати на проведення експертиз №9-828 від 18.12.2018 року на суму 1716 грн., №9-829 від 19.12.2018 року на суму 1716 грн., №9-827 від 20.12.2018 року на суму 1716 грн., №19-40 від 22.05.2019 року на суму 1570 грн.

Заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна –автомобіля марки 3A3-DAEWОО, реєстраційний номер НОМЕР_2 , автомобіля марки ЗA3-1102 реєстраційний номер НОМЕР_1 , згідно ухвали слідчого судді Василівського районного суду Запорізької області від 14.11.2018 року – скасувати.

Речові докази по кримінальному провадженню: автомобіль марки 3A3-DAEWОО, реєстраційний номер НОМЕР_2 , – передати у розпорядження потерпілого ОСОБА_1 ; автомобіль марки ЗA3-1102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , – передати у розпорядження обвинуваченого ОСОБА_2 .

Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Василівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим - з дня вручення копії вироку.

Суддя Василівського районного суду С.О.Нікандрова