Рішення № 86476710, 17.12.2019, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

17.12.2019 227/2281/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді: Мацишин Л.С.,

за участі:

секретаря судового засідання: Харькової Л.М.,

представника відповідача: Балдинюка М.Ю. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Добропілля в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до держави Україна в особі Головного територіального Управління юстиції в Донецькій області Міністерства Юстиції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, збільшивши позовні вимоги, остаточно просив:

- стягнути за рахунок коштів бюджету України через Державну казначейську службу України 1000 000 000 грн. моральної шкоди, спричиненої неправомірною діяльністю начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Буханцова О.В.;

- стягнути на його користь за рахунок коштів бюджету України через Державну казначейську службу України 320 грн. судового збору сплаченого при подачі апеляційної скарги від 18 квітня 2017 року;

- стягнути на його користь за рахунок коштів бюджету України через Державну казначейську службу України 275 грн. 61 коп. судового збору сплаченого при подачі апеляційної скарги від 13 жовтня 2016 року та 7 грн. комісії банку;

- стягнути на його користь за рахунок коштів бюджету України через Державну казначейську службу України 3200 грн. компенсації за відрив від звичайних занять;

- стягнути на його користь за рахунок коштів бюджету України через Державну казначейську службу України витрати на проїзд у судові засідання та назад до місця проживання відповідно до проїзних білетів.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року (справа №227/915/14-ц) в частині визнання неправомірними дій начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Буханцова О.В., визнана незаконна діяльність начальника відділу примусового виконання рішень відносно способу і порядку розгляду скарги ОСОБА_2 від 11 березня 2016 року на неправомірні дії державного виконавця Балдинюка М.Ю., якию суд зобов`язав начальника вказаної служби повернутися до розгляду скарги від 11 березня 2016 року і розглянути її по суті з винесенням відповідного рішення. Суд також ухвалив стягнути в користь ОСОБА_2 320 грн. судового збору. Позивач вважає, що через незаконні дії Буханцова О.В. він вимушений довгий час захищати свої права в судах. На момент звернення з позовом його права поновлені не були. А тому вважає, що такими діями йому заподіяно моральну шкоду, а тому має право на справедливу сатисфакцію. Моральна шкода, яка завдана позивачу, полягає у порушені його прав, у марнуванні його дорогоцінного часу, у моральних стражданнях, хвилюваннях, яких він зазнав під впливом незаконних дій Буханцова О.В. , та був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Моральну шкоду позивач оцінює у 1000 000 000 грн., розмір якої він вважає справедливим та адекватним відшкодуванням його моральних страждань.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року провадження у справі зупинено до закінчення касаційного провадження за скаргою ОСОБА_2 на неправомірну бездіяльність начальника Управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Донецькій області.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 квітня 2019 року поновлено провадження по справі.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2019 року за заявою позивача замінено у цивільній справі первісних відповідачів: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби в Донецькій області на належного відповідача Головне територіальне Управління юстиції в Донецькій області Міністерства Юстиції України, та Управління Державної казначейської служби України у м. Добропіллі Донецької області на Державну казначейську службу України. (а.с.179- 180)

Відповідач Державна казначейська служба України скористалась своїм правом на надання суду відзиву на позовну заяву, відповідно до якого з доводами позивача не погоджуються з огляду на наступне. Відповідач вважає, що позовну заяву слід залишити без руху, оскільки апеляційний суд, з яким погодився і Верховний Суд України визнав дії відповідача неправомірними, а не незаконними, а тому виключається застосування п.13 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір». Також відповідач звертає увагу суду, що позивач при зверненні в суд з позовом посилається на Закон України « Про державну виконавчу службу» який втратив чинність. Також вважають, що позивач повинен довести, що йому заподіяно шкоду і визначити її розмір, та вважають, що сам факт завдання ОСОБА_2 моральної шкоди відсутній та недоведений. Не вбачається наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача. Крім того зазначають, що права позивача були поновленні ще в червні 2017 року. Щодо вимог про стягнення судового збору за звернення з апеляційними скаргами, та компенсації за відрив від звичайних занять, витрат на проїзд у судові засідання, то вважають ці вимоги безпідставними та такими, що до задоволення не підлягають. (а.с.186-190)

Відповідач Державна казначейська служба України не скористалась своїм правом на надання суду відзиву на позовну заяву.

Позивач скористався своїм правом на надання суду відповіді на відзив, відповідно до якої неправомірні дії не можуть визнаватись законними, а відтак є незаконними. Щодо його посилання на Закон України «Про державну виконавчу службу», який втратив чинність, то вважає, що цей факт ніяким чином не впливає на вирішення справи, оскільки положення ст.. 11 вказаного закону дублюються з положеннями ст.ст. 1173, 1174 ЦК України. Вважає, що саме відповідач повинен довести відсутність своєї вини в тому, що в наслідок порушення ним його прав, відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

Представник відповідача Головного територіального Управління юстиції в Донецькій області Міністерства Юстиції в судовому засіданні позов заперечив з мотивів викладених в відзиві на позов, та просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивач в судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, проте звернувся до суду з завою про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 жовтня 2015 року скаргу ОСОБА_2 на неправомірну бездіяльність та незаконні дії державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Добропільського МУЮ Бестик І.С. задоволено частково: визнано неправомірними дії державного виконавця Бестик І.С. при виконанні рішення Апеляційного суду Запорізької області від 10 лютого 2015 року про стягнення зі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь Приватного підприємства «Новодонецька ремонтно-експлуатаційна контора» заборгованості, в частині не направлення боржникові своєчасно постанови про відкриття виконавчого провадження №47633472 від 14 квітня 2015 року, стягнення 10% виконавчого збору у сумі 131,48 грн. та витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 52,30 грн. Стягнуто з Відділу Державної виконавчої служби Добропільського МУЮ на користь ОСОБА_2 витрати на проїзд до суду у розмірі 20,68 грн.

На виконання вказаної ухвали 17 лютого 2016 року видано виконавчі листи, які були направлені скаржником ОСОБА_2 до ВПВР УДВС Донецької області для примусового виконання.

Постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС Донецької області Балдинюка М.Ю. №50349434 від 01 березня 2016 року було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з Відділу Державної виконавчої служби Добропільського МУЮ на користь ОСОБА_2 витрат на проїзд до суду у розмірі 20,68 грн .

11 березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до начальника УДВС Буханцова О.В. із заявою про визнання неправомірною діяльність державного виконавця Балдинюка М.Ю. щодо відмови у відкритті виконавчого провадження та вжиття до нього відповідних заходів.

Листом начальника ВПВР УДВС Донецької області Буханцова О.В. №578/1586 від 23 березня 2016 року в задоволенні вказаної вище заяви ОСОБА_2 було відмовлено, оскільки для юридичних осіб (боржника або стягувача), які зазначаються у виконавчому документі обов`язковою є наявність коду за ЄДРПОУ.

Вказані обставини встановлені Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 06 чрвня 2017 року, а тому відповідно до вимог ч.4 ст. 82 ЦПК України не доказуються.

Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив у законну силу.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2017 року, залишеною без змін постановою Касаційного цивільного суду Верховного суду в частині скарги ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Буханцова О.В. скасовано. Визнано неправомірними дії начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Буханцова О.В. щодо способу і порядку розгляду скарги ОСОБА_2 від 11 березня 2016 року № С-11/03/16 на неправомірні дії та бездіяльність державного виконавця Балдинюка М.Ю. Зобов`язано начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області повернутися до скарги ОСОБА_2 від 11 березня 2016 року № С-11/03/16 та розглянути її по суті з ухваленням відповідної постанови. В задоволені скарги ОСОБА_2 про зобов`язання начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Буханцова О.В. скасувати постанову державного виконавця №50349434 від 01 березня 2016 року відмовлено.

Ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 березня 2017 року в частині відмови про визнання незаконними виконавчих листів від 17 лютого 2016 року № 227/915/14-ц про визнання неправомірними дій державного виконавця Бестик І.С. в частині стягнення 10% виконавчого збору в сумі 131,48 грн. та про визнання неправомірними дій державного виконавця Бестик І.С. в частині стягнення витрат на проведення виконавчих дій в сумі 52,3 грн. такими, що видані помилково, залишено без змін. Стягнуто з відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_2 понесені ним і документально підтверджені витрати на оплату судового збору в сумі 320 грн. (т.1 а.с.3-6)

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 1173 ЦК України визначає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України), тобто саме держава як самостійний учасник цивільних відносин несе відповідальність за шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів та їх посадових і службових осіб.

Підставою для покладення на державу деліктної відповідальності за шкоду, завдану особі, є факт неправомірних дій чи бездіяльності державного органу, його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень частини першої статті 1167 ЦК України, статті 1174 ЦК України, частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця, відшкодовується державою.

Як встановлено судом, ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2017 року, залишеною без змін постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду в частині скарги ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Буханцова О.В. скасувано. Визнано неправомірними дії начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Буханцова О.В. щодо способу і порядку розгляду скарги ОСОБА_2 від 11 березня 2016 року № С-11/03/16 на неправомірні дії та бездіяльність державного виконавця Балдинюка М.Ю. Зобов`язано начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області повернутися до скарги ОСОБА_2 від 11 березня 2016 року № С-11/03/16 та розглянути її по суті з ухваленням відповідної постанови.

Таким чином, судом встановлено, що подана ОСОБА_2 скарга на постанову держаного виконавця Балдинюка М. Ю. від 01 березня 2016 року № 50349434 про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв`язку із відсутністю у виконавчому документі ідентифікаційного коду боржника повністю відповідала вимогам статті 82 Закону України «Про виконавче провадження», а начальник УДВС ГТУЮ в Донецькій області у порушення вимог статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» не розглянув подану ОСОБА_2 скаргу на дії державного виконавця у десятиденний строк із дня надходження та не прийняв відповідної постанови про результати розгляду скарги, у зв`язку з чим була втрачена можливість своєчасно виконати рішення суду.

Тобто, вказане негативно вплинуло на дотримання прав позивача ОСОБА_2 щодо належного і своєчасного виконання судового рішення.

У зв`язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що неправомірні дії начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області щодо розгляду скарги ОСОБА_2 від 11 березня 2016 року № С-11/03/16 завдали позивачу ОСОБА_2 моральну шкоду, а тому між ними наявний причинно-наслідковий зв`язок.

З огляду на встановлені судами обставини наявності усіх елементів складу правопорушення, наявність яких є необхідною умовою для відшкодування шкоди, завданої державним органом, Суд погоджується з позицією позивача, що йому заподіяна моральна шкода.

У пунктах третьому та четвертому постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому саме полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Таким чином, моральна шкода є категорією об`єктивною, тому, встановлюючи факт наявності такої шкоди, слід керуватися не лише тими критеріями, які зумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), а й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення усталеного для даної особи способу життя, життєдіяльності.

Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, позивач зазначає, що моральна шкода полягає у моральних стражданнях, хвилюваннях, яких він зазнав під впливом незаконних дій Буханцова О.В. , та був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Внаслідок неправомірних дій Буханцова О.В. він вимушений довгий час захищати свої права в судах, у зв`язку із чим суд визнає, що позивач зазнав моральних страждань, пов`язаних з порушенням його прав та необхідністю вжиття заходів для їх захисту.

Разом з тим, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті дев`ятому постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, суд враховує період часу протиправних дій відносно ОСОБА_2 та визнання судом незаконними дій посадової особи органу виконавчої служби та характер його дій.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року). При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Тому суд із врахуванням вказаної судової практики ЄСПЛ, зазначає, що суд, визнавши дії посадової особи місцевого самоврядування протиправними, вже частково згладив понесені позивачем моральні страждання.

Однак, проаналізувавши всі встановлені обставини справи в їх сукупності, встановивши, що начальник відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Буханцов О.В. у порушення вимог статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» не розглянув подану ОСОБА_2 скаргу на дії державного виконавця у десятиденний строк із дня надходження та не прийняв відповідної постанови про результати розгляду скарги, що підтверджується судовим рішенням, яке в свою чергу є преюдиційним для вирішення даного спору, суд дійшов висновку, що вказаними діями посадової особи органу державної виконавчої служби позивачу завдано моральну шкоду, оскільки, безсумнівно, сам факт незаконної поведінки посадової особи має наслідком певні переживання, хвилювання будь-якої особи за свою репутацію, викликає нервозність, тобто тягне за собою моральні страждання.

При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд керується засадами розумності, виваженості та справедливості, як того вимагає ст. 41 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, враховує глибину та ступінь моральних страждань позивача, тому суд приходить до висновку про стягнення з відповідача в користь позивача моральної шкоди у розмірі 2000 грн. і цей розмір суд вважає таким, що відповідає глибині і ступеню моральних і фізичних страждань позивача.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

У пункті 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст.56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

А тому, суд вважає, що слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Буханцова О.В.

Щодо вимоги позивача про стягнути на його користь за рахунок коштів бюджету України 320 грн. судового збору сплаченого при подачі апеляційної скарги від 18 квітня 2017 року та 275 грн. 61 коп. судового збору сплаченого при подачі апеляційної скарги від 13 жовтня 2016 року та 7 грн. комісії банку, то суд зазначає, що відповідно до аналізу вимог цивільного процесуального кодексу, суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних з розглядом саме цієї цивільної справи, яка розглядається. Тобто суд позбавлений можливості вирішити питання розподілу судових витрат, які не пов`язані з розглядом та вирішенням даного позову. Враховуючи, що судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційних скарг не відносяться до вирішення даного спору, оскільки даний спір ще не підлягав перегляду в апеляційній інстанції, а тому в задоволені цієї вимоги слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення 3200 грн. компенсації за відрив від звичайних занять та витрати на проїзд, то суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно вимог ч.ч.1,2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Враховуючи, що позивач не надав суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, то суд відмовляє позивачу у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Безпідставним є посилання представника відповідача, що позовну заяву слід залишити без руху, оскільки апеляційний суд, з яким погодився і Верховний Суд, визнав дії відповідача неправомірними, а не незаконними, а тому виключається застосування п.13 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», оскільки неправомірний тлумачиться, як такий, який здійснюється не по праву, незаконно, без належних підстав, тобто поняття незаконний та неправомірний є синонімами, а тому суд вважає, що судовий збір за пред`явлені позовні вимоги не справляється.

У зв`язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст.258,259, 264-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Цивільний позов ОСОБА_2 до держави Україна в особі Головного територіального Управління юстиції в Донецькій області Міністерства Юстиції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2000 (двох тисяч) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Буханцова О.В.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено через Добропільський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повне судове рішення складено 18 грудня 2019 року.

Суддя: Л.С. Мацишин

17.12.2019