Рішення № 86464810, 19.12.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/15096/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2019 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіної Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме кв. АДРЕСА_1 .

Обгрунтовуючи підстави звернення з цим позовом до суду, позивач посилається на те, що позивач, ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Крім нього та третьої особи ОСОБА_5 в даній квартирі прописані відповідачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, відповідачі у спірній квартирі не проживають з квітня 2011 року, та з того часу проживають за іншою адресою разом з колишньою дружиною позивача ОСОБА_4 , всі витрати по сплаті комунальних послуг позивач несе самостійно, оскільки відповідачі в добровільному порядку відмовляються знятись з місця реєстрації, що спонукало позивача звернутись за захистом своїх інтересів до суду шляхом пред`явлення позову про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, що є предметом позову

На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2019 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст.274 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі разом із доданими до неї документами повернулись до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

15 жовтня 2019 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшли пояснення від третьої особи Служби у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, відповідно до яких, третя особа зазначає, що задоволення позовних вимог призведе до грубого порушення майнових прав неповнолітньої ОСОБА_3 .

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої ст.383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва.

Судом встановлено, що кв. АДРЕСА_1 на праві власності в рівних долях належить ОСОБА_1 (позивачу) та третій особі ОСОБА_5 . (а.с.8)

Як вбачається з матеріалів справи, в кв. АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з свідоцтвом про народження, виданого повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, 14 серпня 2015 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками записані: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_4 (а. с. 6)

Згідно з свідоцтвом про народження, виданого повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, 21 серпня 2015 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками записані: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_4 (а. с. 7)

Згідно положень частин другої ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має право передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинене нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 Цивільного кодексу України.Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира. (ст. ст. 379, 382 Цивільного кодексу України).

Права власника житлового будинку квартири визначені у ст. 383 Цивільного кодексу України та ст.150 Житлового кодексу України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.156 Житлового кодексу України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Таким чином, виходячи з положень ст.ст. 15, 16, 386, 391 ЦК гарантовано власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.

У відповідності до положень норм статей 16, 391,386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.405 Цивільного кодексу України , члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Як роз`яснено п.39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 07.02.2014 за № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК.

З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім`ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК.

Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.

Згідно наявних в матеріалах доказів. 12 березня 2012 року Дніпровським районним судом міста Києва ухвалено судове рішення по справі №2/3737/11, яким позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено частково. В зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: служба у справах дітей Дніпровської районної м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини - відмовлено.

Як встановлено у мотивувальній частині судового рішення: «Оскільки, відповідач в судовому засіданні не надав доказів того, що доцільніше буде визначити місце проживання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з ним, з урахуванням позиції служби у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, думки матері дітей, яка не заперечує проти спілкування батька з дітьми, суд приходить до висновку, що обидві дитини повинні залишатись разом з матір`ю ОСОБА_4 »

Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. (ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. ( ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. (ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України)

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ч.2 ст.78 Цивільного процесуального кодексу України)

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 з квітня 2011 року по теперішній час не проживають, за комунальні послуги не сплачують та не несе інших витрат по утриманню житла, ці обставини підтверджуються відповідними Актами, які складено мешканцями будинку АДРЕСА_2 , від 15 лютого 2019 року та 15 серпня 2019 року (а.с. 17-19).

За таких обставин, суд приходить до висновку. що позивачем правомірно пред`явлено вимоги в частині визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме кв. АДРЕСА_1 , оскільки відповідач, досягнувши повноліття, за вказаною адресою з квітня 2011 року не проживає, за комунальні послуги не сплачує, що є безумовною підставою для застосування ст. 405 ЦК України.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно ст. 16 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. (ст. 3 Конвенції про права дитини)

Обгрунтовуючи підстави звернення з позовом про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме кв. АДРЕСА_1 , позивач посилається на те, що неповнолітня донька після розірвання шлюбу між позивачем та третьою особою ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю, дані факти встановлені в рішенні Дніпровського районного суду міста Києва по цивільній справі №2-3737/11 від 12.03.2012 року.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Фізична особа може мати кілька місць проживання ( ч. 6 ст. 29 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України правом вільно обирати собі місце проживання, наділена фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років.

Аналізуючи вказані вище норми законодавства у сукупності з встановленими обставинами у даній справі, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав вважати, що неповнолітня ОСОБА_3 втратила право на користування жилим приміщенням, належним на праві власності її батьку, оскільки факт проживання дитини з одним із батьків не є підставою для втрати нею сервітуту (сервітутного права) на проживання у помешканні іншого батька, за відсутності обставин, які б підтверджували існування домовленості між батьками та дитиною щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини, крім того, суд зазначає, що неповнолітня особа, не наділена правом обирати собі місце проживання, а її власне волевиявлення залежить від волевиявлення її батьків, за таких обставин, в разі задоволення вимог щодо зняття з місця реєстрації неповнолітньої дитини, буде мати місце порушення права дитини, встановлених Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

В той же час, відмова у задоволенні позовних вимог позивача щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком (рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2012 року за №2-3737/11) фактично, вказує про відсутність домовленості між батьками та дитиною про місце проживання неповнолітньої дитини та виникнення спору між ними, та свідчить про відсутність обставин, встановлених ч. 3 ст. 29 ЦК України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ст.2 Цивільного процесуального кодексу України)

За нормою статті 5 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням підлягає частковому задоволенню, ухвалюючи рішення, суд визнає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування кв. АДРЕСА_1 , в іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, стст. 391, 405 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування кв. АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 19 грудня 2019 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 );

Відповідач - ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ).

Відповідач - ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 );

Третя особа - ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 );

Третя особа - ОСОБА_5 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 );

Третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (місце знаходження: 02094 місто Київ, вул. Краківська, буд. 20, код ЄДРПОУ: 37397237);

С у д д я