Рішення № 86464357, 18.12.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/4165/18

провадження № 2/753/3594/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2019 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Козін В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада», третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «13-й квартал», про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, суд -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Рада», третя особа - ОСББ «13-й квартал», про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Мотивуючи свої вимоги тим, що за період з 01 листопада 2014 року по 31 грудня 2015 року він сплатив ТОВ «Рада» за житлово-комунальні послуги з утримання будинку, що по АДРЕСА_1 , та прибудинкової території грошові кошти в загальній сумі 2 136 грн. 84 коп., проте фактично вказані послуги за указаний період ТОВ «Рада» по будинку, що по АДРЕСА_1 , не надавались, такі послуги надавались іншим управителем - створеним ОСББ «13-й квартал», а тому сплачені ним грошові кошти за вказані послуги на підставі ст. 1212 ЦК України мають бути йому повернуті, як такі, що набуті ТОВ «Рада» без достатньої правової підстави.

В судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення - розпискою (а.с. 246), розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду). Звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимоги (а.с. 247).

В судовому засіданні представник відповідача Гвіневська-Гайдай М.О. , діюча за посадою як керівник ТОВ «Рада» (а.с. 248-249), позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні за недоведеністю та безпідставністю вимог, вважаючи, що позивач не довів своє право вимоги, бути позивачем за цим позовом, оскільки ТОВ «Рада» отримувало грошові кошти за платіжними квитанціями від гр. ОСОБА_3 , а не від позивача, водночас гр. ОСОБА_3 за цим позовом позивачем не є.

В судовому засіданні представник третьої особи - ОСББ «13-й квартал» Кулачко Т.М., діючий на підсаві ордера адвоката від 18 грудня 2019 року, позов підтримав та просив його задовольнити. Підтвердив, що в обумовлений позивачем період - з 01 листопада 2014 року по 31 грудня 2015 року саме ОСББ «13-й квартал» по будинку, що по АДРЕСА_1 , надавались житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території, відтак сплачені позивачем кошти ТОВ «Рада» набуті таким товариством без достатньої правової підстави та мають бути повернуті позивачу.

Вислухавши пояснення відповідача, третю особу, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні із наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивач за цим позовом вважає, що він - ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2014 року по 31 грудня 2015 року сплатив ТОВ «Рада» за житлово-комунальні послуги з утримання будинку, що по АДРЕСА_1 , та прибудинкової території грошові кошти у загальній сумі 2 136 грн. 84 коп., проте фактично вказані послуги ТОВ «Рада» по будинку, що по АДРЕСА_1 , не надавались, такі послуги надавались іншим управителем - створеним ОСББ «13-й квартал», а тому сплачені ним грошові кошти за вказані послуги на підставі ст. 1212 ЦК України мають бути йому повернуті, як такі, що набуті ТОВ «Рада» без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Водночас, на підтвердження позивачем позовних вимог докази не надані та в ході розгляду справи не доповнені.

Так, ані за змістом позову, ані за наданими позивачем документами, унеможливлюють суд вчинити процесуальну дію щодо визначення статусу позивача по відношенню до квартири АДРЕСА_1 (відсутні правовстановчі документи на житло, інші документи, що надають право користування цим житлом тощо, а відповідно до відповіді на запит суду щодо місця реєстрації позивача, встановлено, що він має місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.38). Більше того, докази про сплату позивачем грошових коштів за період з 01 листопада 2014 року по 31 грудня 2015 року ТОВ «Рада» за житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової у загальній сумі 2 136 грн. 84 коп. матеріали справи не містять,а тому порушене право цього позивачане доведене.

Окрім того, на спростування позовних вимог позивача відповідачем надано виписку по сплаті грошових коштів за обумовлений період часу, із якої вбачається, що грошові кошти сплатувались не позивачем - ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 (а.с. 261), який не є позивачем по даній справі, та якою особою вимоги за цим позовом не пред`явлені, відтак вбачаються ознаки неналежного позивача по спірним правовідносинам, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України), й у межах підготовчого судового засідання суд з`ясовував питання щодо належної особи позивача/відповідача та правильності обраного позивачем способу захисту порушення права, проте позивач погоди правильність визначеної ним особи позивача/відповідача та обраного способу захисту порушення права.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

При цьому суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.

Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких підстав, приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.6 ст.141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) компенсовати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 11, 15, 16, 1212 ЦК України, керуючись ст.ст. п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада», третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «13-й квартал», про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанці.

СУДДЯ: