Рішення № 86462622, 25.11.2019, Шевченківський районний суд Харківської області

25.11.2019

№ 637/480/19

№ 2/637/157/19

РІШЕННЯ

Іменем України

25 листопада2019 року с.м.т. Шевченкове

Шевченківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Островської Н.І.,

за участю секретаря Бутрик Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в с.м.т. Шевченкове Шевченківського району Харківської області цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д до ОСОБА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в :

Позивач, акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», звернувся до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором.

Як підставу позову зазначено, що відповідно до укладеного договору б/н від 10.12.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 43,20 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. В порушення умов договору та вимог закону відповідач зобов`язання належним чином не виконав, в зв`язку з чим станом на 25.03.2019 року має заборгованість у розмірі 37 071,83 гривень, яка складається з наступного: 311,81 гривень – заборгованість за кредитом; 33 913,50 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом; 600,00 гривень – заборгованість за пенею та комісією; 500,00 гривень – штраф (фіксована частина); 1 741,52 гривень – штраф (процентна складова). Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором від 10.12.2010 року у розмірі 37 071,83 гривень та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 921,00 гривень (а.с. 2-4).

Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» у судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних доказів, позовні вимоги підтримав та наполягав на задоволенні позову (а.с. 40).

Відповідач у судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності, позов не визнав, у поясненнях та відзиві просив застосувати позовну давність. Зазначив, що 10.12.2010 року йому надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 %, а не 43,20 %, як зазначає позивач, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Кредитна картка у нього не збереглася, оскільки більше 8 років він нею не користувався. Вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» у позові не зазначено жодної інформації про видані йому кредитні картки та строк їх дії. Після зняття з кредитної картки грошових коштів в сумі 300,00 грн., платежі ним не вносилися з 2010 року, оскільки був безробітним і не мав доходів. В 2017 році влаштувався на роботу та отримував заробітну плату на зарплатну картку АТ КБ «ПриватБанк». Проте, при зарахуванні на картку заробітної плати, Банком самостійно були списані кошти на погашення заборгованості за кредитною карткою. Зокрема, такі списання були проведені: 20.04.2017 року – 1 795,41 грн.; 19.05.2017 року – 2 460,85 грн.; 19.06.2017 року – 2 513,37 грн.; 26.06.2017 року – 5,82 грн.; 08.09.2017 року - 21,63 грн.; 21.09.2017 року – 1 000,10 грн.. Всього Банком із зарплатної картки ОСОБА_1 було автоматично списано 7 797,18 грн.. Самостійно ним платежі не вносились.

Окрім того, Банком в односторонньому порядку, без будь-якого погодження з позичальником, з 01.09.2014 року збільшено відсотки за користування кредитом з 30,0 % до 34,80 %, а з 01.04.2015 року збільшено до 43,20 %. Доказів домовленості або належного повідомлення позичальника про підвищення процентної ставки за договором чи визнання її відповідачем шляхом сплати процентів у такому розмірі, Банком також не надано. Вважає, що у матеріалах справи відсутні докази вчинення ним дій, які свідчать про визнання свого боргу та, відповідно, переривання строку позовної давності. Він не давав згоди позивачу на списання (зарахування) коштів з метою погашення кредитної заборгованості. Вказані дії вчинені банком з власної ініціативи, тому не можуть бути підставою для переривання строку позовної давності. У матеріалах справи відсутні також докази, що він ознайомлений та погодився на умови та правила надання кредиту, які додані позивачем до позовної заяви,

З 20.04.2017 року по 21.09.2017 року Банком списано з його зарплатної картки 7 797,18 грн., що майже в 10 разів перевищує розмір коштів, які він повинен був сплатити за договором від 10.12.2010 року.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що, оскільки строк перевипущеної картки до останнього дня 12.2020 року, а позивач звернувся до суду з позовом до вiдповідача 23.04.2019 року - до спливу строку позовної давності.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, оцінивши наявні докази, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

10 грудня 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, згідно з якою отримав кредит у розмірі 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки

Відповідно до укладеного договору б/н від 10.12.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 43,20 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 8-32).

У заяві зазначено, що позичальник згоден з тим, що ця заява разом із пам`яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді.

До позовної заяви банк додав витяг з умов та правил надання банківських послуг.

За інформацією банку ОСОБА_1 отримав картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 зі строком дiї перевипущеної картки до останнього дня 12.2020 року.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 25.03.2019 року становить 37 071,83 гривень грн і складається із: 311,81 гривень – заборгованість за кредитом; 33 913,50 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом; 600,00 гривень – заборгованість за пенею та комісією; 500,00 гривень – штраф (фіксована частина); 1 741,52 гривень – штраф (процентна складова).

Звертаючись до суду з позовом банк, стверджував, що відповідач взяв кредитні кошти, однак не виконує зобов`язань щодо їх повернення.

Отже, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500,00 грн, користувався ним, про що свідчить виписка банку за період з 01.01.1999 по 08.10.2019 року, а саме, 27.02.2014 року розрахувався у магазині «Продукти 720» у м. Харкові, а також 26.02.2014 та 27.02.2014 року знімав готівкою /а.с. 148/.

На погашення кредиту ОСОБА_1 жодного платежу здійснено не було.

Із розрахунку банку вбачається, що останній платіж відбувся 21.09.2017 року. Разом з тим, ОСОБА_1 , заперечуючи проти позовних вимог, стверджував, що кредитну заборгованість, яка виникла на підставі картки, яку він отримав у позивача 10 грудня 2010 року, він не сплатив, проте у 2017 році вона списана банком з його заробітної картки.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У заяві позичальника від 10 грудня 2010 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10 грудня 2010 року, посилався на анкету-заяву б/н від 10 грудня 2010 року, витяг з умов та правил надання банківських послуг, виписку по рахунку за період з 01.01.1999 по 08.10.2019 року, довідку від 10 грудня 2010 року про умови кредитування з використанням кредитної картки «універсальна, 55 днів пільгового періоду».

Витягом з умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо автоматичного списання коштів банком.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 33 913,50 грн. процентів за користування кредитними коштами, 600 грн. пені та 500 грн. штрафу за невиконання умов кредитного договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500,00 грн, користувався ним, про що свідчить виписка банку за період з 01.01.1999 по 08.10.2019 року, а саме, 27.02.2014 року розрахувався у магазині «Продукти 720» у м. Харкові, а також 26.02.2014 та 27.02.2014 року знімав готівкою /а.с. 148/.

Із розрахунку банку вбачається, що останній платіж відбувся 21.09.2017 року. Разом з тим, ОСОБА_1 , заперечуючи проти позовних вимог, стверджував, що кредитну заборгованість, яка виникла на підставі картки, яку він отримав у позивача 10 грудня 2010 року, він не сплатив, проте у 2017 році вона списана банком з його заробітної картки.

Отже, з правових підстав, викладених вище, суд не погоджується з твердженням позивача про звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом у межах строку позовної давності, пославшись, що 21 вересня 2017 року з рахунку відповідача здійснено автоматичне списання грошей для погашення заборгованості за кредитною карткою відповідно до пункту 1.1.3.1.3 кредитного договору.

Крім того, укладений між сторонами кредитний договір від 10 грудня 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з ОСОБА_1 суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 311,81 грн.

Посилання відповідача на сроки позовної давності суд не приймає до уваги, з огляду на на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та від 28 серпня 2019 року у справі № 623/1362/18

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Керуючись ст.ст. 11 - 13, 72, 81, 89, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 61 Конституції України, ст.ст. 3, 6, 11, 207, 216, 256 - 258, 261, 267, 509, 526, 527, 530, 549, 551, 610, 615, 617, 623, 626 - 628, 634, 638, 640, 1050, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України ,-

у х в а л и в :

Позовну заяву акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гетьманівка Шевченківського району Харківської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ: 14360570, рахунок № НОМЕР_4 , МФО: 305299) заборгованість за договором від 10.12.2010 року у розмірі 311,81 грн..

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 16,16 грн..

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Копію рішення направити сторонам.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій ст. 358 цього Кодексу.

Суддя

Н.І.Островська