Рішення № 86457442, 18.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

18 грудня 2019 р. № 520/9166/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко О.В., розглянувши в спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор №27" (61093, м.Харків, вул.Полтавський Шлях, буд.99, код ЄДРПОУ 08564587) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати дії ДУ "Харківське СІЗО №27" в період з 14.06.2019 року по момент подання позову неправомірними, в зв`язку з порушенням ст.21 ЗУ "Про попереднє ув`язнення", ст.30 Європейських пенітенціарних правил, ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;

- зобов`язати ДУ "Харківське СІЗО №27" надати в розпорядження ОСОБА_1 для зберігання при собі роздрукований варіант нових ПВР, затверджених наказом МЮУ №1769/5 від 14.06.19 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно відмовив ОСОБА_1 у її вимозі на засіданні дисциплінарної комісії надати їй роздрукований текст Правил внутрішнього розпорядку в новій редакції від 14.06.2019, затвердженій Міністерством юстиції України за №1769/5. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки, порушують її права, встановлені ст.21 ЗУ "Про попереднє ув`язнення", ст.30 Європейських пенітенціарних правил, ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі за правилами ст.257-262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана на адресу відповідача та отримана ним, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач - Державна установа "Харківський слідчий ізолятор №27", позов не визнав, у письмовому відзиві на позов вказав, що вважає скаргу ОСОБА_1 безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки, звернень від ув`язненої відповідно до Журналу прийому ув`язнених та засуджених з особистих питань керівництвом установи та керівниками структурних підрозділів корпусу №4 до Бібліотеки установи про надання Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України №17698/5 від 14.06.2019 року не надходило. Крім того, з вищевказаними правилами ОСОБА_1 ознайомлена. Тексти правил вивішуються в усіх камерах де перебувають ув`язнені та засуджені.

Ухвалою суду від 18.11.2019 року витребувано у Державної установи "Харківське СІЗО №27" належним чином оформлену розписку про отримання ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву.

16.12.2019 року до канцелярії суду надійшов лист Державної установи "Харківське СІЗО №27" разом з розпискою ОСОБА_1 про отримання відзиву на адміністративний позов 05.12.2019 року та акт від 05.12.2019 року, в якому зазначено про відмову ОСОБА_1 надати свій підпис з дійсною датою (11.10.2019 року) отримання відзиву на позовну заяву від 26.09.2019 по справі №520/9166/19.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Впевнившись про отримання позивачем письмового відзиву на позов, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ув`язнена ОСОБА_1 заарештована 02.03.2012 року Прокуратурою Харківської області.

Вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 23.09.2015 р. визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.27 ч.4, 115 ч.2 п.6, 115 ч.2 п.11 Кримінального кодексу України 2001 року і засуджена до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22.03.2017 р. вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 23.09.2015 р. змінено у частині призначеного покарання у вигляді позбавлення волі на 14 років із конфіскацією майна.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 10.10.2018 р. скасовано ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22.03.2017 р. по кримінальній справі за звинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч.4, 115 ч.2 п.6, 115 ч.2 п.11 Кримінального кодексу України 2001 року.

Таким чином, з цієї події позивач втратив правовий статус засудженого та набув статусу ув`язненого.

06.11.2018 р. позивач прибув до установи Харківського слідчого ізолятору з Київського слідчого ізолятору.

06.12.2018 р. ухвалою Харківського апеляційного суду продовжено строк тримання позивача під вартою як запобіжний захід у кримінальному провадженні.

Отже, позивач під час знаходження в установі відповідача наділений правовим статусом особи під вартою.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, під час ознайомлення з матеріалами дисциплінарного проступку, зі змісту одного з рапортів співробітників відповідача вона дізналась про дію нових ПВР, затверджених наказом МЮУ №1769/5 від 14.06.2019 року.

27.08.2019 на засіданні дисциплінарної комісії ОСОБА_1 висловлено вимогу про надання зазначених ПВР у роздрукованому вигляді для ознайомлення, однак, позивач стверджує, що співробітниками Харківського слідчого ізолятору проігноровано її вимогу та не ознайомлено з Правилами внутрішнього розпорядку в новій редакції.

Вважаючи, що такими діями відповідача порушено її конституційні права, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень та діянь відповідача, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 206 Кримінального процесуального кодексу України унормовані правовідносини з приводу розгляду судом справ про захист прав особи, котра тримається під вартою.

Так, у силу ч. 1 цієї статті кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

Таким чином, положення ст. 206 КПК України є спеціальною нормою права відносно осіб, які тримаються під вартою, і охоплюють захист усіх прав людини, позаяк жодних виключень законом не запроваджено.

Положення ст.ст. 537 та 539 Кримінального процесуального кодексу України присвячені урегулюванню правовідносин з приводу розгляду судом справ про захист прав особи саме під час виконання покарань.

Так, п. 13-1 ч.1 ст. 537 КПК України прямо передбачена можливість оскарження особою інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань і у силу ч. 9 ст. 539 цього ж кодексу ці справи розглядаються у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, положення ст.ст. 537 та 539 КПК України є спеціальною нормою права відносно осіб, стосовно яких відбувається виконання вироку.

Окрім того, суд зауважує, що виключно до осіб, відносно яких розпочата процедура відбування покарання за вироком суду, підлягають застосуванню і положення Кримінально-виконавчого кодексу України (далі за текстом - КВК України).

Отже, на правовідносини за участю осіб, котрі тримаються під вартою, поширюється дія саме ст. 206 КПК України та приписів Закону України "Про попереднє ув`язнення".

Тому, у спірних правовідносинах Заявник не має публічних прав та публічних інтересів, захист яких повинен відбуватись у порядку адміністративного судочинства.

Разом із тим, з огляду на судові рішення Жовтневого районного суду міста Харкова, постановлені у справах за участю заявника, а саме: ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 09.01.2019 р. по справі №639/7408/18, ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 р. по справі №639/6879/18, ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.03.2019 р. по справі №639/6775/18 та положення ст.ст. 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст. 8 Конституції України в частині забезпечення правової визначеності як невід`ємного елементу принципу верховенства права, окружний адміністративний суд вважає за необхідне розглянути спір по суті, адже протилежне ускладнить доступ заявника до правосуддя, бо юрисдикційний конфлікт у даному конкретному випадку має бути розв`язаний на користь заявника.

При цьому, суд бере до уваги правові висновки Великої палати Верховного Суду викладені у постанові від 27.03.2019 р. по справа №766/10137/17 (провадження №14-658цс18), де указано, що "У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див.mutatismutandis рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 р. у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява №4451/70, §36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17.01.2012 р. у справі "Станєв проти Болгарії", заява №36760/06, §230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами.

У рішенні від 09.12.2010 р. у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви №7714/06 та №23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§27, 28, 38?40).

У рішенні від 01.12.2011 р. у справі "Андрієвська проти України" (заява №34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України. Натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26).

У рішенні від 17.01.2013 р. у справі "Мосендз проти України" (заява №52013/08) ЄСПЛ встановив, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§116, 119, 122?125).

У рішенні від 21.12.2017 р. у справі "Шестопалова проти України" (заява №55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§13, 18?24).

Тому, продовжуючи розгляд справи по суті за позовними вимогами про визнання неправомірними дій ДУ "Харківський слідчий ізолятор" щодо не ознайомлення позивача з ПВР, викладених в новій редакції, суд зазначає, що пунктом 1 та 2 частини 1 статті 9 Закону України "Про попереднє ув`язнення" від 30 червня 1993 року №3352-XII визначено, що особи, взяті під варту, мають право на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, оскаржувати їх у суді, отримати в друкованому вигляді роз`яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, цієї статті та інших прав затриманих або взятих під варту, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника; знайомитися з правилами тримання під вартою.

Згідно пункту 4 частини 3 статті 21 Закону України "Про попереднє ув`язнення" адміністрація місць попереднього ув`язнення зобов`язана повідомити особам під час взяття їх під варту про підстави та мотиви взяття під варту, роз`яснити право на оскарження в суді підстав та мотивів взяття під варту, надати у друкованому вигляді роз`яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, статті 9 цього Закону та інших прав осіб, взятих під варту, які встановлені законом, а також забезпечити можливість реалізації інших прав осіб, взятих під варту, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, забезпечити наявність у достатній кількості текстів Конституції України, Кримінального, Кримінального процесуального, Кримінально-виконавчого, Цивільного, Цивільного процесуального кодексів України, законів України "Про попереднє ув`язнення", "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", інших нормативно-правових актів, що визначають статус та повноваження правоохоронних органів, права та обов`язки осіб, що тримаються під вартою, порядок тримання під вартою, порядок відшкодування збитків, завданих неправомірними діями або бездіяльністю працівників правоохоронних органів та місць попереднього ув`язнення, а також забезпечити можливість користування особами, що тримаються під вартою, текстами зазначених нормативно-правових актів та науково-методичною літературою з цих питань.

Вищезазначені норми кореспондуються з пунктом 1 частини 4 розділу І та пунктом 1,2 частини 1 розділу ІV Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України №1769/5 від 14.06.2019 року, ув`язнені та засуджені, яких тримають у СІЗО, користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених законодавством України і встановлених вироком суду (для засуджених). Обмеження прав, які застосовуються до ув`язнених та засуджених, мають бути мінімально необхідними для досягнення обґрунтованих цілей. Такі обмеження не можуть застосовуватись, якщо для ефективного досягнення поставлених цілей існує менше альтернативне обмеження.

Ув`язнені і засуджені мають право на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або тримання під вартою, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів тримання під вартою, оскарження їх до суду, отримання за особистою письмовою заявою в друкованому вигляді положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62, 63 Конституції України та інших встановлених законом прав затриманих або осіб, яких тримають під вартою, у тому числі право здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (тримання під вартою), право відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника., бути ознайомленими з правилами внутрішнього розпорядку СІЗО персоналом СІЗО.

Аналізуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що у відповідача наявний обов`язок щодо надання у друкованому вигляді виключний перелік законодавчих актів, а саме: роз`яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, статті 9 цього Закону та інших прав осіб, взятих під варту, які встановлені законом.

Статтею 30 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил, прийнятих Комітетом Міністрів 11 січня 2006року на 952-й зустрічі Заступників Міністрів визначено, що при прийомі до установи та так часто, як це може бути необхідно згодом, всіх ув`язнених треба в письмовій формі та усно інформувати зрозумілою їм мовою про правила внутрішнього розпорядку та про їхні права і обов`язки в пенітенціарній установі.

Ув`язненим потрібно дозволяти мати при собі текст наданої їм інформації.

Ув`язнені мають бути проінформовані про всі процесуальні дії, які мають до них відношення, і, якщо вони засуджені, про строк покарання та можливості дострокового звільнення.

Суд зауважує, що Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України №1769/5 від 14.06.2019 року у частині 3 розділі VІІ передбачено право ув`язнених та засуджених користуються художньою, науково-технічною і довідковою літературою, газетами та журналами, які є в бібліотеці СІЗО. Книжки з бібліотеки видає в камери і замінює відповідальна посадова особа СІЗО не менше одного разу на 10 днів, а газети і журнали - у міру їх надходження. Повернені книги, журнали і газети перевіряють працівники бібліотеки.

Книжковий фонд бібліотеки забезпечується у достатній кількості текстами Конституції України, Кримінального кодексу України, КПК, КВК, Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Законів України "Про попереднє ув`язнення", "Про прокуратуру", "Про Національну поліцію", "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Європейських в`язничних правил, Мінімальних стандартних правил ООН поводження із в`язнями, інших актів, що визначають статус та повноваження правоохоронних органів, права та обов`язки ув`язнених та засуджених, порядок відшкодування збитків, завданих неправомірними діями або бездіяльністю працівників правоохоронних органів та місць попереднього ув`язнення.

Скарги, заяви і клопотання ув`язнених та засуджених, викладені письмово, адресовані адміністрації СІЗО, реєструються в журналі прийому ув`язнених і засуджених з особистих питань і доповідаються начальнику СІЗО, який вживає заходів щодо їх розгляду та перевірки або надання роз`яснень по суті. Відповідь на письмову скаргу ув`язненого чи засудженого надається у письмовому вигляді у десятиденний строк.

Як встановлено з письмового відзиву на позовну заяву, надану відповідачем та довідкою заступника начальника державної установи "Харківський слідчий ізолятор" звернень від ув`язненої ОСОБА_1 , відповідно до Журналу №5-36 прийому ув`язнених та засуджених з особистих питань керівництвом установи та керівниками структурних підрозділів корпусу №4, до Бібліотеки установи про надання Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України №1769/5 від 14.06.2019 не надходило.

Крім того судом, з наданої відповідачем довідки заступника начальника державної установи "Харківський слідчий ізолятор" та наданих до неї фотодоказів встановлено, що у всіх камерах режимних корпусів, в тому числі і в камері №408, де утримується ув`язнена ОСОБА_1 , розміщені правила внутрішнього розпорядку та розпорядок дня, виготовлені друкарським способом.

Суд зазначає, що оскільки, позивач з письмовим зверненням до адміністрації відповідача з питань видачі в друкованому вигляді нових ПВР не зверталась, правом ознайомлення в бібліотеці установи з новою редакцією Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України №1769/5 від 14.06.2019 не скористалась, а відповідач в свою чергу, не наділений обов`язком видачі ув`язненим роздрукованих текстів підзаконних нормативно-правових актів, за виключенням ст.28, 29, 55, 56, 59, 62, 63 Конституції України та ст.9 ЗУ "Про попереднє ув`язнення", суд не знаходить підстав для визнання дій ДУ "Харківський слідчий ізолятор" такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Крім того, суд зауважує, що позивачем в своїй позовній заяві не наведено фактів перешкоджання з боку відповідача на ознайомлення ОСОБА_1 з текстом Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України №17698/5 від 14.06.2019 року в бібліотеці установи.

При вирішенні справи, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999 р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи, що в ході розгляду справи судом не встановлено в діях відповідача невідповідності чинного законодавства, позовні вимоги про зобов`язання ДУ "Харківське СІЗО" надати в розпорядження позивача для зберігання при собі роздрукованого варіанту нових ПВР задоволенню не підлягають як похідні позовні вимоги.

Таким чином, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор №27" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Панченко